лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 9
УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ
НА МІКРОРІВНІ

 

9.1

Управління продуктивністю
матеріально-технічних чинників

Управління продуктивністю виробів. Підвищення продуктивності за рахунок виробів в умовах ринкової економіки може бути забезпечено тільки за умови її високого рівня конкурентоспроможності, а відтак і оптимального задоволення певних кількісних та якісних потреб споживачів.

Перш ніж розпочати розроблення планів з виготовлення якогось виробу, підприємство повинно визначити його кількість у фізично-натуральному обсязі, яка потрібна споживачам. Такі дані можна отримати на основі маркетингового аналізу кон’юнктури ринку за такими напрямами:

  • аналіз ринків збуту виробів;
  • аналіз динаміки та рівня цін виробів;
  • аналіз системи розповсюдження виробів;
  • аналіз конкурентоспроможності виробів.

Масштаби ринків збуту впливають на обсяги продажів, на рівень цін, а отже і на величину доходу.
У зв’язку з цим визначається місткість споживчого ринку, яка являє собою обсяг виробів у фізично-натуральному чи грошову виразі, які можуть бути реалізовані протягом року.
Визначати місткість ринку можна так:
, [1]
де V — місткість ринку; B — виробництво товарів;
Z — залишки товарних запасів; J — імпорт товарів;
Е — експорт товарів.
Одним із показників, що характеризує ринок збуту товарів і послуг, є ринкова частка. Ринкову частку можна визначити відношенням обсягу продажів конкретного виробу певним підприємством до всього обсягу продажів цього виду продукції, які здійснюються всіма організаціями.
Що ж стосується цін, то їх планування повинно здійснюватись залежно від зміни кон’юнктури ринку. Тобто ціни на вироби повинні бути динамічними, що позитивно впливає на обсяг продажів, а отже, і на рівень продуктивності. Аналіз системи розповсюдження виробів доцільно здійснювати за такими напрямами:

  • аналіз обсягів продажів даного виробу в мережах оптової та роздрібної торгівлі;
  • аналіз розповсюдження товарів у регіональному масштабі;
  • аналіз структури існуючих каналів збуту;
  • аналіз обсягів продажів даного виробу за окремими каналами.

Аналіз обсягів продажів даного виду виробу в системі оптової та роздрібної торгівлі характеризується питомою вагою його продажів у різноманітних мережах.
Регіональний масштаб розповсюдження даного виду товарів характеризується питомою вагою його продажів у різноманітних регіонах (областях, районах, містах). Структура каналів збуту характеризується питомою вагою організацій непрямого збуту (бази, торги, універмаги, торгові центри, крамниці), прямого збуту (організацій, що купують товари безпосередньо у виробників) у загальній кількості каналів збуту.
Іншим напрямом управління продуктивністю виробів, що підвищує їх кон’юнктуроспроможність, є підвищення їх різноманітних якісних параметрів, до яких слід віднести:

  • технічні (віддача, надійність, довговічність);
  • ергономічні (рівень відповідності їх експлуатаційних характеристик будові та функціям людського організму);
  • естетичні (зовнішній вигляд виробів, їх привабливість);
  • нормативні (відповідність різноманітних параметрів існуючим нормам і стандартам);
  • економічні (співвідношення між цінами та реальними доходами населення);
  • соціальні (рівень негативного впливу під час експлуатації виробів на організм людини);
  • екологічні (рівень негативного впливу під час експлуатації виробів на зовнішнє середовище).

