лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Альтернативні концепції гіпотези
ефективного ринку

У фінансовій літературі відомий і більш широкий підхід до проблеми ефективності ринку капіталів, ніж у чиказької школи. Так, у праці Т. Коупленда і Дж. Вестона відзначається, що ефективний ринок повинен відповідати таким вимогам.

  1. Він має бути без податків, операційних витрат, що регулюють обмеження свободи виходу і входу для інвесторів. Усі акції мають бути ринковими.
  2. Усі послуги мають надаватися за мінімальними цінами для всіх учасників.
  3. Усі покупці і продавці повинні проводити свою діяльність максимально продуктивно.
  4. Має бути багато продавців і покупців.
  5. Ринок повинен бути інформаційно ефективним, інформація має бути безплатною і даватись одночасно всім учасникам .

На цій основі формуються три форми ефективності:

  1. Фонди, що надходять на біржу, мають бути розподілені у такий спосіб, щоб забезпечити їх найефективніше використання. Це перша форма — «ефективність розподілу» (allocation effi­ciency). Згодом ця вимога поширюється на компанії.
  2. Суб’єкти, які поставляють свої фонди на ринок, мають бути залучені в чесну гру. У будь-який час ціни акцій повинні відбивати всю інформацію про події, що відбулися, а також усі події, що можуть відбутися на ринку в майбутньому. Це положення розкриває сутність другої форми — цінової ефективності.
  3. Ринок забезпечує операційні витрати за найнижчими цінами, наскільки це можливо. У цьому полягає сутність третьої форми — операційної ефективності.

Усі три форми ефективності пов’язані між собою. Ефективність розподілу, що забезпечує спрямованість фондів у найбільш перспективні компанії, потребує сама по собі цінової й операційної ефективності.
На думку західних економістів, ефективний ринок повинен відповідати соціальним і політичним цілям, поставленим перед суспільством. Дехто може заперечити, вважаючи, що це положення не може стосуватися фондових бірж у розвитих країнах Заходу. Проте західні економісти стверджують, що фондова біржа є частиною системи приватного підприємництва, демократії і приватної власності.
Розвиваються так звані структурні теорії, що досліджують коливання цін: теорія сезонних змін, теорія тимчасових циклів і теорія хвиль Элліота. Американські дослідники відзначають наявність невеликих сезонних коливань цін. Для виявлення цієї тенденції був досліджений середній показник курсів акцій промислових компаній Доу-Джонс. Вивчення цього індексу за 100 років показало, що в січні, липні, серпні і грудні ціни частіше за все зростали, у літературі з’являється термін «грудневе зростання». У грудні деякі інвестори закривають свої збиткові позиції. Платники прибуткового податку звичайно продають збиткові акції, з тим щоб вони були враховані як реалізовані, тобто відняті під час розрахунку податку на приріст капіталу. Продавши одні акції, інвестори купують інші, тому загальний попит на акції зростає, ціни підвищуються. «Грудневе зростання», як зазначають деякі автори, викликає «січневий ефект» — зростання доходів на акції в січні. Аналітичні дослідження підтверджують, що скористатися перевагами зростання цін «середньому інвестору» вдається в кожному з двох випадків, а дуже часто отримані суми виявляються недостатніми для покриття операційних витрат.
На підставі вивчення промислового індексу Доу-Джонс були виявлені також циклічні коливання цін. Значні зміни цін відбувалися в 1921—1929 рр., 1929—1932, 1932—1966, 1973—1974, 1974—1976, 1982—1987 рр. і далі. В економічній літературі відзначається наявність кореляції між цінами фондового ринку і загальними економічними показниками. Проте реакція ринку на зміни кон’юнктури може запізнюватися або, навпаки, передувати, часто ринок не реагує на економічні зміни. Американські дослідники фондового ринку вважають, що аналітику слід прогнозувати розвиток господарської кон’юнктури на підставі руху цін на фондовому ринку, а не навпаки. У підсумку ними зроблено висновок про те, що «заробити» на циклічному розвитку цін навряд чи можливо .
Теорія хвиль Р. Елліота підтверджує, що тенденції в русі цін регулярно повторюються. На основі «фундаментальної хвилі» відбувається п’ять послідовних хвилеподібних рухів, що збігаються з фундаментальною хвилею, і три наступні хвилі йдуть у зворотному напрямі. Підрахунок хвиль базується на ряді числових сум італійського математика, що жив 700 років тому, Леонардо Фібоначчі. Ряд складається з чисел 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89 і т. д., тобто кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх. Чим більші порядкові числа ряду, тим ближче значення відношення будь-якого числа ряду до наступного підходить до числа 61,82, яке називається «золотою серединою».
Цікаво зазначити, що поняття «золота середина» використовується багатьма науками. Її використовували біологи, вивчаючи популяції тварин, ріст рослин. Архітектори на підставі «золотої середини» пояснили пропорції піраміди Хеопса. Фондові спекулянти намагалися використовувати «золоту середину» для прогнозування цін на акції. Проте американські дослідники фондового ринку дуже скептично поставилися також і до цієї концепції, зауваживши, що прихильники хвиль наводять приклади передбачення цін, що підтверджують продуктивність теорії. Особи, що негативно сприйняли теорію, запевняють, що за великих масивів інформації можна зробити будь-який висновок. Висновок із приводу структурних теорій такий: «серйозні дослідники фондового ринку, використовуючи найсучасніші статистичні методи, дійшли загальної думки про те, що пошук простих, легко застосовних механізмів, які дають змогу прогнозувати ринок акцій, ф’ючерсів або опціонів і одержувати прибутки вище середніх, скоріше за все, приречений на невдачу» .

