лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Бухгалтерський облік у галузях економіки

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 4

Бухгалтерський облік
у торгівлі

 

1. Галузеві особливості,
що впливають на організацію обліку

Товари — матеріальні цінності, що придбані (отримані) й утримуються підприємством з метою подальшого продажу.
Під товарним обігом (товарообігом) слід розуміти рух сукупного суспільного продукту в товарній формі від виробників до споживача.

Торгівельна діяльність — самостійна діяльність юридичних і фізичних осіб зі здійснення операцій купівлі-продажу товарів споживчого призначення з метою отримання прибутку.

Оптова торгівля — торгівельна діяльність із придбання й реалізації товарів великими партіями підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності.
Роздрібна торгівля — торгівельна діяльність із продажу товарів поштучно та дрібним оптом безпосередньо громадянам та іншим споживачам переважно із розрахунками готівкою.
Господарська діяльність в оптовій та роздрібній торгівлі становить відповідно оптовий та роздрібний товарообіг.
Залежно від форми організації й виконуваних функцій торгові підприємства поділяють оптові та роздрібні. Реалізацію товарів населенню можуть виконувати промислові й інші неторгові підприємства через власні фірмові магазини.
Одиницею бухгалтерського обліку товарів є їхнє найменування або однорідна група, вид.
Підприємства-виробники продукції (робіт, послуг) за погоджен­ням із торговими й іншими підприємствами-покупцями встанов­люють вільні відпускні ціни на продукцію, що реалізується.
Підприємства-монополісти затверджують граничні ціни реалізації у державних органах ціноутворення. Фактичні ціни реалізації цих підприємств можуть бути нижчими за граничні залежно від попиту на продукцію.
Оптові торгові підприємства для відшкодування витрат обігу й отримання прибутку встановлюють оптову націнку на купівельну або відпускну вартість товарів, придбаних у постачальників. У такий спосіб формують оптову ціну товарів.
Підприємства роздрібної торгівлі й інші суб’єкти торгівельної діяльності встановлюють вільні роздрібні ціни на товари, що реалізуються, на підставі оптових цін і торгівельної націнки, призначеної для покриття власних витрат обігу й отримання прибутку.
В окремих випадках підприємства-постачальники можуть надавати торговим підприємствам знижки з відпускної ціни: оптово-збутові (для оптових підприємств) і торгові (для підприємств роздрібної торгівлі).
Фактичні ціни реалізації товарів відповідно збільшуються на встановлені чинним законодавством додаткові нарахування: податок на додану вартість, акцизний збір тощо.
Облік у торгівлі має певні особливості:

  1. на відміну від виробництва, в торгівлі нічого не виробляють, надана послуга не має кількісних характеристик;
  2. у торгівлі відсутній процес визначення виробничої фінансової собівартості результату, а отже, прямих і непрямих (наклад­них) витрат, обліку готової продукції та інших облікових робіт, характерних для виробництва;
  3. з огляду на велику номенклатуру товарів бухгалтерський облік роздрібного товарообігу здійснюють лише у вартісному вираженні за цінами продажу. Кількісно-вартісний облік ведуть за товарами, що потребують особливого контролю (дорогоцінні вироби, автомобілі тощо);
  4. в оптовій торгівлі здійснюють груповий облік товарів на підставі розрахункового методу згідно з бухгалтерськими документами та оперативними даними;
  5. у роздрібній торгівлі окремо облікують різницю між купівельною й продажною вартістю придбаних товарів для обчислення валового доходу і фінансових результатів діяльності;
  6. витрати торгівельних підприємств становлять витрати обігу, що не включають до вартості товарів, належать до витрат звіт­ного періоду, обліковуються на відповідних статтях адміністративних витрат, витрат на збут і фінансових витрат, а також спи­суються на фінансовий результат звітного періоду.

