лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 2. КОРПОРАЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ ПРАВА

2.1. Розвиток законодавства про корпорації

У країнах з розвиненою ринковою економікою корпорація (компанія) є суб’єктом права.
У західному законодавстві сформувалися дві правові системи:

  • романо-германська, або континентальна;
  • англосаксонська, або система загального права.

Відповідно до континентального права джерелами правового регулювання є норми, ухвалені законодавчими органами, і підзаконні господарські акти. У континентальному праві вони кодифіковані більшою мірою, ніж в англосаксонському праві. Кодекс об’єднує внутрішні узгоджені нормативні акти, на підставі яких відбувається регулювання певних, зазвичай однорідних господарських відносин: податковий кодекс, торговельний кодекс та ін.
В англосаксонському праві джерелами правового регулювання, крім законів і підзаконних актів, є прецеденти, тобто судова практика. Суди можуть приймати рішення на підставі прецеденту, тобто рішення іншого суду. Судова практика у Великобританії справила значний вплив на формування законів.

Закони про акціонерні товариства

Закони про акціонерні товариства змінювалися й удосконалювалися в міру розвитку ринкових відносин та ускладнення порядку акціонування. Ознайомлення з законодавством допоможе глибше розкрити принципи управління фінансами корпорацій, сутність фінансових та інвестиційних проблем.
У Великобританії перша компанія виникла в 1496 р., коли король Генріх VII дозволив мореплавцю Каботу створити компанію для торгівлі з Індією та іншими країнами Сходу . Створення акціо­нерних товариств як у Великобританії, так і в континентальній Європі здійснювалося з метою дослідження морських шляхів та розвитку заморських територій. У 1554 р. була заснована англійська торговельна компанія для торгівлі з Росією, у 1600 р. — англійська ост-індська торговельна компанія, у 1602 р. — голландська ост-індська компанія. Перший закон, що регулює діяльність акціонерних товариств, так званий закон про мильні бульбашки, був ухвалений в Англії в 1720 р. Відповідно до цього закону акціонерні товариства могли створюватися тільки згідно з рішенням парламенту або корони. Їм дозволялося випускати акції, що вільно обертаються, усі інші корпорації не мали такого права. Це була перша спроба боротьби із шахрайством в акціонерній справі.
Протягом ХIХ ст. закони про корпорації вдосконалювалися. У 1844, 1855, 1867 рр. були ухвалені закони про обов’язкову
реєстрацію акціонерного товариства як юридичної особи і про обмежену відповідальність. Обов’язковість парламентського дозволу для створення товариств була скасована.
Нині основною регулятивною нормою для компаній є закон 1985 р. Європейська інтеграція істотно вплинула на національні закони. У 1976, 1980 і в наступних роках щорічно вводилися зміни й доповнення до основного закону 1985 р. відповідно до директив та інших документів, ухвалених у ЄС (до лютого 1992 р. —ЄЕС).
У США немає федерального закону про корпорації. Законодавчі органи штатів уводили в дію свої власні закони про реєстрацію і регулювання діяльності акціонерних товариств. У 1899 р. у штаті Делавер був прийнятий так званий Загальний закон, за яким передбачалася максимальна свобода для створення корпорацій. Ставилася суто фіскальна мета, сприятливі умови для створення корпорацій давали можливість значно збільшити доходи штату.
1997 р. у Загальний закон були внесені чергові поправки й доповнення, які ще більше приваблювали корпорації до штату Делавер. У ньому зареєстровано понад 200 тис. корпорацій, понад 80 % великих американських корпорацій, половина зі 100 найбільших корпорацій США. Штат Делавер називають «столицею корпорацій». Доходи від франшиз (ліцензій) та інших зборів під час реєстрації корпорацій становлять 18—20 % доходів штату . Крім пільгових умов реєстрації, у штаті функціонує судова система, яка забезпечує швидке, високопрофесійне й ефективне вирішення всіх спірних питань, що виникають між корпораціями.
У 1933 р. була зроблена перша спроба створити федеральний закон про корпорації. У 1984 р. прийнято Зразковий (Модельний) закон про підприємницькі корпорації. Він був схвалений Комітетом з питань корпоративних законів Американської асоціації адвокатів. Окремі положення цього закону були включені в закони про корпорації в багатьох штатах. Проте слід зазначити, що він не є федеральним законом як таким, оскільки не ухвалений як парламентський акт. Силу закону мають тільки ті статті і положення Зразкового (Модельного) закону, які включені до штатних законів, ухвалених законодавчими органами штатів.
Найпоширенішими організаційно-правовими формами підпри­ємництва в континентальних країнах є товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Перша форма використовується дрібним і середнім бізнесом, друга — великим. У конти­нентальних країнах у XVIII—XIX ст. у багатьох галузях господарства розвивався малий і середній бізнес, найзручнішою формою його організації були товариства з обмеженою відповідальністю. Аналогом товариства з обмеженою відповідальністю в англосаксонськім праві є закрита компанія. Суттєвих відмінностей між товариством з обмеженою відповідальністю і закритим акціонерним товариством з погляду формування капіталу немає. І в першому і в другому випадку капітал формується за рахунок паїв його учасників, пов’язаних між собою солідарною відповідальністю. Різниця полягає в тому, що організація товариства передбачає вузьке коло учасників, які зазвичай добре один одного знають, або осіб, що є родичами. Можливий варіант організації товариства однією особою.
У ФРН діє Закон про товариства з обмеженою відповідальністю, прийнятий у 1898 р., у Франції подібний закон, значною мірою модифікований, було прийнято пізніше — у 1925 р.
У ФРН основною нормою, яка регулює діяльність акціонерного товариства, є Акціонерний закон 1965 р. У Франції у 1966 р. було прийнято Закон № 66-537 про торговельні товариства з подальшими змінами. У частині ІІІ Закону визначені основні положення про товариства з обмеженою відповідальністю, у частині IV — акціонерних товариств .

