лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

2.4. Групи підприємств у офшорних зонах

Сутність офшорного бізнесу

У країнах з розвиненою ринковою економікою в останні два десятиліття розвиваються так звані офшорні зони, офшорні холдинги, міжнародні фінансові «канали» руху доходів і капіталівподаткове планування» з метою зниження виплачуваних державі податків. Слід зазначити, що всі ці «фінансові новини» є відповіддю підприємців на державне регулювання. Спроби обминути податкове законодавство відомі з давніх ринкових відносин, проте методи вдосконалюються, масштаби зростають.
Створення транснаціональних корпорацій і банків (ТНК, ТНБ) також сприяло розвитку офшорних зон. ТНК і ТНБ застосовують механізм міжнародних трансфертних операцій. Переказування капіталів і доходів здійснюється за оптимальними податковими маршрутами. У внутрішньокорпораційних поставках і розрахунках використовуються так звані трансфертні ціни. У результаті держава, в якій розташована філія чи дочірня фірма корпорації, або взагалі не може вилучити податок через низький прибуток, або оподатковує його за низькою ставкою. Материнська компанія також сплачує податки не своїй державі, де вона зареєстрована, а за низькими ставками в офшорних зонах.
Офшорні зони створюють можливості для «відмивання брудних грошей» і корупції, відпливу «тіньового капіталу» з країн, де він створений. Вони завдають шкоди розвитку національних економік, особливо для держав з перехідним періодом розвитку.
Держава намагається боротися з новими явищами.


У США, країнах ЄС діє жорстке антиофшорне, антитранс­фертне й антидемпінгове законодавство.

Слід зазначити, що офшорна компанія має невисокий імідж. Звичайно вона намагається приховати своє походження. Податкове законодавство в країнах з розвиненою ринковою економікою обмежує пільги щодо доходів, отриманих з участю офшор­них компаній. Так, наприклад, у США на них не поширюються інвестиційні пільги. На офшорні компанії не поширюються пільги відповідно до міжнародних угод про усунення подвійного оподаткування. Угоди, укладені від імені офшорних холдингів чи компаній, ретельно перевіряються податковими органами.
Для корпорацій за будь-яких податкових систем і структур, з пільгами і без них податки завжди розглядатимуться як «неминуче зло». У цьому класичному визначенні А. Сміта відбито став­лення бізнесу до податків. Тому там, де є можливість, корпорації знижують оподатковуваний прибуток. Створення офшорних холдингів один зі шляхів приховування капіталів і доходів від податків. Корпорації розробляють для цього спеціальну політику, так зване податкове планування.
Процедура реєстрації філій, компаній і холдингів у офшорних зонах спрощена. Мінімальні вимоги до капіталу звичайно відсутні, мають бути один-два акціонери, два-три директори. Документи фінансової звітності також спрощені, жодних спеціальних вимог немає, аудиторська перевірка не потрібна.

Оперативно-холдингові компанії

Однією з форм офшорного бізнесу є оперативно-холдингові компанії. Їх призначення полягає в організації і проведенні транзитних фінансових операцій великих і середніх корпорацій (рис. 2.1) .

Рис. 2.1. Схема офшорної структури з участю
проміжного холдингу, що розташований
у країні зі сприятливою юрисдикцією
Через оперативно-холдингові компанії відбувається переміщення капіталу, дивідендів, процентів, кредитів із дочірніх компаній і філій у материнські компанії. Система трансфертів планується в такий спосіб, щоб усі переведені доходи і капітал опо­датковувалися в країні з пільговою податковою системою (так звані податкові гавані). Оперативно-холдингова компанія може існувати номінально, усі справи веде фірма-секретар.
Створюючи закордонні філії чи дочірні компанії, материнська корпорація-холдинг ставить такі основні завдання:
1) виявлення країн з найсприятливішим податковим законодавством;
2) вивчення умов увезення і вивезення капіталу, репатріації доходів дочірніх компаній;
3) виявлення можливості створення схем ділових міжнародних операцій, які могли б сприяти зниженню податків;
4) вивчення можливостей переведення капіталів у формі як прямих, так і портфельних інвестицій, можливостей внутрішньофірмового кредитування;
5) дослідження фінансових ринків регіону, де можуть бути розташовані філії, вибір найбільш ліквідних і високоприбуткових фінансових інструментів.