Аномалії фондового ринку

Розглядаючи проблему ефективності фондового ринку, дослід­ники звернули увагу на аномалії в дохідності акцій. Ці відхилення в дохідності не передбачаються жодною з відомих моделей визначення цін. «Ефект січня» виявляється у вигляді високих доходів на початку року. Так, у США, Японії й інших країнах січень характеризується дуже високими доходами на акції порівняно з іншими місяцями. Те саме відбувається у Великобританії у квітні.
Статистичні дослідження показують значну різницю в дохідності. Так, наприклад, у США середня дохідність акцій у січні за тривалий історичний період — 1904—1974 рр. — становила 3,48 %, тоді як в інші місяці вона дорівнювала 0,42 %. За більш короткий період — 1941—1974 рр. — цей показник відповідно дорівнював 3,91 і 0,70 %. «Ефект січня» на Токійській біржі за 1959—1979 рр.: дохідність у січні 3,5 %, у лютому—грудні — 0,7 % .
«Ефект дня тижня» виявляється, по-перше, у тому, що очікувана щоденна дохідність акцій не однакова в різні дні тижня. У понеділок дохідність акцій нижча, ніж в інші дні тижня. На фондових біржах США протягом перших 45 хвилин торгівлі в понеділок торговці зазнають збитків, тоді як в інші дні тижня результати торгівлі позитивні. По-друге, в усі дні тижня, починаючи з вівторка, ціни підвищуються протягом першої години торгів, найвищі ціни спостерігаються в кінці торгів. Дослідники роблять висновок, що основний рух цін на акції протягом дня припадає на години близькі до закриття і відкриття торгів.
Крім того, дослідники виділяють також інші ефекти: «ефект святкового дня» (holiday effect) — у США середня дохідність акцій у святкові дні на 9—14 % вища середньої; «ефект розміру» — акції невеликих фірм приносять вищий дохід та інші «ефекти».
Як бачимо, у русі дохідності виявляються певні закономірності незалежно від політики, яку проводять емітенти. З іншого боку, вони показують складність у визначенні дохідності акцій за наявності «всієї необхідної інформації».
Отже, можна зробити висновки:

