лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент персоналу

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Важливим засобом регламентування режимів праці й відпочин­ку як у безперервному, так і у звичайному виробництві з багатозмінною працею є графіки змінності, які визначають кількість і порядок чергування змін, їхню тривалість, час відпочинку між змінами. На підприємствах використовуються різні графіки змінності: одно-, дво-, три і чотиризмінні (для однієї, двох, трьох, чотирьох і п’яти бригад); для звичайного й безперервного робочого тижня з постійними та змінними вихідними днями.
Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень у години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості роботи в попередній зміні (ураховуючи й тривалість перерви на обід).
У табл. 10.2 наведено графік змінності для трьох бригад протягом п’ятиденного робочого тижня.
Таблиця 10.2
ГРАФІК ДЛЯ П’ЯТИДЕННОГО РОБОЧОГО ТИЖНЯ
ДЛЯ ТРЬОХ БРИГАД


Зміна

Число місяця

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

ін.

І

А

А

А

А

А

О

О

Б

Б

Б

Б

Б

О

О

В

В

В

В

В

О

О

 

ІІ

Б

Б

Б

Б

Б

О

О

В

В

В

В

В

О

О

А

А

А

А

А

О

О

 

ІІІ

В

В

В

В

В

О

О

А

А

А

А

А

О

О

Б

Б

Б

Б

Б

О

О

 

Умовні позначення: А, Б, В — умовні назви бригад; О — день відпочинку

На роботах з особливими умовами й характером праці в порядку та випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.
В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу у зв’язку зі стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.
У регулюванні робочого часу слід ураховувати інтереси як організації в цілому, так і її працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв’язання питань запровадженням:

  1. змінного робочого тижня;
  2. гнучкого графіка роботи (гнучкий робочий день, режим «змінного обсягу робочого часу», режим «ступінчастого графіка», режим «стислого робочого тижня»);
  3. неповного робочого дня;
  4. неповного або подовженого робочого дня;
  5. розірваного робочого дня;
  6. тимчасової роботи;
  7. сезонної роботи, сумісництва;
  8. надомної праці тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, іноді ефективно застосовувати на підприємствах, крім чинного жорсткого графіка роботи, гнучкі режими праці (гнучкий робочий день). Сутність гнучкого графіка робочого часу полягає в тому, що робочий день розподіляється на дві частини: фіксований робочий час у середині дня — час обов’язкової присутності всіх працівників на своїх робочих місцях і змінний (гнучкий) робочий час — на початку й наприкінці робочого дня, коли працівник самостійно регулює час початку й завершення роботи. Змінний (гнучкий) час має бути відпрацьований у такий спосіб, аби в цілому було додержано тривалості роботи, установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць. Фіксований робочий час за своєю тривалістю має становити більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідних вироб­ничих контактів і контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.
Гнучкі режими праці можуть вводитися на певний період або без обмеження строками. На рис. 10.2 наведено варіанти традиційного та гнучкого графіків роботи.

Рис. 10.2. Варіанти традиційного та гнучкого графіків роботи
Можливість переходу до режиму гнучкого робочого часу лімітується такими умовами, як необхідність чіткого забезпечення обсягу робіт; надійне обслуговування робочих місць; високий рівень внутрішньовиробничого кооперування; наявність на підприємстві відповідної кількості працівників спроможних виконувати ту саму роботу; їхня тісна взаємодія в бригаді або цеху; можливість нерегулярного використання робочого часу протягом певного календарного періоду та ін.
Гнучкий графік роботи є узагальненою назвою багатьох нестандартних режимів робочого часу. Розглянемо його поширені різновиди.
Режим «змінного обсягу робочого часу» — це система періодичного, у міру виробничої необхідності, залучення працівників до праці.
Режим «ступінчастого графіка» дає можливість починати й закінчувати роботу в будь-який час за однієї умови — відпрацювання встановленої змінної норми робочого часу. Це дає змогу кожному працівникові вибрати для себе найзручніший розпорядок роботи.
Система «поділу робочих місць» припускає використання на одному робочому місці почергово двох працівників, зайнятих неповний робочий день.
Кожен з них може працювати по 3—6 годин у зміну, але облад­нання при цьому використовується протягом 6—12 годин.
Режим «стислого робочого тижня» встановлюється в межах двотижневого періоду. Він є подовженням робочого дня з одночасним збільшенням кількості вихідних. Існує декілька різновидів цієї форми організації робочого часу :

  1. щотижневий цикл: чотири дні роботи по десять годин і три дні відпочинку;
  2. щотижневий цикл: три дні роботи по тринадцять годин двадцять хвилин і чотири дні відпочинку;
  3. перший тиждень — чотири дні роботи по дев’ять годин і три дні відпочинку; другий тиждень: п’ять днів роботи по дев’ять годин і два дні відпочинку;
  4. перший тиждень — три дні роботи по дванадцять годин і чотири дні відпочинку; другий тиждень — чотири дні роботи по дванадцять годин і три дні відпочинку.

Останні два варіанти мають відповідно 5 і 8 годин надурочно часу, який оплачується в підвищеному розмірі.
Перевага «стислого робочого тижня»:

  1. скорочення кількості цілодобових невиходів на роботу;
  2. зменшення витрат підготовчо-завершального часу;
  3. краще використання основних фондів;
  4. створення умов для проведення ремонтних робіт, пов’яза­них із зупинкою устаткування та ін.

