лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Облік і аудит у банках

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 7
Облік депозитних
та інших зобов’язань банку

7.1. Визнання, оцінка й класифікація
зобов’язань банку та характеристика
рахунків для їх обліку

Вивчаючи зобов’язання банку, необхідно згадати відмінності в тлумаченні термінів «власний капітал» та «зобов’язання» як основних елементів фінансового звіту «Баланс», які ми розглядали в першому розділі. Зобов’язання розкривають відносини банку з постачальниками фінансових ресурсів. Джерелами постачання ресурсів для банку, крім власного капіталу, можуть бути:

  • депозити, які належать до залучених коштів і включають кошти інших банків, кошти суб’єктів господарювання, кошти бюджетів різних рівнів, кошти фізичних осіб;
  • позичені кошти (недепозитні запозичення), які банк одержує у вигляді кредитів від інших банків, кредитів від міжнародних фінансових установ, субординованих кредитів та шляхом розміщення власних боргових цінних паперів (депозитних сертифікатів, облігацій тощо). (Облік операцій з власними борговими зобов’язаннями буде розглянуто у розділі «Облік операцій з цінними паперами».)

Зобов’язання показують у бухгалтерському балансі банку в окремому розділі у складі пасивів. Загальна сума зобов’язань відображає суму боргів банку, а їх структура демонструє додаткові джерела фінансування банківського бізнесу та кредиторську заборгованість банку, яка склалася за проведеними ним операціями з клієнтами та за внутрішньобанківськими операціями. Розглянемо особливості подання зобов’язань у бухгалтерському балансі (річному) банку (табл. 7.1).
Зауважимо, що подання зобов’язань у балансі в такому вигляді не дає змоги провести фінансовим аналітикам аналіз структури основних джерел формування ресурсів банку. Це пов’язано з тим, що виділені статті зобов’язань об’єднують різні за економічною природою джерела.
Таблиця 7.1
Баланс банку (фрагмент)

 

ПАСИВИ

 

 

 

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

 

 

12

Кошти банків

23 239

9 139

13

Кошти клієнтів

96 082

53 088

14

Інші депозити

0

0

15

Боргові цінні папери, емітовані банком

0

0

16

Нараховані витрати до сплати

1 048

632

17

Інші зобов’язання

2 049

1 921

18

Усього зобов’язань

122 418

64 780

Наприклад, стаття «Кошти клієнтів» включає такі джерела: депозити до запитання, строкові депозити, ощадні вклади, кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій, кредиторську заборгованість за операціями з клієнтами.

Таблиця 7.2
Кошти клієнтів (примітка до річного балансу)


Рядок

Найменування статті

Звітний рік

Попередній рік

1

Кошти суб’єктів господарської діяльності

 

 

1.1

Кошти до запитання

 

 

1.2

Строкові кошти

 

 

2.

Кошти фізичних осіб

 

 

2.1

Кошти до запитання

 

 

2.2

Строкові кошти

 

 

3

Кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету

 

 

4

Інші зобов’язання перед клієнтами

 

 

5

Усього (1 + 2 + 3 + 4)

 

 

Такий підхід щодо розкриття зобов’язань застосований і до інших статей зобов’язань. Проте вказані джерела мають суттєві особливості в аспекті їх походження, можливостей доступу до них з боку банку, їх стабільності та вартості для банку.
Для вирішення завдань аналізу ресурсної бази потрібно використовувати інформацію щодо зобов’язань, яка розкривається в примітках до балансу в річному фінансовому звіті, щоденному балансі, а також в додаткових формах статистичної звітності за депозитними операціями та іншими зобов’язаннями. Додаткові форми звітності складаються за даними аналітичного обліку.
Для прикладу розглянемо розкриття в примітках інформації щодо статті балансу «Кошти клієнтів» (табл. 7.2).
На підставі бухгалтерських рахунків для обліку зобов’язань, передбачених у плані рахунків, можна подати таку класифікацію та структуру зобов’язань комерційного банку (табл. 7.3).
Таблиця 7.3
Класифікація зобов’язань банку


Зобов’язання банку

 

 

Депозитні залучення

Запозичення

Інші зобов’язання

 

Депозити до запитання

 

Депозити строкові

 

 

Відсоткові витрати за депозитами до сплати

Міжбанківські позики

Кредити, отримані від небанківських фінансових установ

Боргові цінні папери власної емісії

Зобов’язання за зворотними операціями РЕПО

Субординований борг
Нараховані відсоткові витрати до сплати

Резерви (забезпечення)