Джерела права, що регулюють
діяльність акціонерних товариств

Крім законів про корпорації, підприємницька діяльність акціонерного товариства регламентується також багатьма іншими законами і кодексами, які стосуються цієї діяльності прямо чи опосередковано.
Так, у Великобританії джерелами правового регулювання акціонерних товариств є закони:
1) «Про дискваліфікацію директорів» 1986 р.;
2) «Про цінні папери» («Про угоди осіб, обізнаних з фактами, невідомими широкій публіці») 1985 р.;
3) «Про неплатоспроможність» 1986 р.;
4) «Про банки» 1987 р.;
5) «Про фінансові послуги» 1986 р.;
6) «Про відправлення правосуддя» 1993 р.;
7) «Про промисловість» 1975 р.;
8) Положення про фондову біржу 1984 р. та низка інших законів .
У США джерелами правового регулювання є такі закони
і кодекси:

  • Єдиний комерційний кодекс;
  • Закон про інвестиційні компанії (1940 р.);
  • Закон про захист інвесторів цінних паперів (1970 р.);
  • Кодекс «Про банкрутство» (1978 р.);
  • Закон «Про цінні папери» (1933 р.);
  • Закон «Про цінні папери» (1934 р.) та ін .

Особливо слід відзначити два закони про цінні папери. Американські автори називають закони 1933 і 1934 рр. найвидатнішими національними законами. По-перше, вони поклали початок створення системи федерального регулювання і нагляду за фінансовим ринком. По-друге, корпорації були зобов’язані реєструвати цінні папери, що випускаються, до початку торгівлі. Комісії з цінних паперів і бірж мали дуже широкі повноваження. Отже, емісійна діяльність корпорацій була поставлена під контроль держави.
Комісії з цінних паперів і бірж як державні або незалежні органи функціонують у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою. Крім того, створена і функціонує Міжнародна організація комісій із цінних паперів і бірж, що відбиває процес інтернаціоналізації і глобалізації фінансових ринків. У свою чергу, це вимагає розроблення єдиних світових стандартів з урегулювання ринку цінних паперів. Міжнародна організація ухвалює і видає резолюції, що мають рекомендаційний характер. Низка резолюцій прямо стосується ведення підприємництва. Визначено сім принципів ведення бізнесу:

  • чесність і справедливість — компанії зобов’язані враховувати інтереси своїх партнерів, сприяти встановленню справедливості на ринку;
  • компетентність — ведення підприємництва якнайкраще, зі знанням справи;
  • ефективність — компанії використовують усі можливості для повного використання своїх ресурсів;
  • інформація про споживачів — компанії повинні прагнути одержувати від споживачів своєї продукції найповнішу інформацію про їх фінансовий стан та інвестиційні можливості;
  • інформація для споживачів — компанії повинні давати споживачам найповнішу інформацію про фінансовий стан, можливості інвестування, про ризики під час прийняття рішень;
  • зіткнення інтересів — компанії повинні уникати зіткнення інтересів;
  • відповідність — компанії повинні відповідати всім установ­леним вимогам щодо ведення бізнесу в умовах ринку.

Вплив європейської інтеграції на розвиток
акціонерного права в державах — учасницях ЄС

Континентальне акціонерне право змінюється під впливом західноєвропейської інтеграції. Прийняття актів ЄС впливає на модернізацію і гармонізацію законів держав-учасниць. Зближення національних систем права заохочує економічну і фінансову інтеграцію, сприяє формуванню єдиного інвестиційного поля і загальноєвропейського ринку капіталів.
Відомі такі форми правових актів, ухвалені європейським пар­ламентом:
1) постанови — мають обов’язкову силу в державах-учасни­цях. Вони є законами прямої дії і не потребують прийняття актів, пов’язаних з їх визнанням;
2) директиви — правові норми, що стосуються певних сфер економічної діяльності. Вони обов’язкові для виконання, але в тій формі і в тих регламентах, які прийнятні для держави-учасниці. Директиви є «класичним інструментом уніфікації правових систем держав — учасниць ЄС»;
3) рішення — стосуються певної держави або особи, тому є обов’язковими тільки для них;
4) рекомендації — пропонують удосконалення певних норм або діяльності. Вони розглядаються як поради або думки, тому не обов’язкові для виконання .
Основні директиви ЄС (до лютого 1992 р. — ЄЕС) пов’язані з акціонерними товариствами і ринком капіталів. Перша Директива, ухвалена в 1968 р., визначає систему гласності для всіх компаній. Положення цієї Директиви ввійшли в закони всіх держав-учасниць. Згідно з Директивами акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю зобов’язані розкривати інформацію про:
1) меморандум і внутрішній регламент;
2) посадових осіб;
3) сплачений капітал;
4) ліквідацію компанії;
5) призначення ліквідаторів;
6) форми фінансової звітності.
Наступні директиви, використані у процесі змін законів держав-учасниць, стосувалися створення акціонерних товариств і встановлених мінімальних вимог, їх злиття і поділу, регулювання порядку бухгалтерської звітності в дочірніх підприємствах, пов’я­заних з материнськими компаніями, регулювання порядку звітності материнських компаній, що стосується діяльності її закордонних філій, та інші положення.
Слід зауважити, що в ЄС відбувається уніфікація законодавства з питань ринку капіталів. Відповідно до директив здійснюється координація умов випуску цінних паперів, які обертаються на фондових біржах, установлені вимоги до публікації проспектів емісії цінних паперів.
Усі директиви з регулювання ринку капіталів безпосередньо стосуються компаній. З метою реалізації завдання інтеграції ринків капіталів держав-учасниць уводяться принципи регулювання єдиного ринку капіталів. Вони спрямовані в кінцевому підсумку на створення єдиних стандартів і колективного захисту прав інвесторів. Відповідно до директив ряд держав — членів ЄС уніфікували стандарти спільного інвестування в цінні папери:

  • уведені єдині мінімальні вимоги до компаній і цінних паперів, які вони емітують. На фондових біржах у країнах ЄС можуть обертатися цінні папери компанії, що відповідають певним вимогам. До них відносять: 1) визначення правового статусу компанії; 2) мінімальні розміри її капіталу; 3) публікація фінансової звітності три роки підряд до подання заяви про вступ в офіційний лістинг (зарахування до офіційного списку цінних паперів, які можуть обертатися на фондовій біржі);
  • взаємовизнані емісійні проспекти компаній у країнах ЄС. Емісійні проспекти компаній, опубліковані в одній з країн ЄС і призначені для випуску цінних паперів на національних ринках, повинні визнаватися в усіх країнах ЄС;
  • уведені єдині правила реєстрації, контролю, нагляду, формування структури і діяльності інвестиційних інституцій. Такі інституції мають право функціонувати в усіх країнах ЄС.

