лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент персоналу

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

У результаті кожен новачок повинен знати загальні правила, вимоги до роботи; стандарти її виконання; процедури подачі скарг; дії в разі запізнення чи хвороби, необхідності взяти відгул, відпроситися тощо.
Керівник та прикріплений до нового працівника наставник здійснюють інструктаж, контроль за першими кроками новачка, виявляють сильні та слабкі сторони його підготовки, визначають реальну потребу в додатковому навчанні, надають всебічну допомогу в адаптації.
Адаптацiя, з одного боку, означає введення особи в нове для неї предметно-речове та соцiальне середовище (адаптація людини до роботи), тобто це процес пiзнання норм та традицiй, прий­нятих на пiдприємствi, процес професiйного навчання та перепiдготовки, усвiдомлення того, що є важливим на даному пiдприємствi або на робочому мiсцi. З іншого боку, адаптація — це пристосування керівництвом підприємства умов праці та її мотивів до цілей, потреб та норм поведінки працівників (адаптація роботи до людини). Остання передбачає організацію робочих місць відповідно до вимог ергономіки; гнучке регулювання ритму та тривалості робочого часу; розподіл функцій і конкретних завдань стосовно особливостей та здібностей працівників; індивідуальні системи стимулювання тощо.
Адаптація працівника до підприємства може бути активною, коли він впливає на колективні норми, цінності, форми взаємодії тощо для того, щоб змінити їх та пристосувати до своїх потреб, та пасивною, коли прагнення впливати на середовище немає.
Крім того, розрізняють первинну виробничу адаптацію, коли людина вперше включається в постійну трудову діяльність на конкретному підприємстві, і вторинну — коли пристосовуються працівники, які вже мають досвід професійної діяльності.
За змістом виробничу адаптацію, як складне явище, можна розглядати з різних позицій, виділяючи психофізіологічну, професійну, соціально-психологічну та організаційну її сторони. Кожна з них має свій об’єкт, цільові завдання, показники ефектив­ності.
Психофізіологічна адаптація — це пристосування до нових психофізіологічних і психологічних навантажень, фізіологічних умов праці, тобто до трудової діяльності на рівні організму працівника як цілого, результатом чого стають менші зміни його фун­кціонального стану (менша втомлюваність, пристосованість до високих фізичних навантажень тощо). Іншими словами, психофiзiологiчна адаптація — це процес засвоєння сукупностi всiх умов, необхiдних працiвнику пiд час роботи. До останніх можна віднести фізичні та психічні навантаження, рівень монотонності праці, санітарно-гігієнічні умови праці, зручність робочого місця, зовнішні фактори впливу (шум, освітлення, вібрація тощо).
Професійна адаптація — повне й успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, його умов і організації. Вона виражається в певному рівні оволодіння професійними знаннями, навичками та вміннями, у відповідності характеру працівника характеру професії, у формуваннi деяких професiйно необхiдних якостей особи, у розвитку стiйкого позитивного ставлення працiвника до своєї професiї. Професійна адаптація передбачає постійне вдосконалення трудових здібностей (професійних навичок, додаткових знань, навичок спілкування тощо).
Соціально-психологічна адаптація — це пристосування особи до відносно нового для неї соціуму, тобто введення особи в колек­тив як рівноправної, прийнятої всіма його членами, у систему взаємовiдносин колективу з його традицiями, нормами життя, цiннісними орiєнтацiями; пристосування особи до соціального оточення в колективі, до традицій і неписаних норм колективу, до стилю роботи керівників, до особливостей ділових і міжособистісних стосунків, що склалися в колективі, та до соціальних позицій окремих членів колективу.
Серед складових виробничого середовища, до яких потрібно адаптуватися працівнику, поряд з такими, як умови та зміст праці, посадові обов’язки, є складові із соціально-економічним відтінком: організація праці, оплата праці й матеріальне стимулювання, соціально-побутова сфера підприємства, організація дозвілля працівників і т. ін. Невипадково деякі дослідники виділяють соціально-економічний аспект виробничої адаптації [3, с. 71].
І. А. Скопилатов та О. Ю. Єфремов виокремлюють також організаційну адаптацію, характеризуючи її як засвоєння ролі та соціального статусу робочого місця та підрозділу в загальній організаційній структурі, розуміння особливостей організаційного механізму управління організацією, а також підготовленість працівника до сприйняття й реалізації нововведень технічного або організаційно-економічного характеру [6, с. 235].
Кожен з різновидів виробничої адаптації, як уже зазначалося, має свої особливості й цілі. Разом з тим вони знаходяться в постійній взаємодії й загалом спрямовані на: зменшення необґрунтовано високої плинності та рівня захворюваності працівників; скорочення періоду збереження знижених виробничих показників, властивих неадаптованому працівнику, та періоду формування трудового стереотипу; зниження рівня браку; зменшення кількості поломок устаткування й інструменту, терміну виходу на середній рівень виконання норм у цеху, на ділянці, кількості порушень трудової дисципліни; формування відчуття причетності до справ організації; формування в працівників правильного розуміння своїх завдань та обов’язків; розвиток навичок виконання обов’язків; підвищення рівня мотивації до праці; правильне розуміння своєї ролі в успіху організації тощо.
Успішність адаптації залежить від таких основних умов:

  • Раціональність організаційного механізму управління нею.
  • Характеристики виробничого середовища й особливості їхнього впливу (прямого чи непрямого) на показники й результати адаптації та визначення значимості певної сторони адаптації для конкретних умов виробничого середовища. Чим складніше середовище, чим більша його відмінність від звичного виробничого середовища на попередньому місці роботи, тим актуальнішими є заходи щодо пристосування середовища до людини: поліпшення умов праці, урахування ергономічних вимог під час організації робочого місця (вибір відповідного устаткування, планування робочого місця) та під час конструювання устаткування, орго-
    снастки тощо, а також заходи, спрямовані на зниження стомлюваності людини.
  • Якісний рівень роботи з професійної орієнтації потенційних співробітників і, зокрема, професійного добору кадрів. Останній дає змогу виявити працівників, імовірність успішної адаптації яких до даних факторів виробничого середовища найвища. Особливо це стосується професій, що висувають до працівника специфічні вимоги (уважність, гострота зору тощо).
  • Конкретизація підходу до кожного працівника та для окремих категорій працівників. Зокрема, стосовно молодих робітників адаптація має передбачати: аналіз очікувань нових робітників (з’ясування на підставі бесіди мотивів найму на роботу та очікувань, зв’язаних з даним підприємством), прогноз стабільності новачка (як довго він може пропрацювати в даному колективі), організацію контролю адаптації шляхом періодичних зустрічей чи заочно в перші три місяці їхньої роботи, ліквідацію причин конфліктних ситуацій чи незадоволеності вирішенням проблем адаптантів, накладання санкцій у відношенні тих, хто зобов’язаний був усунути причини неадаптації, узагальнення матеріалів про хід адаптації новачків, ознайомлення з ними адміністрації підприємства і лінійних керівників.
  • Об’єктивність ділової оцінки персоналу (як під час відбирання, так і в процесі трудової адаптації працівників).
  • Престиж та привабливість професії та роботи з даної спеціальності саме в даній організації.
  • Особливості організації праці.
  • Гнучкість внутрішньовиробничої системи профнавчання персоналу.
  • Особливості соціально-психологічного клімату в колективі, тому що почуттями товариськості та взаємодопомоги розвиваються ділові взаємини, підвищуються трудова активність працівників, задоволеність працею. З економічного погляду психологіч­ний клімат і моральна обстановка на підприємстві істотно впливають на продуктивність праці, діючи на психіку й настрій людей.
  • Особисті якості адаптанта, тому що розроблення заходів, що позитивно впливають на адаптацію, потребує знання суб’єк­тивних характеристик працівника (стать, вік, його психофізіологічні характеристики, а також освіта, стаж тощо).

