лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Елементом першорядного значення в підвищенні продуктивності є робоча сила — її якість, управління нею, умови праці. Загальновизнаним є той факт, що підвищення продуктивності та поліпшення умов життя працівників пов’язані між собою. А це означає, що продуктивність необхідно розглядати як в економічному, так і в соціальному аспектах. Результати виробництва в багатьох випадках можуть бути поліпшені завдяки залученню робіт­ників до планування, а також створенню системи участі в прибутках, одержаних за рахунок зростання продуктивності.
Важливість соціальних аспектів зростання продуктивності сьогодні враховується на багатьох підприємствах західних країн.
Так, дослідження, які були проведені серед менеджерів та у профспілках на американських фірмах, свідчать, що більшість керівників (78 %) і профспілкових лідерів (70 %) використовують не тільки кількісні визначення продуктивності [4]. Вони віддають перевагу більш широкому її тлумаченню, яке включає якісні аспекти стосовно конкретної організації. Керівники фірм та профспілок під продуктивністю розуміють загальну ефективність і результати діяльності окремих організацій. Це включає в себе такі нематеріальні ознаки, як відсутність зупинок у роботі, невиходів на роботу і навіть задоволеність споживача.
За такого широкого розуміння продуктивності дані керівники справедливо зазначають, що тільки ця соціально-економічна категорія забезпечує органічний зв’язок між працівниками та споживачами.
Звідси випливає, що продуктивність необхідно визначати виходячи із рівня реалізації поставлених цілей. Це поняття, основане на системному та всеосяжному підході до соціального та економічного розвитку, дозволяє розробити конкретні показники продуктивності, найбільш придатні для специфіки кожного підприємства, галузі, регіону чи країни. Однак виникає складність із визначенням величини чисельника та знаменника, оскільки параметри економічної, соціальної й політичної ефективності можуть бути різними, і кожна із означених галузей людської діяльності має свою, перш за все якісну, специфіку.
Таким чином, визначення продуктивності є комплексним питанням, тобто це не тільки технічна чи управлінська проблема. Це — предмет піклування вчених, урядових і профспілкових інституцій, менеджерів фірм і підприємств.
Природно, що чим більше відрізняються цілі соціальних груп і державних інституцій, тим більшою мірою відрізнятимуться визначення продуктивності.
У той же час якщо соціальні групи та державні інституції мають більш-менш однакові цілі, то в цьому разі визначення продук­тивності на макрорівні та навіть в окремих галузях економіки матимуть багато спільних рис.
Сьогодні існує думка, що продуктивність виражається відношенням обсягу реалізованої на ринку продукції до сукупних витрат. Проте такий підхід значно звужує визначення продуктивності, оскільки при цьому враховується тільки продукція підпри­ємств, яка виходить на ринок і купується споживачами. Але ж продукція виготовляється не тільки на підприємствах, а й в усіх ланках економіки — на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях, в галузях, на мікрорівні, макрорівні. Ось чому визначення сутності продуктивності повинно здійснюватись на всіх рівнях економіки.
Крім того, такий підхід до визначення продуктивності не враховує прямої чи побічної шкоди, яка зумовлюється виробничими процесами і завдається соціальному чи навколишньому середовищу, що призводить до зменшення обсягів ВВП і національного багатства країни.
Отже, продуктивність як складна економічна категорія має інтегральну сутність. У зв’язку із цим її класифікують за такими сутнісними видами: економічна, соціально-економічна, еколого-економічна і чиста. Економічна продуктивність характеризується відношенням відповідних результатів, отриманих у певній ланці економіки (ВВП, доданої вартості, товарної продукції тощо), до сукупних витрат.
Соціально-економічна продуктивність характеризується відношенням отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на суму соціальних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат. Необхідність визначення цього виду продуктивності зумовлюється тією обставиною, що певні виробничі процеси негативно впливають на здоров’я людей. І тому соціальні збитки і витрати, пов’язані із негативним впливом на соціальне середовище, повинні враховуватись в обсязі кінцевої продукції з мінусовим знаком. Адже якщо не було б негативного впливу виробничих процесів на людський організм, то національна продуктивність була б значно вищою, оскільки віддача трудового потенціалу в цьому випадку була б вагомішою, а витрати, пов’язані зі збереженням здоров’я людей, були б меншими.
Еколого-економічна продуктивність повинна визначатись з урахуванням шкоди, яка завдається виробничими процесами дов­кіллю, різноманітним видам флори й фауни, зменшує їх кількісні та якісні величини.
Якщо, скажімо, якесь підприємство виробило продукції за рік в обсязі 100 тис. грн, але при цьому в результаті забруднення виробничими процесами навколишнього середовища екологічні збитки становили, наприклад, 25 тис. грн, то кінцевий результат діяльності цього підприємства буде дорівнювати 75 тис. грн (100 – 25).
Отже, на основі цього зменшеного результату і повинна вимірюватись продуктивність. Чиста продуктивність характеризується відношенням отриманих результатів у певній ланці економіки, зменшених на величину соціальних і екологічних збитків, спричинених виробничими процесами, до загальних витрат.


