лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Бухгалтерський облік у галузях економіки

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

5.4. Калькулювання собівартості
продукції тваринництва

Особливістю сільськогосподарських підприємств є те, що внаслідок відгодівлі худоби за місяць її жива вага збільшується. Загальний приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою визначають за формулою:

ПВ (приріст ваги) = (О2 + Р) – (О1 + П),
де П — жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощування, за місяць;
О1 — жива вага тварин на початок місяця;
О2 — жива вага тварин на кінець місяця;
Р — жива вага тварин, що вибули за місяць.
Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця й отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молод­няк на вирощуванні підлягають обов’язковому зважуванню на початку кожного місяця. Зважування тварин оформлюють у Відомості зважування тварин (зразок 1.2), де вказують вагу тварини на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. На підставі даних Відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають їхній приріст ваги у кг за звітний місяць у розрізі облікових груп.
Фактичну собівартість 1 кг приросту живої ваги тварин визначають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги.
Отриманий приплід від тварин, які належать до основного стада, оприбутковують до складу молодняка тварин на вирощуванні за фактичною собівартістю:


Дебет рахунка 212
«Тварини на відгодівлі»

Кредит рахунка 232
«Тваринництво»

Собівартість окремих видів тваринництва визначають на підставі витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин. Об’єктами калькуляції є окремі види продукції (1 центнер живої маси великої рогатої худоби тощо).
Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відносять на надзвичайні витрати; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображають за окремою статтею у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.
Витрати на утримання молодняка тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносять на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівартості кормо-дня.
Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний у звітному періоді, та жива маса.
Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначають як різницю між масою поголів’я, наявного на кінець року, й того, що вибуло впродовж року (включно із загиблими), та масою тварин і птиці, які надійшли в групу впродовж року, включно із приплодом, та наявних на початок року.
Собівартість центнера приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.
Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають на підставі витрат на їх вирощування та відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року й надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).
Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені до інших груп і залишені на кінець року.
Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).
На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, переведена до основного стада, забита на м’ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють.
Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, переведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії.
У м’ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до
8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами).
Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-мі­сячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.
У молочному скотарстві розраховують собівартість центнера молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.
Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кор­мо-днів.
Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.
Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої маси й ділового приплоду.
Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду).
Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року.
Витрати на утримання дорослого поголів’я й молодняка овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахун­ковою вартістю.
Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді.
Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни.
Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.
Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нор­мативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.
Собівартість продукції птахівництва визначають діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково).
Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності — за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняка птиці.
Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняка птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях.
Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняка птиці.
Собівартість однієї голови приплоду кролів визначають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюють на 50 відсотків планової собівартості.
Собівартість однієї голови ділового приплоду визначають діленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів основного стада й молодняка до відлучення (без вартості побічної продукції — гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ділового (відлученого) приплоду.
Якщо у підприємстві на кінець року залишається певна кількість невідлученого молодняка, його вартість (на рівні 50 відсотків планової собівартості голови при відлученні) вираховують із загальної суми витрат.
У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визначають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на час відлучення. При відлученні приплід до-
оцінюють ще на 50 відсотків. Собівартість однієї голови молод­няка на час відлучення визначають діленням витрат на ут-
римання дорослих звірів із приплодом до відлучення (без вартості шкурок загиблих тварин та м’яса забитих звірів за реалізаційними цінами) на кількість відлученого молодняка. Загальна сума витрат без вартості молодняка, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду.
Молодняк звірів після відлучення дооцінюють на підставі середніх витрат на утримання однієї голови впродовж дня й відповідної кількості кормо-днів.
Вартість молодняка звірів приплоду минулих років (забитого на шкурки, переведеного в основне стадо, реалізованого та залишеного на кінець року) визначають на основі вартості молодняка на початок року і витрат на його утримання, які розраховують на підставі витрат на утримання голови впродовж дня та кількості кормо-днів.
Собівартість окремих видів продукції бджільництва визначають шляхом розподілу витрат, включно із вартістю незавершеного виробництва на початок року, між видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховують за собівартістю топленого кондиційного воску.
Нові бджолині сім’ї оцінюють за цінами продажу. Собівартість кілограма бджіл прирівнюють до собівартості 10 кілограмів меду. У бджільництві калькулюють валовий вихід меду, до складу якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробництва на кінець календарного року.
Певну частину витрат на утримання бджіл слід віднести на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним із перших етапів калькулювання собівартості продукції бджільництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, які відносять на вироблену продукцію й на запилювальні культури згідно із затвердженими нормативами.
У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей, ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесені на запилювальні культури, не збільшують.
Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначають за нормативно-розрахунковими витратами, витратами на його прибирання й доставки до місця зберігання підстилки. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній, виходячи із вмісту сухих речовин.
Іншу побічну продукцію, зокрема: вовну-линьку, пух, пір’я, міражні яйця, м’ясо півників яєчних курей, забитих у добовому віці, м’ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин оцінюють за цінами можливої реалізації чи іншого використання. Її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.