  1. гіпотеза ефективного ринку є дискусійною концепцією, яка обговорюється в сучасній фінансовій літературі. Вона широко застосовується на практиці інвестиційними аналітиками, бухгалтерами, фінансовими менеджерами;
  2. стислий виклад розвитку гіпотези ефективного ринку показав, що у функціонуванні ринків капіталу багато невизначеності і недостатньої обґрунтованості, що, по суті, на фондових ринках виявляється нелінійність, тобто виникає експоненційна суперре-
    акція на певний вплив;
  3. в економічній літературі з’являються дослідження, спрямовані на вивчення цієї экспоненційності. Вони свідчать про те, що здоровий ринок — це ринок волатильний, тобто з постійно змінюваним стандартним відхиленням змін вартості цінного папера. Тому справедливі ціни не є необхідною умовою. Невизначеність припускає використання нелінійної функції.

14.3. Значення гіпотези ефективного ринку
для визначення фінансової політики корпорацій

Американські економісти Р. А. Брейлі і С. Майєрс дійшли висновку, що на підставі гіпотези ефективного ринку можна зробити деякі корисні висновки для управління фінансами корпорації. На їхню думку, фінансові менеджери повинні врахувати ряд уроків з гіпотези ефективного ринку .
Перший урок: у ринку немає пам’яті. Цей перший висновок виходить зі слабкої форми ефективності ринку. Формування цін на акції ніяк не обумовлено цінами минулого періоду і немає ніяких циклів у русі цих цін. Фінансові менеджери схильні брати до уваги історичні ринкові ціни. Якщо ціни значно знизилися, то проводиться вичікувальна політика. Сподіваючись на зростання цін, вони затримують випуск нових акцій. Проте надалі рух цін буде визначатися новими умовами, що цілком не залежать від історичних. Уся історична інформація про ціни не потрібна з погляду розроблення політики за новими емісіями. Слабка форма ефективності використовується у процесі технічного аналізу фон­дових ринків. Аналітик не цікавиться внутрішньою (теоретичною) ціною акції, тому що він вивчає характер руху цін і поведінку на ринку інвестора. Що стосується фінансового менеджера корпорації, то для нього слабка форма ефективності не може мати практичного значення.
Автори дуже образно сформулювали рекомендацію для фінансового менеджера корпорації з цінних паперів: ринок не па­м’ятає ціни акцій, емітованих раніше вашою корпорацією, тому приймайте рішення згідно з ситуацією, що склалася на фінансовому ринку.
Другий урок: довіряй ринковим цінам. Це означає, що фінансовий менеджер повинен зрозуміти, що поточні ціни склалися на підставі інформації щодо емітентів, інвесторів, стану фінансових ринків. Цю інформацію одержують одночасно всі учасники ринку. Тому вириватися вперед, «іти попереду ринку» з метою одержання вищого доходу — політика дуже ризикована. Автори підкреслюють, що помилку можуть припустити менеджери, яким відомі обміні курси або процентні ставки за борговими інструмен­тами. Саме в цій сфері менеджер повинен проводити послідовну фінансову політику, а не будувати сумнівних прогнозів про рух валютних курсів і процентних ставок. Із цього виходить друга рекомендація: не надійтеся на прогнози, а приймайте рішення відповідно до поточних цін ринку.
Третій урок: ніяких фінансових ілюзій. На фінансовому ринку немає місця для романтики, для ілюзій про миттєво отримані високі доходи. Як приклад автори наводять політику щодо дроблення акцій на менші акції або виплату акцій у вигляді дивідендів. Ці операції не впливають на грошові потоки корпорації чи на частку цих потоків, яку одержує кожний тримач акції. Автори зазначають, що ви можете думати, що багатієте, але це тільки ілюзія. При дробленні акції усі показники в розрахунку на одну акцію скорочуються відповідно до умов дроблення (якщо дроблення 3 до 1, то всі показники будуть відповідно меншими на 3). Для фінансового менеджера становить також інтерес питання одержання аномальних доходів під час дроблення акцій на менші акції. Звичайно напередодні дроблення ціна на акції зростає, що свідчить про те, що рішення про дроблення викликано зростанням цін на акції. Після дроблення ціна на акції, як водиться, стабілізується.