2.3

Роль продуктивності
у досягненні цілей суспільства

Досвід зарубіжних країн показує, що вирішальну роль у досягненні стратегічних цілей суспільства — економічних, соціальних, демографічних, екологічних — відіграє продуктивність. Відомо, наприклад, що економічне зростання може відбуватися двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним.
Екстенсивний шлях економічного зростання — це коли приріст продукції, ВВП відбувається за рахунок запровадження у виробництво додаткових ресурсів — праці, капіталу, землі тощо.
За екстенсивного економічного зростання кожна одиниця товарів і послуг, ВВП супроводжується однаковими або збільшеними масштабами приросту економічних ресурсів. Екстенсивний шлях розвитку економіки, як правило, заводить суспільство у безвихідь. Про це яскраво свідчить сумний приклад планової економіки, яка функціонувала в екстенсивному режимі.
Інтенсивний шлях розвитку економіки — це забезпечення приросту продукції, ВВП за рахунок більш ефективного використання сукупних ресурсів, що на практиці означає зростання продуктивності.
Іншими словами, зростання національного доходу чи валового внутрішнього продукту за рахунок продуктивності означає, що витрати при цьому зростають більш низькими темпами порівняно з темпами зростання соціально-економічних результатів.
Продуктивність сприяє розширенню масштабів виробництва та зайнятості за рахунок зекономлених у результаті її зростання економічних ресурсів. А розширення масштабів виробництва підвищує рівень свободи менеджерів і робітників щодо вибору місць свого працевлаштування. Що ж стосується економічної свободи споживачів, то вона також розширюється зі зростанням продуктивності, оскільки в цьому разі зростає обсяг товарів і послуг у роздрібному товарообороті за їх стабільних і навіть більш низьких цін.
Важливим чинником оптимізації торговельного балансу є продуктивність. Справа в тому, що продуктивність значною мірою визначає конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Коли продуктивність в одній країні знижується відносно рівня продуктивності в інших країнах, які виготовляють такі самі товари, то створюється конкурентна незбалансованість.
Якщо ж за збільшенням витрат виробництва підвищити ціни, економіка країни втратить у продажах, оскільки покупці звернуться до фірм-постачальників, які пропонуватимуть свою продукцію за більш низькими цінами [4].
Коли ж, підвищуючи загальні витрати, не підвищувати ціни, то загальний прибуток зменшується за рахунок зниження рентабельності продукції. Світовий досвід показує, що ті країни, які не змогли утримати продуктивність на рівні конкурентів, намагались досягти своїх цілей шляхом девальвації національної валюти. Але це знижує вартість експорту і підвищує вартість імпортних товарів. Отже, щоб досягти за таких умов позитивного сальдо торговельного балансу країни, необхідно нарощувати обсяги експортних товарів у фізичному обсязі, що потребує додаткових витрат ресурсів.
Якщо продуктивність зростатиме, то на одиницю ВВП витрачатиметься менше ресурсів, а відтак знижуватимуться ціни на споживчі товари, що означатиме зростання реальних доходів населення. Крім того, зростання продуктивності сприятиме вивільненню дефіцитних ресурсів для виробництва нових видів товарів і послуг. У той же час, навіть за умов підвищення продуктивності праці, якщо продуктивність знижується, тобто загальні витрати на одиницю продукції зростають, то це призводить до інфляції, до зниження рівня життя.
Отже, зростання продуктивності — важливий чинник стабільності цін та їх зниження, а відтак підвищення рівня життя населення. Важливим джерелом реального соціально-економічного зростання, більш високого рівня життя є органічна складова продуктивності — продуктивність праці.
Наприклад, у доповіді Сінгапурського національного комітету з питань продуктивності щодо результатів здійсненого в 1984 р. дослідження сказано, що більше половини внеску в зростання валового національного продукту на душу населення в Сінгапурі за період 1966—1983 рр. припадає на продуктивність праці. Це означає, що продуктивність праці була основним чинником у підвищенні рівня життя в цій країні, про що свідчить його чотирикратне збільшення за останні 17 років [4].
Зв’язок динаміки продуктивності праці з динамікою життєвого рівня можна продемонструвати на прикладі США (табл. 2.1) [2].
Як видно із даних табл. 2.1 (стовпець 2) упродовж приблизно 20 років після другої світової війни (1948—1966 рр.) продуктивність праці збільшувалась досить високими темпами — у середньому 3,2 % на рік. Однак у період 1966—1973 рр. ці темпи різко скоротилися. Далі в динаміці продуктивності настав найбільш несприятливий етап (1973—1981 рр.), після чого почалося деяке пожвавлення темпів зростання продуктивності у 1980-ті рр.
Таблиця 2.1
ДИНАМІКА ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ І РЕАЛЬНОГО ВНП
у розрахунку на душу населення, 1948—1987 рр.


