лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Інфляція — це абсолютно безкарний, із нульовими втратами, позаекономічний засіб збагачення монопольної олігархії за рахунок народу. Ось чому в усіх державах світу, особливо на етапі раннього капіталізму та в період соціально-економічних криз, інфля­ція не допускається, придушується в першу чергу адміністративними методами. Тому в Україні потрібно створити Державний департамент продуктивності, заробітної плати і цін, аналогічний органу, який існував у США майже протягом 50 років і був ліквідований тільки в часи президентства Рейгана. Ніяка фірма неспроможна буде підвищити ціни на свою продукцію без достатньої аргументації й відповідного дозволу цього органу. Нагадає­мо, що сьогодні в Німеччині, не зважаючи на наявність всеохоплюючої досконалої конкуренції, 50 % цін контролюється державою.
Напрями здійснення оптимальної фіскальної політики. Державні органи у високорозвинутих країнах у своєму розпорядженні мають від 33 до 60 % національного доходу від його загаль­ного обсягу. Крім того, держава щорічно купує більш як третину кінцевого продукту. Зосередження таких обсягів матеріальних та фінансових ресурсів у руках держави є матеріальною основою здійснення нею активної фіскальної політики.
Основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування й головні джерела покриття державних витрат визначаються саме фіскальною політикою. Усі фінансові методи, за допомогою яких відбувається регулювання економіки, поділяють на дві групи — прямі й непрямі.
Прямі методи — це ті, які використовують для регулювання бюджету. Його фінансові кошти використовуються на розширене відтворення робочої сили й виробництва, на покриття непродуктивних витрат держави, на державні інвестиції, на здійснення структурної перебудови економіки.
Державні фінансові кошти можуть використовуватись для надання субсидій, дотацій та цільових кредитів окремим підприємствам, галузям, регіонам.
У західних країнах для стабілізації виробничо-комерційної кон’юнктури широко використовується система державних закупок товарів і послуг.
Непрямі методи — це система заходів, за допомогою яких держава впливає на фінансове становище товаровиробників, мас­штаби споживчого попиту, на стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу, отже, на рівень національної продуктивності.
Головним чинником тут виступає система оподаткування. Усі податки, які є головним джерелом формування доходів держави, поділяються на прямі й непрямі.
Прямі податки — це прибутковий податок з фізичних осіб і податок на прибуток юридичних осіб (корпораційний прибуток).
Непрямі податки виступають у трьох формах:

  • акцизи на товари й послуги приватних підприємств;
  • фіскальні монопольні податки на товари масового виробниц­тва, які виготовляються в державному секторі;
  • митний збір на експортні та імпортні товари.