Проблеми уніфікації корпоративного управління набувають глобального характеру. У 1999 р. прийняті «Принципи корпоратив­ного управління Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)», в яких визначені: права акціонерів, необхідність справедливого, однакового ставлення до всіх акціонерів, визнання прав зацікавлених осіб, необхідність розкриття інформації і забезпечення прозорості, визначення обов’язків Ради корпорації (див. детальніше дод. 2.1). Характеристика моделей акціонерних товариств і особливості їх управління дана в дод. 2.2.

2.2. Основні ознаки акціонерного товариства,
визначені в законах

Відповідно до законів про акціонерні товариства як за англосаксонським правом, так і за континентальним, можна виділити такі основні ознаки організації і функціонування акціонерного товариства.

Акціонерне товариство як юридична особа

Акціонерне товариство (далі корпорація) є юридичною особою, під якою розуміють штучну конструкцію. Поява корпорації означає, що реєстраційний орган видав їй документ про інкорпорацію. Корпорація наділена правосуб’єктністю. Це означає, що вона:

  • може бути як позивачем, так і відповідачем у судах у процесі розгляду позовів;
  • відповідає за своїми зобов’язаннями перед кредиторами усім своїм майном;
  • наділена здатністю правонаступництва незалежно від змін, що відбуваються в складі її членів;
  • діє в усіх справах у межах повноважень, що визначені законами;
  • випускає акції для формування статутного фонду.

Обмежена відповідальність акціонерів
за зобов’язаннями корпорації

Згідно з чинним законодавством у країнах з розвиненою ринковою економікою обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язаннями корпорації є головним принципом останньої і найпривабливішим з погляду акціонерів. Власність члена корпорації, тобто фізичної особи, відокремлена від власності корпорації, тобто юридичної особи. Акціонери відповідають за боргами юри­дичної особи тільки в межах суми оплачених ними акцій. Отже, ризик утрати капіталу обмежується певною сумою. В американському Модельному законі про підприємницькі корпорації зазначено, що «акціонери не відповідають за зобов’язаннями корпорації… за винятком тих випадків, коли їх відповідальність настає у зв’язку з їх власною поведінкою чи дією» .

Вільний обіг акцій корпорації

Акціонери корпорації мають право вільно розпоряджатися своїми акціями. Вони можуть їх продавати, дарувати, передавати в спадщину, віддавати як заставу в кредитні або інші інституції.
Цей принцип дав змогу створити вторинний ринок акцій, що має велике економічне значення. Перелив капіталу з однієї галузі господарства до іншої відбувається на вторинному ринку, його значення полягає в організації руху акціонерного капіталу в інноваційні галузі господарства, у нові країни і райони, що про-
мислово розвиваються. Вторинний ринок стимулює глобалізацію економіки.

Принцип безстрокового існування

У США згідно з законодавством термін функціонування корпорації зазначається в статуті лише в тому випадку, коли вона створюється «не назавжди». Фактично корпорація наділена правовою безстроковістю. Вона переживає своїх засновників та акціонерів.

