лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Функція розподілу
і використання капіталу

Призначення другої функції фінансів корпорації полягає в розподілі капіталу та його використанні, тобто в інвестуванні відповідно до планів підприємницької діяльності. Її можна також назвати інвестиційною функцією, оскільки практично вона пов’язана з розробленням інвестиційної політики корпорації та наступним прийняттям рішень менеджерами. Прийняття рішень визначається поставленою метою одержанням прибутку, тобто подальшим зростанням капіталу.
Інвестиційна політика спрямована на ефективне використання активів. Менеджери корпорації приймають рішення про структуру активів, тобто співвідношення поточних і довгострокових активів; про співвідношення інвестицій в окремі об’єкти (будинки, земля, устаткування, НДДКР). Особлива увага приділяється інвестиціям у НДДКР, інноваціям. Сучасна корпорація складає стратегічні плани фінансування високих технологій. Під впливом науково-технічного прогресу в активах корпорації збільшується частка невідчутних (нематеріальних) активів: патентів, торгової марки, «доброго імені» («Goodwill»).
Раціональне, тобто прибуткове, вкладення капіталу забезпечує його зростання і можливість формування внутрішніх джерел фінансування.

Функція контролю за формуванням,
розподілом і використанням капіталу

Контрольна функція виходить із двох попередніх функцій: формування капіталу та його розподілу і використання. Балансовий метод ведення господарства передбачає досягнення рівності між доходами і витратами. Призначення контрольної функції полягає в забезпеченні збалансованості між сформованим капіталом і його витрачанням, тобто інвестиціями корпорації. Ці основні фінансові потоки не збігаються в часі, крім того, суми, визначені в планах розвитку, можуть неодноразово змінюватися в умовах економіки, що динамічно розвивається. Фінансові фонди корпорації обмежені певною сумою, тому рішення про їх використання залежать від можливостей формування капіталу.
На підставі контрольної функції розвивається контроль як функція управління корпорацією. Важливість контрольної функції пояснюється тим, що фінансові фонди в будь-яких агентів ринкових відносин обмежені певною сумою, яку треба витрачати ефективно в умовах невизначеності і ризику. Не може бути надлишку капіталу, як не може бути й інвестицій без джерел фінансування. У випадках, коли частина сформованого капіталу не використовується для вкладень у реальні активи, корпорація купує цінні папери. Якщо кон’юнктура фінансового ринку ускладнилася, процентні ставки підвищилися і корпорація не в змозі залучити необхідні суми, то інвестиційні плани переглядаються.
У західній економічній літературі підкреслюється необхідність координації фінансової й інвестиційної політики. Особливого значення набуває координація прийняття рішень у процесі визначення джерел фінансування та напрямів інвестицій, формування оптимальної структури капіталу з метою забезпечення його приросту.
З теоретичних абстракцій, якими є функції фінансів, випливають прагматичні дії фінансового менеджменту. Насамперед розробляються основні принципи короткострокової і довгострокової (стратегічної) політики. Виходячи з фінансової функції визначається загальний напрям політики щодо формування капіталу корпорації, його ціни і структури. Функція розподілу і ви­користання капіталу дає основу для інвестування, визначає його стратегічні напрями. На підставі фінансової й інвестиційної політики приймаються рішення, що визначають оптимальну струк­туру капіталу і його оптимальний розподіл з метою приросту капіталу корпорації і підвищення добробуту акціонерів.
Взаємозв’язок функцій корпоративних фінансів, фінансової й інвестиційної політики і процесу прийняття рішень показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Взаємозв’язок функцій корпоративних фінансів,
фінансової політики і прийняття фінансових
та інвестиційних рішень
Прийняття рішень щодо фінансування й інвестування викликає рух грошових потоків. Капітал корпорації постійно перебуває в русі. У фінансовій звітності корпорації формування капіталу і його використання фіксуються на певну дату і виражаються, як показано на схемі, у класичному економічному рівнянні:
Активи = Зобов’язання + Власний капітал.