Нині в багатьох країнах світу у фіскальну політику запроваджені компоненти «автоматичної» стабілізації економіки. Такі компоненти змінюють величину податкових надходжень у прямій залежності від величини доходів виробничо-комерційних суб’єктів. Тобто податкові надходження до бюджету зменшуються у разі зменшення доходів підприємств і фірм. Це означає, що відносні доходи у товаровиробників збільшаться і вони зможуть за рахунок усіх додаткових надходжень розширювати виробництво. А це веде до підвищення національної продуктивності. Взагалі світовою практикою доведено, що сума податкових надходжень більшою мірою визначається сумою загальних доходів, а не величиною податкової ставки. Це пояснюється тим, що висока податкова ставка призводить до зниження ділової активності, отже, звужує податкову основу.
Концепцію оподаткування найбільш широко й детально розробив американський економіст А. Лаффер. На його думку, уповільнення темпів економічного зумовлюється високими податковими ставками, оскільки в цьому разі знижується зацікавленість підприємців у розширенні інвестування й скорочуються масштаби споживчого попиту, що призводить до зниження національної продуктивності.
В умовах високих ставок оподаткування бізнес намагається ухилитись від сплати податків, сховатись у тінь. А. Лаффер аргументовано доводить, що максимальний рівень ставок оподаткування не повинен перевищувати 30 % від загальної суми доходів усіх суб’єктів господарювання: як підприємців, так і найманих працівників.
До «автоматичних» стабілізаторів економіки належать також і різноманітні соціальні виплати, у тому числі допомога безробітним.
Суть системи допомоги безробітним, яка позитивно впливає на масштаби виробництва й рівень продуктивності, полягає в наступному: як тільки працівник втрачає роботу, він починає отримувати допомогу із фонду допомоги безробітним (резервний фонд). Природно, що така допомога припиняється, як тільки безробітний стає зайнятим. В умовах високої зайнятості податки, за рахунок яких формується фонд допомоги безробітним, значно зростають.
Отже, фонд допомоги безробітним значно збільшується в умовах високої зайнятості і звичайно зумовлює збільшення вироб­ничих витрат. Коли відбувається зменшення масштабів зайнятості, фінансові кошти спрямовуються на соціальні витрати, що забезпечує необхідний платоспроможний попит населення, не допускаючи різкого падіння виробництва.
Своєрідна система «вмонтованих стабілізаторів» у високорозвинутих країнах застосовується для надання допомоги сільському господарству.
В умовах падіння платоспроможного попиту ціни на сільськогосподарську продукцію знижуються. Саме тоді уряд починає виплачувати дотації фермерам і скуповувати надлишки продукції. Як тільки ціни починають зростати, уряд збуває сільськогосподарську продукцію, вилучаючи з обігу надлишкову грошову масу. Таким чином здійснюється запобігання дефляційним та інфляційним процесам, які є чинниками зниження темпів економіч­ного зростання продуктивності.
І насамкінець, до четвертої недержавної форми «вмонтованих стабілізаторів» можна віднести фінансові збереження корпорацій та грошові особисті збереження населення.
Корпораціям це дає можливість використовувати нерозподілений прибуток для виплати дивідендів, а сім’ї в умовах падіння їхніх доходів підтримують свій незмінний рівень життя. Усе це дозволяє населенню країни практично не знижувати рівень фінансування економіки своїми доходами, що позитивно впливає на рівень продуктивності [3].
Державний бюджет як засіб регулювання економіки. Свого часу Дж. Кейнс та його послідовники розглядали державний бюджет як один із найважливіших засобів регулювання економіки й соціальних відносин. Нині ці теоретичні розробки широко використовуються на практиці в західних країнах. Це виявляється передусім у тому, що державні витрати, які використовуються для регулювання економіки, сягають 20—25 % загальних витрат державних бюджетів [2]. Усі ці витрати прямо чи побічно сприяють зростанню продуктивності.
У західних країнах надається особливо важливого значення соціальній функції бюджету, пов’язаній із відтворенням робочої сили. Нині в умовах НТП відтворення робочої сили все більшою мірою залежить від витрат на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування й соціальне забезпечення. У західних країнах саме за означеними напрямами спрямовуються найбільші суми коштів державного бюджету. В усіх високорозвинутих країнах спостерігається значне зростання соціальних витрат і підвищення їх питомої ваги у ВВП та національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західноєвропейських країн зросла в середньому з 18 % у середині 50-х рр. до 20 % у середині 60-х рр. й до 22—30 % у 80—90-х рр. [2]
У сучасних умовах все більшого значення набуває людський чинник як основна рушійна сила розвитку суспільного виробництва, підвищення національної продуктивності, що й зумовлює зростання соціальних витрат. Посилився також цілеспрямований вплив державного бюджету на процес відтворення, розвиток продуктивних сил, що є чинником зростання національної продуктивності.
Державні витрати справляють великий стимулюючий вплив на розвиток економіки країни. Після Другої світової війни «економічне чудо» в Західній Німеччині, Японії, а пізніше в Південній Кореї, на Тайвані та в інших країнах відбулося за великої фінансової підтримки США.
До витрат на втручання в економіку належать витрати на науково-дослідні та експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР), на економічну й соціальну інфраструктуру, підтримку сільського господарства, державних галузей економіки, забезпечення зайнятості в окремих галузях господарства та регіонах країни, на стимулювання експорту.
Особливе місце в цих витратах посідають витрати на НДЕКР, які становлять від 50 до 70 % усіх витрат на наукові дослідження, тоді як частка державних коштів, спрямованих на НДЕКР, до Другої світової війни не перевищувала 10—15 % [2].
Значно зросли державні капітальні вкладення. Підвищились субсидії приватним фірмам, особливо в так званих районах розвитку, де високий рівень безробіття. Наприклад, Сицилія в Італії, Шотландія і Північна Ірландія у Великобританії.
