лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінанси зарубіжних корпорацій

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 8. ДИВІДЕНДИ І ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА

8.1. Теорії дивідендної політики

Поняття «дивіденди»

Дивіденд — це періодичні платежі корпорації її акціонерам. Вони можуть бути в грошовій формі, а також у вигляді акцій. Перші виплачуються з чистого прибутку, другі — з нових емісій акцій. Привілейовані акції є фінансовими інструментами з фіксованим доходом, тому дивіденд не залежить від руху прибутку. Звичайні акції прямо визначаються розмірами чистого прибутку та його розподілом між корпорацією як юридичною особою й акціонерами (фізичними або юридичними особами).
Дивіденди, що виплачуються за звичайними акціями у грошовій формі, можуть бути таких видів :

  • регулярні;
  • додаткові;
  • спеціальні;
  • ліквідаційні.

Регулярні дивіденди корпорації США виплачують зазвичай 4 рази на рік, у Великобританії — 2 рази на рік. Дивіденди, які виплачуються наприкінці кожного кварталу або півріччя, до оголошення загальної суми, називаються проміжними (interium dividend). Наприкінці фінансового року виплачуються остаточні дивіденди (final dividend).
Додаткові дивіденди корпорація виплачує нерегулярно, за певних обставин, наприклад, у разі одержання прибутку вище очікуваного.
Спеціальні дивіденди звичайно пов’язані з певними подіями, що відбулись у фінансовому господарстві корпорації.
Ліквідаційні дивіденди пов’язані з реалізацією частини майна корпорації і виплачуються як із прибутку, так і за рахунок оплаченої частини акціонерного капіталу.

Дивідендна політика

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і кор­порацією. Основною проблемою в розподілі прибутку на той, що розподіляється серед акціонерів, і той, що не розподіляється, є можливість його реінвестування за більш високою ставкою. У західній літературі відомий так званий маржинальний принцип нерозподіленого прибутку . Його сутність полягає в тому, що капітальні проекти, які фінансуються за рахунок нерозподіленого прибутку, повинні приносити вищу ставку прибутку, ніж той капітал, котрий одержують акціонери у вигляді дивідендів. У даному випадку мова йде про альтернативні доходи (opportunity cost — «ціну шансу»), тобто одержання більш високого доходу за альтернативним видом інвестицій.
Західні економісти розглядають дивідендну політику як найважливішу частину довгострокової фінансової стратегії корпорації.
В американській літературі зазначається, що дивідендна політика є «міцним горішком» для фінансових менеджерів корпорації. Річ у тім, що їм необхідно поєднати дві протилежні мотивації: акціонерів, що претендують на зростання дивідендів, і корпорації, які повинні забезпечити зростання прибутку та економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел, зокрема через реінвестування прибутку.
Складність проблеми полягає в тому, що прийняття рішень про виплату дивідендів перебуває під впливом, з одного боку, інвестиційної, з іншого — фінансової політики, яку проводить корпорація. Дивідендна політика, яку розробляють менеджери корпорації, передбачає досягнення певної рівноваги або поєднання інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється. Така рівновага може бути досягнута через зростання нерозподіленого прибутку за рахунок зменшення дивідендних виплат, з тим щоб збільшити внутрішні джерела фінансування певного проекту. У даному разі рівновага визначатиметься інвестиційною політикою. На практиці може бути інший підхід. Корпорація приймає рішення не знижувати частки дивідендів у чистому прибутку, а профінансувати ухвалений проект за рахунок випуску боргових зобов’язань; у цьому випадку менеджери корпорації вважають можливим випустити акції. Отже, рів­новага визначатиметься фінансовою політикою.
Складність проблеми полягає також у тому, що спроможність корпорації сплачувати дивіденди визначається не тільки її прибутковістю, а й ліквідністю. Корпорація має у своєму розпорядженні прибуток для дивідендних платежів, але її грошові потоки в даний час обмежені. Тому фінансові менеджери повинні в касовому бюджеті визначити відповідні суми для платежів у відповідні терміни.
З приводу дивідендної політики точаться дискусії, формуються протилежні концепції.

