лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Цілі фінансового управління

Корпорація  це товариство акціонерів, що об’єднали час­тину своїх капіталів. Для ведення справ акціонери запрошують спеціалістів різних напрямів, у тому числі економістів-фінансистів.
Сучасне управління виробництвом і фінансами надзвичайно складне і потребує спеціальних знань і можливостей користуватися інформацією про ринок капіталів, чим не може володіти кожен акціонер. З фінансового погляду акціонеру доцільніше інвестувати не в одне, а в кілька акціонерних товариств, що зменшує ризик втрат. Менеджери корпорації мають можливість отримувати інформацію про становище на фінансових ринках, вартість нової технології, про ринки збуту і джерела сировини. Отже, акціонерам вигідніше віддати свою власність в управління найманим спеціалістам, персоналу, котрий може кваліфіковано управляти акціонерним капіталом. При цьому власність на капітал відокремлюється від управління ним. Менеджери діють в інтересах власників.


Основною метою, яку ставлять перед собою менеджери корпорації, є зростання її капіталу, тобто збільшення багатства. У кінцевому підсумку ця мета відповідає інтересам власників капіталу — акціонерів.

Якщо ринкова вартість акцій корпорації зростає, виплата дивідендів стабільна і їх сума збільшується, то управління корпорацією досягло своєї головної мети. Один з менеджерів відомої американської корпорації «Кока-Кола» писав з цього приводу: «Менеджери корпорації не докладають зусиль для того, щоб її акціонери почувалися привільно. Але вони роблять багато, щоб акціонери були багатими».
Французький економіст Бернар Коллас у своїй праці пропонує спрощену схему управління приватним підприємством. Як основні цілі він виділяє виживання, прибуток, економічне зростання, гнучкість (рис. 1.5) .

Рис. 1.5. Спрощена схема цілей для практичної
діяльності приватного підприємства
Виживання в умовах фінансового навколишнього середовища і конкуренції Б. Коллас ставить на перше місце — вижити в конкурентному просторі, зміцнити своє становище, уникнути неплатежів, погіршання фінансового стану, банкрутства, тобто досягти фінансової рівноваги. Виживання забезпечить фінансову рентабельність й економічне зростання. Гнучкість дає можливість менеджеру пристосуватися до складних обставин економічного і фінансового життя. Таку гнучкість він називає оборонною. Гнучкість може також передбачати активну мотивацію — наступальна гнучкість. Вона пов’язана зі швидким економічним зростанням, наступом на позиції конкурентів, завоюванням нових ринків і сфер впливу. Конкретні цілі визначаються для всіх рівнів управління.
Як пишуть американські економісти Ричард Брейлі та Стюарт Майєрс, «секрет успіху фінансового управління полягає в збільшенні вартості, тобто капітал корпорації повинен зрости. Рекомендація проста, але не містить практичної користі. Подібно до поради інвестора на фінансовому ринку: «купуйте дешевше, продавайте дорожче». Проблема ж полягає в тому, як це зробити» .
Передання акціонерами права управляти корпорацією менеджерам містить у собі суперечності, що виникають між учасниками фінансових відносин. Конфлікт інтересів називається в західній фінансовій літературі агентським конфліктом.
Акціонери, менеджери, що виражають інтереси корпорації, кредитори, тобто всі учасники відносин заінтересовані в зростанні вартості капіталу корпорації, але кожний з них проводить свою власну політику. Акціонери віддають перевагу одер­жанню постійно зростаючих дивідендів. Менеджери корпорації на підставі розроблених програм розвитку ставлять за мету забезпечити зростання внутрішніх джерел фінансування, у тому числі нерозподіленого прибутку. Конфлікт може виникнути також між інтересами кредиторів, що володіють облігаціями корпорації, й акціонерами в тому разі, коли корпорація емітує облігації для виплати дивідендів. У даному випадку кредитори фінансують акціонерів. Це може викликати падіння ціни облігацій на фінансовому ринку, що в кінцевому підсумку небажано для корпорації. Агентський конфлікт може виникнути як у великих, так і в дрібних корпораціях. Його подолання покладається на менеджерів.

