лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Зовнішні венчури створюються тоді, коли інноваційні розробки з якихось обставин органічно не поєднуються з існуючим виробничим процесом корпорації або його модернізація вимагає значних коштів. Зовнішні венчури, що створюються корпораціями, можуть мати різну кількість працівників, яка коливається від 3—5 осіб до кількох сотень. Базовою основою для створення зовнішніх венчурів можуть бути й дочірні фірми. Дочірня фірма венчурного типу, як правило, об’єднує всі технологічні операції виробничого процесу під єдиним адміністративним керівництвом і створює необхідні умови для здійснення досліджень, розробок і налагодження серійного випуску продукції.
Таким чином, інноваційна діяльність венчурної фірми відокремлюється від основного виробничого процесу материнської корпорації, що дає їй змогу уникати перешкод, зумовлених організаційною структурою головної фірми й своєчасно, в установлені строки досягати поставленої мети.
Зовнішні венчури, які займаються інноваційною діяльністю, створюють передумови для реконструкції виробництва великих фірм. Адже поява інноваційних розробок у венчурних фірмах примушує великі корпорації здійснювати перебудову свого вироб­ництва, аби освоїти нововведення в масовому масштабі й запропонувати його споживачам. Великі корпорації не тільки створюють зовнішні венчурні, а й намагаються використовувати науково-технічний потенціал будь-яких дрібних фірм шляхом купівлі їхніх акцій.
Поглинаються насамперед ті фірми, що вже освоїли випуск якого-небудь продукту чи якоїсь технології, які користуються попитом у споживачів. Це один із шляхів великих фірм з освоєння нових технологій чи завоювання ринку.
Нерідко купівля дрібних інноваційних фірм одночасно супроводжується зворотним процесом продажів та ліквідацією збиткових виробництв. У тих випадках, коли дрібні фірми не в змозі повністю реалізувати свій науковий потенціал, вони продають свої інновації великим фірмам у вигляді патентів та ліцензій.
У західних країнах існує також група дрібних фірм, які своєю комерційною діяльністю тісно пов’язані з науково-виробничою практикою великих фірм. При цьому дрібні фірми дотримуються певної стратегії, яка дозволяє їм успішно діяти на ринку.
Так, в умовах тривалих субпідрядних зв’язків дрібні фірми одночасно здійснюють поставки своєї продукції кільком великим компаніям. Ці зв’язки формуються за певними правилами.
Наприклад, дрібні японські фірми не продають окремій великій корпорації більше 40 % обсягу своєї продукції, аби не потрапити до неї у фінансову залежність. Малий бізнес Японії, як правило, 80 % обсягу своєї продукції за договірними цінами реалізує 5—7 великим компаніям країни.
Решта продукції малого бізнесу спрямовується на вільний ринок, де діють закони попиту й пропонування. Багатовектора стратегія реалізації продукції дозволяє малому бізнесу виживати, коли, наприклад, великі фірми потрапляють у кризове становище або взагалі банкрутують.
Але дрібні фірми-субпідрядники не тільки здійснюють постав­ку своєї продукції за контрактними угодами, а й займаються науковими розробками. Про це свідчить той факт, що великі корпорації закуповують у субпідрядників деталі, вузли, всілякі комплектуючі в обсязі не менше 50—60 % від вартості кінцевої продукції, яка виходить на ринок. Зрозуміло, що в сучасних умовах НТП можлива реалізація на ринку, причому в великих масштабах, тільки високотехнологічної продукції. У багатьох випадках, коли встановлюються довгострокові зв’язки, субпідрядники й великі компанії розмежовують напрями своєї інноваційної діяльнос­ті, передбачають спільне використання її результатів, що зазначається в певних планових документах.
Наприклад, французька компанія «Рено» активно обмінюється науково-технічною інформацією зі своїми 1600 субпідрядниками і на цій основі удосконалює техніко-технологічний рівень виробництва.
Великі фірми економічно зацікавлені в налагодженні зв’язків із дрібними фірмами у сфері інноваційної діяльності, оскільки останні більш оперативно реагують на швидкоплинні зміни кон’юнктури ринку. А як відомо, 50 % від обсягу всіх інновацій створюються на основі появи нових потреб споживачів. В останню групу дрібних фірм входять відносно незалежні фірми-експлеренти, що здійснюють НДЕКР, яким притаманний підвищений ризик.
Такі фірми на власний розсуд визначають напрями своєї інноваційної діяльності та регіони їх ринкового освоєння. Практика свідчить, що найбільшою мірою банкрутують саме фірми-експле­ренти. Основною причиною їх банкрутств є невдачі у створенні новацій. Але деяким фірмам-експлерентам вдається потрапити до когорти великих корпорацій.
Наприклад, порівняно невелика американська фірма «Телекс корл» успішно конкурує з відомим концерном ІВМ у сфері реалізації периферійного комп’ютерного обладнання. Практика свідчить, у теперішніх умовах система відносин між великими корпораціями та малим бізнесом далеко виходить за межі нерів­ноправності. Економічні відносини у сфері інновацій між великими й дрібними фірмами, що їх диктує ринок, сьогодні базуються на раціональному поділі праці, кооперації, взаємовигідному партнерстві.
Нині середні й дрібні фірми відіграють провідну роль у генерації нововведень, які використовуються в подальшому великими компаніями. Наприклад, до найважливіших новацій, первісно освоєних малими фірмами, належать розпилення аерозолю, кондиціювання повітря, літак, штучна шкіра, складальна лінія, вертоліт, гідравлічні гальма, надвелика ЕОМ, швидкозаморожені хар­чові продукти, читаюча машина, м’яка контактна лінза, рука робота з шістьма ступінями свободи, ксерографія, застібка «блискав­ка» тощо.
Дрібні фірми розробляють значно більшу кількість великих технічних нововведень за менших витрат, ніж великі корпорації. Згідно з результатами досліджень дрібні фірми в розрахунку на 1 дол., вкладений у науково-дослідні роботи (НДР), дали вчетверо більше новацій, ніж середні фірми, і у 24 рази більше, ніж великі.
У сучасних умовах промислового виробництва малий та серед­ній бізнес функціонують, як правило, в умовах розроблення й експериментального освоєння НДЕКР. Ці етапи інноваційної діяль­ності потребують висококваліфікованої робочої сили й характеризуються високим рівнем ризику. Ось чому цю частину інновацій великі фірми «віддають» малому бізнесу, який у цей період домагається високої прибутковості завдяки своєму тимчасовому монополізму в галузі оволодіння новою технологією.
Організація масового виробництва продукції потребує значних капіталовкладень, яких, як правило, у малого й середнього бізнесу бракує. З цієї причини дрібні й середні фірми змушені або продавати свій інноваційний товар, або знаходити необхідні кошти для організації промислового виробництва нової продукції. На цьому етапі найчастіше, як показує досвід, відбувається поглинання дрібних і середніх фірм великим бізнесом.
У той же час дрібні й середні фірми успішно функціонують в умовах дрібносерійного та одиничного типу виробництва, поки виготовляються вузькоспеціалізована й нестандартна продукція, наприклад, в електронній та деяких інших галузях машинобудування. Характерною ознакою виробництва таких фірм є те, що вони виготовляють один або два екземпляри вузькоспеціалізованих видів продукції, дрібними партіями, які без особливих труднощів реалізуються різноманітним споживачам.