Роки

Темпи зростання
продуктивності праці, %

Темпи зростання реального ВНП
у розрахунку на душу населення, %

1

2

3

1948—1966

3,2

2,2

1966—1973

2,0

2,0

1973—1981

0,7

1,1

1981—1987

1,5

1,8

Зростання продуктивності праці, як і зростання продуктивності, є основою прискорення темпів зростання реальної заробітної плати і покращання рівня життя населення.
Реальний дохід на відпрацьовану людино-годину може збільшитись тільки тією мірою, якою збільшився реальний виробіток. Чим більше виробляється продукції на кожну відпрацьовану людино-годину, тим більше реального доходу може бути розподілено на ту ж відпрацьовану людино-годину. Із табл. 2.1 видно, що загальний показник рівня життя рухається слідом за динамікою продуктивності праці.
У період 1973—1981 рр., коли продуктивність праці перебувала на етапі стагнації, реальний ВНП на душу населення збільшувався всього на 1,1 % на рік порівняно з 2,2 % щорічного зростання в період 1948—1966 рр.
У той же час порівняно із продуктивністю праці продуктивність має більш значний вплив на динаміку рівня життя людей.
Узагалі низький рівень продуктивності означає, що темпи збіль­шення обсягів ВВП супроводжуються майже такими самими темпами використання ресурсів.
Так, наприклад, на Філіппінах переважна частина зростання загального обсягу виробництва (97,7 %) з 1900 по 1960 р. відбувалася за рахунок постійного збільшення екстенсивних чинників виробництва (тобто використання додаткових ресурсів) і тільки 2,3 % економічного зростання можна віднести на рахунок продук­тивності. Це свідчить про головний недолік процесу довгостроко­вого економічного зростання на Філіппінах — він був витратно-екстенсивним [4].

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.