Захист прав акціонерів
і кредиторів корпорації

Закони про корпорації захищають права акціонерів і кредиторів. В англійському праві є так звані правило більшості і принцип захисту меншості. Акціонери, котрі володіють контрольним пакетом акцій, тобто контролюють прийняття рішень, не повинні зловживати своїми правами й обмежувати інтереси меншості акціонерів.
Акціонери мають бути захищені від зловживань з боку директорів корпорації. Так, у Законі Франції про торговельні товариства, прийнятому в 1966 р., з численними подальшими змінами, адміністратори, Рада директорів, члени Наглядової ради несуть громадську відповідальність (індивідуальну або солідарну) перед компанією за порушення законів і регламентів, застосовуваних до акціонерних товариств, за порушення статуту, а також за помилки в управлінні компанією. Кожний акціонер може подати в суд позов про відшкодування збитку, він може подати позов від імені акціонерного товариства про відповідальність менеджерів у повному обсязі заподіяного збитку. Закони захищають також права кредиторів (див. докладніше підрозд. 2.6).

Централізоване управління корпорацією

За англосаксонською системою права управління корпорацією покладається на:

  • загальні збори акціонерів, які приймають рішення про стратегічний розвиток;
  • Раду директорів, члени якої призначаються і звільняються загальними зборами.

Відповідно до американської правової доктрини управління корпорацією здійснює Рада директорів, якій повністю підпорядковуються виконавчі органи корпорації. Проте з погляду прав акціонерів — власників акцій їх участь в управлінні полягає в тому, що вони обирають і звільняють членів Ради директорів. Отже, корпорація як юридична особа управляється акціонерами, а корпорація як фірма Радою директорів .
У літературі зазначається, що роль загальних зборів не можна переоцінювати . Директори можуть бути акціонерами з великими пакетами акцій, вони можуть мати фактичний контроль над корпорацією. Крім того, загальні збори акціонерів не можуть оперативно втручатися в підготування рішень, які приймаються акціонерами.
Відповідно до континентального права управління компаніями покладається на Правління. Так, згідно з Акціонерним законом Німеччини «керівництво акціонерним товариством повинно здійснювати правління під свою відповідальність» . У Франції відповідно до Закону про торговельні товариства «акціонерне товариство управляється Адміністративною радою», його члени призначаються установчими загальними зборами на обмежений термін. Їх вік також обмежений, кількість адміністраторів віком понад 70 ро­ків не може перевищувати третини їх загальної кількості . Отже, у континентальному праві чіткіше визначено, що управління компанією покладається на Правління.
Порівняльна характеристика моделей акціонерних товариств і особливостей їх управління дана в дод. 2.2.

2.3. Види корпорацій, порядок
їх утворення і реєстрації
.
Групи підприємств

У законах про корпорації визначені види корпорацій, що можуть утворюватись і функціонувати на території країни. За англо­саксонським правом корпорації можуть бути приватними закритими (private) і публічними відкритими (public). У США різниця між ними визначається часткою акцій, що перебуває в руках одного власника або великих власників. У Великобританії приватні компанії не мають права здійснювати публічну підписку на свої акції. У їх назві обов’язково має бути абревіатура Ltd. Публічні компанії вільно розміщують свої акції, у назві компанії має бути обов’язкова абревіатура PLC (Public Limited Company).
У зарубіжних країнах велику увагу приділяють вибору назви корпорації. У Великобританії компанія після заповнення відповід­них документів подає заяву в Реєстраційне бюро компаній для затвердження назви. Для цього менеджери повинні вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається в Реєстраційному бюро. Якщо запропонована назва не відповідає державним стандартам, вона відхиляється.
Існують два основні види назв, які законом заборонені: 1) назви, що є копією існуючих, зареєстрованих у списках Реєстраційного бюро; 2) назви, використання яких означало б карний злочин або які могли б бути образливими .
У Німеччині відомі такі форми юридичних осіб:

  • товариство з обмеженою відповідальністю (Gm BH);
  • акціонерне товариство (AG);
  • товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (Gm BH und C°).

Переважає перша форма юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю). Відповідальність учасників обмежується розміром внесеного паю. Для акціонерного товариства законом визначений мінімальний розмір капіталу. У Німеччині мінімальний розмір статутного капіталу за номіналом для акціонерних товариств повинен становити 50 000 євро .
У Франції функціонують дві форми юридичних осіб: товариство з обмеженою відповідальністю для дрібного і середнього підприємництва, капітал якого розділений на рівні частки участі, й акціонерне товариство для великого підприємництва.

