лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент продуктивності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

4.3

Урядова політика та її об’єкти

Урядова політика в умовах ринку зводиться, як правило, до державного регулювання економіки шляхом різноманітних важелів. При цьому необхідно зазначити, що в Європі державне регулювання економіки зародилося разом із зародженням капіталізму. Саме тоді з’явився централізований контроль над цінами, якістю продукції, відсотковими ставками та зовнішньою торгівлею. Щодо теорії державного втручання в еко­номіку меркантилісти ще в XVII ст. писали, що тільки цілеспря­моване втручання уряду в господарську діяльність може забез­печити необхідний порядок у країні. Вони розглядали систему державного управління економікою як головний засіб, що забезпечує соціально справедливий розподіл доходів.
Державне втручання в соціально-економічні процеси здійснюється з метою узгодження загальнодержавних, загальнонародних інтересів із вузькоекономічними егоїстичними інтересами підприємств та організацій усіх форм власності.
Ринкова економіка в багатьох випадках потребує прямого державного втручання, що позитивно впливає на її продуктивність. У той же час, як показує світовий досвід, непрямі методи державного регулювання економіки є найефективнішим чинником позитивного впливу на динаміку національної продуктивнос­ті. До таких методів передовсім слід віднести: стратегічне індикативне планування, систему освіти й професійного навчання, фіскальну політику, ефективну законодавчу базу.
Оптимальних темпів зростання продуктивності можна досягти через органічне поєднання регулювальних та стимулювальних за­ходів, що повинні здійснюватись як на макро-, так і на мікрорівні.
Основними чинниками урядової політики, які забезпечують оптимальні темпи зростання продуктивності, є:

  • національна економічна політика та плани розвитку економіки;
  • державні підприємства;
  • трудове законодавство;
  • контроль за забрудненням навколишнього середовища;
  • законодавство з охорони здоров’я та безпеки праці;
  • політика в галузі суспільного добробуту;
  • монопольне право на використання патентів;
  • обов’язкові ревізії діяльності підприємств;
  • тарифи на імпортні квоти;
  • податки й податкові пільги;
  • законодавство з реалізації прав людини та підприємств;
  • урядові дотації й субсидії;
  • регулювання умов праці;
  • стримування конкуренції;
  • антитрестівське законодавство;
  • закони, що стосуються заохочувальних платежів;
  • безоплатне або субсидоване надання обладнання й послуг;
  • контролювання цін [4].