11.3

Основні напрями
державного регулювання
інноваційної політики

Вирізняють кілька варіантів державної інноваційної політики, які в певні періоди в різних високорозвинутих країнах були пріоритетними. Так, наприклад, інноваційна політика «технологічного поштовху» полягала в тому, що пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначались державою, яка забезпечувала їх здійснення необхідними фінансовими й матеріальними ресурсами. Цей варіант інноваційної політики формується виходячи з існуючих у суспільстві науково-технічних та соціально-економіч­них проблем, вирішення яких здійснюється на основі державних програм інвестування.
Інноваційна політика «технологічного поштовху» здійснювалась урядом США в 40—50-ті рр. XX ст. і зумовила розквіт «великої науки», коли були розроблені й у масовому порядку розгор­нуті нові технологічні напрями в галузях електроніки, засобів зв’язку, літакобудування. Аналогічна інноваційна політика застосовувалась у Франції та Англії.
Інноваційна політика ринкової орієнтації передбачає вибір напрямів розвитку науки й техніки, перерозподіл ресурсів на основі ринкового механізму. Згідно з цією політикою передбачається обмеження ролі держави в здійсненні інноваційних процесів, починаючи із фундаментальних досліджень і закінчуючи ви­пуском нової продукції.
Інноваційна політика ринкової орієнтації проводилась в 70-х рр. в Японії, Німеччині, США, а потім і в більшості західних країн у розрізі таких аспектів:

  • оцінювання динаміки галузевої структури економіки з урахуванням науково-технічних чинників та пріоритетів;
  • вибір і стимулювання тих варіантів технології, які будуть потрібні економіці через 15—20 років;
  • інформаційно-аналітична робота з визначення тенденцій світової конкуренції на перспективу та змін у структурах ринків;
  • оцінювання залежності від ресурсів та енергоносіїв;
  • розроблення зовнішньоекономічної стратегії.