З метою структурної перебудови окремим галузям промисловості надається вибіркова допомога у вигляді державних субсидій або пільгових банківських кредитів з урядовою гарантією.
Значні ресурси із державного бюджету надаються сільському господарству. Це одна із найбільш опікуваних та пріоритетних галузей у зарубіжних країнах. Субсидії сільському господарству видаються двох видів: на підтримку гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію і на виробничі цілі — придбання сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, будівництво складських приміщень. Основне значення мають субсидії на підтримку гарантованих цін. Важливо зазначити, що в країнах Європейського Союзу підтримка сільського господарства здійснюється не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Активна допомога надається також експортним фірмам, що значно полегшує їхнє становище в умовах гострої конкурентної бороть­би на світових ринках.
Державне втручання в економіку не тільки стимулює відносно високі темпи економічного зростання, а й пом’якшує її циклічні коливання, що позитивно впливає на темпи зростання національної продуктивності.
Бюджетний дефіцит і державний борг як чинники економічного зростання й підвищення продуктивності. Зовнішнім джерелом фінансування бюджетного дефіциту є кредити міжнародних фінансовий організацій, головним чином Міжнародного валютного фонду. Відомо, що західні країни в особі підконтроль­них їм фінансових організацій — МВФ, Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку — постійно вимагають від країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою складати бездефіцитний бюджет. Це навіть є однією з умов надання кредитів. Проте державні бюджети західних країн хронічно дефіцитні.
Так, наприклад, дефіцит бюджету в США в 1943 р. становив 35 % від ВВП, а з 1983 р. по 1992 р. у середньому дорівнював 207 млрд дол. і коливався в окремі роки від 4 до 7 % від ВВП.
У 1997 р. дефіцит бюджету від ВВП у Франції становив 5 %, Великобританії — 5,1, Італії — 7,4, Іспанії — 5,9, Греції — 9,3, Швеції — 7, Фінляндії — 5,4, в Австрії — 5,5 % [5].
Як бачимо, західні країни дотримуються рекомендацій Дж. М. Кейнса, який пропонував для стимулювання економічного зростання й забезпечення повної зайнятості здійснювати політику дефіцитного фінансування.
Тобто сучасна фіскальна політика розвинутих країн визнає використання незбалансованих бюджетів для стабілізації економіки, підвищення продуктивності й виходу з кризи.
В умовах ліквідації бюджетного дефіциту за рахунок внутріш­ніх грошових запозичень збільшується обсяг витрат у реальному виробництві, що є чинником економічного зростання й зростання національної продуктивності. При цьому внутрішній борг більш продуктивний порівняно із зовнішнім боргом, оскільки країна в даному разі не стає біднішою. Справа в тому, що при погашенні внутрішнього боргу обсяг ВВП в цілому не зменшується, оскільки він повністю залишається всередині країни.
Тобто внутрішній державний борг, як це стверджують окремі спеціалісти, одночасно є і активом економіки, що позитивно впливає на рівень національної продуктивності. І очевидно зовсім не випадково, що 87 % облігацій уряду США розміщені всередині країни. Кредиторами в даному разі виступають окремі громадяни й банки, страхові компанії, різні довірчі фонди.
У той же час, ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень є менш продуктивною дією, оскільки повернення боргу пов’язано із трансфертом ВВП за межі країни, що збіднює народ і державу. При цьому зовнішній борг виплачують, як правило, майбутні покоління, що є порушенням соціальної справедливості.
Управління кредитно-грошовою системою. Під час спаду виробництва, аби збільшити суму витрат, кредитно-грошова політика повинна бути спрямована на збільшення пропозиції грошей, а в період інфляційних процесів — на її обмеження.
Коли відбувається економічне зростання, комерційні банки намагаються надати клієнтам якомога більше кредитів. У той же час, як тільки з’являються ознаки економічної депресії, комерційні банки різко скорочують, а то й зовсім припиняють кредитні операції.
Це зумовлюється тією обставиною, що в період спаду виробництва, як правило, відбувається вилучення населенням своїх вкладів із банківської системи, а позичальники не спроможні повернути одержані позики. Таким чином, банкіри, виходячи зі своїх особистих інтересів, здійснюватимуть, таку кредитно-гро­шову політику, яка тільки збільшує економічні коливання.
Ось чому в будь-якій державі повинна функціонувати централізована система управління кредитно-грошовою пропозицією, яка б протистояла циклічним економічним коливанням. Нагадаємо, що банківська система кредитування пов’язана з обов’язко­вими й надлишковими резервами комерційних банків.
В Україні, наприклад, норми резервування в середньому становлять 8—10 % залучених коштів, в США 3 %, в Англії — 0,5 %, Японії — 2,5 %.
Резервна норма — це відношення між розміром резервів, які повинен мати комерційний банк, і виданими зобов’язаннями за вкладами:
.
Але комерційні банки можуть надавати кредити тільки в межах надлишкових резервів, тобто тих, які перевищують їх обов’язкові резерви. Таким чином, грошова пропозиція на ринку збільшується у разі надання комерційними банками фізичним та юридичним особам позик. Вона збільшується, якщо відповідні державні інституції купуватимуть у населення чи комерційних банків державні облігації.
Система комерційних банків шляхом багаторазових вкладів може надавати позички доти, поки вся сума первісного додаткового резерву не вичерпає себе у резервах наступних банків. Множник, що збільшує позички банківської системи, називається мультиплікатором і визначається за такою формулою:
,
де m — грошовий мультиплікатор; R — необхідна резервна норма.
У цій формулі m означає максимальну кількість грошей, яка може бути створена однією грошовою одиницею (доларом) надлишкових резервів за даної величини R. Для визначення максимальної кількості нових грошей на поточному рахунку, яка може бути створена банківською системою на основі будь-якої кількос­ті надлишкових резервів, потрібно помножити надлишковий резерв (Е) на грошовий мультиплікатор:

Уряд, впливаючи на величину банківських резервів своєю кредитно-грошовою політикою, змінює грошову пропозицію на ринку й таким чином сприяє досягненню оптимальних темпів економічного зростання й підвищення продуктивності. Технологію управління грошовими ресурсами можна показати на прикладі федеральної резервної системи (ФРС) США, яка застосовує політику дешевих та дорогих грошей.
В умовах падіння виробництва, коли знижується рівень зайнятості й завантаженості виробничих потужностей, керівники ФРС приймають рішення про необхідність збільшення грошової маси на грошовому ринку, що збільшує сукупні витрати в реальній економіці, які є чинником приведення в дію вільних економічних ресурсів.
Але щоб збільшити пропозицію грошей на грошовому ринку, необхідно збільшити надлишкові резерви комерційних банків.
З цією метою ФРС США здійснює такі політико-адмініст­ративні заходи.

  • Рада керівників ФРС наказує федеральним резервним банкам (ФРБ) купувати державні облігації на відкритому ринку.
    У результаті здійснення цієї фінансової операції резерви комерційних банків збільшується, оскільки збільшуються їх грошова виручка.
  • Це дозволяє знизити резервну норму і таким чином перевес­ти обов’язкові резерви в надлишкові, що збільшує величину грошового мультиплікатора, отже, й пропозицію грошей.

Припустимо, що резерви комерційного банку складають 10 тис. дол., а безстрокові вклади — 40 тис. дол. Якщо резервна норма дорівнює 20 %, то обов’язкові резерви банку дорівнюватимуть 8 тис. дол.  а надлишкові — 2 тис. дол. (10 – 8).
Якщо, наприклад, Рада керівників знизила резервну норму (R) до 10 %, то обов’язкові резерви знизяться до 4 тис. дол.  а надлишкові збільшаться до 6 тис. дол. (10 – 4), підвищуючи до такої величини кредитоспроможність банку. У цілому (коли в нашому випадку m= 10) кредитоспроможність банківської системи підвищується до 60 тис. дол. (6 тис. дол. · 10).

  • Рада керівників знижує облікову ставку, що підвищує зацікавленість комерційних банків у збільшенні своїх резервів шляхом одержання позичок у ФРБ. Така система заходів, спрямована на збільшення резервів комерційних банків, називається політикою дешевих грошей.

Її завдання полягає у тому, щоб зменшити вартість кредиту й сприяти таким чином підвищенню рівня сукупних витрат, зайнятості, завантаженості виробничих потужностей, а насамкінець і підвищенню національної продуктивності.
Коли економіку вражають інфляційні процеси, ФРС знижує резерви комерційних банків, зменшуючи таким чином грошову пропозицію, що веде до зменшення сукупних витрат та стабілізації економіки.
Це робиться таким чином.