Звернемо особливу увагу на те, що рівень успішності адаптації найбільше залежить від раціональності системи управління адаптацією, в основу якої входять три організаційні елементи: структурне закріплення функцій управління адаптацією; технологія процесу управління адаптацією; інформаційне забезпечення цього процесу [6, с. 236].
По-перше, для виконання значної організаційної роботи, пов’я­заної з адаптацією, на багатьох підприємствах створюються спеціалізовані служби адаптації кадрів. Залежно від чисельності персоналу підприємства, структури управління підприємством, наявності й організації системи керування персоналом, націленості адміністрації підприємства на вирішення соціальних завдань у сфері управління виробництвом тощо, служби адаптації працівника можуть бути організовані за різними схемами. Так, в одних випадках вони можуть бути самостійними структурними підрозділами (відділ, лабораторія). В інших — входити до складу інших функціональних підрозділів, наприклад, у відділ кадрів, соціологічну лабораторію, відділ праці та заробітної плати, у штатний розклад цехових управлінських структур тощо. Як варіант структурного закріплення функцій з адаптації може розглядатися також і наставництво, яке дає змогу не тільки підвищити успішність адаптації, але й засвідчити довіру адміністрації до досвідче­ного працівника, стати засобом активізації творчого потенціалу досвідчених працівників, посилити їхню єдність з корпоративною культурою організації, стати певним етапом в їхньому службовому просуванні та формою матеріального стимулювання.
Основні завдання служби адаптації — розроблення та впровад­ження за участю функціональних служб управління підприємством заходів щодо скорочення несприятливих наслідків від роботи неадаптованого працівника, зі стабілізації трудового колективу, зростання трудової віддачі працівників, підвищення задоволеності працею. Важливе завдання служби адаптації полягає також у координації діяльності всіх ланок підприємства (функціональних служб заводоуправління, адміністрації, лінійних керівників), що стосуються здійснення конкретних заходів з адаптації, у зміні параметрів зовнішнього середовища тощо [3, с. 177].
По-друге, технологічно процес адаптації може бути реалізовано через: організацію семінарів, курсів тощо з різних аспектів адаптації (проведення індивідуальних бесід керівника або наставника з новим співробітником; використання методів поступового ускладнення завдань, які виконує новий працівник; виконання разових громадських доручень для встановлення кон­тактів нового працівника з колективом; проведення в колективі спеціальних рольових ігор для згуртування співробітників та розвитку групової динаміки; створення цільових груп та творчих колективів з ротацією їхнього складу, часу та проблематики роботи) [6, с. 237].
По-третє, інформаційне забезпечення процесу адаптації, пов’я­зане зі збором та оцінкою показників її рівня та тривалості (межі адаптації). Під час визначення строків адаптації (а з ними й можливих збитків) як її межа, тобто момент завершення її як процесу, можуть використовуватися визначені кількісні показники, що характеризують окремі сторони адаптації, чи система показників. Можна виокремити такі показники:

  • об’єктивні, які характеризують ефективність трудової діяльності та активну участь працівників у її різних сферах (систематичне виконання норм, якісне виготовлення продукції, відсутність порушень у ритмі роботи конвеєрної чи потокової лінії, професійна стійкість, зростання кваліфікації, рівень трудової дисципліни тощо);
  • суб’єктивні, які характеризують рівень задоволеності працівників своєю професією, умовами праці, колективом, роботою взагалі або окремими її проявами тощо.