Автори наводять другий приклад фінансових ілюзій, що виникають у інвесторів. Мова йде про те, що корпорації мають можливість маніпулювати звітними даними про прибуток для акціонерів через вибір методів обліку, які дають змогу показувати у звітах про прибуток стабільні темпи зростання. Корпорації часто йдуть на обман, особливо в разі напруженого становища з цінами на акції, що перебувають в обігу. Зокрема, вони можуть маніпулювати звітними даними про прибуток, змінюючи методи нарахування амортизації на довгострокові активи. Якщо відбувається перехід від прискореної амортизації до рівномірної суми її нарахування, прибуток підвищується, але податок із прибутку не змінюється, тому що податкові органи дозволяють використовувати обидва методи для відображення у звітності. Зміни в обліку, спрямовані на завищення прибутків, спочатку сприяють зростанню курсу акцій, але в кінцевому підсумку акціонери одержують інформацію про зміну методів амортизації, і курс акцій знижуватиметься. У довгостроковому плані інвесторів не можна ввести в оману. Звідси робиться висновок, що корпорація повинна проводити реалістичну і надійну політику і не маніпулювати фінансовою звітністю. Що стосується інвесторів, то вони повинні старанно вивчати публічну фінансову інформацію з метою вияв­лення можливих завищень прибутку.
Четвертий урок: альтернатива «зроби сам». Під час формування капіталу корпорації або зміни його структури у фінансового менеджера завжди виникне запитання, що краще: випустити нові звичайні акції чи нові боргові зобов’язання. У випадку випуску боргових зобов’язань з’являється ризик для акцій і для очікуваного від них доходу.
Боргове навантаження на акціонерний капітал у цілому зростає, тобто фінансова залежність збільшується. Саме цією обставиною пояснюється насторожене ставлення власників акцій до нових боргів корпорацій. Завдання фінансового менеджера полягає в тому, щоб довести акціонерам, що випуск облігацій для корпорації обійдеться дешевше, ніж окремому власнику акцій. Тобто запропонуйте акціонерам самим випустити боргові зобов’язання і підрахувати, у що це їм обійдеться. Витрати по цій операції будуть вищими, у даному випадку діє чинник масштабу операції. Якщо фінансове управління довело вигідність випуску боргових інструментів корпорації, то тиск акціонерів на фінансову політику послабшає.
П’ятий урок: одна акція дає уявлення про всі інші.
Автори відзначають високу еластичність попиту на акції, тобто одна акція може замінити іншу. Акції як товари на фінансовому ринку взаємозамінні. Якщо очікується підвищення ризику і зниження дохідності на акцію, то акціонери будуть «скидати» такі акції й купувати інші з більш надійними показниками. Але голов­ним питанням для фінансового менеджера є ціна продаваної акції. Еластичність попиту не означає, що ціни на акції не змінюються. Для фінансового менеджера важливо продати пакет акцій за ціною ближчою до ринкової, але для цього потрібно переконати інвесторів, що корпорація (або інша фінансова установа) не має у своєму розпорядженні ніякої конфіденційної інформації.
Шостий урок: дивись у корінь.
Основною проблемою гіпотези ефективного ринку є одержання інформації. Автори висловлюють думку про те, що, крім бухгалтерської інформації, самий ринок щодня подає інформацію про ціни і доходи за цінними паперами. «Фондовий ринок являє собою поінформовану й узгоджену картину економічних перспек­тив нації» . Рух цін і доходів може показати можливість банкрутства не гірше ніж фінансова звітність. З цього випливає висновок, що корпорації, які управляють фінансами, мусять глибоко вивчати всю доступну інформацію щодо ринку.
Таким чином, можна зробити з уроків загальний висновок:
Фінансова політика корпорації повинна сприяти зміцненню позицій власних цінних паперів, які є в обігу на фінансовому ринку, тобто фінансовий менеджер зобов’язаний постійно інформувати фінансовий світ про становище корпорації. Чим «менше ілюзій», як зазначають американські економісти, тим реалістичніша інформація, що надходить від корпорації на фінансовий ринок, і тим надійніші з позицій інвестора її цінні папери.