Аналіз конкурентоспроможності виробу здійснюється шляхом порівняння певних параметрів виробу з відповідними параметрами аналогічного виробу, що виготовляється конкурентами.
З цією метою визначають як часткові, так і інтегральні індекси якісних параметрів виробу. Частковий індекс параметру виробу, що аналізується, можна визначити за такою формулою:

де Іч — частковий індекс окремого параметру виробу, що аналізується; m — абсолютна величина параметру виробу, що досліджується; k — абсолютна величина параметру виробу, що виготовляється конкурентами.
Інтегральний індекс якісних параметрів виробу, що досліджується, можна розрахувати за такою формулою:

де n — кількість параметрів виробу; І1, І2, І3, Іn — часткові індекси параметрів виробу.
Продуктивність виробу має тісний зв’язок із такою категорією як «корисна вартість». Корисна вартість — це та ціна виробу, за яку споживач ладен його придбати. Рівень корисної вартості виробу залежить від його дизайну, соціальних, економічних, техніч­них та інших параметрів. Аби постійно підвищувати параметри виробів і тим самим домагатися безперервного зростання продук­тивності, багато фірм спрямовують свої сили на створення органічно єдиної системи, складовими якої мають бути маркетинг, наукові розробки, виробництво і збут.
Останнім часом з’явилося таке поняття, як цінність продукту, сутність якого полягає в тому, що виріб повинен з’явитися не взагалі на ринку, а в тій його частині, де він потрібен. При цьому на виріб потрібна бути встановлена оптимальна ціна, яка дозволила б реалізувати його в масових обсягах (чинник масовості продажів) і тим самим забезпечити максимальні темпи зростання продуктивності. І насамкінець необхідно наголосити, що зниження витрат на виробництво виробів позитивно впливає на динаміку продуктивності.
Аналізуючи управління продуктивністю за чинником «виріб», певну інформацію можна почерпнути із бізнес-плану підприємства, оперативних планів-графіків, звітності ф.5-ЗЕЗ «Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування», ф. 2 «Звіт про фінансові результати», відомість 16 «Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація та ін.».
Управління продуктивністю матеріальних ресурсів. Постійне зниження витрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва товарів і послуг є важливим чинником зростання продуктивності. Це зумовлюється тією обставиною, що матеріальні витрати в собівартості товарної продукції займають високу питому вагу: на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості — 70—90%, у машинобудуванні — 40—50%. Для вимірювання рівня віддачі матеріальних ресурсів існує відповідна система техніко-економічних показників.
Важливою умовою раціонального використання сировини, матеріалів, палива, енергії, а отже систематичного підвищення продуктивності за рахунок чинника «матеріальні ресурси» є техніко-економічне нормування їх витрат.
Напруженість норм витрат матеріалів характеризується коефіцієнтом ефективності їх використання.
Коефіцієнт використання матеріалу (Км) визначається як відношення чистої ваги деталі, вузла чи виробу або чистого вмісту речовини (Чв) до загальної ваги матеріалу, узятого на виготовлення деталі (Зв), і дорівнює
.
Різниця між загальною і чистою вагою показує величину втрат і відходів виробництва. Чим вона менша, тим більше зростає коефіцієнт використання матеріалу, наближаючись до одиниці, а отже, зростає продуктивність за рахунок цього чинника.
Продуктивність матеріалів характеризується також частковим та інтегральним індексами їх питомих витрат. Частковий індекс питомих витрат матеріалів (Іч) характеризує відносну зміну витрат матеріалів на одиницю продукції й розраховується за формулою

де m1, m0 — показники питомих витрат (нормо-витрат) даного виду матеріалу відповідно у звітному та базисному періодах на одиницю продукції.
Інтегральний індекс питомих витрат матеріалів (Іінт) характеризує зміну рівня витрат даного виду матеріалів на виробництво загального обсягу продукції (одного або кількох видів продукції) в даному періоді порівняно із базисним і розраховується за формулою