Усі наведені вище типи інноваційної політики в чистому вигляді практично не існують, однак їх виокремлення дозволяє більш точно визначати цілі, пріоритети й напрями науково-тех­нічного процесу.
У західних країнах формування інноваційної політики, як правило, здійснюється за такими напрямами:

  • пряме державне стимулювання розвитку науки й техніки;
  • непряме державне стимулювання НДЕКР та освоєння їхніх результатів;
  • формування інфраструктури й забезпечення досліджень і розробок;
  • стратегія підготовки й перепідготовки кадрів.

Наукові дослідження й розробки держава стимулює переважно шляхом укладання угод на виконання окремих наукових проек­тів, надання субсидій, дотацій, кредитних пільг, різних гарантій виконавцям тощо. Основною формою державного фінансування наукових досліджень і розробок у США є федеральна контрактна система. Її частка в загальному обсязі фінансування НДЕКР становить близько 50 %. При цьому державні відомства укладають інноваційні угоди переважно із приватними фірмами. Контракти укладаються або за видами НДЕКР (фундаментальні та прикладні дослідження, експериментально-конструкторські розробки тощо), або на комплексне проведення всіх цих видів діяльності.
Використовуються такі види контрактних угод: з оплатою витрат і фіксованою винагородою; з оплатою витрат і періодичними преміями з фіксованою ціною.
Тип контракту в кожному окремому випадку визначається умовами й складовими інновацій, що підлягають дослідженню та розробленню.
Іншою формою прямого державного стимулювання НДЕКР є субсидії, які надаються спеціальними науковими фондами. Такі фонди створюються за рахунок бюджету державних відомств. До таких фондів у США належать Національний науковий фонд та Національний інститут здоров’я (НІЗ), обсяг коштів для яких затверджується конгресом. Із цього фінансового джерела надаються субсидії не установам (інститутам, фірмам), а їх працівникам, безпосереднім виконавцям наукових проектів — ученим, інженерам та ін.
Переважно так само використовуються й інноваційні бюджети багатьох урядових відомств США — Міністерства оборони, енергетики, сільського господарства, НАСА, агентства із захисту довкілля тощо.
Інноваційна політика соціальної орієнтації передбачає оцінювання результатів НТП з погляду їхнього впливу на соціальне середовище. Ось чому, наприклад, рішення про реалізацію масштабних технопроектів у певних регіонах країни приймається із за­лученням представників широкої громадськості й на основі консенсусу всіх зацікавлених соціальних груп.
Інноваційна політика соціальної орієнтації в жодній країні не була пріоритетною. Проте її окремі компоненти знаходили своє застосування в деяких країнах. Так, у США в 60—70-х рр. військові технології частково застосовувались у цивільних галузях.
Інноваційна політика структурних змін ставить за мету вирішення соціально-економічних проблем суспільства, постійну оптимізацію галузевої структури економіки за рахунок застосування високих технологій.
Широке застосування інноваційна політика структурних змін знайшла в Японії. В умовах цієї інноваційної політики, щоб отри­мати субсидії, науковець повинен обґрунтувати значущість інноваційної ідеї, стисло викласти її суть у письмовій формі, розрахувати кошторисну вартість дослідних робіт, їхню віддачу під час практичної реалізації, визначити перелік необхідного наукового обладнання й послуг технічного персоналу. Розмір субсидій визначається обсягом витрат, необхідних для виконання інноваційного проекту. Інноваційні витрати поділяються на дві частини.
Перша частина включає в себе прямі витрати, а саме: заробітну плату вчених та спеціалістів, у тому числі й залучених ззовні, витрати на придбання обладнання, матеріалів, на обчислювальну техніку, транспорт, публікації.
До другої частини витрат належать непрямі витрати, або накладні витрати, величина яких визначається в певному відсотковому відношенні до прямих витрат.
У західних країнах існують також так звані інституціональні дослідницькі субсидії, які спрямовуються в пряме розпорядження адміністрації вищих навчальних закладів та наукових установ. За допомогою інституціональних субсидій стимулюють виконання цільових інноваційних проектів у найбільш важливих, як правило, міждисциплінарних галузях науки й техніки.
