Менеджмент продуктивності

Розділ 2
СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ СУСПІЛЬСТВА
ТА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Суспільство тільки тоді домагається поступального та всебічного розвитку, коли воно ставить перед собою неоманливі, реальні цілі та досягає їх. Світовий досвід показує, що будь-яке суспільство досягає поставлених цілей за рахунок багатьох чинників, серед яких головним є продуктивність.
Узагальнюючою стратегічною метою будь-якого суспільства є постійне підвищення індексу людського розвитку (ІЛР), складовими якого є: рівень життя, тривалість життя, рівень освіченості, рівень екологічності довкілля.
За змістом виокремлюють такі стратегічні цілі суспільства:
1) економічні;
2) соціальні;
3) демографічні;
4) екологічні.
Означені загальні стратегічні цілі можна диференціювати за певними частковими напрямами. Так, серед економічних цілей суспільства можна назвати такі:

• економічне зростання (виробництво все більшої кількості товарів і послуг найвищої якості);
• економічна ефективність (економічне зростання за рахунок підвищення продуктивності, тобто максимальна віддача за мінімальних витрат виробничих ресурсів);
• забезпечення стабільності цін (уникання суттєвого підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції, адже суттєві коливання цін негативно впливають на темпи соціально-економічного зростання);
• економічна свобода (високий рівень свободи менеджерів підприємств, робітників та споживачів в економічній діяльності, що сприяє досягненню високих темпів економічного зростання);
• оптимізація торговельного балансу держави (необхідність систематичної підтримки оптимального балансу держави в міжнародній торгівлі та міжнародних фінансових операціях).

Оптимальний торговельний баланс означає передусім, що він має позитивне сальдо, тобто обсяги експорту перевищують обсяги імпорту. У той же час оптимальний торговельний баланс передбачає оптимальну структуру експорту та імпорту.
Соціальні цілі можна класифікувати так:

• недопущення бідності;
• постійне підвищення рівня життя населення;
• забезпечення повної зайнятості (забезпечення роботою всіх, хто бажає і має змогу працювати);
• соціальна забезпеченість (забезпечення існування хронічно хворих, непрацездатних, пристарілих та інших утриманців).

Демографічні цілі суспільства випливають із того незаперечного факту, що головним багатством країни є люди, її населення.
У різних країнах демографічні цілі неоднакові. Так, наприклад, Китай, Індія стимулюють зниження народжуваності. А для України стратегічними демографічними цілями є забезпечення зростання чисельності населення за рахунок природного при-
росту.
Демографічними цілями суспільства є:

• забезпечення духовного й фізичного здоров’я нації і насамперед дітей, молоді, жінок;
• збільшення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;
• оптимізація вікового складу населення, оскільки висока питома вага молоді, працездатного населення позитивно впливає на соціально-економічне зростання й динаміку продуктивності;
• постійна підтримка національного складу й структури населення на оптимальному рівні, зважаючи на те, що в країні мешкають етнічна нація, корінні нації та іммігранти.

Екологічні цілі суспільства — це припинення забруднення життєвого простору, його складових — повітряного басейну, вод­них ресурсів, землі та її ґрунтів, збереження й примноження всіх видів флори та фауни на території країни, передусім шляхом збіль­шення площ заповідних зон.