Фінансові менеджери

Термін «фінансовий менеджер»фінансовий керуючий») зазвичай уживається стосовно будь-якого працівника у відділах казначейства і головного бухгалтера корпорації, якщо за посадою він відповідає за фінансові рішення.
Фінансовий менеджер насамперед повинен володіти швидкою реакцією, тобто бути здатним (у разі потреби) приймати рішення негайно. Він повинен уміти враховувати чинники часу і невизначеності, мати політичне чуття щодо міжнародних і внутрішніх подій, уміти переконувати своїх опонентів у правильності запропонованих рішень, знаходити потрібних людей і встановлювати ділові зв’язки. Усі ці здібності повинні поєднуватися з високою фаховою кваліфікацією, моральними якостями, відданістю своїй корпорації, сумлінністю в роботі. Вищі фінансові менеджери великих корпорацій звичайно мають економічну і юридичну освіту і постійно вдосконалюють свої фахові знання і навички.
Роль абстрактного фінансового менеджера багатогранна і відповідальна. Саме він приймає всі фінансові рішення. Завдання менеджера полягає не тільки в умінні користуватись інформацією про фінансові ринки, а й поширювати про свою корпорацію переконливу позитивну інформацію. У західній літера­турі обговорюється концепція інформаційної асиметрії (див. підрозд. 14.1). Сутність її полягає в тому, що власники акцій корпорацій-емітентів не мають тієї інформації, якою володіють менеджери.
Ще більший розрив в одержанні інформації між менеджерами корпорації і керуючими страховими, лізинговими, фінансовими корпораціями. Кредитори — власники корпоративних облігацій можуть володіти дуже обмеженою інформацією про плани розвитку корпорацій. Інформаційна асиметрія завдає шкоди проведенню фінансової політики і наступному ухваленню рішення менеджерами. Менеджери зобов’язані інформувати всіх інвесторів і контрагентів про фінансовий стан корпорації. З цією метою вони звертаються до інвестиційних банків або інших посередників, котрі, розміщуючи нові випуски цінних паперів, докладно інформують про цілі нового випуску та його умови. Використання різноманітних фінансових інструментів, пуб­лічне розміщення цінних паперів також спрямоване на розширення інформаційного поля навколо корпорації. Отже, кожний учасник фінансових відносин знайде свій власний інтерес у діях корпорації.
Діяльність фінансового менеджера перебуває під контролем Ради директорів, комерційних та інвестиційних банків, податкових органів, зовнішнього аудиту. Корпорація заохочує відданих їй менеджерів, які добре працюють, високими посадовими окладами, преміями. Безталанні менеджери звичайно виштовхуються більш активними і висококваліфікованими колегами.

Роль вищих менеджерів

Особливу роль в управлінні фінансами корпорації відіграють її вищі керівники — члени Ради директорів. Вони справляють вирішальний вплив на результати роботи корпорації. Акціонери корпорації завжди заінтересовані в тому, щоб посади «угорі» обіймали такі менеджери, які вміють вести корпорацію до досягнення голов­ної мети — збільшення вартості корпорації. Саме за це акціонери готові установлювати вищим менеджерам дуже високу платню.
Критерії добору вищих менеджерів посилено вивчаються наукою про управління. Спроможність управляти складними економічними системами намагалися визначити не тільки за освітою, кваліфікацією, досвідом, а й за професіональним зростанням менеджера, його сімейними та іншими неформальними позиціями, за його хобі тощо. В останні роки дослідники дійшли висновку, що основною рушійною силою, що визначає ефективність роботи вищих керівників, є інтерес, який вони мають у корпорації. Якщо менеджери володіють значними пакетами акцій, а у вигляді премій і заохочень одержують також акції корпорації, то вони більшою мірою прагнуть підвищити ефективність корпорації. Для підтвердження цього наводяться приклади значного підвищення ефективності підприємницької діяльності корпорацій, викуплених у власність менеджерами .
Як вищі, так і середні ланки управління в корпораціях змінюються. У разі неуспіху чи провалів у діяльності корпорацій вищих менеджерів або звільняють, або вони за власним бажанням ідуть у відставку. Менеджери вищого класу переходять також і в престижніші корпорації. Проте слід зазначити, що корпорації світового рівня процвітають протягом тривалого часу за кількаразових змін вищого менеджменту. Цей феномен дістав назву корпоративна культура.
Корпоративна культура — це набір цінностей, які обумовлюють поведінку працівників корпорації і спрямовують процес прийняття рішень керівниками вищої ланки. Іноді це саме поняття виражають простими фразами: «дух компанії» або «те, як вирішуються справи у фірмі» .
Ринкова економіка — економіка руху, що під впливом інформаційних технологій набуває стрімкого розвитку. Управління корпорацією перебуває під впливом загальних економічних і соціальних змін. З’являються нові терміни, що визначають ці зміни, наприклад, поняття «організаційний розвиток». Його сутність в американській літературі визначається як «цілеспрямована фундаментальна зміна корпоративної культури з метою адаптації організації до мінливих умов зовнішнього середовища» . У західній літературі обговорюються проблеми вдосконалення підприємництва, його організації як основного завдання для вищих менеджерів. Перетворення стають постійною мотивацією ведення справ у корпорації і досягнення нових цілей.