Розроблення нестандартних режимів робочого часу є дуже відповідальним завданням. Але за допомогою їхнього грамотного впровадження можна досягти значного поліпшення використання робочого часу, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці й ефективності виробництва в цілому.
10.5. Методи аналізу ефективності
використання робочого часу

Вивчення використання робочого часу на підприємствах і в організаціях дає змогу виявити втрати часу та їхні причини й домогтися раціональнішого використання праці персоналу.
Ефективність затрат робочого часу можна визначити на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з обґрунтованою мірою праці.
Виявлення резервів і використання робочого часу, ефективність усіх стадій виробництва залежать від обліку робочого часу. Незалежно від режиму роботи на кожному підприємстві, має бути організовано табельний облік використання робочого часу (типова форма № П-12 «Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за ____ рік», затверджена наказом Мінстату України від 9 жовтня 1995 р. № 253). У табель уносять усіх постійних і тимчасових працівників, які перебувають у списочному складі підприємства.
Записи в табелі обліку використання робочого часу про причини відсутності на роботі, роботи понад норми та інші відхилення від нормальних умов праці мають бути зроблені лише на підставі документів, оформлених відповідним чином (листи непрацездатності, листи простоїв, довідки про виконання громадських обов’язків та ін.). Для заповнення табеля існують умовні поз­начки: Р — години (дні) роботи; К — відрядження; В — основна щорічна відпустка; Х — тимчасова непрацездатність та відпустки з догляду за хворим, оформлені листами непрацездатності; ЦП — цілозмінні простої з вини працюючих; ВП — внутрішньозмінні простої з вини працюючих; ПР — прогули; ЗП — запізнення; ПЗ — передчасне залишення роботи; ВШ — вихідні (дні щотижневого відпочинку), святкові та неробочі дні; МН — страйки. Облік використання робочого часу може здійснюватися або методом безперервної реєстрації, або за відхиленнями, тобто тільки відміткою неявки, запізнень, прогулів. У цьому разі наприкінці місяця рахують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі втрати й отримують фактично відпрацьований час.
Фонд робочого часу поділяється на цілоденний і внутрізмінний.
Внутрізмінний фонд — це кількість годин і хвилин роботи за зміну.
Цілоденний фонд робочого часу містить кількість робочих днів, які необхідно відпрацювати одному чи всім працівникам протягом місяця, кварталу, року.
Ефективність використання цілоденного робочого часу аналізують на базі табельного обліку. Використання внутрізмінного робочого часу визначають проведенням періодичних і одночасних обстежень (фотографій і самофотографій робочого дня, моментних спостережень).
Фотографія проводиться для одержання даних для виявлення втрат робочого часу з різних причин та розроблення організаційно-технічних заходів з удосконалення використання робочого часу. Її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Фотографія здійснюється спостерігачем або самим праців­ником (самофотографія) методом безпосередніх вимірів під час виконання виробничого завдання на робочому місці. Найчастіше об’єктом спостереження є працівники, які не виконують завдання, для визначення причин, що заважають це зробити, або передові працівники для вивчення передового досвіду, щоб ефективніше використати робочий час. На підставі матеріалів фотографії складається фактичний баланс робочого часу у хвилинах і відсотках, який порівнюється з нормативним. Для аналізу використання робочого часу розраховують три відносні показники: коефіцієнт ефективного використання змінного робочого часу; коефі­цієнт неприхованих (явних) утрат робочого часу; коефіцієнт прихованих утрат робочого часу.
Отже, фотографія робочого часу дає змогу виявляти як наявні, так і невидимі, приховані, утрати робочого часу для його продуктивнішого використання.
Метод моментних спостережень полягає в тому, що спостерігач через неоднакові проміжки часу (моменти) фіксує те, що відбувається на робочих місцях в обраній зоні спостереження. За цього методу значно зростає кількість спостережуваних об’єктів (працівників, верстатів, машин), поліпшується оперативність одержання потрібної інформації, забезпечується достатня точність результатів спостереження. Недоліком цього методу є неможливість точного визначення обсягу певних видів утрат робочого часу протягом зміни загалом та в розрахунку на кожного конкретного працівника внаслідок того, що облік моментоспостережень ведеться на всю сукупність спостережуваних об’єктів. Однак цей метод також дає змогу обчислювати показники використання робочого часу, визначати його втрати та виявляти їхні конкретні причини, робити пропозиції щодо поліпшення використання робочого часу.
Ефективність використання робочого часу протягом місяця, кварталу, року аналізують за даними форми статистичної звітності № 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу».

Запитання та завдання для самоконтролю

  1. У чому полягає сутність робочого часу як універсальної міри кількості праці?
  2. Чим визначається загальна норма робочого часу?
  3. Як характеризується нормальна тривалість робочого часу?
  4. Для яких категорій працівників установлюється скорочена тривалість робочого часу?
  5. Яка тривалість щоденної роботи за п’ятиденного й шестиденного робочого тижня?
  6. Які обмеження роботи має працівник у нічний час, напередодні святкових, неробочих і вихідних днів?
  7. Яким чином регулюється тривалість відпусток?
  8. Як установлюються раціональні режими праці й відпочинку?
  9. Схарактеризувати гнучкі режими праці.
  10. Як аналізується ефективність використання робочого часу залежно від режимів праці?

Література

  1. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., та ін. Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абра­мова. — К.: ВІПОЛ, 1995. — 208 с.
  2. Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.
  3. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 200 с.
  4. Законодавство України про працю. — К.: А.С.К., 2002. — 304 с.
  5. Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. — К.: А.С.К., 2000. — 1072 с.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.