лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

До установленого обладнання відносять обладнання, що перебуває в експлуатації, ремонті (або у зв’язку із модернізацією тим­часово знято з робочого місця), а також тимчасово недіюче, несправне. Розрахунок виробничої потужності в загальному вигляді може бути здійснений за такою формулою:

де П — виробнича потужність підприємства; О — середньорічна кількість однотипового обладнання (шт); Ф — річний фонд часу роботи одиниці обладнання (год); В — паспортна продуктивність одиниці обладнання за годину роботи (в натуральних одиницях).
На підприємствах деяких галузей економіки (наприклад, у меб­левому, консервному, ливарному та інших виробництвах) важливим чинником для визначення виробничих потужностей є величина виробничої площі.
Розрахунок потужності в цих випадках може бути здійснений за такою формулою:
,
де А — виробнича площа підприємства (кв. м); Н — норматив виробничої площі, який припадає на одне робоче місце (кв. м); Ф — річний фонд часу робочого місця (год); Т — норма трудомісткості виробу (год технологічного часу).
З метою визначення загальних розмірів потужностей, підвищення рівня їхньої віддачі, а також обґрунтування виробничої програми розробляється баланс виробничої потужності підприємства (фірми) за формулою:

де П2 — виробнича потужність на кінець планового року (вихідна) у відповідних одиницях виміру; П1 — виробнича потужність на початок планового періоду — вхідна; Пно — приріст потужнос­тей у плановому періоді за рахунок організаційно-технічних заходів (зміна режиму роботи обладнання, удосконалення організації праці, виробництва та управління, інтенсифікації технологічних процесів тощо); Пн — приріст потужностей за рахунок нового будівництва, розширення, технічного переоснащення й реконструкції підприємства, модернізації та заміни застарілого обладнання новим тощо; Па — приріст (+), зменшення (–) потужності підприємства у зв’язку зі зміною номенклатури та асортименту продукції; Пв — зменшення виробничої потужності, пов’язане
з вибуттям основних виробничих фондів (ліквідація цехів, агрегатів через старість будівель, спрацьованість обладнання, стихійних лих, а також у зв’язку з вичерпанням запасів корисних копалин і лісосировинних ресурсів).
Визначення виробничої потужності здійснюється на основі всього обладнання, встановленого в цехах і на виробничих дільницях, включаючи його недіючу частку внаслідок несправності, ремонту, модернізації.
Резервне обладнання, обладнання дослідно-експерименталь­них цехів і дільниць не враховується під час визначення виробничої потужності.
Технології. У сучасних умовах усі існуючі технології поділяються на дві групи: інформаційні та виробничі. На наш погляд, з усіх існуючих визначень суті інформаційної технології найточнішим є таке: «Інформаційна технологія — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів» [7].
Розвиток електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) сприяв появі комп’ютерної інформаційної технології, яка ще називається новою інформаційною технологією (НІТ).
У сучасній літературі визначення НІТ та її характеристика визначається так: «Нова інформаційна технологія базується на розподіленій комп’ютерній техніці, програмному забезпеченні, розвинених комунікаціях» [7].
Принципи застосування НІТ — інтегрованість, гнучкість та інформативність.
Новій інформаційній технології притаманні такі особливості:

  • користувач працює в режимі маніпулювання (непрограмування) даними. Він не запам’ятовує інформацію, а бачить її на засобах виводу (екран, принтер) та діє засобами введення (клавіатура, миша, сканер);
  • процес обробки документа є безпаперовим. Це означає, що на папері фіксується тільки кінцевий варіант цієї обробки, а проміжні дані, що містяться на машинних носіях, доводяться до споживача інформації через екран дисплея персонального комп’ютера (ПК);
  • розв’язування задач відбувається в інтерактивному (діалоговому) режимі, що розширює можливості користувача;
  • на основі кількох ПК, інтегрованих між собою єдиною мережею комунікацій, створюється можливість колективної обробки документа;
  • у процесі розв’язання задач можлива перебудова форм і способів подання інформації.

Нова інформаційна технологія може впроваджуватись у вироб­ничу практику двома способами. Перший спосіб передбачає пристосування НІТ до існуючої організаційної структури, а другий потребує необхідних змін у такій структурі. Практика свідчить, що за останнього способу впровадження НІТ у практику її віддача є більш високою порівняно з першим варіантом.
Продуктивність організаційної системи в цьому випадку значно зростає, оскільки досягається зменшення обсягів циркулюючої в системних каналах інформації, що сприяє оптимізації управлінських рішень під час розв’язання значного обсягу задач.
Характерною ознакою НІТ є персоналізація засобів обчислювальної техніки, створення локальних мереж ЕОМ, організація автоматизованих робочих місць спеціалістів. Комп’ютерна графіка, мультимедіа, гіпертексти, гіпертекстові технології та системи — це арсенал засобів НІТ.
Комп’ютерна (машинна) графіка — це процес підготовки, введення, перетворення, зберігання й відображення графічної інформації за допомогою ЕОМ та графічних пристроїв.
Мультимедіа — це інтерактивні комп’ютерні системи, що забезпечують роботу з багатьма інформаційними середовищами: нерухомим зображенням та рухомим відео, анімованою комп’­ютерною графікою, текстом та звуком.
Гіпертекст являє собою систему інформаційних об’єктів (статей), в якій задані та автоматично підтримуються асоціативні та смислові зв’язки між виділеними об’єктами (елементами, поняттями, термінами або розділами).
Гіпертекстова технологія — це підтримка, нарощування та перегляд на комп’ютерній основі гіпертексту, організованого у вигляді сітки.
Гіпертекстова система — це програмна система високого рів­ня, за допомогою якої користувач в інтерактивному режимі може досліджувати знання нелінійним способом [7].
Виробничі технології — це способи, методи виготовлення та реалізації товарів і послуг, які необхідні споживачам. Основою функціонування виробничих технологій є комплекс технологічної документації загального та спеціального призначення. Технологічна документація передбачає розроблення комплексу різноманітних технологій, порядок їх застосування в процесі виготов­лення виробів.
Виробничі технології включають у себе:

  • видобування необхідних виробнику матеріалів із вихідної сировини (видобуток мідної, залізної руди);
  • перероблення видобутих матеріалів у напівфабрикати й заготовки (сталевий та мідний прокат різних профілів);
  • оброблення напівфабрикатів та заготовок шляхом стругання, фрезерування, шліфування, розточування, термічної обробки, гальванізації, результатом чого є виготовлення необхідних деталей, придатних для складання готових виробів;
  • складання готових виробів, яке можне здійснюватись як на конвеєрному, так і на безконвеєрному виробництві;
  • контроль за здійсненням виробничих технологій. Такий кон­троль, як правило, здійснюється відділами технічного контролю (ВТК) на відповідність якісних параметрів виробу, досягнутих у результаті виконання певної технологічної операції нормативним, які зазначені в технологічній документації;
  • складування готової продукції в пристосованих для цього приміщеннях;
  • транспортування готової продукції на внутрішній та зовніш­ні ринки;
  • реалізація продукції споживачам.

Інвестиції. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Необхідно зазначити, що прибуток (дохід) та соціальний ефект при інвестуванні виробництва товарів і послуг досягаються, як правило, за рахунок зростання продуктивності.
Отже, інвестиції — це різноманітні фінансові, інтелектуальні, матеріально-технічні, сировинні, природні ресурси, що вкладаються в різні галузі економіки з метою підвищення продуктивнос­ті та одержання прибутку.
Власник ресурсів, що вкладає їх у той чи інший вид фінансово-економічної діяльності називається інвестором.
Інвестування — це система організації вкладання ресурсів у будь-яку галузь економіки.
Інвестиції поділяються на вітчизняні (внутрішні), якщо ресурси вкладаються в межах своєї країни, та іноземні (зовнішні), коли інвестори вкладають свої ресурси в економіку інших країн.
Вітчизняні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а іноземні — на прямі та портфельні.
Фінансові інвестиції — це придбання цінних паперів — акцій, облігацій тощо, які емітуються підприємством чи державою.
Акція — це цінний папір, який свідчить про те, що його власник вклав особисті кошти в майно акціонерного товариства. Акції бувають іменними, якщо в них зазначається прізвище її власника, та на пред’явника, якщо прізвище не зазначається. Крім того, акції бувають простими та привілейованими.
Прості акції надають права їх власникам як на отримання част­ки доходу, так і на участь у загальному зібранні акціонерів.
Привілейовані акції. Власники цих акцій не мають права голосу, проте мають права на першочергове отримання доходу незалежно від рівня прибутковості підприємства.
Облігація — це цінний папір, згідно з яким її власник отримує певний річний дохід у відсотковому відношенні до її номінальної вартості.
Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів, які купуються населенням на довгостроковий (5—10 років), середньостроковий (1—5 років), короткостроковий (до одного року), терміни з метою отримання доходу.
Ощадний сертифікат — державний цінний папір, який засвід­чує депонування його власником грошових коштів і надає право на повернення доходу у встановлений строк із певним відсотком.
Реальні інвестиції — це вкладання різноманітних ресурсів у матеріальні та нематеріальні активи з метою збільшення кількісної та якісної віддачі останніх. Реальні інвестиції називаються ще капітальними вкладеннями, або виробничими інвестиціями.
Зовнішні прямі інвестиції являють собою вкладання ресурсів у розмірі не менше 10 % вартості інвестиційного об’єкта.
Усі закордонні інвестиції, питома вага яких у вартості інвестиційного об’єкта менша 10 %, називаються портфельними інвестиціями.
Валові інвестиції (валові капітальні вкладення) — це сумарні вкладання ресурсів, спрямованих на заміну і приріст основних фондів виробничих потужностей та ін.
Чисті інвестиції (чисті капітальні вкладення) — це валові інвестиції, зменшені на суму амортизаційних відрахувань.
Виходячи із існуючих на підприємствах систем обліку та планування, до складу капітальних вкладень відносять:

  • вартість будівельно-монтажних робіт;
  • вартість усіх видів виробничого устаткування, а також вартість інструменту та інвентаря, які включені до складу основних фондів;
  • інші капітальні роботи й витрати.

В останню групу капітальних вкладень включають: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ, термальну воду, проектні роботи, науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку кадрів для підприємств, що будуються, тощо.
Відсоткове співвідношення означених видів капітальних витрат визначає елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.
Якщо в динаміці капітальних вкладень спостерігаються більш високі темпи витрат на активну частину основних фондів порівняно з пасивною, то це позитивно впливатиме на динаміку й рівень продуктивності.
У системі інвестування існує таке поняття, як відтворювальна структура капітальних вкладень, яка характеризує співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене відтворення основних фондів. Ці довгострокові витрати спрямовуються на технічне переозброєння та реконструкцію, розширення діючих підприємств, нове будівництво.
У більшості галузей економіки сьогодні спостерігається постійне зростання частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію, що є позитивною тенденцією. Дослідженнями встано­влено, що оптимальне співвідношення витрат на просте й розширене відтворення основних фондів повинно становити відповідно 35 % і 65 % у загальній сумі валових капітальних вкладень.
Що ж стосується чистих капітальних вкладень, то їх оптимальна структура така: 50—60 % спрямовується на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств, 15—20 % — на розширення підприємств, 25—35 % — на нове будівництво.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.