Застосування тих чи інших видів субсидій залежить від характеру інноваційних проектів, що підлягають виконанню. Наприклад, ННФ свою діяльність розпочав із фінансування фундаментальних досліджень, не обумовлюючи необхідності впровадже­ння в практику наукових результатів. Але більш детальне розроб­лення теоретичних наукових проектів почала вимагати фінансування прикладних досліджень.
Спрямування субсидій у сферу прикладних досліджень у свою чергу зумовило необхідність більш детальної концентрації фундаментальних досліджень, одержання теоретичних результатів, які б урешті-решт ставали вихідною основою породження нововведень і таким чином приносили комерційний зиск. Нині фундаментальні дослідження в західних країнах є невід’ємною частиною інноваційних проектів, що веде до значного комерційного успіху. Державні фінансові організації всіляко заохочують бізнес до впровадження новацій у виробничу практику. З цією метою в США, наприклад, сформовані так звані впроваджувальні субсидії, які надаються дрібним інноваційним фірмам для налагодження виробництва нової продукції освоєння новітніх технологій.
Система субсидій у високорозвинутих країнах розвивається у напрямку охоплення фінансування всіх етапів інноваційних процесів. У той же час, країни заходу здійснюють не тільки пряме стимулювання інноваційних процесів, а й застосовують систему непрямих стимулів, до яких відносять і податкові пільги, і механізми прискореної амортизації.
Система податкових пільг порівняно із прямим державним фінансуванням інновацій має низку переваг, оскільки вона позбавлена негативного суб’єктивізму, який неминуче виникає в процесі розподілення державних асигнувань між фірмами і корпора­ціями.
В економічному плані податкові знижки — це своєрідний мотиваційний механізм, дія якого спрямована на стимулювання збіль­шення власних витрат фірм на інновації.
В умовах стимулювання інноваційної діяльності пільгові зниж­ки конкретно стосуються заробітної плати науковців, придбання матеріальних ресурсів, необхідних для виконання наукових завдань, орендної плати за обладнання для НДЕКР, часткових витрат на дослідження, що виконуються в університетах за угодами із фірмами й корпораціями.
У США і Японії, наприклад, з податку на прибуток компаній відраховується 20 %, а у Франції — 30 % приросту витрат на наукові дослідження та експериментні розробки.
У Франції розмір приросту означених витрат визначається порівняно з рівнем попереднього року, у США порівняно із середньорічним рівнем за попередні три роки, а в Японії — порівняно з максимальним річним рівнем, досягнутим після 1966 р.
Крім цього, введені й інші податкові пільги, спрямовані на стимулювання діяльності фірм у галузі НДЕКР. Так, у США встановлено зниження податку на прибуток у розмірі 20 % витрат на програми фундаментальних наукових досліджень, які здійснюються за контрактами з компаніями. У Франції існує податкова знижка в розмірі 25 %, але не більше 1 млн франків від суми витрат фірми, пов’язаних із здійсненням програм підготовки кадрів на виробництві. У Німеччині компаніям надаються субсидії, які не обкладаються податком на дослідницькі роботи, у розмірі 7,5 % суми на НДЕКР, і вона може бути підвищена до 15 %, якщо проект пов’язаний із пошуком нових джерел енергії.
Практично в усіх промислово розвинутих країнах використовують податкові пільги для стимулювання дрібного наукоємного бізнесу. Для цього застосовується насамперед оподаткування прибутку невеликих фірм за зниженими ставками. В Японії стандартний рівень податку на перерозподілений прибуток — 42 % і прибуток розподілений у вигляді дивідендів — 32 %. Водночас у невеликих фірмах ці ставки є суттєво нижчими і відповідно дорівнюють 30 і 24 %. У Великобританії податкова ставка на прибуток дрібних та середніх фірм становить 29 % (стандартна ставка — 35 %), у Канаді — 12 % (стандартна ставка — 28 %). У США стимулювання невеликих фірм здійснюється за шкалою пільгового оподаткування. Податкова ставка на прибуток дрібних і середніх фірм до 50 тис. дол. дорівнює 15 %, на прибуток 50—75 тис. дол. — 25 % і на прибуток понад 75 тис. дол. — 34 %.
У деяких країнах (США, Франції, Канаді) застосовуються спеціальні заходи, що стимулюють приплив коштів у компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих наукоємних фірм. У Франції прибуток від реалізації акцій таких фірм не обкладається податком, а в США протягом низки років такого роду прибуток обкладався податком за ставкам, які були значно нижчими від звичайних.