14.4. Розвиток теорії хаосу
і невизначеності на ринку капіталу

Витоки теорії хаосу

Теорія хаосу і невизначеності не нова. Її витоки беруть свій початок з кінця XIX ст. У хронології розвитку теорії хаосу (див. додаток) першим дослідником проблеми названо російського математика А. М. Ляпунова, який у 1892 р. опублікував працю з описом проблеми стійкості руху, його меж і нелінійної динаміки. Французький математик Анрі Пуанпаре на основі тривалого систематичного вивчення дав перший математичний опис хаотичної системи. У ХХ ст. тривали інтенсивні «пошуки істини». З чис­ленних досліджень ХХ ст. виділимо два, що мали вплив на розвиток теорій ефективного ринку.
У 40-х роках російський математик А. Н. Колмогоров розробив теорію турбулентності (лат. turbulentus — бурхливий, безладний), що стала основою численних досліджень про хаос. Теорія західного філософа російського походження, лауреата Нобелівської премії з хімії 1977 р. Іллі Пригожина присвячена дослідженню систем, що розсіюють енергію і породжують із хаосу новий порядок.
Однією з праць, у якій викладено теоретичні основи теорії хао­су стосовно фінансового ринку і корпоративних фінансів, є книга американського математика-економіста Едгара Петерса, опублікована в 1990 р. Сама назва праці — «Хаос і порядок на ринках капіталу» свідчить про надзвичайну складність у розвитку ринку капіталу. У ній викладено новий аналітичний підхід до вивчення циклів, цін і мінливості ринків з позицій нелінійної економічної динаміки (економічної синергетики). Як пише Петерс, він вивів «свою пояснювальну міць із праць А. Н. Колмогорова» .

Основи теорії хаосу

Теорія хаосу і невизначеності з’явилась і розвивається на основі вищої математики. У процесі вивчення дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій» не ставиться завдання широкого ознайомлення з математичними основами теорії. Ми розглянемо ряд теоретичних положень, використовуваних у процесі аналізу ринку капіталу на основі нелінійної парадигми. Почнемо з основних термінів нової теорії.
Хаос детермінована нелінійна динамічна система, що може продукувати результати, які здаються випадковими. Хаотична система повинна мати фрактальну розмірність і виявляти чутливу залежність від початкових умов .
У літературі немає універсального визначення поняття «математичний хаос». Проте всі дослідники проблеми сходяться на тому, що будь-який вид хаосу має властивість непередбачуваності. Вона називається істотною залежністю від початкових умов. Дослідники зазначають, що хаос є характерною рисою детермінованих динамічних систем . Складність полягає в тому, що ніхто не може мати всеосяжної інформації про ці початкові умови. Турбулентність розвитку фінансового ринку може здатися випадковою, але передумови її виникнення були закладені раніше. Питання полягає лише в тому, чи були відомі передумови тур­булентності.
Фрактал від лат. frangere, що означає ламати, і лат. fractus, що означає створювати іррегулярні фрагменти. Цей термін показує, що досліджувані об’єкти мають зламаний, фрагментарний характер, вони фрактальні .
Математичне поняття фрактала розробив американський математик Бенуа Мандельброт. За допомогою фрактала можна виділити об’єкти зі структурами різних масштабів, що відбивають ієрархічний принцип організації. Фракталабстракція, ідеалізація дійсності, що дає можливість описати об’єкти, в яких частини певною мірою подібні цілому, тобто складові самоподібні. Поняття фрактала спочатку відносили до природних об’єктів і явищ. Б. Мандельброт писав у 1984 р. із цього приводу, що природа демонструє нам не просто вищий ступінь, а й зовсім інший рівень складності. Число різних масштабів довжин у структурах завжди нескінченне .
Похідними поняттями від фрактала є: фрактальна геометрія, фрактальна розмірність, фрактальний розподіл.
Фрактальна геометрія — метод опису природних об’єктів.
Фрактальна розмірність — число, що кількісно описує те, як об’єкт заповнює простір. В евклідовій (плоскій) геометрії об’єкти суцільні й безперервні — вони не мають отворів або проміжків. Як такі вони мають цілочислові розмірності. Фрактали грубі і часто переривчасті подібно зім’ятому шматку паперу і тому мають дробову, або фрактальну, розмірність .
Фрактальний розподіл— є функцією щільності ймовірностей, яка статистично самоподібна. Це означає, що в різноманітних інтервалах часу статистичні характеристики залишаються однаковими .
Усі зазначені категорії застосовуються в аналізі фінансового ринку.
Теорія хаосу і фракталів пов’язана з теорією складності. Сутність цього зв’язку полягає в тому, що хаос і фрактали є під­множиною теорії складності, яка описує процеси і явища з множиною незалежних одна від одної чинних осіб, у дійсності тісно між собою пов’язаних. Складні об’єкти різняться в деталях, але подібні між собою в основних принципах. «Це означає, що вони локально випадкові, але глобально детерміновані. Вони — фрактальні» .

