лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Собівартість продукції — це сукупність витрат певних ресурсів, спрямованих на підготовку, виробництво, виготовлення та реалізацію товарів і послуг.
Більш раціональне використання ресурсів, нової техніки, технології веде до зниження собівартості продукції. Собівартість, оскільки вона є основою формування ціни виробу, впливає на обсяги реалізації продукції. Таким чином, собівартість продукції є одним із показників, що характеризує динаміку продуктивності. Підприємство, що функціонує оптимально, відшкодовує свої витрати за рахунок собівартості й прибутку. У зв’язку з цим важливим є питання: які саме витрати включати до собівартості продукції. У даному разі виходять із того принципу, що через собівартість повинні відшкодовуватись усі витрати організації, які забезпечують просте відтворення всіх чинників виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів.
Тому в собівартість продукції включають витрати на:

  • дослідження кон’юнктури ринку;
  • підготовку та освоєння нової продукції;
  • виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;
  • обслуговування виробничого процесу та управління ним;
  • збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо);
  • розвідування, використання та охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
  • набір і підготовку кадрів;
  • поточну реалізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, організації праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Проте необхідно зазначити, що в практиці господарювання не завжди дійсні витрати перебувають у повній відповідності із собівартістю продукції.
Так, наприклад, витрати на освоєння нової продукції серійного та масового виробництва згідно з існуючим порядком відшкодовуються не за рахунок собівартості продукції, а за рахунок прибутку. В той же час, певні витрати, що прямо не пов’язані із виробництвом, включаються в собівартість продукції. До них належать: оплата часу, витраченого на виконання державних обов’язків працівниками підприємств; доплата підліткам за скорочений робочий день; оплати перерв у роботі матерям, що мають дітей віком до одного року тощо.
У фактичну собівартість у межах установлених норм включаються також втрати від виготовлення бракованої продукції, недостач, псування матеріалів, простоїв тощо, а втрати (штрафи та санкції) від порушення укладених угод з іншими організаціями відшкодовуються за рахунок прибутку.
Основним принципом формування собівартості продукції є принцип найповнішого відображення дійсних витрат, спрямованих на виробництво продукції.
У табл. 5.1 показано порядок розрахування собівартості валової та товарної продукції на основі кошторису витрат. На підприємствах розраховується також собівартість реалізованої продукції як сума собівартості товарної продукції і собівартості продук­ції, реалізованої із залишків минулих періодів.


5.3

Система управління витратами

Система управління витратами являє собою механізм постійної оптимізації рівня витрат за їх ресурсними видами. Управління витратами є складовою системи управління продуктивністю на підприємстві.
Система управління витратами ґрунтується на функціональній та організаційній підсистемах. До організаційної підсистеми відносять: виявлення джерел економічних ресурсів; нормування і планування витрат за їх ресурсними видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зменшення витрат. Організаційними системами, як правило, керують відповідні функціональні підрозділи підприємств (відділи, бюро тощо).
В умовах ринку економія ресурсів, тобто зниження їх витрат, є однією із головних умов конкурентоспроможності підприємства, його виживання. Ось чому підприємства обраховують норми витрат з усіх видів ресурсів: сировини й матеріалів, робочої сили, фонду оплати праці тощо.
Норми витрат — це максимально допустимі витрати ресурсів за даного організаційного та техніко-технологічного рівня вироб­ництва. У процесі управління продуктивністю встановлюються допустимі витрати на одиницю певного виду продукції шляхом додавання граничних витрат ресурсів, що входять до її складу.
На основі поточного обліку визначається фактичний рівень витрат і зіставляється з плановим, що дає можливість вносити відповідні корективи в систему управління продуктивністю.
Місця витрат і центри відповідальності. Система управління витратами включає в себе такі елементи, як місця витрат і центри відповідальності.
Місця витрат — це витрачення ресурсів у певних підрозділах підприємства (виробничі дільниці, бригади, робочі місця).
Центри відповідальності — це структурні підрозділи підприємства, що відповідають за рівень витрат певних ресурсів. У пра­ктиці управління виходять із того, що місця витрат і центри відповідальності збігаються, хоча й не завжди це твердження спра­ведливе.
Місця витрат і центри відповідальності класифікуються за функціональними та територіальними критеріями. Функціональний критерій передбачає зосередження витрат у певних функціональних сферах (система маркетингу, підготовка виробництва, матеріально-технічне постачання, система виробництва та управління). Територіальний критерій визначає місця витрат і центри відповідальності за структурними підрозділами підприємств (робочі місця, бригади, виробничі дільниці, цехи). Як правило, за центрами відповідальності формуються планові кошториси (планові витрати) і обраховуються фактичні витрати, а за територіальними місцями витрат, тобто виробничими підрозділами, визначається собівартість одиниці товарів або послуг. Це забезпечує високоефективний контроль за використанням ресурсів. Висока ефективність контролю не в останню чергу зумовлюється тією обставиною, що всі витрати у кожному центрі відповідальності поділяються на прямі та непрямі, змінні та постійні.
Поділ витрат на прямі та непрямі спрощує систему калькулювання собівартості продукції та одночасно забезпечує високу точ­ність обрахунків. У зв’язку з цим нагадаємо, що прямі витрати безпосередньо відносять на товари і послуги центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі, виникають в таких центрах, розподіляються певним способом за окремими видами товарів і послуг. Щодо поділу витрат на змінні та постійні за центрами відповідальності (місцями витрат), то він має велике значення для формування гнучких кошторисів та аналізу діяльності структурних підрозділів, підприємства. Так, наприклад, на основі цієї диференціації витрат оперативно обраховуються кошториси для можливих обсягів виробництва продукції з метою визначення найбільш прийнятного з погляду економічної до-
цільності.
Загальна величина змінних та постійних витрат визначається за такою формулою:
С = Сз · N + Сп,
де С — загальні (сукупні) витрати; Сз — змінні витрати на одиницю продукції; N — обсяг товарів і послуг у натуральному виразі; Сп — постійні витати в даному періоді.
Загальні витрати на одиницю продукції за цією формулою визначають так:

З цього можна зробити висновок, що у разі зростання обсягів виробництва товарів і послуг їх собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Отже, зростання обсягів товарів і послуг є одним із чинників зниження їх собівартості, а відтак і зростання продуктивності. Наявність постійних витрат на підприємствах зумовлює збитковість їх виробництва до певного критичного обсягу Nкр, який називається точкою беззбитковості.
У натуральному виразі критичний обсяг продукції можна визначити за таким рівнянням:
Сз · Nкр + Сп = Ц · Nкр.
Отже,

де Ц — ціна одиниці продукції.
Отже, тільки за межами критичного обсягу продукції зростання продуктивності починає приносити дохід підприємству.

  • Охарактеризуйте циклічні та безперервні витрати.
  • Охарактеризуйте елементні та комплексні витрати.
  • Охарактеризуйте прямі й непрямі витрати.
  • Як поділяються сукупні витрати на підприємстві?
  • Назвіть витрати кошторису виробництва.
  • Назвіть витрати, що включаються до собівартості продукції.
  • Розкрийте сутність системи управління витратами.
  • Назвіть елементи системи управління витратами.


 Грещак М. Г., Колот В. М., Наливайко А. П. Економіка підприємства / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 403—416.

 

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.