 

Дивіденди до сплати

 

Кредиторська заборгованість за податком на прибуток

 

Інші зобов’язання

Депозитні та позичені кошти — це основні види зобов’язань банку. Вони становлять левову частку зобов’язань банку і відносяться до категорії фінансових зобов’язань. Зобов’язання виникають унаслідок здійснення банком операцій, що пов’язані з залученням депозитів та отриманням кредитів, а також деяких інших господарських операцій. Мобілізацію грошових коштів (фінансових ресурсів) банк здійснює, пропонуючи кредиторам банківські продукти у вигляді різноманітних фінансових інструментів, а саме: різні види депозитних вкладів, власні ощадні сертифікати та облігації; різні типи запозичень у формі кредитів. Наслідком здійснення операцій з такими фінансовими інструментами є виникнення у банку контрактного зобов’язання, яке підлягає погашенню грошовими коштами. Такі зобов’язання класифікують як фінансові зобов’язання.
Зобов’язання — це заборгованість банку, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому призведе до зменшення ресурсів банку, що забезпечують економічні вигоди.
У правовому аспекті зобов’язання виникає у банку на дату підписання угоди між суб’єктами й означає, що банк бере на себе обов’язок або відповідальність діяти у певний спосіб. Воно має юридичну силу і класифікується як цивільно-правове (юридичне) зобов’язання. Його сутність полягає в тому, що воно підлягає виконанню у майбутньому. Тобто договори, угоди, контракти — це основні документи, в яких передбачені права та обов’язки сторін і які є підставами для виникнення економічних зобов’язань. Проте потрібно звернути увагу на те, що юридичні й економічні (бухгалтерські) аспекти визнання зобов’язання не збігаються.
У бухгалтерському обліку зобов’язання реєструється і відображається у балансі банку лише тоді, коли у зв’язку з ним виникає заборгованість, тобто сума боргу (економічне зобов’язан­ня) банку перед суб’єктом (контрагентом), з яким підписано угоду.

 

Банк 14 вересня 2003 р. підписує депозитну угоду з фірмою «Еталон» на залучення 10 000 грн у депозит терміном на шість місяців за відсотковою ставкою 15 % річних і сплатою відсотків одночасно з поверненням депозиту на наступний день по закінченні строку дії угоди; фірма «Еталон» зобов’язується перерахувати кошти в банк 16 вересня 2003 р. Підписання угоди означає, що банк зобов’язався діяти таким способом: сплатити відсотки від суми депозиту 1000 грн за ставкою 15 % річних; зберегти кошти, що залучені в депозит, і повернути їх фізичній особі разом з відсотками на дату, узгоджену в депозитній угоді. Відповідно до підписаної угоди юридична особа зобов’язалася вкласти в банк на депозитний рахунок 10 000 грн. На дату підписання депозитної угоди 14 вересня 2003 р. таке зобов’язання не відображається в бухгалтерському обліку, тому що виникнення юридичного зобов’язання не супроводжується рухом грошових коштів і виникненням заборгованості. Заборгованість (борг) банку на суму 10 000 грн виникає тільки після перерахування 16 вересня 2003 р. фірмою «Еталон» грошових коштів на депозитний рахунок і одер­жання банком права використання цих коштів.
Отже, 16 вересня є датою виникнення зобов’язання у банку. На цю дату заборгованість за депозитом підлягає реєстрації в бух­галтерському обліку та відображається в щоденному балансі банку. Разом з тим невиконання укладеної угоди банком може призвести до штрафних санкцій, заборгованість за якими також має відображатись у бухгалтерському обліку. Повернення банком суми депозиту і відсотків веде до зменшення його наявних грошових коштів (ресурсів) і означає погашення зобов’язання (боргу).
Сутнісними ознаками будь-якого зобов’язання є:

  • суб’єкти або особи, між якими підписана угода;
  • об’єкт або те, на що спрямовані права та обов’язки суб’єктів (їхні дії);
  • зміст зобов’язання, який визначає певний вид або тип зобов’язання.

Такі ознаки дають змогу ідентифікувати зобов’язання у кожному конкретному випадку і враховуються під час побудови механізму обліку зобов’язань та їх відображення у балансі.
Розглянемо структуру бухгалтерських рахунків щодо обліку зобов’язань та їх розміщення у плані рахунків комерційного банку (табл. 7.4).
Розміщення бухгалтерських рахунків для обліку зобов’язань підпорядковано таким принципам:

  • за суб’єктами (контрагентами);
  • за видами зобов’язань;
  • за термінами розпорядження коштами.