  • Федеральні резервні банки за командою ФРС починають продавати державні облігації на відкритому ринку, зменшуючи резерви комерційних банків.
  • Рада керівників ФРС підвищує резервну норму, що автоматично звільняє комерційні банки від надлишкових резервів і зменшує розмір грошового мультиплікатора. Якщо, наприклад, у наведеному вище прикладі резервна норма R збільшиться до 25 %, то обов’язкові резерви банку підвищаться до 10 тис. дол.  і його надлишкові резерви дорівнюватимуть нулю.

Отже, банк буде не спроможний видавати кредити.

  • Рада керівників підвищує облікову ставку, що знижує зацікавленість банків у запозиченні грошових ресурсів у ФРБ.

Дана система заходів називається політикою дорогих грошей. В її завдання входить обмеження пропозиції грошей та зменшення на цій основі сукупних витрат, що сприятливо впливає на стабільність економіки.
Кредитно-грошову політику можна наочно подати за допомогою моделі сукупної пропозиції (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Модель сукупної пропозиції

Кредитно-грошова політика впливає насамперед на інвестиційні витрати, змінюючи криву попиту і тим самим змінюючи реальний обсяг виробництва (Q), рівень продуктивності й рівень цін (Р). На майже горизонтальному відрізку (1) кривої сукупної пропозиції політика дешевих грошей позитивно впливає на реаль­ний обсяг виробництва, рівень продуктивності й зайнятості. Ціни на цьому відрізку сукупної пропозиції залишаються стабільними, оскільки грошова пропозиція дозволяє економіці досягти більшого обсягу виробництва за даного рівня цін.
На проміжному відрізку (2) кривої сукупної пропозиції застосування політики дешевих грошей сприятиме збільшенню обсягів виробництва, однак супроводжуватиметься підвищенням цін. Це пояснюється тією обставиною, що на цьому відрізку кривої починає спостерігатись брак висококваліфікованої робочої сили й матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, що призводить до зростання їхньої вартості. А майже вертикальному класичному відрізку (3) політика дешевих грошей взагалі недоречна, оскільки вона зумовить інфляцію і дасть дуже невелике або навіть взагалі не дасть збільшення реального обсягу виробництва й зайнятості. Сказане можна подати у вигляді табл. 10.2.
Таблиця 10.2

КРЕДИТНО-ГРОШОВА ПОЛІТИКА

Політика дешевих грошей

Політика дорогих грошей

Проблема безробіття

  • ФРС купує облігації, знижує резерв­ну норму, знижує облікову ставку
  • Грошові пропозиції збільшуються
  • Відсоткова ставка падає
  • Інвестиційні витрати збільшуються
  • Реальний рівень ЧНП, рівень продуктивності зростають на суму, кратну збільшенню інвестицій

Проблема інфляції

ФРС продає облігації, збільшує облікову ставку

  • Грошова пропозиція скорочується
  • Відсоткова ставка збільшується
  • Інвестиційні витрати скорочуються
  • Інфляція зменшується
  • Динаміка продуктивності оптимізується

Соціальна політика. Ефективна соціальна політика уряду повинна бути спрямована на:

  • забезпечення робочими місцями всіх, хто бажає працювати, тобто рівень безробіття не повинен виходити за його природні межі;
  • соціально-справедливий розподіл доходів між усіма верствами і соціальними прошарками населення. Демократичний уряд не може допускати такої ситуації, коли окремі соціальні групи людей купаються в розкоші, а інші перебувають за межею бідності, яка є причиною практично всіх захворювань та вимирання нації. Соціально-справедливий розподіл доходів можна здійснити різними способами, у тому числі й через систему диференційованого оподаткування, як це зроблено в Швеції (шведська модель соціалізму);
  • забезпечення кожному громадянинові країни рівня життя не нижче прожиткового мінімуму шляхом підвищення насамперед платоспроможного попиту;
  • створення умов, які об’єктивно сприяють формуванню молоддю своїх сімей;
  • матеріальне забезпечення молодих сімей, стимулювання високого рівня народжуваності;
  • матеріальний та психологічний захист дітей, і особливо сиріт.