Інституціональні механізми. Для тощо щоб забезпечити безперервне зростання продуктивності, держава, як правило, формує на національному, галузевому чи регіональному рівнях спеціальні інституціональні механізми, такі як різноманітні дослідні та навчальні центри, інститути, асоціації.
Зараз у світі здійснює свою науково-дослідну діяльність близь­ко 150 міжнародних, національних, регіональних центрів з питань продуктивності та управління.
Інфраструктура економіки. Інфраструктура економіки — це сукупність певних галузей, які забезпечують життєдіяльність країни, її населення. Інфраструктура економіки поділяється на виробничу, ринкову та соціально-побутову.
Виробнича інфраструктура — це галузі економіки, які забезпечують функціонування промисловості та сільського господарства. До виробничої інфраструктури відносять транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, трубопроводи, водо­постачання, засоби інформації та зв’язку, організації й фірми, які забезпечують виробництво послугами технологічного та дослідного характеру.
Інфраструктура ринку (ринкова інфраструктура) — це різноманітні фірми, компанії, які своєю діяльністю сприяють оптимальному формуванню зв’язків між суб’єктами ринкових відносин.
Так, наприклад, інфраструктура товарного ринку складається із організацій оптової та роздрібної торгівлі, товарних бірж, торгових домів, посередницьких фірм, системи зв’язку, спеціальних державних органів з питань регулювання ринку (антимонопольний комітет, комітет із контролювання цін тощо).
До інфраструктури фінансового ринку входять банківська система, фондові біржі, валютні біржі, брокерські та страхові компанії, аудиторські фірми.
До інфраструктури ринку праці входять біржі праці (центри зай­нятості), державна система обліку попиту на робочу силу, перепідго­товки кадрів, регулювання міграції, система дотацій населенню та ін.
Соціально-побутова інфраструктура — це всі галузі, які забезпечують життєдіяльність населення. До соціально-побутової інфраструктури входять організації охорони здоров’я, освіти, тор­гівлі, пасажирського транспорту, зв’язку для населення, міські комунікації, підприємства побутового та комунального господарства, громадське харчування тощо.
Внутрішній ринок споживчих товарів і послуг. Внутрішній ринок споживчих товарів і послуг — це система товарно-грошових відносин, яка формується між їх виробниками та населенням даної країни.
Однією із головних рушійних сил соціально-економічного зростання і підвищення продуктивності є внутрішній ринок споживчих товарів і послуг. Адже на цьому ринку населення своїми доходами фінансує, тобто інвестує підприємства та фірми при купівлі їхніх товарів і послуг.
Крім того, задовольняючи потреби населення, ринок споживчих товарів і послуг виступає одним із чинників відтворення високопродуктивної робочої сили.
Фіскальна політика. Фіскальна політика — це система держав­ного оподаткування фізичних, юридичних осіб, спрямована на досягнення певних соціально-економічних та екологічних цілей. До таких цілей слід віднести забезпечення високого рівня продуктивності й зайнятості, підвищення рівня екологічності довкілля тощо.
Головним завданням фіскальної політики є встановлення оптимального співвідношення між податками та витратами, яке не допускає надмірних коливань економічних циклів, високої інфляції та сприяє максимальній зайнятості й постійному зростанню національної продуктивності.
Поштовхом для широкого застосування фіскальної політики стала «Велика депресія» у США (1929—1933 рр.), яка переконала економістів, політиків, державних діячів у тому, що капіталістична економіка не спроможна стабільно розвиватися без державного втручання.
Теорія фіскальної політики була ґрунтовано розроблена Дж. Кейнсом і його послідовниками. На їх думку, активна фіскаль­на політика повинна сприяти послабленню кризових явищ в економіці, підвищенню платоспроможного попиту населення.
Державний бюджет. Державний бюджет являє собою план доходів і витрат держави. У дохідній частині бюджету вказані всі види надходжень у вигляді платежів із прибутку, різні види податків, доходи від зовнішньої торгівлі тощо. У витратній частині зазначені напрями витрат із рахунку держбюджету. Це — фінансування державного апарату управління, оборони, охорони здоров’я, освіти, культури тощо.
Державний бюджет за матеріальним змістом являє собою фор­му утворення та використання централізованого фонду грошових коштів держави, а за соціально-економічною сутністю — основний спосіб перерозподілу валового внутрішнього доходу і національного доходу [1].
У капіталістичних країнах державний бюджет виконує такі основні функції:

  • перерозподіл ВВП;
  • державне регулювання та стимулювання економіки;
  • фінансове забезпечення соціальної політики;
  • контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових коштів [1].

Бюджетний дефіцит і державний борг. Коли складається державний бюджет, як правило, виникає бюджетний дефіцит (перевищення витрат бюджету над його доходами). Для покриття дефіцитного бюджету використовуються такі основні джерела: внутрішня позика, зовнішня позика та грошова емісія.
У разі фінансування бюджетного дефіциту за рахунок внутріш­ніх і зовнішніх позик, як правило, утворюється державний борг.
Державний борг — це борг держави юридичним та фізичним особам, які надали йому грошові кошти, матеріальні цінності чи господарські об’єкти. Існує зовнішній і внутрішній борг держави.
Зовнішній державний борг — це заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, підприємствам, зарубіжним державам, міжнародним організаціям і фондам.
Внутрішній державний борг — це заборгованість держави своїм громадянам, фірмам, підприємствам та установам даної країни [3].
Така заборгованість існує, як правило, у формі емісії урядом країни цінних паперів (облігацій, сертифікатів, іменних чеків та ін.). Запозичені кошти мобілізуються в основному двома шляхами:

  • розміщенням боргових цінних паперів;
  • одержанням кредитів у спеціалізованих фінансово-кредит­них інвесторів.