Основні суб’єкти — кредитори, від яких банк отримує грошові кошти для формування ресурсної бази. Це: 1) інші банки; 2) дер­жавні установи та установи органів місцевого самоврядування; 3) су­б’єкти господарювання; 4) фізичні особи; 5) небанківські фінансові установи. Так, наприклад, на рахунку другого порядку за номером 16 «Кошти інших банків» показується загальна сума заборгованості комерційного банку за отриманими грошовими коштами у вигляді депозитів та кредитів перед іншими комерційними банками.
Синтетичний облік зобов’язань банку ведеться окремо за кожною групою суб’єктів (банки; суб’єкти господарювання; органи державного та місцевого самоврядування; бюджетні та позабюджетні кошти; фінансові установи — небанки; фізичні особи) на певних бухгалтерських синтетичних рахунках другого та третього порядку.
Таблиця 7.4
Структура зобов’язань у Плані рахунків
бухгалтерського обліку комерційного банку


Перший клас
Казначейські
та міжбанківські
операції

Другий клас
Операції з клієнтами

Третій клас
Операції з цінними паперами та інші
активи і зобов’язання

13 розділ. Кошти Національного банку

25 розділ. Кошти бюджету та позабюджетних фондів України

33 розділ. Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу

130 Кореспондентський рахунок Національного банку України в іншому банку

131 Короткострокові кредити, які отримано від Національного банку України

132 Довгострокові кредити, які от­римано від Націо­нального банку України
16 розділ Кошти інших банків
160 Кошти до запитання інших банків
161 Строкові депозити інших банків

162 Кредити, які отримано від інших банків
19 Кредиторська заборгованість за операціями з банками

191 Кредиторська заборгованість за операціями з банками

250 Кошти бюджетів України до розподілу
251 Кошти Державного бюджету України
252 Бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України
253 Кошти бюджетних установ та організацій, що включаються до спеціального фонду Державного бюджету України
254 Кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів
255 Кошти бюджетних установ та організацій, що включено до спеціального фонду бюджетів АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя
256 Кошти позабюджетних фондів
257 Кошти місцевих та Державного бюджету до виплати
26 Кошти клієнтів банку
260 Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності
261 Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності
262 Кошти до запитання фізичних осіб
263 Строкові кошти фізичних осіб
262 Кошти до запитання фізичних осіб
263 Строкові кошти фізичних осіб
265 Кошти небанківських фінансових установ
29 Кредиторська заборгованість з операцій з клієнтами
290 Кредиторська заборгованість з операцій з клієнтами банку

330 Цінні папери власного боргу, емітовані банком
332 Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком
333
36 Інші пасиви банку
360 Доходи майбутніх періодів
361 Кредиторська заборгованість з господарської діяльності банку
362 Розрахунки з податків та обов’язкових платежів
363 Розрахунки з акціонерами
364 Кредиторська заборгованість з операцій банку з фінансовими інструментами
365 Кредиторська заборгованість з розрахунків з пра­цівниками банку
366 Субординований борг банку
367 Інші нараховані витрати
369 Банківські резерви на покриття ризиків та втрат

