лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Ми вже підкреслювали, що ресурси є рідкісними відносно безмежних потреб, для задоволення яких ці ресурси можуть бути використані. Тому доводиться робити вибір між альтернативним їх використанням. Виготовлення більшої кількості інвестиційних товарів означає виготовлення меншої кількості спо­живчих товарів.
У нашому прикладі кількість інвестиційних товарів, від виробництва яких потрібно відмовитися, щоб одержати додаткову одиницю споживчих товарів, і є вміненими витратами, або просто витратами виробництва одиниці споживчих товарів.
Пересуваючись по кривій від альтернативи А до В, ми бачимо, що витрати на виробництво однієї одиниці інвестиційних товарів дорівнюють витратам однієї одиниці споживчих товарів. Однак простежуючи рух витрат під час переходу до додаткових виробничих можливостей від В до С, від С до D і т. д., ми відкриваємо важливий економічний принцип. У процесі руху від альтернативи А до Е вартість інвестиційних товарів, якими доводиться жертвувати, щоб одержати кожну додаткову одиницю споживчих товарів, збільшується. Під час переходу від А до В на одержання однієї додаткової одиниці споживчих товарів у жертву приноситься одна одиниця інвестиційних товарів, але під час переходу від В до С на одержання однієї додаткової одиниці споживчих товарів потрібно жертвувати вже двома одиницями інвестиційних товарів, потім відповідно на одну одиницю споживчих товарів — три одиниці інвестиційних товарів і, насамкінець, на одну одиницю споживчих товарів — чотири одиниці інвестиційних товарів. І навпаки, виявляється, що у разі переміщення від Е до А витрати на виробництво додаткової одиниці інвестиційних товарів дорівнюють відповідно витратам на виробництво 1/4, 1/3, 1/2 і однієї одиниці споживчих товарів для кожного із чотирьох переміщень.
Очевидною є різниця між витратами на виробництво додаткової одиниці товару і загальними, або сукупними, витратами. Наприклад, витрати на виробництво третьої одиниці споживчих товарів у табл. 6.1 становлять 3 одиниці інвестиційних товарів (7–4). Однак загальні витрати на виробництво 3 одиниць споживчих товарів дорівнюють уже 6 одиницям інвестиційних товарів (10 – 4 або 1 + 2 + 3).
Виходячи із закону зростаючих витрат, уряд країни повинен встановити оптимальну структуру виробництва, яка б забезпечувала за всіх інших рівних умов максимальні темпи зростання національної продуктивності.
Оптимізація структури виробництва інвестиційних та споживчих товарів знаходить практичне застосування у високорозвинутих країнах. Так, наприклад, в середині 1960-х рр. у США спостерігалось зниження темпів підвищення продуктивності. Амери­канські економісти рекомендували виправити таке становище шляхом збільшення інвестицій відносно обсягів споживання. Іншими словами, пропонувалося переміщення з точки D до точки С по кривій рис. 6.1. Щоб полегшити таке переміщення відповідною політикою, необхідним вважається запровадження спеціальних пільг, які б сприяли забезпеченню більш високих темпів зростання продуктивності інвестицій, що з часом привело б до зростання всієї економіки (тобто крива виробничих можливостей переміститься праворуч).
Зовнішні та внутрішні витрати фірми. Якщо розглядати витрати з позиції фірми, то можна сказати, що економічні витрати — це ті витрати, які фірма повинна зробити, або ті доходи, які фірма зобов’язана забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Ці виплати можуть бути або ж зовнішніми, або ж внутрішніми. Грошові витрати, тобто грошові виплати, які фірма робить зі «своєї кишені» на користь «аутсайдерів», що постачають трудові послуги, сировину, паливо, транспортні послуги, енергію тощо, називаються зовнішніми витратами. Інакше кажучи, зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників даної фірми. Однак фірма може використовувати певні ресурси, які належать їй самій. Концепція економічних витрат визначає, що незалежно від того, чи є ресурс власністю підприємства, чи найманий ним, незалежно від способу використання цього ресурсу він пов’язаний із певними витратами. Витрати на власний ресурс, який фірмою використовується самостійно, являють собою внутрішні витрати. З погляду фірми, ці внутрішні витрати дорівнюють грошовим виплатам, які можуть бути одержані за ресурс, що нею використовується самостійно за найкращого з усіх можливих способів його застосування.
Припустимо, що ви власник фірми, тобто маєте у своєму розпорядженні власні ресурси: приміщення фірми, обладнання та інші речі, що є вашою власністю. Ви можете вибирати: самостійно вести справу фірми чи здати приміщення та обладнання в орен­ду, а грошовий капітал перетворити в позичковий капітал або акції якихось підприємств, а самому піти управляючим на іншу фір­му чи виконувати якусь іншу роботу. Якщо ви виберете другий варіант, то будете одержувати ренту, позичковий відсоток або дивіденд, заробітну плату. Якщо ж ви вирішили хазяйнувати самі, то ви ці можливості втратите. Ці втрачені можливості і є внут­рішніми витратами фірми. До внутрішніх витрат фірми належать так званий нормальний прибуток. Нормальний прибуток — це та мінімальна плата, яку повинен отримувати власник фірми як винагороду за виконання підприємницьких функцій. Якщо ця мінімальна, або нормальна, винагорода не забезпечується, підприємець переорієнтує свої зусилля з даного напрямку діяльності на інший, більш привабливіший, або ж навіть відмовиться від ролі підприємця заради отримання заробітної плати. Отже, економісти вважають витратами всі платежі — зовнішні та внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток, — необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності. У західній економічній літературі розглядаються такі категорії, як бухгалтерський та економічний прибутки, які тісно пов’язані з економічними витратами.
Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за винятком зовнішніх витрат. Економічний прибуток — це загальна виручка за винятком усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця).
Тому якщо економіст говорить, що фірма ледь покриває витрати, то це означає, що всі зовнішні та внутрішні витрати відшкодовуються, а підприємець отримає такий дохід, якого ледь досить, щоб утримати даного підприємця в межах даного напрям­ку діяльності.
Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок накопичується в руках підприємця. Цей залишок називається економічним, або чистим, прибутком.


Рис. 6.2. Економічний і бухгалтерський прибуток
Економічний прибуток не входить у витрати, оскільки це дохід, який перевищує величину нормального прибутку, необхідного для збереження зацікавленості підприємця в даному напрямку діяльності.
Короткостроковий та довгостроковий періоди. А. Маршалл писав, що «чинник часу заслуговує більш пильної уваги, ніж простору» [2]. У зв’язку з цим чинник часу доцільно покласти в основу дослідження витрат фірми, галузі в різні періоди їх діяльнос­ті. Витрати, які фірма чи галузь робить в процесі виробництва запланованого обсягу продукції, залежать від можливості зміни кількості всіх зайнятих ресурсів. Кількість багатьох ресурсів (живої праці, сировини, палива, енергії та ін.), може бути змінено легко і швидко. Інші ж ресурси вимагають більшого часу для освоєння. Наприклад, потужність машинобудівного підприємства, тобто площу його виробничих приміщень, кількість машин, обладнання в ньому, може бути змінено тільки протягом значного періоду часу. У деяких галузях важкої промисловості зміна ви­робничих потужностей може відбуватися впродовж багатьох років. Отже, можна дійти висновку, що в економіці існує принаймні два періоди діяльності — короткостроковий і довгостроковий.
Короткостроковий період — це такий період часу, протягом якого підприємство не може змінити виробничі потужності. Це означає, що в короткостроковому періоді виробничі потужності підприємства фіксовані, вони залишаються незмінними. У той же час обсяг виробництва в короткостроковому періоді може бути змінено шляхом застосування більшої чи меншої кількості живої праці, сировини та інших ресурсів. Існуючі виробничі потужності в межах короткострокового періоду можуть бути використані більш інтенсивно, що приведе до збільшення обсягів продукції.
З погляду діючих фірм, довгостроковий період — це період досить тривалий, щоб змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі й виробничі потужності. З погляду галузі, довгостроковий період включає в себе достатньо часу, щоб діючі в ній фірми змогли розформуватись і залишити галузь, а нові фірми — виникнути й вступити в галузь.
Отже, якщо короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей, то довгостроковий період — це період потужностей, що змінюються. Кілька прикладів допоможуть ясніше уявити різницю між короткостроковим і довгостроковим періодами. Якщо заводу «Дженерал моторз» потрібно було б найняти ще 100 робітників, то це було б короткостроковим коригуванням. Але якщо знадобилося б побудувати ще один цех і встановити в ньому додаткове обладнання, то це було б довгостроковим коригуванням.
Витрати на виробництво якого-небудь продукту даною фірмою залежить не тільки від цін на ресурси, а й від технології та кількості ресурсів, необхідних для виробництва. Саме це і є технологічним аспектом формування витрат.
Протягом короткострокового періоду фірма може змінити обсяги виробництва шляхом поєднання зміни кількості ресурсів з фіксованими потужностями. У зв’язку з цим постає питання: як змінюватиметься обсяг виробництва в міру того, як все більша й більша кількість змінних ресурсів приєднуватиметься до фіксованих ресурсів.
У найзагальнішій формі відповідь на це питання дає закон спадної віддачі, або закон спадної продуктивності. Він стверджує, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад живої праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу чи землі) дає зменшений додатковий, чи граничний, продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.
Наприклад, якщо кількість робітників, які обслуговують певну кількість верстатів, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва відбуватиметься вже повільніше в міру того, як збільшуватиметься кількість робітників, які залучатимуться до виробництва. Для ілюстрації закону спадної продуктивності наведемо два приклади.
Уявімо, що фермер має фіксовану кількість землі — скажімо, 80 га, на якій вирощуються зернові. Припустимо, що фермер застосовує певну технологію обробітку ґрунту, яка дозволяє йому отримувати врожай 35 ц зерна з одного гектара.
Застосування досконалішої технології обробітку ґрунту дає можливість фермеру отримати урожай 45 ц з гектара. Найдосконаліші технології обробітку ґрунту можуть дати урожай з 1 га
50 ц, 53 ц, 55 ц. У подальшому застосування найновіших технологій обробітку ґрунту за обов’язкового зростання їх вартості дає фермеру все меншу надбавку до врожаю, що свідчить про зменшення продуктивності землі. Якби було інакше, то світові потреби в зерні могли б бути задоволені виключно інтенсивним обробітком тільки цієї 80-ґектарної ділянки землі.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.