Організація управління
офшорною компанією

Особливість організації управління офшорною компанією полягає в тому, що воно покладається на реальних власників (володільців) акцій. Володіння компанією здійснюється через номінальних акціонерів і номінальних директорів.
Усі необхідні документи для ведення діяльності оформляються офіційно на номінальних осіб, проте компанією вони не управляють.
Номінальне володіння оформляється відповідно до законодавства офшорних зон. Номінальні акціонери формально проводять загальні збори для обрання Ради директорів, яка ухвалює резолюцію про передавання права підпису власникам компанії або іншим особам. Отже, управління компанією здійснюють реальні власники (рис. 2.2).
Як зазначає російський економіст А. Р. Горбунов, «в офшорному бізнесі все дивно — номінальні власники, номінальні директори, віртуальні компанії. Одні тіні — людей немає. Світ майже потойбічний» . Але в цьому віртуальному світі обертаються аж ніяк не віртуальні капітали, що налічують мільярди національних валют.

Рис. 2.2. Схема організації офшорної компанії
Холдингові офшорні компанії вивозять доходи з країн з нестабільним економічним, фінансовим, валютним і політичним станом. Це стосується насамперед постсоціалістичних країн з перехідною економікою, звідки щорічно вивозяться капітали у великих сумах. Офшорні холдинги поступово накопичують капітал і доходи, потім їх реінвестують в економічно стабільні країни.

2.5. Управління корпорацією.
Права й обов’язки посадових осіб

Згідно з англосаксонським правом корпоративне управління складається з двох ланок:
1. Загальні збори акціонерів.
2. Рада директорів.
За континентальним правом корпоративне управління містить три ланки:
1. Загальні збори акціонерів.
2. Адміністративна рада (Франція), Правління (ФРН).
3. Наглядова рада.
Закони про компанії визначають права й обов’язки кожної ланки.

Загальні збори акціонерів

Загальні збори акціонерів є вищим органом управління корпорації. У юридичній літературі існує думка про те, що роль Загальних зборів в управлінні корпорацією не варто перебільшувати. Фактично корпорацією управляє Рада директорів (у ФРН вона називається Правлінням, у Франції — Адміністративною радою, у США та Великобританії — Рада директорів). Проте відповідно до законодавства акціонери здійснюють своє право участі в управлінні корпорацією на загальних зборах. Закон визначає види зборів, кворум, необхідний для його проведення, порядок скликання, порядок денний, вимоги до протоколу зборів, право голосування, види рішень (резолюцій), ухвалених зборами, та інші питання, які мають право вносити акціонери.
Збори акціонерів можуть бути: установчими, річними (черговими), надзвичайними (позачерговими). Установчі збори скликаються після реєстрації акціонерного товариства або після видачі сертифіката депозитарію. У Великобританії вони називаються пер­шими загальними зборами акціонерів. Засновники товариства скликають передплатників на акції. Збори повинні установити наявність повної передплати на акції та їх оплати в необхідному розмірі. У континентальному праві установчі збори звичайно ухвалюють статут, призначають адміністраторів або членів Наглядової ради.
Раз у рік проводяться загальні збори акціонерів, що називаються також річними. Вони скликаються Радою директорів (або Правлінням) через ухвалення рішення більшістю голосів. На загальних зборах складається список присутніх на ньому акціонерів (або їхніх представників) із зазначенням місця проживання, суми і серій акцій, що перебувають в їхньому володінні. З порядком денним загальних зборів мають бути ознайомлені всі його учасники через друковане видання акціонерного товариства або інші видання зазвичай за один місяць до дня призначення дати проведення зборів.
Законодавство визначає права загальних зборів акціонерів. Вони можуть бути також визначені й у статуті акціонерного товариства. Права загальних зборів акціонерів доволі широкі. Вони визначають основні рішення стратегічного розвитку корпорації, призначають і звільняють директорів. У ФРН відповідно до закону про участь працівників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства загальні збори акціонерів уповноважені вирішувати такі питання:
1) використання балансового прибутку;
2) затвердження річного звіту;
3) призначення ревізорів;
4) внесення змін у статут;
5) проведення заходів щодо залучення або скорочення капіталу;
6) ліквідація акціонерного товариства.
У ФРН загальні збори можуть бути скликані на вимогу меншості акціонерів, акції яких становлять одну двадцяту частину капіталу.
Надзвичайні збори скликаються на вимогу певної групи акціонерів або за певних обставин. У Великобританії Рада директорів зобов’язана скликати збори на вимогу однієї десятої частини акціонерів, викладену письмово. Згідно з директивами ЄС до Закону про акціонерні компанії було включено положення, за яким Рада директорів зобов’язана скликати надзвичайні збори, якщо чисті активи публічної компанії становлять менше половини розміру заявленого капіталу. Збори повинні запропонувати заходи щодо поліпшення фінансового стану компанії, проте в законі вони не визначені.
У Франції тільки надзвичайні збори мають право вносити зміни до статуту. Вони можуть також приймати рішення щодо зміни національної належності товариства. Проте країна, національність якої набувається, повинна укласти з Францією спеціальну конвенцію, що дозволяє набувати національність і переносити місцезнаходження товариства на її територію зі збереженням за компанією права юридичної особи.
Законодавством також передбачене скликання спеціальних зборів для певних категорій власників акцій. У Великобританії такі збори визначені судовою практикою (прецедентами).
Будь-які збори можуть бути повноважними тільки за певного кворуму, що передбачає певну кількість голосів, включаючи можливість голосування за дорученням.
Рішення зборів оформляються протоколом (резолюцією). Відповідно до англійського права складають такі види резолюцій, які ухвалюються загальними зборами:

  • звичайна резолюція ухвалюється простою більшістю голосів;
  • надзвичайна резолюція ухвалюється не менше ніж 75 % голосів;
  • спеціальна резолюція вимагає також 75 % голосів, крім того, усі акціонери повинні одержати повідомлення про передбачуване прийняття резолюції за 21 день до прийняття;
  • резолюція «Загальна згода» визначає, що скликання зборів необов’язкове, достатньо провести письмове опитування всіх акціонерів.

У ФРН кожне рішення загальних зборів має бути оформлене нотаріально протоколом обговорення поставлених питань. У протоколі зазначаються: місце і день зборів, ім’я нотаріуса, результат голосування і резолюція голови про ухвалення рішення.
Головою загальних зборів є голова ради директорів, якщо він відсутній — призначений член ради директорів.

Рада директорів

Рада директорів за англосаксонським правом, Правління або Адміністративна рада за континентальним здійснюють управління акціонерним товариством. В англосаксонському праві нор­ми, що регулюють порядок призначення директорів, обмежені. Акціонери визначають ці питання під час розроблення внутрішнього регламенту, тоді як у континентальному праві всі призначення докладно регламентовані в законах. До складу ради директорів можуть входити одна або кілька осіб, визначених законом країни. Особливістю директорату у Великобританії є присутність у ньому незалежних, виконавчих і тіньових директорів. Незалежні директори — впливові й авторитетні особи, спроможні визначати стратегічний напрям розвитку, управляти грошовими потоками компанії і бути незалежними від менеджменту компанії. Вони призначаються зборами терміном на п’ять років. Виконавчі директори призначаються звичайно на три роки, їм надаються певні повноваження. Тіньові директори офіційно не призначаються, але мають повноваження і виконують певні функції.
Відповідно до континентального права управління акціонерним товариством здійснює Правління (у ФРН) або Адміністративна рада (у Франції). Їх члени призначаються черговими загальними зборами, термін повноважень може визначатися статутом. Службовці компанії мають право обирати адміністраторів від своїх колективів. Термін їхніх повноважень визначається статутом. Члени правління за нагальної потреби можуть призначатися судом. Правління надає Наглядовій раді звіти, які стосуються найважливіших проблем акціонерного товариства: підприємницької політики, прибутковості, обороту капіталу, фінансового стану акціонерного товариства.
Рада директорів (Правління, Адміністративна рада) має широкі повноваження діяти від імені товариства, представляти його інтереси в судах, у відносинах із третіми особами. Широкі повноваження має також Голова Адміністративної ради. У Велико-
британії установлено, що загальні збори акціонерів не мають права втручатись у здійснення директорами компанії своїх повноважень, крім випадків, коли Рада директорів не в змозі виконати свої функції .
У Законах про корпорації або статути визначається віковий ценз для членів виконавчих органів корпорації, офіційна межа виконання повноважень до 70 років. За досягнення певного віку члену виконавчого органу пропонується подати у відставку. В англосаксонському праві зазначені норми є диспозитивними, тобто положення закону можуть бути не включені у внутрішній регламент корпорації. У такому випадку права корпорації сто-
совно вікового цензу розширюються. Закони також передбачають можливість дискваліфікації членів Ради директорів. У разі порушення членом ради директорів статті закону чи статуту, його службової невідповідності або вчинення карних злочинів він звільняється.