Порівняльна характеристика функцій
державних і корпоративних фінансів

Порівняємо функції корпоративних фінансів з функціями дер­жавних фінансів. Державні фінанси виконують три функції: фіскальну (від лат. fiscus — скарбниця)1, розподільну і контрольну.
Функції державних фінансів специфічні й відбивають особливості формування державних доходів та їх витрачання. Фіскальна функція полягає у формуванні державних доходів переважно через стягнення (відповідно до законодавства) податків, тобто обов’язкових платежів фізичних і юридичних осіб. Держава діє як політична сила при вилученні частини доходів, створених поза сферою державного господарства. Вилучені податки можна розглядати як своєрідні власні фонди держави. Певна частина доходів (у країнах із розвиненою ринковою економікою, як правило, незначна — 1,5—5 %) складається з фондів, залучених у кредит з фінансового ринку (як національного, так і міжнародного) через випуск державних облігацій. Державні борги є зобов’я­заннями держави.
Сучасна держава, формуючи свої доходи, вилучає від 30 до 55 % ВВП. Вона дуже активний суб’єкт фінансового ринку — як грошового, так і ринку капіталів. У 70—90-х роках ХХ ст. держава вилучала від 25 до 35 % фондів ринку капіталів, що викликало до життя теорію «витіснення» приватних інвесторів гігантом-інвес­тором — державою.
Розподільна функція державних фінансів суттєво відрізняється від відповідної функції фінансів корпорацій. Держава витрачає свої доходи на реалізацію політичних, економічних і соціальних програм, тоді як у корпораціях залучений капітал використовується на організацію підприємництва з метою одержання прибутку, тобто зростання капіталу в інтересах акціонерів. Фінанси корпорації є мікрорівнем фінансової системи держави, державні фінанси  її макрорівнем. Фінансову основу макрорівня становить уся сукупність фінансів господарських одиниць, серед яких провідну роль відіграють корпоративні фінанси. Корпорації створюють масових платників особистого прибуткового податку — основного податку, що вилучається державою, а також внесків на соціальне страхування. Крім того, корпорація є збирачем податків, вона розраховує, стягує і передає податки державним органам. Корпорації виплачують податок із прибутку, проте його частка в доходах держави невелика.
Корпоративні фінанси є основою розвитку ринкового господарства, в якому виробляється різноманітний асортимент товарів і послуг — від жувальної гумки до найскладніших інформаційних систем. Державні фінанси являють собою основу розвитку ринку різноманітних суспільних товарів і послуг — від букваря до стратегічних ракет дальньої дії.
З погляду формування і витрачання фінансових фондів функції державних і корпоративних фінансів однакові (рис. 1.3). У держави витрати фінансуються за рахунок боргів і податків як методу формування власних доходів через примусове вилучення доходів фізичних і юридичних осіб, у корпорації — за рахунок боргів і власного капіталу. Контрольна функція державних і корпоративних фінансів, по суті, однакова, різниця полягає в широті охоплення контролем.

Рис. 1.3. Порівняльна характеристика функцій державних
і корпоративних фінансів
Державний контроль — один з методів регулювання ринкової економіки на макрорівні. Контроль у корпораціях — це контроль на мікрорівні, він спрямований на перевірку виконання планів, звітності, дотримання норм витрачання і підвищення ефективності використання капіталу. Однак є принципова відмінність державних фінансів від фінансів корпорації. Державний фінансовий фонд формується через вилучення частини ВВП, створеного переважно поза сферою державного господарства, корпорація ж бере участь у створенні ВВП. Західні економісти визначають фінанси з погляду практичних проблем. Так, наприклад, Зві Боді та Роберт К. Мертон пишуть, що «…фінанси — це наука про те, яким способом люди керують витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу» .
Практичний підхід зближує корпоративні і державні фінанси в тому плані, що і корпорація, і держава стикаються з тими самими проблемами: як вишукати і сформувати фінансові фонди, що завжди обмежені, і як ефективно їх використати.