Теорії ММ (Міллера—Модільяні)

У розвитку теорії дивідендної політики значну роль відіграє концепція Мертона Міллера та Франко Модільяні (ММ). Вона ви­пливає з їх гіпотези про те, що вартість капіталу не залежить від його структури (див. підрозд. 7.1). З цього вони роблять висновок, що рішення корпорації про нові інвестиції (скільки вкладати нового капіталу і куди) не зумовлене тією політикою, яку проводить корпорація щодо дивідендів. Вартість корпорації визначається грошовими потоками, одержаними в результаті інвестицій. Якщо частину прибутку корпорація не розподілила у вигляді дивідендів, а інвестувала в нові проекти, то в майбутньому прибуток корпорації збільшиться. Зміцнення економічного становища фірми приведе до того, що її акції на фінансовому ринку будуть котируватися за високою ціною. Отже, цей майбутній прибуток збільшує вартість звичайних акцій і, відповідно, капітал акціонерів.
Можливий інший варіант прийняття рішень, пов’язаних з фінансуванням інвестицій. У разі недостатності нерозподіленого прибутку та інших внутрішніх джерел для фінансування нового проекту адміністрація фірми вирішує збільшити власний капітал, тобто емітувати нові акції. Нові капіталовкладення принесуть додатковий прибуток, вартість фірми зросте. Однак випуск додаткових акцій призведе до того, що дохід і дивіденд на одну акцію знизяться. Це може спонукати деяких акціонерів компанії продати свої акції. У цьому випадку вони продали б свій майбутній приріст капіталу за негайно одержуваний дивіденд.
Мертон Міллер і Франко Модільяні доходять висновку що загальна сума доходу, який одержить кожний акціонер фірми, буде та ж сама відносно виплати дивідендів. Дивіденди на акцію, що зросли внаслідок зростання прибутку за новими інвестиціями, збільшують дохід акціонера, але скорочують майбутній приріст капіталу на ту саму суму . Акціонери не беруть до уваги характер розподілу прибутку, оскільки коли прибуток, який розподіляється, скорочується і вони менше одержують у вигляді дивідендів, завдяки збільшенню частини нерозподіленого прибутку зросте їх капіталізований дохід. Це виражатиметься в підвищенні курсу акцій. Міллер і Модільяні виводять нерівність:
Ri ? f (pi),
де Ri — прибуток на інвестиції у звичайну і-ту акцію;
рі — виплачені дивіденди на звичайну акцію;
f — показник функціональної залежності.

Нерівність показує, що прибуток на інвестицію у звичайну акцію не є функцією дивідендної політики.

З критикою теорії Міллера—Модільяні виступили М. Гордон, Е. Брігхем, Дж. Лінтнер та інші економісти. На їхню думку, дивіденди є менш ризикованими, ніж приріст капіталу. Для акціонера завжди вигідніше одержати високі дивіденди (поточні доходи), ніж очікувати в майбутньому приросту капіталу, тобто «краще синиця в руці, ніж журавель у небі». Звідси й назва цієї теорії — «синиця в руці» («Bird-in-the-Hand»). Приріст капіталу невизначений, а дивіденди капіталізуються за вищою ставкою. Інвестиційний дохід є функцією виплачених дивідендів. М. Гордон, Е. Брігхем, Дж. Лінтнер виводять рівність
Ri = f (pi),
яка показує, що загальна сума доходу акціонера стає функцією дивідендної політики.
Розвиток дивідендних теорій виявив вади і в теорії «синиця в руці». Одна з концепцій, на противагу моделі «синиця в руці», стверджує, що ризик не пов’язаний з політикою виплат дивідендів. Ризикованість полягає зовсім не в політиці поділу прибутку на розподілений і нерозподілений, а в тому, що одержання грошових потоків, насамперед прибутку, є невизначеним. Зростання дивідендів не змінить ступеня ризику цих грошових потоків для майбутніх інвестицій.
З’являються ускладнені концепції дивідендної політики з уведенням у них податкової політики. Річ у тім, що податкові ставки і пільги диференційовані за групами доходів. Деякі інвестори, які купують акції, наприклад пенсійні фонди, не сплачують особистих податків, тоді як індивідуальні інвестори їх виплачують за диференційованими залежно від рівня доходу ставками. Становище ускладнюється тим, що дивіденди оподатковуються за вищими ставками, ніж приріст капіталу.