Наглядова рада

У законах про корпорації, що діють у континентальній Європі, передбачається створення Наглядової ради. Її призначення полягає в організації контролю над виконавчими органами корпорації. Члени Наглядової ради обираються загальними зборами акціонерів, крім тих, які вводяться в раду відповідно до закону про участь робітників в управлінні підприємством і закону про статус підприємства. Закон покладає на членів Наглядової ради обов’язок проявляти в роботі сумлінність і відповідальність.
Наглядова рада має широкі повноваження:

  • контролювати ведення справ у компанії;
  • перевіряти бухгалтерські книги, цінні папери, касу, товарні записи. Має право запрошувати експертів для проведення перевірок;
  • скликати загальні збори акціонерного товариства, якщо це потрібно;
  • здійснювати контроль і перевірку, які він визнає доречними;
  • давати згоду на певні види угод, на підставі статуту компанії, наприклад, поручництва, авалі і гарантії (за винятком банківських і фінансових товариств).

У випадках, коли Наглядова рада не дала згоди на укладення угоди, правління акціонерного товариства може вимагати її від загальних зборів акціонерів. Для ухвалення рішення потрібно не менше 3/4 поданих голосів.
Завдання, що покладаються на членів Наглядової ради, не можуть виконувати інші залучені особи. Експерти й особи, які володіють спеціальною підготовкою і знаннями, можуть бути присутніми на засіданнях Ради тільки під час обговорення певних питань.
Правомочність прийняття рішень Наглядовою радою визначається або законом, або статутом акціонерного товариства. У тих випадках, коли ні в законі, ні в статуті процедура прийняття рішень не визначена, Рада ухвалює рішення тільки в тому разі, якщо в голосуванні беруть участь не менше половини його членів.
Члени Наглядової ради одержують від акціонерного товариства винагороду. Вона може бути визначена статутом або рішенням загальних зборів. Члени ради можуть володіти акціями компанії, якщо це визначено статутом.

2.6. Захист прав акціонерів і кредиторів

Акціонери і кредитори корпорацій (компаній) забезпечують формування капіталу: акціонери через купівлю акцій, кредитори через купівлю облігацій або надання позичок. Тому в законах про корпорації (компанії) містяться положення, які захищають права акціонерів і кредиторів.

Збереження акціонерного капіталу корпорації
та його збільшення

Акціонери корпорації мають право контролю за збереженням акціонерного капіталу. Загальні збори акціонерів можуть ухвалювати резолюції, спрямовані на збільшення і збереження капіталу. У Великобританії до них відносять резолюції, що стосуються:

  • збільшення капіталу і частки в ньому паїв (акціонерного капіталу);
  • порядку роздрібнення акцій на менші акції;
  • анулювання невипущених паїв;
  • розподілу паїв і повноважень Ради директорів щодо їх розподілу;
  • випуску нових паїв;
  • скорочення пайового капіталу;
  • договору на купівлю власних паїв та ін.