Утворення і реєстрація корпорації

Для створення корпорації її засновники — як фізичні, так і юридичні особи підписують установчий договір. Відповідно до національних законів зазвичай установлюється мінімальна кількість осіб-засновників. Наприклад, у ФРН потрібно не менше п’яти, у Франції — не менше семи осіб. Засновники повинні публічно оголосити про свої наміри створити корпорацію. Одночасно розробляється її статут. У законах визначаються обов’язкові реквізити статуту. У ньому має бути визначено:

  • фірмове найменування і місцезнаходження товариства;
  • предмет діяльності;
  • номінальна сума капіталу;
  • процедури ведення загальних зборів акціонерів.

У деяких країнах статут корпорації може бути розписаний детально. Так, наприклад у США, відповідно до Модельного закону про підприємницькі корпорації реквізити визначені більш докладно. Крім вищеназваних, до них включені:

  • прізвища і місцезнаходження засновників — для фізичних осіб, назва акціонерного товариства і його місцезнаходження — для юридичних осіб;
  • кількість акцій, що випускаються, за класами;
  • порядок управління підприємницькою діяльністю;
  • повноваження ради директорів;
  • номінал акцій, дозволених до випуску;
  • перелік випадків, за яких акціонери несуть персональну відповідальність за борги корпорації, та інші положення .

За англосаксонським правом визначаються внутрішні правила діяльності, які доповнюють статут і які можуть бути змінені рішенням Ради директорів.
Внутрішні правила, або внутрішній регламент, можуть містити положення про регулювання діяльності корпорації, яких немає ні в законі, ні в уставі .
Корпорація стає офіційною юридичною особою тільки після реєстрації в спеціальних органах.
У західноєвропейських країнах (ФРН, Франції) заява про створення товариства подається в суд від імені засновників, членів правління і Наглядової ради. У заяві вказується сума, на яку будуть оплачені акції, а також її виплачена частина. Члени правління повинні довести свою правоздатність. Особи, що притягалися до кримінальної відповідальності, можуть бути членами правління тільки після того, як мине кілька років, визначених законом. До заяви додається статут корпорації, документи, що підтверджують його ухвалення і призначення членів правління. Члени правління подають до суду або іншого органу реєстрації зразки своїх підписів. У США відповідно до Модельного закону про корпорацію до заяви додається 26 найменувань документів. За англосаксонським правом, крім статуту, подається документ про внутрішній регламент корпорації.
Закон також визначає порядок контролю за створенням акціонерного товариства. Контроль покладається на правління, Наглядову раду або на ревізорів, призначених судом. Він передбачає перевірку правильності і повноти даних, що їх надали засновники: про випуск акцій, про внески, відповідність вартості майнових внесків і придбаного майна та ін. Засновники складають звіт про хід створення компанії.
Після реєстрації корпорація формує свій капітал. У випадках, коли вона була створена з іншої форми організації капіталу, наприклад з товариства, або через об’єднання двох чи більше раніше функціонуючих компаній, звичайно відбувається реструктуризація її капіталу.
За континентальним правом для реєстрації компанії мають бути оплачені всі акції. Відповідна сума після сплати всіх податків і зборів, пов’язаних із заснуванням товариства, передається в повне розпорядження правління. За англосаксонським правом частина акцій, яка визначена в статуті, може бути не оплачена під час створення компанії.