Гіпотеза фрактального ринку

Гіпотеза хаосу і порядку на ринках капіталу з’явилася під впливом низки причин. Виявилася слабкість гіпотези ефективного ринку, що не могла пояснити раптові зростання і падіння цін на фінансовому ринку. Потреба в нових теоретичних підходах привела до необхідності використовувати нові математичні теорії, а створення нових комп’ютерних технологій забезпечило їх упровадження.
Гіпотеза ефективного ринку заснована на класичній концепції рівноваги в економіці і раціональній поведінці споживача й інвес­тора. Її розвивали багато видатних економістів — від Адама Сміта до Альфреда Маршалла, Джона Хікса, Поля Самуельсона та ін. Теорія рівноваги припускає, що якщо немає зовнішніх впливів, то економіка приходить у рівноважний стан. Екзогенні фактори порушують рівновагу, але внутрішні сили економічної системи знову повертають її до попереднього стану. Дослідники створили багато моделей рівноважної економіки на підставі лінійних методів математики. Проте прихильники класицизму не відхиляли нелінійної алгебри і нелінійних диференціальних рівнянь. Так, наприклад, лауреат Нобелівської премії з економіки 1972 р. Джон Хікс у своїх працях з теорії рівноваги використовував нелінійні рівняння для опису суспільних явищ. Модель Дж. Хікса містила можливість раптових зупинок, різких спадів і несподіваних піднесень . Західні дослідники фінансового ринку, крім теорії рівноваги, ввели в аналіз категорію «раціонального інвестора».
У практичному плані виявилася неможливість складання яких-небудь прогнозів розвитку ринку. Економічні прогнози в цілому, у тому числі і фінансові, настільки неповні, що лауреат Нобелівської премії з економіки 1973 р. Василь Леонтьев відзначив, що «ні в якій іншій галузі практичних досліджень не використовується такий величезний і складний статистичний механізм із такими малоцінними результатами» .
Фрактали, як зазначає Бенуа Мандельброт, з’явились у науці для вивчення природи, вони — реальний інструмент для опису природних обсягів. Усе в природі хаотичне, подібне, відносне і невпорядковане . Ілля Пригожин стверджує, що рівновага гнітить будь-яку систему, жива природа її не терпить, щоб вижити, вона повинна розвиватися, еволюціонувати, тобто перебувати «далеко від рівноваги» .
Ідеї нестійкості економіки, її циклічного розвитку, періодичних криз, фінансових крахів, банкрутств не нові. З розвитком нових математичних теорій вони набувають іншого змісту: необхідними умовами розвитку є хаос і невизначеність.
Едгар Петерс пише, що «ринкова відкрита економіка є еволюційною структурою. Спроби контролювати економіку, управляти нею, тримати її в рівновазі приречені на провал… Рівновага припускає брак емоційних сил, таких як жадібність і страх, що слугують причиною економічної еволюції, яка полягає в пристосовуванні до нових умов… Якщо придушити пристрасті, то система втратить життєву силу, і в тому числі спроможність перебувати в стані, далекому від рівноваги, що необхідно для розвитку. Рівновага системи означає її смерть» .
Ринок капіталів, мабуть, більше ніж інші сфери економіки підходить до цього висновку. Петерс у своїх працях запропонував
гіпотезу фрактального ринку
. На його думку, треба ввести нелінійні методи дослідження фондового ринку, на підставі яких можна використовувати моделі з множиною можливих рішень.
У своєму дослідженні Е. Петерс вивів кілька важливих властивостей нелінійних динамічних систем. По-перше, це системи зі зворотним зв’язком. Явища або події, що відбуваються сьогодні, залежать від минулих. По-друге, існують критичні рівні, де має місце не один, а кілька станів рівноваги. По-третє, ця система є фракталом, окремі частини системи подібні між собою. По-четверте, у системі існує залежність від початкових умов .
Ринки капіталів мають усі зазначені вище властивості нелінійних динамічних систем, тому в процесі їх функціонування можуть з’являтися такі процеси:
1) довгострокові кореляції і тренди як ефекти зворотного зв’язку;
2) мінливість, з критичними рівнями ринків (за певних умов, у визначений час);
3) часові ряди прибутків при проміжках часу, що зменшуються, матимуть подібні статистичні показники, тобто характеризуватися фрактальною структурою;
4) надійність передбачень, прогнозів щодо майбутнього розвитку буде зменшуватися в міру того, як ці прогнози будуть стосуватися більш далекого майбутнього, тобто виявляється чутлива залежність від початкових умов .
Наведена вище характеристика гіпотези фрактального ринку свідчить про ускладнення і поглиблення теорії розвитку ринків капіталу. У західній літературі зазначалося, що гіпотеза ефективного ринку поставила багато запитань і на багато з них не дала відповіді. Очевидно, гіпотеза фрактального ринку поставила ще більше запитань і також багато з них залишаються без відповіді. Проте достоїнством цієї теорії є постановка питання про ринкові прогнози та їх якість.