1.5. Оборот капіталу корпорації

Капітал корпорації постійно перебуває в русі. Основна мета управління фінансами корпорації полягає в тому, щоб у процесі цього руху його вартість зростала. У ринковій економіці зростання вартості можливе тільки в тому разі, якщо корпорація конкурентоспроможна.
Необхідно відзначити ринковий підхід до дослідження проблеми обороту капіталу і підвищення його ефективності.

Вартісний цикл капіталу

На думку американських економістів, оборот капіталу можна розділити на сім стадій циклу, тому вони вводять поняття «вартісний цикл» .
Першою стадією вартісного циклу є конкурентна позиція. Вона  точка відліку, своєрідна точка опори циклу, що випливає із сутності ринкових відносин (рис. 1.6) .

Рис. 1.6. Схема вартісного циклу капіталу корпорації
Конкурентна позиція кожної конкретної корпорації показує її місце на ринку даного товару чи товарної групи. Вона детально визначає: за якими цінами корпорація реалізує свою продукцію, географічний ареал збуту, якість вироблених товарів та наданих послуг, можливості запровадження передових технологій та інформаційних систем для підвищення якості продукції, створення нових видів, які не мають аналогу на світових ринках. Конкурентна позиція корпорації визначає її «місце під сонцем», і це місце треба утримати в жорсткій боротьбі за ринки збуту.
Конкурентна позиція визначає другу стадію вартісного циклу  прибутковість корпорації. Чим успішніше корпорація конкурує на ринку збуту, чим більший попит на її товари і послуги, тим вища норма прибутку на вкладений капітал.
Прибутковість корпорації визначає дуже важливу третю стадію циклу формування внутрішнього грошового потоку (internal cash flow). Він утворюється із суми прибутку після сплати податків, нарахованої амортизації на основні фонди та інших надходжень. Чим вища прибутковість корпорації, тим більша сума внутрішнього грошового потоку (за інших рівних умов).
Показники норми прибутку і суми внутрішнього грошового потоку визначають четверту стадію циклу ринкову ціну (курс) цінних паперів корпорації, що обертаються на фінансовому ринку. Чим вища прибутковість і більші суми внутрішніх грошових потоків, тим вищі дивіденди і прибуток на одну акцію і тим вищий попит на акції. Інвестори фінансового ринку — фізичні і юридичні особи, які бажають укласти свої гроші в корпоративні цінні папери, цікавляться не стільки конкурентною позицією (а багатьом з них вона байдужа), скільки її результатами — доходами, які вони отримують на вкладений капітал. Чим вони вищі, тим вищий курс акції.
Оцінка корпоративних паперів, що утворюється на фінансовому ринку під впливом попиту і пропонування, визначає п’яту стадію циклу  формування зовнішніх джерел фінансування. Можливість доступу до фінансового ринку означає можливість розміщення нових випусків цінних паперів.
Шоста стадія вартісного циклу полягає у формуванні загальної суми інвестиційних фондів, що утворюються як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел.
І, нарешті, сьома стадія полягає у формуванні ресурсів корпорації для зміцнення конкурентної позиції. На цьому вартісний цикл закінчується, і все починається спочатку на новій стадії конкурентної позиції: або поліпшеній, до чого завжди прагнуть корпорації, або на погіршеній унаслідок об’єктивних чи суб’єк­тивних обставин.
Розвиток вартісного циклу відбувається по спіралі (рис. 1.7) . Якщо фірма успішно здійснює свою фінансову й інвестиційну політику, то вартісний цикл розвивається по висхідній лінії. У разі невдач, втрат, збитків він рухається по спадній лінії. Тому основною метою фінансової й інвестиційної політики корпорації є розроблення таких рішень, які б забезпечили підвищувальну тенденцію в розвитку вартісного циклу. Коли розвиток спіралі вартісного циклу відбувається за висхідним варіантом, сьома стадія веде до поліпшення конкурентної позиції фірми. Це озна­чає, що фірма або розширила ринки збуту і потіснила своїх конкурентів, або знизила витрати виробництва і в такий спосіб
підвищила прибутковість, або виробила принципово новий товар і, отже, створила нові ринки і т. д. Усе це в кінцевому підсумку підвищує прибутковість, збільшує внутрішні грошові потоки, сприяє подальшому зростанню ринкової вартості випу­щених цінних паперів, поліпшує можливості доступу корпора-
ції на фінансові ринки і по другому колу веде до поліпшення позиції корпорації в конкурентній боротьбі за ринки збуту. Закон ринкової економіки полягає в тому, що всі її суб’єкти борються за поліпшення своєї конкурентної позиції і що перемагає сильніший.