2. Оцінка товарів
Облік товарних запасів можна здійснювати за двома показниками: перший — кількісно-вартісний облік наявності та руху товарів за купівельними цінами за кожною назвою: видом, типом, гатунком; другий — загальні транспортно-заготівельні витрати, що їх обліковують на всю масу товарних запасів (або за окремими групами).
Товари є видом запасів. У підприємствах торгівлі їх обліковують за первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Придбані (отримані) товари зараховують на баланс підприємства за первинною вартістю.
Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, що складається з таких фактичних витрат:

  1. суми, що сплачуються згідно із договором постачальникові (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків;
  2. суми ввізного мита;
  3. суми непрямих податків у зв’язку із придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству;
  4. транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю товарів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, включно із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів);
  5. інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Стосовно віднесення транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗВ) до складу первинної вартості запасів існує два методи розподілу цих витрат: прямого підрахунку та середнього відсотка.
Метод прямого підрахунку можна застосовувати на підприємствах із невеликим обсягом обігу товарів. У такому разі суми ТЗВ включають до собівартості одиниць конкретних придбаних товарів, до яких вони належать.
За методу середнього відсотка визначають відсоткове співвідношення сум ТЗВ між сумами залишку товарів на складі на кінець звітного періоду та сумою запасів, що вибули у звітному періоді. Суму ТЗВ узагальнюють на окремому субрахунку рахунків обліку товарів і щомісячно розподіляють між сумою залишку товарів на кінець звітного місяця та сумою товарів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) впродовж звітного місяця. Суму ТЗВ, що стосується товарів, які вибули, визначають як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості товарів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, в кореспонденції із якими відображено вибуття цих товарів. Серед­ній відсоток ТЗВ визначають діленням суми залишків ТЗВ на
початок звітного місяця і суми ТЗВ за звітний місяць на суму залишку товарів на початок місяця і товарів, що надійшли впродовж звітного місяця. Приклади розподілу ТЗВ наведено в таблиці 4.1. Суму ТЗВ, що припадає на залишок нереалізованих товарів, відображають у балансі в складі запасів, а решту суми відносять на збільшення собівартості реалізованих товарів.
Первинною вартістю товарів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнають узгоджену засновниками (учасниками) підприємства їхню справедливу вартість.
Первинною вартістю товарів, одержаних підприємством без-
оплатно, визнають їхню справедливу вартість.
Первинна вартість одиниці товарів, придбаних внаслідок обміну на подібні товари, дорівнює балансовій вартості переданих товарів. Якщо балансова вартість переданих товарів перевищує їхню справедливу вартість, тоді первинною вартістю отриманих товарів є їхня справедлива вартість. Різницю між балансовою та справедливою вартістю переданих товарів включають до складу витрат звітного періоду.
Первинною вартістю товарів, придбаних в обмін на неподібні запаси, визнають справедливу вартість отриманих товарів.
Справедлива вартість товарів — це їхня ціна реалізації після вирахування витрат на реалізацію і суми надбавки (прибутку) виходячи із надбавки (прибутку) для аналогічних товарів.
Не включаються до первинної вартості товарів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати й нестачі товарів; відсотки за користування позиками; витрати на збут; адміністративні й інші аналогічні витрати, безпосередньо не пов’язані із придбанням і доставкою товарів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Оцінка вибуття товарів
Для визначення фактичної вартості проданих товарів до суми їхньої вартості за цінами купівлі треба додати частину транспорт­но-заготівельних витрат, що належать до вартості проданих товарів. Для цього потрібний спеціальний розрахунок.
У разі відпуску товарів на продаж та іншому вибутті оцінку їхніх запасів здійснюють за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці товарів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження товарів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження товарів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку товарів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовують лише один із перелічених методів.
Товари, що відпускаються, для спеціальних замовлень і проек­тів, дорогі товари, а також незамінювані товари, оцінюють за іден­тифікованою собівартістю.
Оцінку за середньозваженою собівартістю здійснюють за кож­ною одиницею товарів діленням сумарної вартості залишку таких товарів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці товарів на сумарну кількість товарів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці товарів.
Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто товари, які першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю перших за часом надходження товарів.
Оцінка запасів за методом ЛІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у послідовності, протилежній надход­женню їх на підприємство (відображенню в бухгалтерському
обліку), тобто товари, що їх першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю останніх за часом надходження товарів.
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат (зокрема й товарів) на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством із урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм витрат і ціни в нормативній базі слід регулярно перевіряти й переглядати.
Оцінка за цінами продажу ґрунтована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначають як різницю між продажною (роздрібною) вар­тістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.