У рамках рахунків за суб’єктами окремо також виділяють бухгалтерські рахунки третього порядку для обліку зобов’язань за їх видами та типами. Так, на рахунку 160 «Кошти до запитання інших банків» відображається заборгованість за сумами коштів, що залучені від інших банків на відкриті їм у цьому банку кореспондентські рахунки (депозити до вимоги). На рахунку 161 «Строкові депозити інших банків» обліковується загальна сума заборгованості перед іншими комерційними банками за залученими від них строковими депозитами, а на рахунку 162 «Кредити, які отримано від інших банків» показується загальна сума боргу за одержаними від інших комерційних банків запозичень у формі різних видів кредитів.
У свою чергу, бухгалтерські рахунки третього порядку для обліку певних видів та типів зобов’язань включають рахунки четвертого порядку, на яких такі зобов’язання обліковуються згідно з термінами розпорядження ними. На окремих рахунках обліковуються короткострокові та довгострокові зобов’язання. Так, на рахунку 1621 «Кредити овернайт, які отримано від інших банків» відображається заборгованість за одноденними кредитами, запозиченими на міжбанківському ринку від інших комерційних банків, а на рахунку 1623 «Інші короткострокові кредити, які отримано від інших банків» обліковуються решта отриманих від інших банків короткострокових кредитів на строк до одного року.
Важливою особливістю депозитних залучень та запозичень у формі кредитів і розміщення цінних паперів, власної емісії є те, що за ними банк мусить сплачувати проценти. Проценти — це плата за користування грошовими коштами, які банку не належать.
Нарахування процентів за мобілізованими грошовими коштами банк здійснює згідно з правилами, установленими Національним банком України, не рідше одного разу на місяць. Згідно з загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку нараху­вання доходів та витрат і відповідності нараховані витрати виникають як витрати, які фактично вже мали місце, але ще не сплачені. Тобто стаття в складі зобов’язань «Нараховані витрати до сплати» показує борг банку перед клієнтом за сумою процентів, які банк мусить сплатити клієнту за користування його грошовими коштами. Витрати обліковуються у тому звітному періоді, до якого вони відносяться. Відображення нарахованих витрат в обліку здійснюється за допомогою регулюючих бухгалтерських проведень, які складаються на підставі розрахунку, що має назву «відомості щодо нарахованих витрат до сплати».
За правилами обліку, установленими в банку, зобов’язання за мобілізованими грошовими коштами обліковуються за двома сумами:
1) за основною сумою боргу;
2) за сумою процентів, нарахованих на основну суму боргу.
Основна сума боргу за мобілізованими грошовими коштами — це сума номіналу депозиту або кредиту, яка вказана в договорі і яка є об’єктом договору. У прикладі, розглянутому вище, основна сума боргу за депозитом, що є об’єктом депозитної угоди фірми «Еталон» з банком, становить за номіналом 10 000 грн.
У змісті договору передбачено, що депозит залучений банком на шість місяців та зі сплатою 15 % річних; сума процентів сплачується по закінченні строку дії договору. Це означає, що банк 16 вересня 2003 р. отримає 10 000 грн, а через шість місяців на дату 17 березня 2004 р. мусить повернути фірмі 10 750 грн:
10 000 (основа сума боргу) + 750 (нараховані проценти) = 10 750.
На дату виникнення, тобто на 16 вересня 2003 р., зобов’язання за залученим депозитом визначається та обліковується в балансі за сумою його номіналу 1000 грн. Якщо ж використовувати для позначення методу оцінювання зобов’язання за номіналом бухгалтерський термін, то потрібно сказати, що на дату виникнення усі зобов’язання, зокрема і депозит, оцінюють за його історичною собівартістю (ціною придбання).
Між датою виникнення і датою погашення (повернення) зобов’язання оцінюють з використанням методу оцінки «теперішня вартість», тобто за сумою, яка складається з суми основного боргу й нарахованих процентів. Застосування методу оцінки «теперішня вартість» ґрунтується на концепції теперішньої і майбутньої вартості грошей, яку ви вивчали в курсі «Інвестиції». Для полегшення розрахунків суми зобов’язання (Основна сума боргу + Нараховані проценти) за залученими або запозиченими грошовими коштами на проміжні дати або на дату погашення можна використовувати фінансові таблиці «Таблиці значень теперішньої та майбутньої вартості».
У плані рахунків банку до кожного рахунка третього порядку, за яким обліковується сукупна сума боргу за певним типом зобов’язання, відкриваються рахунки четвертого порядку окремо для обліку основної суми боргу й нарахованих процентів за цим типом зобов’язання.
Відображення в обліку банку зобов’язання за залученим від фірми «Еталон» депозитом на дату його погашення 17 березня 2004 р. показано в табл. 7.5:
Таблиця 7.5


1. 261 Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності (СГД)

10 750 грн

Загальна сума боргу за депозитом (теперішня вартість)

1.1 2615 Довгострокові депозити СГД

10 000 грн

Основна сума боргу за депозитом (номінал)