1.3. Фінансове навколишнє середовище

Зміст поняття «фінансове навколишнє середовище»

Корпорація веде свою виробничу і фінансову діяльність у певному навколишньому середовищі. Особливого значення набуває для корпорації фінансове навколишнє середовище в процесі фор­мування її фінансової та інвестиційної політики. Від стану фінансового навколишнього середовища залежить формування капіталу корпорації та його розподіл. Фінансове навколишнє середовище  це складна система формування попиту на капітал і його пропонування, цін (курсів) на корпоративні та державні цінні папери, валютних курсів, структури податкових ставок і пільг, митних тарифів і квот в умовах невизначеності, ризику і неповної інформації.
Величина процентних ставок на капітал визначається попитом і пропонуванням, що завжди перебувають під впливом різноманіт­них чинників економічного, фінансового і політичного характеру. Так, наприклад, попит на капітал залежить від стану державних фінансів. Дефіцитність державних бюджетів і державний борг обумовлюють активізацію держави на фінансовому ринку, унаслідок чого попит підвищується, процентні ставки (за інших рівних умов) зростають. Зниження дефіцитності або профіциту сприяють падінню попиту на капітал і, відповідно, ціни капіталу (за інших рівних умов). Рух процентних ставок визначається також кредитно-грошовою політикою центрального банку.
Розвиток підприємництва в цілому і корпоративного зокрема визначається також структурою податкової системи, методами нарахування і вилучення податків, висотою податкових ставок і податкових пільг. Розвиток експортних галузей багато в чому залежить від митних тарифів і квот на світових ринках і створення різного роду міжнародних спілок, асоціацій, від процесів інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації.
Стан страхового ринку, розвиток лізингових відносин та інші чинники також визначають фінансове навколишнє середовище.
Процеси, що відбуваються у фінансовому навколишньому середо­вищі, тісно пов’язані з надзвичайно рухливою економічною кон’юн­ктурою. Вони часто мають хаотичний і непередбачений характер. Мотивації і пріоритети учасників економічних відносин змінюються під впливом випадкових подій. Тому вивчення стану фінансового ринку, руху процентних ставок, принципів державного регулювання є найважливішими питаннями в управлінні фінансами корпорації.
Необхідно зауважити, що корпорація як господарська одиниця не може впливати на фінансове навколишнє середовище, що формується під впливом політичних, економічних і соціальних чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. До об’єктивно існуючого навколишнього середовища корпорація мусить пристосуватися, а отже, повинна мати про нього достатньо повну інформацію для розроблення такої фінансової й інвестиційної політики, яка б найбільшою мірою забезпечувала ефективність виробництва з урахуванням можливих ризиків.

Вплив держави на фінансове навколишнє середовище

Держава впливає на навколишнє середовище через проведення фінансової, податкової, грошово-кредитної, митної політики.


Державне регулювання навколишнього середовища здійснюється з метою створення сприятливих умов для розвитку ринкових відносин та підтримування певної рівноваги в ринковій економіці.

Центральні банки проводять політику регулювання грошового обігу і кредиту. Підтримання курсу національної валюти як основна мета політики центральних банків створює умови для стабільного економічного розвитку. Податкова політика розробляється не тільки заради суто фіскальних цілей формування державних доходів, вона спрямована і на економічні цілі, головною з яких є заохочення процесу нагромадження капіталу, що визначає економічне зростання.
Держава захищає свій внутрішній ринок збуту від іноземної конкуренції введенням мита і квот. У ХХ ст. країни з розвиненою ринковою економікою вели митні війни для захисту своїх ринків. Держава сприяє розвитку експортних галузей і підтримує їх на зовнішніх ринках. Сучасні процеси інтеграції і створення міжнародних економічних і фінансових організацій стимулюють формування великих і містких ринків збуту, насамперед для великих і провідних у своїх галузях транснаціональних корпорацій. Глобалізація економічних відносин посилює суперечність між інтегрованими країнами, між ТНК і національними корпораціями, між країнами — членами економічних союзів і країнами, що залишилися за їх межами. Результатом цих змагань і суперечностей є загальне економічне зростання, нерівномірне за своїм характером.

1.4. Управління фінансами корпорації

Поняття управління фінансами корпорації

Управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів. Фінансовому управлінню надається особливе значення. Західні автори підкреслюють, що управління фінансами є наріжним каменем, основою господарської діяльності будь-якої фірми — і корпорації, і невеликого індивідуального підприємства.
У широкому значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень. У вузькому значенні управління фінансами це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику. Ринкова економіка далека від ідеалу. Уінстон Черчілль характеризував демократію як гіршу форму правління, «якщо не брати до уваги всіх інших способів управління суспільством». Його думку продовжує Дж. Сорос: «…те саме можна сказати і про ринковий механізм. Це найгірша система розподілу ресурсів, якщо не брати до уваги всі інші» . Із цього випливає вся складність і суперечливість фінансового управління.
У великих багатогалузевих корпораціях фінансові питання зазвичай вирішує управлінський персонал. Система управління фінансами показана на рис. 1.4 .