У законах континентальної Європи також містяться положення про охорону акціонерного капіталу. Основним положенням як у загальному праві, так і в континентальному є заборона корпорації придбавати власні акції. Продаж акцій збільшує капітал
корпорації. Якщо корпорація купує свої власні акції, її капітал не зростає.
У Німеччині закон забороняє купівлю власних акцій не тільки компаніям, а й залежним підприємствам. Вони не мають права придбавати акції головного підприємства, як і підприємств, що мають більшість паїв або більшість голосів у даному підприємстві. Засновник чи володілець переважного права зобов’язаний оплатити акцію за свій рахунок. Тільки в цьому разі він може користуватися правами, які дає акція. У законі зазначено, що якщо в разі збільшення капіталу товариства підписка на акції проведена з порушеннями, відповідальність у повному обсязі несе кожний член правління .
Корпорація має право збільшувати або зменшувати акціонерний капітал. Звичайно капітал корпорації зростає за рахунок випуску нових акцій або збільшення номінальної вартості уже випущених акцій. У цьому разі скликаються надзвичайні збори акціонерів, які визначають способи і терміни збільшення капіталу. Збільшення капіталу може бути реалізоване протягом трьох-п’яти років із дня проведення надзвичайних зборів. Акціонери корпорації мають переважне право підписки на нові акції пропорційно сумі акцій, якими вони володіють, та за умови оплати їх готівкою. Корпорації можуть також проводити публічну підписку на акції.
Акціонерний капітал може бути збільшений через капіталізацію нерозподіленого прибутку, перетворення резерву капіталу і резерву прибутку.

Зменшення капіталу корпорації

За певних обставин корпорація може зменшити акціонерний капітал. У Великобританії капітал дозволяється зменшити, якщо:

  • відповідні положення передбачає внутрішній регламент кор­порації;
  • загальними зборами акціонерів ухвалена спеціальна резолюція;
  • суд підтвердить його зменшення.

В англійській судовій практиці виділяються два положення, які мають бути враховані в разі зменшення акціонерного капіталу:

  • якою мірою заплановане зменшення зачіпає інтереси кредиторів;
  • чи буде таке зменшення справедливим до різних категорій па­йовиків .

У Німеччині рішення про зменшення капіталу може бути прий-
нято більшістю голосів акціонерів, які представляють на зборах не менше трьох чвертей капіталу. Статут може визначити більш високе співвідношення і додаткові вимоги. Правління повинно заявити про зменшення капіталу для внесення змін у торговельний реєстр. Капітал компанії зменшується за рахунок зниження номінальної вартості акцій або через злиття акцій. Акції можуть бути вилучені примусово або в разі придбання їх акціонерним товариством. Це допускається за умови, що зазначене положення є в статуті компанії і рішення зборів не потрібне. Компанія повідомляє про обмін або штемпелювання акцій. Якщо акції у визначений термін не пред’явлені, то вони втрачають силу.
У Великобританії оплачені паї викуповуються, а потім анулюються; внутрішнім регламентом може бути дозволена конфіскація паїв. Незважаючи на те що компанії забороняється придбавати власні акції, у випадку зменшення акціонерного капіталу вона може купувати свої акції. Це положення має бути зафіксоване в регламенті і схвалене акціонерами. У законі відзначено, що для купівлі власних паїв компанії не може бути надана фінансова допомога.
Акціонери мають право вимагати звітність компанії і звіти аудиторів, що також є одним зі способів захисту їхніх прав.