1.2 2618 Нараховані витрати за строковим депозитом

750 грн

Нараховані проценти за депозитом

Слід запам’ятати, що всі бухгалтерські рахунки для обліку зобов’язань за своїм характером є пасивними і можуть мати тільки кредитове сальдо. За кредитом рахунка показується виникнення або збільшення зобов’язання, а за дебетом — зменшення або погашення зобов’язання.
Аналітичні бухгалтерські рахунки відкриваються окремо за кожним суб’єктом та видом або типом зобов’язання. Такий порядок дає можливість проконтролювати стан заборгованості перед кожним клієнтом. У номер рахунка вносять параметри, що характеризують вид, тип залучених або запозичених коштів, термін дії, строк закінчення угоди, тип контрагента, процентну ставку тощо. Така інформація потрібна для управління процентним ризиком та ризиком ліквідності. Далі зупинимось на особливостях обліку основних видів зобов’язань банку.
7.2. Облік банківських депозитів
Депозити традиційно постають основним джерелом формування ресурсної бази будь-якого банку. Вони — підґрунтя, завдяки якому, власне, і відбувається розвиток банківського бізнесу. Адже перетворення грошових коштів, залучених у вигляді депозитів, на кредити — це і є першооснова банківської діяльності, яка саме і відрізняє банківський бізнес від інших форм бізнесу. Наявність у бухгалтерському балансі в складі зобов’язань особливої статті «Депозити» властива тільки банкам. Отже, насамперед потрібно з’ясувати тлумачення терміна «депозит».
Депозитце грошові кошти, які внесено власником (юридичною або фізичною особою) або третьою особою за дорученням і за кошти власника у банк на рахунок для зберігання на визначених договором умовах і які підлягають поверненню по закінченні строку дії договору.
Власника депозиту ще називають депонент.
Депозити, що застосовуються у практиці сучасних банків, розрізняються залежно від строку, умов внесення і вилучення коштів з депозитного рахунка, сплати процентів, а також можливостей отримання пільг за активними операціями з банками та деяких інших характеристик.
Класифікуючи депозити, як правило, беруть до уваги такі ознаки: категорію вкладника, строк депозиту до повернення, можливість часткового вилучення коштів з депозиту.
З погляду вилучення коштів та строку депозити поділяються на депозити до запитання та строкові депозити.
Депозити до запитання це грошові кошти, які перебувають на поточних або подібних до них рахунках і які можуть поповнюватися та використовуватися власниками для здійснення платежів (розрахунків) на користь третіх осіб через використання готівки або розрахункових інструментів. Ці кошти не мають визначеного строку повернення.
Поточний рахунок — це основний рахунок суб’єкта господарської діяльності. Без відкриття поточного рахунка підприємство не має права вести будь-яку господарську діяльність. Новостворене підприємство для отримання свідоцтва про державну реєстрацію повинно відкрити тимчасовий поточний рахунок, на який засновники перераховують внески для формування статутного капіталу. Після перерахування засновниками 30 % від оголошеного розміру статутного капіталу банк видає підприємству довідку для подання в органи державної реєстрації разом з документами, необхідними для здійснення реєстрації.
Отже, поточний рахунок призначено для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунків за всіма видами діяльності підприємства. Види діяльності, які може здійснювати підприємство, перелічені у його статуті або в документі, що його замінює.
Комплексне розрахунково-касове обслуговування полягає у веденні поточного рахунка клієнта і здійсненні банком за його дорученням усіх розрахункових (надання платіжних послуг) і касових операцій, які виникають у процесі його діяльності та передбачені чинним законодавством. Банк звертає особливу увагу на процедурні питання, що пов’язані з відкриттям, веденням і закриттям поточного рахунка.
Для підприємств, організацій і установ, що фінансуються з бюджетів різних рівнів, функції поточного рахунка виконує бюджетний поточний рахунок. За наявності у таких підприємств інших джерел фінансування, крім бюджетного поточного рахунка, їм відкривається поточний рахунок для обслуговування комерційної діяльності.
Банки ретельно підходять до процедури відкриття поточного рахунка. Зміст процедури залежить від категорії клієнта — «суб’єкт господарської діяльності» або «фізична особа».
Для відкриття рахунка підприємство подає банку такі документи:

  • заявка на відкриття поточного рахунка;
  • копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;
  • копію належним чином зареєстрованого Статуту (положення);
  • копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
  • картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів надано право розпоряджатися рахунком та візувати розрахункові документи (у картку включається також зразок відбитку печатки підприємства);
  • копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України та інших соціальних фондах.

Розглянемо призначення цих документів. Свідоцтво про державну реєстрацію свідчить про законність діяльності підприємства і підтверджує його право на відкриття поточного рахунка. Статут дозволяє банку отримати інформацію про засновників підприємства і відносини між ними, напрями і види діяльності підприємства, його юридичну адресу. До Статуту банку додається протокол зборів засновників, де містяться дані щодо осіб, призначених на посаду керівника і головного бухгалтера. Картка зі зразками підписів останніх підтверджує їх право на розпорядження коштами, що зберігаються в банку на рахунках. Після вивчення фінансового стану підприємства і поданих документів банк приймає рішення про відкриття поточного рахунка або відмову. У разі позитивного рішення керівник банку передає в бухгалтерію розпорядження про відкриття рахунка з усіма необхідними документами.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.