Національна безпека держави. Оптимальні темпи зростання продуктивності можуть безперервно досягатись тільки за умови функціонування ефективної національної безпеки держави. Така безпека повинна здійснюватись за такими напрямами:
1) забезпечення національного самоуправління в усіх сферах життєдіяльності, недопущення тиску з боку інших країнах, будь-яких фінансових міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, інакше відбувається знищення нації й держави;
2) охорона від розкрадання, винищення й вивезення за кордон інтернаціональною олігархією складових елементів національного життєвого простору, особливо невідновних природних ресурсів, недопущення розпродажу землі фізичним та юридичним особам, які безпосередньо не займаються сільськогосподарським виробництвом;
3) забезпечення охорони психологічного й фізичного здоров’я населення, особливо дітей і молоді, недопущення їхньої духовної деградації, яка неминуче переходить у фазу безповоротного невиліковного фізичного самознищення. Такий захист психологічного здоров’я нації потрібно здійснювати шляхом сертифікації духовної продукції, відновлення розвитку та утвердження національних традицій;
4) формування й розвиток інтелектуального потенціалу дітей і молоді. У зв’язку з цим нагадаємо, що сьогодні значна кількість дітей в Україні не відвідують школу. А в Японії, наприклад, поставлено завдання, щоб 80 % молоді мало вищу освіту. У США ставлять перед собою завдання, щоб усі діти вміли читати й писати, а 18-літні молоді люди вміли працювати на комп’ютері й мали, як мінімум, середню освіту;
5) охорона інтелектуального потенціалу країни, недопущення його експорту за кордон, тим більше безоплатного вивезення у високорозвинуті країни;
6) забезпечення етнонаціональної безпеки країни шляхом створення найсприятливіших умов усередині країни для оптималь­ного всебічного розвитку її корінного населення, які б стали таким чином природною перешкодою для його еміграції, особливо молоді й жінок дітородного віку;
7) ліквідація доларизації психології населення та економіки країни, що приведе до суверенітету національної фінансової системи. Для цього потрібно повністю вилучити з обігу доларову готівку.
8) забезпечення продажу експортерами державі валютної виручки в 100 %-му обсязі, як це робиться в 42 країнах світу, які є членами МВФ. Це приведе до економії валюти, її ефективного використання, виходячи зі стратегічних змін цілей держави. Валюта не буде використовуватись на шкоду національній економіці, коли, наприклад, закуповується застаріла зарубіжна техніка, машини, скажімо автобуси, прирікаючи тим самим вітчизняну високоінтелектуальну й високопрофесійну ро­бочу силу на безробіття, паралізуючи технологічне зростання економіки;
9) запровадження системи протекціонізму шляхом митного оподаткування несертифікованого імпорту, трансгенної та гормональної продукції (змінений молекулярний склад) та ін., що сприятиме створенню внутрішнього національного ринку товарів і послуг;
10) забезпечення інформаційної безпеки;
11) забезпечення екологічної безпеки;
12) відновлення й зміцнення силових структур захисту економіки й держави (військову розвідку, контррозвідку);
13) забезпечення державою необхідного захисту населення силовими методами;
14) демократизація суспільства й влади, виходячи з того, що суттю демократії є реальна влада народу — політична, економічна, соціальна, духовна, його влада над політиками й державними структурами.

  • Що таке ІЛР? Яка його динаміка в Україні?
  • Як впливає екологія на рівень продуктивності?
  • Окресліть основні шляхи підвищення продуктивності землі.
  • Як впливають зміни в зайнятості на рівень продуктивності?
  • Назвіть основні напрями високопродуктивних змін у структурі ВВП.
  • Охарактеризуйте чинники підвищення продуктивності інфраструктури економіки.
  • Визначте внутрішній ринок як чинник зростання продуктив-
    ності.
  • Назвіть основні напрями здійснення оптимальної фіскальної політики.
  • Як впливає державний бюджет на рівень продуктивності?
  • Окресліть основні напрями оптимізації кредитно-грошової політики та соціальної політики.
  • Назвіть складові національної безпеки держави.


1. Грещак М. Г., Колот М. Г., Наливайко А. П. Економіка підприємства / За заг. ред. С. Ф. Покропивного.— К.: КНЕУ, 2001. — С. 207, 286.
2. Финансы / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИТИ, 2000 — С. 112, 113, 115.
3. Экономикс / Под ред. А. К. Покрытана. — Одесса: МП «Выбор», 1994. — С. 201, 204—206, 209, 295, 308.
4. Україна у цифрах у 1999 році: Державний комітет статистики України. — К., 2000. — С. 1991.

  5. Філіпенко А. С., Рогач О. І., Шниркова О. І. Світова економіка. — К.: Либідь, 2000. — С. 321, 403.

 

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.