Захист інтересів кредиторів

У разі зменшення акціонерного капіталу закон захищає права кредиторів. У Великобританії в законі передбачена спеціальна процедура для випадків, якщо порушуються інтереси кредиторів. З цією метою складається список кредиторів компанії. Дії посадових осіб уважаються злочинними, якщо інформація про кредиторів та їхні вимоги приховуються від акціонерів. Будь-який кредитор має право подати позов до суду із запереченням про проведення процедури зменшення капіталу.
Англійські суди дозволяють зменшення капіталу тільки тоді, коли кредитори дають на це свою згоду або ж коли є докази, що всі борги кредиторам компанія погасить. Угоди компанії, що порушують права кредиторів, визнаються судом недійсними. Такі випадки можуть бути тоді, коли компанія ліквідується. Так, напри­клад, компанія може укласти угоду з продажу своєї власності за заниженими цінами. Мета — «виведення» активів від кредиторів. Суди мають широкі повноваження для захисту прав кредиторів. Недійсними вважаються угоди, укладені з метою обману кредиторів, із вимаганням або на пільгових умовах. Закон визначає кримінальну і цивільно-правову відповідальність будь-яких посадових осіб компанії за торгівлю з обманними намірами .
У Німеччині компанії в разі зменшення капіталу повинні надати гарантії тим кредиторам, вимоги яких виникли до публікації рішення про зменшення капіталу. Виняток становлять кредитори, які згідно з законодавством мають право на переважне задоволення своїх вимог і які гарантій не одержують.
У французькому законі визначено, що в разі зменшення капіталу кредитори можуть заперечувати проти дій компанії поданням позову до суду. Рішення суду може за певних умов відхилити заперечення або наказати погасити зобов’язання кредиторів, або надати їм гарантії.

2.7. Господарські угоди корпорацій

Корпорація, як і інші організовані форми бізнесу (одноособове володіння, товариства з обмеженою відповідальністю), є учасником ринкових відносин. Усі економічні і фінансові відносини учасників ринку здійснюються на договірній основі. Російський юрист Р. О. Халфіна чітко визначила дві основні риси ринкових відносин:

  • основою ринку є власність;
  • життям ринку є договір .

Поняття договору (угоди)

Договір у західному законодавстві, судовій практиці і доктрині традиційно визначається як угода двох або більше осіб, за допомогою якої встановлюються певні права й обов’язки . Договір, який у ринкових відносинах укладають агенти, є правовою формою, в якій товаровласники визнають один в одному власника товару і яка визначає перехід товару від одного власника до іншого. Договір є основною формою, у котрій реалізуються ринкові відносини.
Господарські договори можна класифікувати в такий спосіб:

  • торговельні договори. До них відносять численні угоди, пов’язані з продажем виробленої продукції і наданням послуг;
  • організаційні договори, наприклад, угоди про створення товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, груп підприємств та ін.;
  • адміністративні договори. До них належать такі угоди, в яких у тій або іншій формі бере участь держава.

Учасники ринкових відносин мають правоздатність і дієздатність. Правоздатність означає спроможність особи бути суб’єк­том прав і обов’язків. Правоздатність визнається за всіма фізичними особами з моменту народження до смерті (за умови, що вони не позбавлені її судом). Правоздатність мають також іноземці. Проте зазначимо дуже важливі винятки. В Японії, Англії й у деяких інших країнах іноземець не може бути власником морського судна. В Японії іноземці не допускаються до розроблення надр, у США вони не можуть бути власниками землі.
Правоздатність реалізується через дієздатність, тобто можливість своїми діями одержувати права і виконувати обов’язки, які можуть бути обмежені віком або психічними захворюваннями.
Слід зазначити, що в юридичних осіб, тобто в корпорацій, правоздатність і дієздатність збігаються. Це означає, що корпорація має право укладати будь-які види угод і нести за ними відповідальність.
Основою договору, який укладає корпорація зі своїми покуп­цями, постачальниками сировини, послуг, кредитними установами, біржею, страховими й іншими суб’єктами ринку, є договір (угода), тобто вираження волі сторін. Договір передбачає рівність його учасників, визнання за ними вільної поведінки й обов’язковості. Однак на практиці ці принципи часто порушуються. Держава прагне перешкоджати цьому і вводить спеціальні закони.
У системі господарських договорів останнім часом відбуваються зміни. Головні з них такі:

  • у результаті розвитку науки і техніки з’являються нові товари і нові ринки, наприклад інформація, що потребує особливого правового регулювання;
  • у результаті розвитку фінансових послуг з’являються нові договори, такі, наприклад, як лізинг, що поєднує елементи двох договорів, — оренди і договору продажу;
  • у спеціальну галузь права виділено трудове право;
  • із загального договірного права виділяються закони, що регулюють договірні відносини між фаховими комерсантами і спо­живачами;
  • для підтримання ринкової конкуренції вводиться антимонопольне законодавство.