Концепція врахування податкової диференціації

Відповідно до цієї концепції інвестори заінтересовані в максимізації своїх доходів після відрахування податків. Тому, якщо слушне теоретичне припущення, що податки на приріст капіталу нижчі за особистий прибутковий податок, корпорація могла б успішно проводити політику тезаврації прибутку. Це означало б, що весь прибуток спрямовується на інвестиції в активи і в резервні фонди, тобто не розподіляється, а акціонери не одержують дивідендів. У результаті було б забезпечено зростання інвестицій з наступним збільшенням прибутку корпорації, що, у свою чергу, зумовило б підвищення ринкової вартості її акцій. Приріст вартості капіталу акціонерів оподатковувався б за нижчими ставками, ніж дивіденди, коли б корпорація їх сплачувала. Згідно з цією концепцією корпорація знижує ціну (cost) капіталу і максимізує його вартість (value) — оцінку капіталу. На основі цієї концепції виводиться рівність:
Ri = f (pi).
Вона показує: оптимальна дивідендна політика полягає в тому, що оскільки корпорація не виплачує дивідендів (або вони дуже низькі), то загальний дохід інвесторів є функцією дивідендних платежів. Дохід і дивіденд на акцію збігаються. Після сплати податків на приріст капіталу дохід скорочується.
Співвідношення між трьома найважливішими концепціями дивідендної політики графічно зображене на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Співвідношення концепцій дивідендної політики
Лінія Міллера—Модільяні показує, що коефіцієнт дивідендних виплат не має значення, а концепція «синиця в руці» свідчить про обернену залежність між коефіцієнтом виплат і очікуваним доходом. Лінія податкової диференціації показує, що чим менше виплачено дивідендів, тим вищий очікуваний дохід інвестора.
У фінансовій літературі констатується, що, незважаючи на різні теорії дивідендної політики, корпорації кожного року виплачують дивіденди. У середині 1950-х років Джон Лінтнер провів дослі-
дження, в результаті якого виявилася тенденція віддання переваги стабільній дивідендній політиці.

Модель Дж. Лінтнера

Американський економіст Дж. Лінтнер на підставі проведених інтерв’ю з фінансовими менеджерами 28-ми компаній з питань дивідендної політики виявив основні напрями рішень щодо дивідендів .
1. Менеджери вважають за краще змінювати коефіцієнт дивідендних виплат, а не визначати підвищення або зниження сум виплат.
2 Більшість менеджерів уважають, що норми дивідендних виплат повинні бути встановлені на певну перспективу.
3. Основним визначальним чинником дивідендних виплат є отриманий прибуток корпорації.
4. Інвестиційні рішення звичайно справляють невеликий вплив на дивідендну політику.
Дж. Лінтнер узагальнив думки менеджерів і відповідно до них запропонував модель дивідендної політики, виражену формулою :
Dt – Dt – 1 = C (BE1 – Dt – 1),
де DtDt – 1 — різниця між виплаченими дивідендами в нинішньому і минулому періодах;
С — прийнята корпорацією ставка регулювання;
В — плановий коефіцієнт дивідендних виплат;
Е1 — доходи на одну акцію в даний рік.
Модель показує, що дивіденди визначаються:

  • розміром поточного прибутку на акції Е1;
  • дивідендами попереднього року D, а вони, у свою чергу, також визначаються дивідендами попереднього року, і т. д. Зміна величини дивідендів показує зміну доходів за ряд періодів, а не відображає всіх коливань прибутковості. Консервативні корпорації звичайно віддають перевагу більш помірним темпам регулювання, тому ставка регулювання С буде нижчою.

Американські економісти Р. Брейлі і С. Майєрс уважають, що «коли Лінтнер має рацію, ми можемо описати дивіденди через середньозважений розмір поточних і минулих прибутків. Імовірність підвищення коефіцієнта дивідендних виплат була б найвищою за зростання поточних прибутків: вона була б дещо нижчою, коли б прибутки зростали тільки в попередньому році і т. д.» .
Численні дослідження підтверджують, що корпорації приймають рішення про збільшення дивідендів тільки в тому разі, якщо вони впев­нені, що зможуть підтримувати їх зростання постійно в наступні роки.
Інформація про дивіденди, що надходить на фінансовий ринок, є одним з визначальних чинників формування курсу (ціни) акцій. Звістки про зниження дивідендів в абсолютному виразі розцінюються як зниження майбутніх прибутків і економічного зростання корпорації і, навпаки, підвищення дивідендів є доброю новиною, що активізує інвесторів: попит на акції зростає, відповідно, курс підвищується. Фінансові менеджери корпорацій проводять зважену, пруденційну політику щодо дивідендів, оскільки вона визначає поточну ціну акції, а отже, наступний доступ корпорації до ринку капіталів.