Об’єднання, групи підприємств

Відповідно до законодавства підприємства у своїй господарській діяльності можуть об’єднуватися. У сучасному західному законодавстві, а також в юридичній літературі об’єднання підприємств називаються: «групи компаній», «об’єднані підприємства», «товариства товариств», «консорціум», «концерн». Такі назви, як «картель», «синдикат», «трест», вживаються дедалі менше. Слід зазначити відсутність ідентифікації в національних законах. Для позначення головного підприємства в групі використовуються терміни: «контролююче», «материнське». Підприємства залежні, підпорядковані переважно визначаються як «залежні», «дочірні», «пов’язані» або філії .
Глобалізація й ускладнення економічних і фінансових зв’яз­ків, що почалися в 60-х роках, посилили процеси створення об’єднань підприємств, з’являються транснаціональні корпорації і банки (ТНК, ТНБ).
Сутність об’єднань підприємств полягає в тому, що домінування чи підпорядкування визначаються володінням установчим, або пайовим, капіталом.
Юридичне оформлення підприємницьких відносин в об’єд­наннях може будуватися на принципах субординації і координації. Економічне співробітництво, побудоване на принципі субординації, звичайно визначається підписаним договором. У ньому головне підприємство контролює залежні підприємства через володіння більшістю голосів на їхніх загальних зборах. У групах підприємств, заснованих на координаційних принципах, підпорядковані і головне підприємства об’єднані на ґрунті загальних економічних інтересів. В англосаксонських країнах їх називають консорціумами.
За законом ФРН визначені три форми правових відносин об’єднань підприємств.
Перша пов’язані підприємства, відносини між якими виникають у тому разі, коли першому підприємству належить більшість акцій другого юридично самостійного підприємства. Отже, друге підприємство перебуває у володінні першого. Якщо ж перше підприємство володіє більшістю голосів у другому підприємстві, то воно «розглядається як таке, що управляється більшістю голосів» .
Друга форма пов’язаних підприємств це залежні і головне підприємства. Залежними підприємствами є юридично самостійні підприємства, що перебувають під прямим або непрямим впливом головного підприємства. Останнє може мати більшість паїв у залежному підприємстві.
Третя форма передбачає утворення концерну. Кілька залежних підприємств об’єднуються під єдиним керівництвом головного підприємства, при цьому вони стають підприємствами концерну.
Закон про акціонерні товариства у ФРН передбачає таку форму об’єднання, як підприємства із взаємною участю. Це підприємства, які мають форму торговельного товариства і розташовані всередині країни. Взаємна участь полягає в тому, що кожне підприємство володіє понад чвертю паїв іншого підприємства. Проте якщо в одного підприємства ця частина перевищує встановлену норму або в якійсь формі воно справляє прямий чи непрямий вплив на інше, то підприємства із взаємною участю класифікуються як головне і залежне .
В англосаксонських країнах розвиненою формою об’єднань підприємницької діяльності є система участі. Материнські компанії називаються холдинговими. Вони володіють капіталом дочірніх підприємств; може бути також взаємна участь. Холдингові компанії можуть бути багатоступінчастими: материнська компанія ® дочірні компанії ® внучаті й т. д. компанії. Усі вони є юридично самостійними підприємствами.


Полковников ГВ. Английское право о компаниях: Закон и практика. — М.: НИМП, 2000. — С. 9.

Батлер У. Э., Гаши-Батлер М. Е. Корпорации и ценные бумаги по праву России и США. — М.: Зерцало, 1997. — С. 14.

Акціонерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью: Сборник зарубежного законодательства. — М.: Бек, 1995. — С. 3, 32, 87.

Див. докладніше: Полковников Г. В. Английское право о компаниях. — С. 12—13.

Див.: Батлер У. Э., Гаши-Батлер М. Е. Корпорации и ценные бумаги по праву в России и США. — С. 50—52.

Полковников Г. В. Английское право о компаниях. — С. 219.

Батлер УЭ., Гаши-Батлер МЕ. Корпорации и ценные бумаги по праву России и США. — С. 22.

Батлер УЭ., Гаши-Батлер МЕ. Корпорации и ценные бумаги по праву России и США. — С. 25.

Полковников ГВ. Английское право о компаниях. — С. 81.

Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. — М.: БЕК, 1995. — С. 113.

Там само. — С. 178.

Контрактное право. Мировая практика: Собр. документов: В 3-х т. — Т. 2. Компании. — М.: Имидж, 1992. — С. 22—23.

F. Kubler. Gesellschaftsrecht. — Heidelberg: C. F. Muller Verlag, 1999. — S. 153.

Revised Model Business Corporation Act 1984. — Washington, 1985. — Р. 62 (§ 2.02).

Там само. — § 2.06.

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник. — К.: Ділова Україна, 1996. — С. 118—119.

Див. докладніше: Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. — С. 89—90.

Там само.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.