Рис. 1.4. Організація управління фінансами корпорації
У складі вищого управління корпорацією, незалежно від розмірів активів і прибутку, один з віце-президентів організовує фінансову службу. Він підзвітний безпосередньо президентові. Багато важливих питань вирішуються за погодженням із Радою директорів корпорації. Так, наприклад, рішення про виплату дивідендів, про новий випуск цінних паперів, важливі інвестиційні рішення приймає тільки Рада директорів. Центральна позиція віце-президента з фінансів показує його зв’язок, з одного боку, з питаннями виробництва продукції, з іншого — з питаннями, пов’я­заними з її збутом, Віце-президенту з фінансів підпорядковуються скарбник і головний бухгалтер.
Управління (або відділ) скарбника відає широким колом проб­лем, що стосуються формування капіталу корпорації та його розподілу. До його функцій входять:
по-перше, планування: складання й організація виконання короткострокового фінансового плану; визначення перспективної програми розвитку, складання плану капітальних вкладень, прогнозування обсягу продажу, економічне оцінювання корпорації, аналіз процесів поглинання фірм та ін.;
по-друге, розроблення програм, пов’язаних з формуванням капіталу, організація зв’язків і передавання інформації інвесторам;
по-третє, управління функціонуючим капіталом: грошовими фондами, вкладеннями в цінні папери, їх погашенням, управління власними коштами, дебіторською заборгованістю, інкасуванням, зберіганням і витрачанням коштів та цінних паперів.
Функції головного бухгалтера також широкі: по-перше, організація адміністративного (бухгалтерського) обліку і внутрішнього аудиту; по-друге, проведення порівняльного аналізу планових і реальних витрат, доходів і прибутків від діяльності господарських одиниць, що входять у корпорацію; по-третє, організація страхування активів; по-четверте, управління податковими платежами; по-п’яте, створення і використання інформаційних систем управління тощо.

Принципи управління фінансами корпорації

В основу організації фінансового управління покладені такі принципи:

  • планування виробничої і фінансової діяльності;
  • централізація фінансових ресурсів у головній (холдинговій) корпорації;
  • формування фінансових резервів;
  • виконання всіх зобов’язань у визначені договором терміни.

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов’язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов’язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт — п’ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати. Великі ТНК складають перспективні програми розвитку на 10—15 років (докладніше див. розд. 4).
Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.
Ринкова економіка за своєю природою є ймовірнісною, тобто нерозривно пов’язана з невизначеністю одержуваних результатів. Звід­си випливає принцип створення резервів різного напряму й змісту.
Кожна корпорація постійно підтримує свій імідж платоспроможної господарської одиниці. Це означає, що всі рахунки, пред’явлені постачальниками сировини, напівфабрикатів, послуг, мають бути оплачені в установлені терміни. Корпорація повинна своєчасно оплачувати свої зобов’язання, тобто в установлені тер­міни погашати банківські позички, сплачувати внески страховим та іншим фінансовим компаніям, виплачувати проценти за своїми облігаціями, сплачувати дивіденди акціонерам. Податки в цен­тральні й місцеві адміністрації також мають бути сплачені згідно з установленим регламентом. Корпорація повинна забезпечити для себе високий рейтинг за фінансовими та іншими зобов’я­заннями.


1 Початкове значення fiscus (лат.) — плетений кошик, в який у Стародавньому Римі зсипали гроші і матеріальні цінності, отримані державою від населення як податки. Пізніше термін набув нового змісту і став означати гроші і цінності, якими володіє держава, тобто її скарбницю.

Боди З., Мертон Р. К. Финансы: Пер. с англ. — М.: Вильямс, 2000. — С. 38.

Сорос Дж. Алхимия финансов: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. — С. 361.

Росс Ст., Вестерфильд Р., Джордан Б. Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.: Лаборатория базовых знаний, 2000. — С. 28.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.