Внутрішня позика здійснюється через розповсюдження серед населення та підприємств (у першу чергу — приватних, акціонер­них, орендних та ін.) державних облігацій у розмірі всього або частини бюджетного дефіциту. В цьому разі збільшення державних витрат відбувається за рахунок запозичених у населення грошових коштів, відкладених ними на заощадження.
Кредитно-грошова політика. Кредитно-грошова політика уря­ду ґрунтується на таких економічних категоріях, як гроші та кредит.
Гроші — це особливий товар, який виступає як загальний еквівалент, тобто його можна обмінювати на будь-який інший товар [5].
Кредит — це система економічних відносин, які виникають між суб’єктами господарювання, коли одні із них надають іншим грошові чи матеріальні цінності в тимчасове користування на умовах добровільності, зворотності та платності [5].
Кредитно-грошова політика здійснюється для досягнення оптимально рівня зайнятості, недопущення інфляції та забезпечення високих темпів зростання економіки й продуктивності.
Соціальна політика. Соціальна політика — це система заходів держави, спрямованих на активізацію людського чинника, забезпечення оптимального психологічного та фізичного здоров’я нації й постійного підвищення індексу людського розвитку відповідно до вимог міжнародних стандартів, що позитивно впливає на всі показники соціально-економічного розвитку держави. Соціальна політика держави базується на правових, економічних, соціальних та моральних засадах.
Правові засади — це системи юридичних законів та норматив-них документів, згідно з якими здійснюється соціальна політика держави.
Економічні засади визначаються насамперед масштабами національного багатства, яке є матеріальною основою здійснення соціальної політики.
Соціальні засади передбачають здійснення соціальної політики на основі справедливого, визначеного міжнародними нормами розподілу національного багатства між усіма групами населення.
Моральні засади соціальної політики передбачають недопущення будь-якої аморальності в її здійсненні, коли свідомо не беруться до уваги закони моралі і соціальна політика не спрямовується на ліквідацію соціальних хвороб суспільства, соціального зла, соціальної нерівності, коли вона абстрагується від таких високоморальних цінностей, як совість і честь.
Національна безпека держави. Національна безпека держави — це певна система організації її внутрішньої та зовнішньої діяльності, спрямована на запобігання можливих загроз, виникнення яких спричиняє шкоду духовним, матеріальним людським ресурсам нації, а відтак негативно впливає на соціально-еконо­мічне зростання й динаміку національної продуктивності.

  • У чому полягає сутність макрорівневих чинників продуктивності?
  • Охарактеризуйте чинники продуктивності, пов’язані із життєвим простором країни.
  • Назвіть основі структурні зміни в зайнятості.
  • Назвіть основні структурні зміни ВВП.
  • Сформулюйте сутність інституціональних механізмів.
  • Охарактеризуйте інфраструктуру економіки.
  • У чому полягає сутність фіскальної політики?
  • Визначте базові економічні категорії кредитно-грошової політики.
  • Сформулюйте сутність основних засад соціальної політики.
  • Що таке національна безпека держави?


1. Финансы / Под. ред. Л. А. Дробозиной. — М.: Юнити, 2000. —
С. 109, 111.
2. Коноплицкий В. А., Филина А. И. Маркетинг, рынок, финансы. — К.: ИМЭКС, 1992. — С. 50—51.
3. Экономикс / Под ред. А. К. Покрытана. — Одесса: МП «Выбор», 1994. — 313 с.
4. Прокопенко И. И. Управление производительностью. — К.: Техника, 1990. — С. 259—260.
5. Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. та ін. Гроші та кредит. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 10; 372.
6. Статистичний щорічник України за 1998 рік. — К.: Техніка, 1999. — С. 347—348.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.