Іншим методом непрямого симулювання НДЕКР, а внаслідок цього й технічної переозброєності підприємств, є амортизаційна політика. Більшість промислово розвинутих країн здійснює політику прискореної амортизації основного капіталу й передбачає особливі пільги в цій сфері. Прискорена амортизація основного капіталу застосовується для збільшення швидкості його оборотності відповідно до вимог НТП. Уряд встановлює завищені норми амортизації, надає інвесторам можливість відображати на бухгалтерських рахунках частину прибутку у вигляді вартості витрачених засобів виробництва. У результаті відбувається перерозподіл прибутку в амортизаційні фонди, які не обкладаються податком.
Податкове законодавство дозволяє здійснювати амортизаційні списання в розмірах, що значно перевищують фактичне зношування основного капіталу. Це досягається шляхом прискореного списання вартості обладнання в перші роки їхньої служби або встановленням занижених строків їхньої роботи.
Обчислюючи прибуток, який оподатковується, використовують такі методи списання основного капіталу.
Пропорційний, або рівномірний, метод ґрунтується на рівномірному списанні протягом усього строку служби вартості основ­ного капіталу.
Регресивний метод, або метод «зменшеного залишку», передбачає визначення амортизаційних відрахувань на основі фіксованого відсотка від несписаної (залишкової) балансової вартості основного капіталу.
Кумулятивний метод, або метод «суми чисел», визначає норму амортизації шляхом ділення кількості років, що залишилися до закінчення строку служби основного капіталу, на суму років служби цього капіталу.
У США введені правила, які передбачають прискорене амортизаційне списання таким чином. Для машин та обладнання строк амортизації встановлюється п’ять років, а обладнання для НДЕКР — три роки з відповідними нормами: перший рік — 20 %, другий рік — 32 %, третій — 24 %, четвертий — 16 %, п’ятий — 8 %. Для споруд, будинків строк амортизації визначено 10 років, а для транспортних засобів — три роки.
Але західні країни здійснюють не тільки пряме й непряме стимулювання інноваційних процесів, вони займаються їхнім кон­тролем та координацією.
Наприклад, Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості Японії, Міністерство наукових досліджень і технології Франції контролюють 80 % загального бюджету НДЕКР і бюджету практично всіх державних науково-дослідних організацій.
У Великобританії координацією наукових розробок займається Британська технологічна група. Вона стимулює розроблення інновацій в університетах, політехнічних інститутах, дослідницьких центрах та інших наукових організаціях, формуючи таким чином банк винаходів, патентів та ліценцій, що є основою надання наукової інформації фірмам на комерційній основі. Британська технологічна група здійснює також аналіз перспективи інноваційного ринку, фінансує науково-дослідні проекти в універси­тетах та інших організаціях.
У Німеччині координацією, стимулюванням наукових розробок, їхньою експертизою, консультацією інноваційних фірм займається Міністерство наукових досліджень.
Однією з найголовніших складових інноваційної політики в західних країнах є кадрова політика, яка спрямована на підготовку й перепідготовку наукових кадрів.

1. Назвіть основні принципи управління інноваційними процесами на зарубіжних підприємствах.
2. Яке призначення загальнокорпоративних дослідних центрів?
3. Як впливають споживачі на продуктивність інноваційних процесів?
4. Охарактеризуйте організацію наукових досліджень і нововведень на великих підприємствах.
5. Назвіть причини, що негативно впливають на рівень продуктивності досліджень на великих фірмах.
6. Назвіть основні напрями діяльності дрібних підприємств у галузі інновацій.
7. Які переваги мають дрібні фірми порівняно з великими під час здійснення інноваційних процесів.
8. Визначте призначення внутрішніх та зовнішніх венчурних груп.
9. Розкрийте суть основних варіантів інноваційної політики, що здійснюється в зарубіжних країнах.

 Верникова Е. Д. Как внедряются нововведения в промышленно развитых странах. — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — С. 1—30.

 

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.