Продуктивність передбачає ефективне використання всіх без винятку ресурсів: праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інфор­мації, часу — в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг.
Більш високий рівень продуктивності означає досягнення біль­шого результату за тих самих ресурсів або більш високого рівня виходу продукції щодо обсягу та якості за тих самих витрат.
Теоретично продуктивність виражається, як правило, таким відношенням:
.
Продуктивність може бути також визначена як взаємозв’язок між кінцевими результатами і часом, витраченим на їх досягнення. Загальне визначення сутності продуктивності не залежить від типу виробничої, економічної чи політичної системи, тобто це визначення є єдиним в економічній науці. Відмінності в основному можуть виявлятися у формулюванні кінцевих цілей і результатів діяльності виробничої системи.
Інколи продуктивність розглядають як більш інтенсивне використання таких ресурсів, як праця й капітал. Цей погляд для економічної практики прийнятний лише тоді, коли інтенсивність використання економічних ресурсів не перевищує її оптимального рівня. Адже, якщо, наприклад, інтенсивність використання обладнання перевищує оптимальний (нормальний) рівень, то таке обладнання передчасно зношується, негативно впливаючи тим самим на рівень продуктивності. Існує також оптимальна (нормальна) інтенсивність праці персоналу. Оптимальна (нормальна) інтенсивність праці — це та найбільша кількість сукупної енергії (розумової та фізичної), що витрачається людиною в процесі виробництва товарів чи послуг, яка не завдає прямої чи побічної шкоди людському організмові.
І саме максимальний рівень продуктивності за інших рівних умов досягається тільки за оптимального рівня інтенсивності праці персоналу, а не його виснажливою працею.
Це відбувається з таких причин.
По-перше, якщо рівень інтенсивності праці вище оптимального рівня, то працівник передчасно втомлюється і його особиста продуктивність у кінцевому рахунку буде нижчою того рівня, який був би досягнутий за оптимальної інтенсивності праці.
По-друге, надмірна інтенсивність праці негативно впливає на якість продукції, що означає падіння продуктивності.
По-третє, в умовах надоптимальної інтенсивності праці відбувається прискорене зношування робочої сили, що вимагає більш високих затрат на її відтворення.
По-четверте, інтенсивність праці, яка перевищує її оптимальний рівень, є однією з причин високого рівня травматизму та професійних захворювань.
Кожна країна має свій національний рівень інтенсивності праці. Він зумовлюється різними причинами: національними особливостями населення, суспільними відносинами, природно-кліма­тичними умовами країни тощо.
Взагалі для демократичного суспільства з соціально-ринковою економікою національний рівень інтенсивності праці робочої сили повинен бути оптимальним.
Продуктивність є величиною комплексною, яка включає як екстенсивні, так і інтенсивні величини.
Рівень продуктивності, який залежить від тривалості робочого періоду, характеризує її екстенсивну величину. Наприклад, тривалість робочого тижня може становити не 40 робочих годин, а 36 робочих годин і навіть менше залежно, скажімо, від кількості святкових днів, що, природно, позначиться на рівні продуктивнос­ті суб’єктів господарювання.
У той же час сукупні витрати ресурсів, що містяться в одиниці однієї й тієї продукції, яка випускається різними фірмами та підприємствами, характеризує інтенсивну величину продуктивності. Так, наприклад, фірми А, Б і В виготовляють однакову продукцію. На фірмі А на виробництво одиниці цієї продукції сукупні витрати становлять 10 грн, на фірмі Б — 10,1 грн, а на фірмі В — 9,8 грн. Звідси видно, що фірма В найбільш інтенсивно використовує ресурси у виробничому процесі. Оскільки продуктивність передбачає ефективне використання у виробничому процесі всіх без винятку ресурсів, то, оцінюючи її рівень треба використовувати багатофакторний підхід. Якщо рівень, продуктивності оцінювати не за всіма чинниками, що використовуються у виробничому процесі, то це призведе до недостовірних висновків. Дане положення можна проілюструвати прикладом сільського господарства Великобританії.
Так, завдяки поліпшенню якості поголів’я худоби, застосуванню міндобрив і хімікатів проти шкідників, передових технологій та меліорації земель продуктивність праці в сільському господарстві цієї країни підвищилася з 1976 по 1982 р. на 60 %. Так само зросла й урожайність. Але одна одиниця витрат енергії (яка включає в себе і витрати на добрива) дала пшениці менше в 1983 р., ніж у 1963 р. [4].
Більш придатним показником продуктивності у цьому випадку є обсяг урожаю, вирощеного на одну грошову одиницю сукуп­них витрат.
Отже, цей приклад свідчить про те, що оцінювати продуктивність необхідно тільки на основі багатофакторного аналізу. Однак в економічній літературі висловлюється думка, що, оцінюючи продуктивність, необхідно враховувати не тільки витрати, пов’язані із використанням ресурсів, а й ті, які спрямовуються на утримання безробітних і підвищення якості трудового життя.
Дослідники, зокрема Й. І. Прокопенко, вказують на необхідність запобігання хибних поглядів на продуктивність, які, на їхню думку, ще сьогодні зустрічаються і полягають у такому.
По-перше, не можна судити про продуктивність тільки на основі збільшення випуску продукції. Цей показник можна збільшити і без зростання продуктивності, якщо, наприклад, непропор­ційно збільшити витрати виробництва. Крім того, показники зростання виходу продукції, які порівнюються з аналогічними показниками попередніх років, можуть бути вищими внаслідок зростання цін.
Такий підхід, як правило, пов’язаний зі зневажливим ставленням менеджерів до кінцевих результатів виробництва.
По-друге, не можна плутати поняття продуктивності й прибут­ковості. У реальному житті прибуток може бути одержаний і на основі підвищення цін, навіть у тих випадках, коли продуктивність знизилась. І навпаки, висока продуктивність не завжди супроводжується високою прибутковістю, оскільки саме дешеві товари, а то й навіть із нульовим рівнем рентабельності можуть користуватися високим попитом.
Із цього випливає ще одна помилка — змішуються поняття продуктивності та уміння. Уміння (здібність) означає випуск високоякісної продукції за можливо короткий строк. Уміння є одним зі складових чинників підвищення продуктивності.
Разом із тим продуктивність також враховує потребу продукту на ринку, в суспільстві. Так, наприклад, англійська термінологія менеджменту чітко розмежовує поняття продуктивність і уміння, або здібність. Якщо останнє означає здатність системи що-небудь уміло, швидко та добротно продукувати, то перше (продуктивність) обов’язково включає в себе також потреби ринку та суспіль­ства в даному продукту. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що на підприємствах західних країн рівень продуктивності визначається тільки за тією продукцією, яка куплена, а не просто вироблена. А то можна «високопродуктивно» виробляти продукцію, непотрібну споживачам.
Сьогодні в певних колах, у тому числі й політичних, існує дум­ка, що концепція продуктивності може бути застосована тільки у виробничій сфері. Насправді вона стосується будь-якого типу організацій чи систем, включаючи й послуги, особливо інформаційні.
Нині під впливом потреб професійна структура персоналу всієї економічної системи безперервно змінюється. І сьогодні спеціалісти з інформатики відіграють провідну роль у підвищенні продуктивності.
Більше того, інформаційна технологія сама по собі встановлює нові напрями в розвитку концепцій та критеріїв продуктивності. Так, гнучка автоматизація, застосування мікропроцесорів, комп’ютеризація виробництва, виконання завдань у точно визначений час вимагають оцінки продуктивності на основі своєчасної мінімальної та достовірної інформації, яка б спрямовувалась у необхідні ланки економічної та політичної системи.
У промислових галузях і регіонах, де роботи замінюють вироб­ничих робітників, продуктивність капіталу або інших дорогих, рідкісних ресурсів, таких як енергія та сировина, більш проблематична, ніж економія живої праці.
Поняття продуктивності все більше пов’язується з рівнем якос­ті кінцевої продукції та ресурсів, що використовуються, і самого процесу виробництва.
Адже більш якісна продукція задовольняє людські потреби повніше і впродовж тривалішого часу, що зумовлює зниження сукупних витрат.