Рис. 1.7. Спіраль вартісного циклу капіталу корпорації
Для успішного управління вартісним циклом західна теорія і практика виділяють п’ять основних напрямів взаємозв’язку між розглянутими вище стадіями циклу:
1) між основними економічними завданнями і внутрішніми грошовими потоками, які поставила перед собою корпорація. У ній визначається частина економічних зусиль корпорації, які можна профінансувати за рахунок внутрішніх джерел.
2) між сформованими грошовими потоками та їх внутрішнім використанням.
3) між прибутковістю, рухом грошових потоків і ринковою ціною (курсом) цінних паперів корпорації.
4) між корпорацією і ринками капіталу, тобто можливістю доступу корпорації до цих ринків.
5) між інвестиціями корпорації і майбутньою конкурентною позицією.
Прийняття рішень у сфері управління фінансами корпорації передбачає «стикування» головних фінансових «вузлів». У західній економічній літературі підкреслюється, що основна складність у прийнятті рішень полягає у визначенні фондів, призначених для нових інвестицій у поточні і довгострокові активи, і фондів, призначених для виплат інвесторам у вигляді дивідендів. Ідеться про визначення пропорцій між прибутком, який розподіляється і який не розподіляється. З одного боку, чим більше прибутку буде виділено для розподілу між акціонерами, тим більшу ціну за акцію дадуть на фінансовому ринку і тим кращі умови створюються для розміщення нових цінних паперів. З іншого боку, чим більшу частину прибутку корпорація виділить у прибуток, який розподіляється, тим менше в неї залишиться прибутку, який не розподіляється, що є одним з основних внутрішніх джерел фінансування. Тому управління фінансами базується на доступності інформації, її гли­бокому аналізі. Чималу роль відіграє інтуїція менеджерів.

1.6. Рух фондів корпорації

Як зазначалося вище, акціонерне товариство формує свої грошові фонди за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Проте співвідношення між ними визначається економічними і фінансовими завданнями кожної конкретної корпорації, у кожний конкретний для неї час. Усі мобілізовані грошові фонди мають бути використані, тобто сума джерел повинна дорівнювати сумі витрат. Не може бути витрат, не покритих джерелами, як не може бути і вільних, «не зайнятих» фондів. На рис. 1.8 показано рух фондів і перетворення їх у джерела покриття витрат корпорації.