8.2. Чинники дивідендної політики

У західній літературі виділяються різні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Перша група чинників пов’язана з юридичними обмеженнями у проведенні дивідендної політики, друга  з інвестиційними можливостями корпорації, третя  зі збереженням контролю над акціонерним капіталом і четверта з дохідністю акціонерного капіталу.

Законодавчі обмеження дивідендних платежів

Умови дивідендних виплат обмежені відповідними законами. У США законодавчо захищені інтереси власників привілейованих акцій і корпоративних облігацій. Корпорації під час підписання контракту повинні визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У ряді випадків у договір включаються умови, які забороняють платежі дивідендів у тому разі, якщо сума прибутку або чистих активів нижча встановленого рівня. Так, наприклад, корпорація Дженерал Моторз не може виплачувати дивіденди за звичайними і привілейованими акціями, якщо в розрахунку на одну привілейовану акцію перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями менше 75 дол. Такі обмеження спрямовані на захист держателів облігацій і привілейованих акцій від надмірних дивідендів за звичайними акціями. Держателі облігацій захищені також законами штатів. У багатьох штатах діє так зване правило про чистий прибуток (Net Profit Rule), відповідно до якого заборонено виплачувати дивіденди в сумах, які перевищують нерозподілений прибуток. Правило ослабленого капіталу (Capital Impairment Rule) забороняє виплачувати дивіденди із капіталу. Правило неплатоспроможності (Insolvency Rule) передбачає, що в разі неплатоспроможності корпорація може не виплатити дивідендів. Правило спрямоване на захист активів корпорації, які необхідні для задоволення вимог кредиторів на випадок можливого банкрутства .
У Великобританії Акт про компанії 1985 р. вимагає, щоб дивіденди виплачувалися тільки з чистого реалізованого прибутку, котрий включає як прибуток даного року, так і попереднього. У британських законах немає визначення реалізованого прибутку, тому Консультативний комітет аудиторів у своєму документі дав визначення реалізованого прибутку і прибутку, котрий розподіляється. Згідно з документом аудиторів реалізований прибуток визначається за аудиторським стандартом і відповідно до встанов­лених принципів бухгалтерського обліку. Прибуток, призначений для розподілу, визначається вирахуванням усіх збитків за минулі роки. У британських законах є також положення про захист інте­ресів кредиторів у визначенні дивідендів за звичайними акціями .
Закони захищають акціонерів від дій корпорації, спрямованих на зниження дивідендів до мінімуму. Відповідно до податкового законодавства США, корпорація виплачує штраф податковим органам у тому разі, якщо вона занижує нерозподілений прибуток з тим, щоб створити своїм акціонерам можливість знизити податки з доходів.

Інвестиційні плани корпорації

Корпорація планує економічний розвиток на кілька років уперед. Відповідно складаються плани фінансування нових капітальних проектів. Для корпорацій з високими темпами зростання головна проблема — поєднати поточні інтереси акціонерів із планами економічного розвитку, які в кінцевому підсумку повинні забезпечити подальше зростання дивідендів. У цьому зв’язку важливо переконати акціонерів у обґрунтованості рішень менеджерів про скорочення коефіцієнта дивідендних виплат і спрямування основної суми чистого прибутку на рахунок нерозподіленого прибутку. У тих випадках, коли внутрішніх джерел недостатньо для фінансування нових проектів, розробляються плани емісії корпоративних цінних паперів.
Фінансові аналітики надають великого значення бюджетуванню капітальних вкладень — тобто процесам, у яких визначаються джерела і напрями використання фінансових фондів. У фінансових відділах корпорації вивчаються її оперативні грошові потоки, очікувані майбутні капітальні інвестиції в будівлі, споруди, устат­кування, а також інвестиції, пов’язані з приростом оборотних коштів. Метою цього вивчення є визначення грошових потоків і фінансової позиції корпорації за незмінних коефіцієнтів дивідендних виплат, з урахуванням підприємницького і фінансового ризиків. Особлива увага приділяється очікуваній прибутковості капітального проекту з метою визначення майбутніх грошових потоків.
У разі фінансування проектів через емітування боргових зобов’язань корпорація повинна бути спроможною позичати гроші на короткі строки, тобто мати певну ліквідність. Емісія довгострокових фінансових інструментів передбачає наявність високого кредитного рейтингу корпорації. У цьому випадку зовнішнє фінансування може сприяти підтриманню стабільності коефіцієнта дивідендних виплат.
Вище зазначалося, що виплати дивідендів мають бути забезпечені ліквідністю корпорації. Дивідендні платежі пов’язані з відпливом коштів, тому чим вища ліквідність і стійкіший фінансовий стан корпорації, тим вища спроможність сплачувати дивіденди у встановлені терміни.