Джерела господарських договорів

Правове регулювання господарських відносин між акціонерними товариствами здійснюється на підставі торговельного і цивільного кодексів, а також Закону про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. У романо-гер­манському праві до джерел права відносять також правила і роз’яснення верховних судів з питань застосування права, що є обов’язковими для нижчих судів. Роз’яснення є не прецедентами, а різновидом нормативних актів. Практика верховних судів є самостійним і дуже важливим джерелом торговельного і цивільного права.
У країнах загального права, як зазначалося вище, прецедентне право також регулює торговельні і цивільні відносини. Прецедентне право проникає й у романо-германське право.
Джерелом цивільного права є звичай. У романо-германсь­кому праві допускається застосування звичаїв, які суперечать імперативним приписам законодавства. Звичай як джерело права має особливо велике значення в тих галузях, де бракує матеріалу для розроблення законопроекту й ухвалення закону. Так, наприклад, у регулюванні купівлі-продажу фінансових послуг, визначенні договору лізингу, страхових операцій, угод у зовнішній торгівлі. У юридичній літературі зазначається, що треба розрізняти торговельний звичай і торговельну звичку. В останній визначається воля сторін, яка прямого вираження в договорі не знайшла. Торговельна звичка є способом тлумачення договору виходячи з попередньої поведінки учасників договору.
У юридичній практиці поширюється застосування типових договорів, так зване формулярне право. Умови типових договорів визначаються великими корпораціями або групами підприємств, що є провідними в даній галузі. Дрібніші компанії, по суті, приєднуються до договору і впливати на його умови не можуть (звідси назва — договір приєднання).
Глобалізація й інтернаціоналізація господарських зв’язків впливає на розвиток торговельного і цивільного права. Джерелами права стають міжнародні договори, конвенції, угоди. Сучасне національне правове регулювання перебуває під значним впливом зовнішніх чинників. У національному праві з’являються і посилюються норми, що регулюють економічні зв’язки з зовнішнім світом. Здійснюється уніфікація цивільного і торговельного права, на що, зокрема, значною мірою вплинула європейська інтеграція. Відбувається імплементація міжнародних правових норм у національне законодавство через ратифікацію, офіційну публікацію з роз’ясненнями. Держави є учасниками багатьох міжнародних конвенцій, що регламентують торгівлю, морські, повітряні, залізничні й автомобільні перевезення, валютні, кредитні і розрахункові відносини, патентні й авторські та інші права .
Інтернаціоналізація господарської діяльності веде до зближення торговельного права різних країн, відбувається «гармонізація», «конвергенція» права. Історично товариство з обмеженою відповідальністю вперше було створено відповідно до германського закону 1898 р. Надалі ця форма організації капіталу була запозичена багатьма країнами. Держави переймають одна в одної «позитивний юридичний досвід». Багато положень з американського акціонерного права останніми роками переносяться в закони Японії і країни Західної Європи. З іншого боку, на американське право про корпорації впливає німецьке право. З американського права багато країн запозичили введення в обіг конвертованих облігацій, інститут публічного пропонування купівлі цінних паперів компанії на ринку та інші нововведення .


Горбунов А. Р. Налоговое планирование и создание компаний за рубежом. — М.: Анкил, 2000. — С. 57.

Горбунов А. Р. Налоговое планирование и создание компаний за рубежом. — С. 9.

Горбунов А. Р. Налоговое планирование и создание компаний за рубежом. — С. 41.

Полковников Г. В. Английское право о компаниях: Закон и практика. — С. 95.

Полковников Г. В. Английское право о компаниях. — С. 146.

Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. — С. 104—105.

Полковников Г. В. Английское право о компаниях. — С. 153.

Полковников Г. В. Английское право о компаниях. — С. 154, 191—198.

Халфина Р. О. Современный рынок: практика игры. — М.: Ассоциация «Гуманитарное знание», 1993. — С. 36, 47.

Кулагин М. И. Предпринимательство и право: опыт Запада. — М.: Дело, 1992. — С. 71.

Кулагин М. И. Предпринимательство и право: опыт Запада. — С. 32.

Там само. — С. 35.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.