Рис. 1.8. Формування капіталу корпорації та його розподіл
Внутрішні джерела капіталу формуються за рахунок грошових потоків від поточної підприємницької діяльності, а також від продажу частини активів.
Звернемо увагу на застосовувану термінологію у процесі аналізу внутрішніх джерел. Кошти, отримані корпорацією в результаті підприємницької діяльності, називаються грошовими потоками (cash flow). Цей термін розкриває динамічність підприєм­ницької діяльності. Грошові надходження йдуть безупинним потоком, тобто мають постійний характер. Вони не можуть бути статичними. Тільки в балансі підприємницької діяльності грошові потоки будуть показані на певну дату.
Внутрішні фонди можуть поповнюватися за рахунок продажу активів. У цьому разі надходження матимуть епізодичний, випад­ковий характер.
Зовнішні фонди корпорація залучає через випуск облігацій, позичок у кредитних установах і збільшення акціонерного капіталу (new equity).
Фонди, що перебувають у розпорядженні корпорації, витрачаються на: 1) виплату дивідендів за акціями; 2) проценти за облігаціями; 3) інвестиції в довгострокові активи; 4) інвестиції в короткострокові активи; 5) погашення боргів і викуп акцій.
Необхідно зауважити, що спроможність компанії формувати фонди за поточними операціями в часі віддалена від інвестування фондів. Тому інвестори повинні мати інформацію не тільки про рух прибутку, а й про всі фонди всередині фірми. Потоки чистих фондів дають важливу інформацію про фінансовий стан корпорації.

Питання для самоперевірки знань

  1. Дайте визначення предмета дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій».
  2. Які юридичні форми організації капіталу і підприємництва вам відомі?
  3. Охарактеризуйте категорії корпоративних фінансів як абстрактних фінансових відносин.
  4. Чому акція є вихідною фінансовою категорією?
  5. Покажіть зв’язок акції як вихідної фінансової категорії з іншими категоріями корпоративних фінансів.
  6. Покажіть логічний зв’язок між вихідною категорією державних фінансів — податком і вихідною категорією корпоративних фінансів — акцією.
  7. Назвіть функції фінансів корпорацій.
  8. Поясніть сутність функції формування капіталу корпорації.
  9. Поясніть сутність функції розподілу капіталу.
  10. Поясніть зв’язок між функціями фінансів корпорацій.
  11. Як ви розумієте контрольну функцію корпоративних фінансів?
  12. Які економічні відносини виникають у корпорації з іншими агентами ринкових відносин?
  13. Порівняйте функції державних фінансів з функціями корпоративних фінансів.
  14. Розкрийте логічний зв’язок між теоретичними абстракціями — категоріями корпоративних фінансів і прагматичними діями фінансового менеджменту.
  15. Які прагматичні дії виходять із теоретичної абстракції — формування капіталу?
  16. Які прагматичні дії виходять із теоретичної абстракції — розподіл капіталу?
  17. Поясніть поняття «фінансове навколишнє середовище».
  18. Дайте визначення поняття «управління фінансами корпорації».
  19. Відтворіть схему організації управління корпоративними фінансами.
  20. Назвіть принципи управління корпоративними фінансами.
  21. Які цілі фінансового управління?
  22. Назвіть основні завдання, що ставляться перед фінансовим менеджером.
  23. Якими здібностями повинен володіти фінансовий менеджер?
  24. Дайте визначення терміна «корпоративна культура».
  25. Назвіть стадії обороту капіталу корпорації.
  26. Розкрийте поняття «конкурентна позиція корпорації».
  27. Розкрийте поняття «рух фінансових потоків».
  28. Дайте визначення внутрішнім і зовнішнім джерелам формування капіталу корпорації.

Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: Пер. с фр. — М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. — С. 28.

Брейли Р., Майерс С.Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.: Олимп-Бизнес, 1997. — С. 3.

Скотт М. К. Факторы стоимости: Пер. с англ. — М.: Олимп-Бизнес, 2000. — С. 373—374.

Скотт М. К. Факторы стоимости: Пер. с англ. — М.: Олимп-Бизнес, 2000. — С. 375.

Гуйяр Р. Ж., Келли Дж. Н. Преобразование организации: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — С. 9.

Див. докладніше: Clarke RG., Wilson B., Daines RH., Nadauld SD. Strategic Financial Management. — Homewood, Illinois: Irwin, 1988. — Р. 7—10.

Там само.

Див. докладніше: Clarke R. G., Wilson B., Daines R. H., Nadauld SD. Strategic Financial Management. — Р. 7—10.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.