де m1 — питомі витрати (норма витрат) матеріалу на виготовлення одиниці даного виду продукції у звітному періоду; m0 — питомі витрати цього матеріалу на виробництво одиниці даної продукції в базисному періоді; Т1 — загальна кількість даного виду продукції, виготовленої у звітному періоді.
Динаміка продуктивності досить тісно пов’язана з матеріаломісткістю продукції.
Матеріаломісткість продукції визначається відношенням матеріальних витрат (за винятком амортизації) до вартісного обсягу виготовленої продукції
,
де Мм — матеріаломісткість продукції, грн; Gi — обсяг і-го виду продукції в натуральних одиницях виміру; Ні — норма витрат і-го матеріалу на виріб і-го виду продукції, у натуральних одиницях виміру; Ці — ціна одиниці і-го матеріалу на виріб і-го виду продукції; Цті — ринкова ціна виробу і-го виду продукції.
Зворотним показником до показника матеріаломісткості продукції є матеріаловіддача. За допомогою цього показника визначають обсяг продукції, що припадає на одну гривню матеріальних витрат. Матеріаловіддача визначається відношенням рин­кової вартості товарів і послуг до вартості витрачених на їх виготовлення матеріалів:
.
Часткова продуктивність матеріальних ресурсів може бути визначена за допомогою таких показників:

  • швидкість обороту матеріальних запасів, яка обчислюється діленням середнього (за певний період) залишку матеріальних запасів у грошовому виразі на середнє споживання в цьому ж періоді:

,
де  — швидкість обороту матеріальних запасів у днях;  — обсяг запасу і-го виду матеріалу на початок періоду, у грошовому виразі;  — розмір і-го виду матеріалу на кінець періоду, у грошовому виразі;  — середнє добове споживання і-го матеріалу, грн;

  • оборотність матеріальних запасів, яка розраховується діленням вартості товарної продукції на середній залишок запасів:

,
де R — оборотність матеріальних запасів, кількість оборотів;

  • термін зберігання матеріальних запасів, який дорівнює відношенню календарної кількості днів у періоді, що розглядається, до оборотності матеріальних цінностей:

Тз = Т : R,
де Тз — термін зберігання матеріальних запасів, днів; Т — тривалість періоду, днів; R — оборотність матеріальних запасів, кількість оборотів.
Зростання терміну обороту виробничих запасів свідчить про зниження їх віддачі, і в цьому разі потрібно здійснювати заходи щодо зменшення обсягу матеріальних ресурсів підприємства, що позитивно впливає на зростання продуктивності.
На тих підприємствах, де переробляється сировина, використовують такий показник її віддачі, як коефіцієнт виходу або видобутку готової продукції із первісної сировини. Так, у кольоровій металургії використовують показник виходу чистої міді із руди, а на цукрових заводах — вихід цукру із буряків.
На підприємствах деяких галузей економіки віддачу сировинних ресурсів визначають на основі їх витрат на одиницю кінцевої продукції. Наприклад, у чорній металургії визначають величину витрат залізної руди, вугільного коксу на одну тонну чавуну,
а під час виробництва мінеральних добрив — величину витрат сірчаної кислоти на одну тонну суперфосфату.
Ефективність використання листових матеріалів (тканини, шкіри, листового прокату) визначають на основі коефіцієнта розкроювання за такою формулою:

де Вч — чиста площа матеріалу; Вз — загальна площа матеріалу.
Комплексна переробка сировини — це процес видобутку всіх корисних її елементів з метою використання у виробничих цілях.
Зростання продуктивності в процесі комплексної переробки сировини зумовлюється тим, що на одиницю витрат збільшується кількість та обсяг цінної попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, під час добування природного газу попутними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (70 %), залізо (понад 30 %) сірка (до 45 %), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали.
Незважаючи на те, що за рахунок комплексної переробки сировини досягається високий рівень продуктивності, цей метод не знайшов широкого застосування в нашій країні. Так, коефіцієнт видобутку корисних речовин з багатьох видів комплексної сировини не перевищує 50—60 %. Підвищення продуктивності за рахунок вторинних матеріальних ресурсів характеризується коефіцієнтом їх використання, який визначається відношенням обсягу вторинних ресурсів, що використовується, до їх наявного обсягу.
У підвищенні національної продуктивності найважливішу роль відіграють вторинні чорні та кольорові метали (амортизаційний брухт, оборотний метал) — металева стружка, відходи ливарного виробництва.
У сталеплавильному виробництві їх питома вага становить близько 45 %. Але використання вторинних матеріалів, і особливо побутових відходів, в Україні перебуває на низькому рівні. Досить сказати, що питома вага паперової макулатури в загальному обсязі сировини, що використовується для виготовлення паперу і картону, становить 20 %. У той же час, технологічні можливості дозволяють підвищити цей рівень у 2—2,5 раза [2].
Комплектуючі вироби сприяють підвищенню рівня спеціалізації та кооперації праці насамперед у складальному виробництві і за рахунок цього сприяють зростанню продуктивності.
Джерелами інформації, які можна використовувати для здійснення заходів щодо підвищення продуктивності матеріальних ресурсів, можуть бути:

  • угоди, договори й контракти на постачання матеріальних ресурсів;
  • планові дані, що використовуються для аналізу постачання підприємства матеріальними ресурсами;
  • облікові дані, які характеризують рівень забезпеченості підприємства необхідними матеріалами (документи складського, синтетичного та оперативного обліку);
  • звітні дані про матеріальні витрати, віднесені на собівартість товарної продукції:
  • нормативно-довідкові дані, які регулюють виробничо-господарську діяльність підприємства;
  • Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні»;
  • господарсько-правові документи;
  • технічна й технологічна документація;
  • інформація маркетингових досліджень.

Управління продуктивністю основних фондів і виробничих потужностей. Управління продуктивністю основних фондів спрямоване передусім на постійну оптимізацію їх видової структури, коли темпи зростання активної частини основних фондів випереджають темпи зростання їх пасивної частини.
Динаміка продуктивності на підприємстві значною мірою залежить від технічного стану основних фондів, рівень якого визначається такими основними показниками, як коефіцієнти спрацьовування (зносу), придатності, оновлення, вибуття та інших показників.
Отже, під час планування підвищення технічного стану основ­них фондів фактично опосередковано здійснюється і планування підвищення їх продуктивності.
Розрізняють фізичний та моральний знос. Як фізичний, так і моральний знос виступає у двох формах.
Фізичний знос — це зниження якісних параметрів основних фондів у результаті їх експлуатації (перша форма) або під впливом чинників зовнішнього середовища (друга форма). Рівень фізичного зносу можна визначити на основі паспортних даних, які вказують на ймовірний строк експлуатації основних фондів, або в результаті аналізу їх технічного стану.
Моральний знос — поступова втрата засобами праці своєї первісної вартості незалежно від ступеня втрати техніко-виробничих властивостей.
Перша форма морального зносу основних фондів — це їх здешевлення в результаті зростання продуктивності праці та продуктивності в тих галузях економіки, де вони виготовляються. Сума морального зносу в цьому разі визначається як різниця між первісною та відновною вартістю.
Друга форма морального зносу пов’язана із появою нової, більш високопродуктивної та економічної техніки. Відновна вартість основних фондів у результаті морального зносу другої форми визначається з урахуванням їхньої продуктивності, тривалості міжремонтних періодів, кількості енергії, що споживається ними.
Головний шлях зменшення втрат суспільства від морального зносу основних фондів — більш повне та інтенсивне використання машин та обладнання. Необхідно наголосити, що в Україні спостерігається вкрай небезпечні тенденції у відтворенні активної частини основних виробничих фондів. У цілому в галузях матеріального виробництва знос машин та обладнання досяг 59,2 %, у промисловості — 62,7 %, у кольоровій металургії перевищує 70 %. Якщо зберігатимуться сучасні тенденції зносу, до 2005 р. кількість енергетичного обладнання зі строком експлуатації 30 і більше років перевищить 80 %. Величина зносу знарядь праці на практиці виражається сумою амортизаційних відрахувань.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.