Див.: Copeland T., Weston I. F. Financial Theory and Corporate Policy Addison — Wesley, Reading M. A., 1983. або Samuels S. M., Wilkes F. M., Pragshaw R. E. Management of Company Finance. — L.: Chapman & Hall, 1993. — Р. 247.

Тьюлз Р., Бредли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок. — С. 533.

Тьюлз Р., Бредли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок. — С. 529—534.

Шарп У. Ф., Александер Г. Дж., Бэйли Дж. В. Инвестиции. — С. 531—533.

Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. — С. 323—333.

Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. — С. 332.

Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала. — М.: Мир, 2000. — С. 9.

Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала. — М.: Мир, 2000. — С. 305.

Кроновер Р. М. Фракталы и хаос в динамических системах: Пер. с англ. — М.: Пост­маркет, 2000. — С. 11.

Якимкин В. Н. Финансовый дилинг. — Кн. 1. — М.: ИКФ Омега-Л, 2001. — С. 14.

Цит. за кн.: Пайтген Х.., Рихтер П. Х. Красота фракталов. Образы комплексных динамических систем: Пер. с англ. — М.: Мир, 1993. — С. 3.

Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала. — С. 304.

Там само. — С. 305.

Там само. — С. 25.

Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1968. — С.270.

Цит. за: Твид Л. Психология финансов: Пер. с англ. — М.: ИК «Аналитика», 2002. — С. 5.

Якимкин В. Н. Финансовый дилинг. — Кн. 1. — М.: ИКФ «Омега-Л», 2001. — С. 4.

Цит. за: Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала. — М.: Мир, 2000. — С. 19.

Там само.

Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала. — С. 24.

Там само.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.