Контроль над акціонерним капіталом

Прийняття рішень щодо фінансування капітальних вкладень пов’язане з проблемами збереження контролю над капіталом кор­порації. У випадку, коли менеджери корпорації прийняли рішення про стабільне зростання дивідендів і про фінансування нових інвестицій за рахунок емісії акцій, може виникнути проб­лема «розводнення» капіталу і втрати контролю над корпорацією. Акціонери віддадуть перевагу рішенню змінити таку політику, знизити коефіцієнт дивідендних виплат і основним джерелом фінансування інвестицій залишити нерозподілений прибуток. Менеджери малих і середніх корпорацій уважатимуть за краще взагалі не виплачувати дивіденди протягом певного терміну, побоюючися скорочення грошових потоків. У великих корпораціях може виникнути загроза введення зовнішніх менеджерів.
У західній літературі відзначається, що проблеми контролю над корпорацією впливають на дивідендну політику. Корпорація, у якої з’являються її «поглинальники» — корпорації або фізичні особи, повинна проводити виважену дивідендну політику, їй небажано знижувати коефіцієнт дивідендних виплат. Акціонери можуть віддати перевагу контролю аутсайдерів, які вливають нові фінансові фонди в корпорацію і підтримують у такий спосіб дивідендні виплати. Аутсайдери можуть переконати діючих акціонерів корпорації в тому, що корпорація погано веде фінансові справи і не може забезпечити підвищення їх добробуту. Небезпека злиття або поглинання корпорації може стимулювати зростання дивідендів для задоволення бажань акціонерів .

Дохідність акціонерного капіталу

Дохідність акціонерного капіталу, тобто ставка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинником у визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень. Західні дослідники виділяють чотири основні чинники, пов’язані з дохідністю акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику. По-перше, від-
строчення сплати податку на приріст капіталу. По-друге, акціонери звичайно віддають перевагу одержанню поточного доходу, а не майбутнього. По-третє, дивіденди більшою мірою піддаються ризику, ніж доходи від приросту капіталу. По-четверте, дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан корпорації. Фінансові менеджери зобов’язані враховувати думки і бажання своїх акціонерів під час вироблення дивідендної політики корпорації .

Особливості дивідендної політики ТНК

Дивіденди є важливим засобом трансфертів фінансових фондів від іноземних філій ТНК у материнську корпорацію. У США вони становлять понад 50 % від усіх трансфертів корпорації . Розробляючи дивідендну політику для своїх філій, ТНК враховують такі чинники, як податки, валютний контроль, фінансові вимоги, доступність до фінансових фондів, коефіцієнт дивідендних виплат у материнській корпорації, агентські витрати. Більшість корпорацій вимагають, щоб філії встановлювали коефіцієнт дивідендних виплат на рівні материнських компаній, інші визначають дивідендні виплати в процентному відношенні до всіх доходів у іноземній валюті. Якщо материнська корпорація встановлює норму дивідендних виплат у розмірі 40 %, то іноземні операції повинні приносити 40 % прибутку для досягнення поставленої мети. Основною причиною контролю ТНК над дивідендною політикою дочірніх корпорацій, на думку американських економістів, є їх обов’язкова участь у виплаті дивідендів акціонерам.
У дивідендній політиці ТНК ураховують вплив податків. Податки, стягнуті з дивідендів, отриманих акціонерами з-за кордону, залежать від умов регулювання подвійного оподаткування. У по­датковому законодавстві ряду країн існують системи пільг, так звані іноземні податкові кредити (foreign tax credits). Їх сутність полягає в тому, що із суми податку, визначеного відповідно до національного податкового законодавства, відраховуються суми податків, вилучених в іноземних державах. Проте застосування пільг обмежене національною податковою ставкою (табл. 8.1). Наведені нижче умовні дані показують можливості використання іноземного податкового кредиту.
Ефективна (тобто реальна) податкова ставка для материнської корпорації коливається від 34 до 52,5 %. Отже, корпорація фактично використовує пільги тільки в тому разі, якщо національна податкова ставка нижча іноземної.
Коефіцієнти дивідендних виплат у дочірніх корпораціях визначаються також фінансовими умовами. Одні з них залучають капітал з фінансового ринку за високими ставками, інші — за нижчими, оскільки умови розміщення цінних паперів на зарубіж­них ринках неоднакові. Материнська корпорація враховує фінансові умови кожної з дочірніх корпорацій, тому встановлює диференційовані коефіцієнти дивідендних виплат: вищі — для філій, які залучають фінансові фонди за сприятливих умов, і нижчі — для тих, що сплачують за залучений капітал високі проценти.
Таблиця 8.1
Калькуляція іноземного податкового кредиту в США


Податкова ставка, застосовувана в інших країнах

20 %

40 %

50 %

Прибуток до сплати податку

100

100

100

Іноземний корпоративний податок

(20)

(40)

(50)

Чиста сума для дивідендних виплат

80

60

50

Податок на процентний дохід і дивіденди, виплачувані нерезидентами 5 % (withholding tax on dividends)

(4)

(3)

(2,5)

Чиста сума прибутку для акціонерів США

76

57

47,5

Загальна сума податків, що сплачується дочірньою компанією за кордоном

(24)

(43)

(52,5)

Оподатковуваний дохід у США

100

100

100

Корпоративний податок за ставкою 34 %, стягнутий у США (до пільги)

(34)

(34)

(34)

Мінус іноземний податковий кредит

24

43

52,5

Чиста сума податку з використанням пільги

10

(9)

(18,5)

Загальна сума податку (total tax cost) — усі пільги використані

34

34

34

Загальна сума податку, що перевищує невикористані кредити

34

43

52,5

Трансферт дивідендів у материнську корпорацію в ряді випадків утруднений через уведення валютного контролю країнами, у яких розташовані її філії. ТНК намагаються проводити політику стабільних трансфертів, які підтверджують брак яких-небудь спекулятивних намірів. Виплата дивідендів декларується ТНК навіть у разі заборони перерахувань відповідних сум. Такі дії свідчать про серйозність намірів сплачувати дивіденди в майбутньому, а не проводити валютні операції, які загрожують стабільності місцевої валюти.
Примушування материнськими корпораціями дочірніх в обо­в’язковому порядку сплачувати дивіденди фінансові менеджери розглядають як захід для підтримання їхньої ліквідності.
Отже, можна зробити висновок, що дочірні корпорації беруть активну участь у здійсненні дивідендної політики ТНК.


Росс С., Вестерфильд Р., Джордан Б. Основы корпоративных финансов. — С. 487.

Block B. B., Hirt J. A. Foundations of Financial Management. — P. 542—543.

Модильяни Фр., Миллер М. Сколько стоит фирма? — С. 91.

Clarke RG., Wilson B., Daines RH., Nadauld SD. Strategic Financial Management. — P. 33.

Samuels J. M., Wilkes F. M. and Brayshow R. E. Management of Company Finance. — P. 434—435.

Там само.

Бредли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. — С. 405—406.

Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 527.

Іbid. — Р. 527—528.

Samuels J. M., Wilkes F. M. and Brayshow R. E. Management of Company Finance. — P. 430.

Van Horne I. C., Dipchand C. R., Hanrahan J. R. Fundamentals of Financial Management. Canadian 6-th Ed. — Scarborough, Ontario: Prentice. — Hall Canada Inc., 1989. — P. 545.

Brigham E. F., Gapenski L. C. Financial Management: Theory and Practice. 5-th Ed. — Chicago, N.Y. etc: Dryden Press, 1988. — P. 475—476.

Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 559.

Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 560.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.