За іншим підходом до оцінки виробничої адаптації, об’єктивні показники розрізняються за приналежністю до кожної з її сторін [3, с. 173]. Так, для характеристики психофізіологічної адаптації, особливо на роботах з великою фізичною напругою (наприклад, для оцінки ступеня тренованості як одного з результатів адаптації), використовуються показники продуктивності й енерговитрат, а також показники стану серцево-судинної системи, функції кровообігу, дихання, швидкість відновлення тощо.
Професійну адаптацію, як повне й успішне оволодіння професією, характеризують такі показники, як ступінь освоєння норм часу (їхнє виконання, досягнення середнього відсотка, що склався в колективі), вихід на середній рівень браку продукції з вини працівника тощо.
До показників, що характеризують соціально-психологічну адаптацію, належать рівень психологічної задоволеності новим для людини виробничим середовищем у цілому та її найважливішими для нього компонентами, характером взаємин з товаришами, адміністрацією, своїм становищем у колективі, рівень задоволення життєвих устремлінь тощо.
Узагалі управління процесом адаптації — це активний вплив на фактори, що визначають її хід, терміни, зниження несприятливих наслідків тощо. У процесі управління важливо враховувати роль певної сторони виробничої адаптації залежно від конкретної ситуації. Так, для працівників однієї професійної групи в певних умовах роботи найскладнішою проблемою може виявитися, наприклад, психофізіологічна сторона адаптації, для інших — соціально-пси­хологічна. Те саме можна сказати про працівників різного віку. Наприклад, молоді працівники, які прийшли на підпри­ємство з зовнішнього ринку праці, зустрічаються, як правило, з усіма сторонами виробничої адаптації, а для працівників, що змінили структурний підрозділ підприємства, вимоги до соціально-психологічної адаптації можуть бути істотно ослаблені, тому що їм доведеться пристосовуватися тільки до первинного трудового колективу.
Процес адаптації проходить у декілька стадiй: ознайомлення, пристосування, асимiляцiя (повне пристосування до середовища), ідентифiкацiя (ототожнення особистих цiлей працівника з цiлями пiдприємства). Відповідно до ступеня ототожнення особистих цілей працівника з цілями підприємства працiвники подiляються на байдужих, частково та повнiстю iдентифiкованих.
Наступним важливим процесом руху кадрів у організації є переміщення. В управлiнськiй практицi великих компанiй зустрi­чаються, як правило, три типи перемiщень керiвникiв: пiдвищен­ня (або пониження) посади з розширенням (або звуженням) кола обов’язкiв, збiльшенням (зменшенням) прав та рiвня дiяльностi; пiдвищення рiвня квалiфiкацiї, яке супроводжується виконанням складніших завдань і не пов’язане з пiдвищенням посади, але пов’язане зі зростанням заробiтної плати; змiна кола завдань i обов’язкiв без пiдвищення квалiфiкацiї, посади й заробiтної плати (ротацiя).
Першi два типи характернi й популярнi та використовуються в США й країнах ЄС, а в Японiї пiдвищення посади сковане формалiзованою процедурою, яка обумовлена стажем роботи. При цьому акцент робиться на розширеннi кола та складностi завдань, проте особливо характерним типом перемiщення працiвникiв на японських пiдприємствах є ротацiя.
Розглянемо організаційні форми ротації працівників у межах підприємства (детальніше див. в навчальному посібнику Є. В. Мас­лова, с. 137). Так, залежно від виду поділу праці, можна розрізняти ротацію як: зміну робітником операцій на ділянці (потокової лінії, конвеєрі) у межах однієї професії; зміну операцій, що належать до різних професій.
Рух робітників у межах ділянки лише умовно можна віднести до ротації, тому що найчастіше він є одним з напрямів удосконалювання організації праці та має на меті дозавантаження робітників, забезпечення безперебійного функціонування групи робочих місць через кооперацію праці на базі взаємодопомоги.
За ознакою приналежності попереднього й нового місця роботи розрізняють ротацію як переміщення робітників з ділянки на ділянку, з цеху в цех без зміни та зі зміною професії (виду діяльності); за межі даного підприємства, але в межах об’єд­нання (фірми), причому характер роботи може мало чим відрізнятися від попереднього; за межі підприємства, але зі зміною характеру діяльності (у нові організаційні структурні підрозділи об’єднання, наприклад, з науково-дослідним нахилом, торговим профілем тощо). Особливістю зазначеного вище даного виду ротації є те, що вона пов’язана головним чином уже не з організацією праці (дозавантаженням, взаємодопомогою), а з перестановкою працівників у зв’язку зі зміною потреби в робочій силі.
За ознакою характеру маневру робочою силою ротація може мати епізодичний (випадковий) та постійний характер.
За ознакою тривалості ротація буває:

  • короткочасною, коли після виконання робіт на іншому робочому місці працівник повертається до своєї попередньої роботи;
  • досить тривалою;
  • постійною, тобто новий вид діяльності стає постійною роботою.

За ознакою замкненості ротацію розподіляють на ланцюжкову й колоподібну.
З наведеної класифікації видно, що ротація найчастіше припус­кає зміну професії, а то й виду діяльності. Тому її передумовами є наявність у працівника:

  • або необхідних знань і навичок, тобто підготовки за новою професією (видом діяльності);
  • або достатньо високого загальноосвітнього рівня, широкої базової спеціальної підготовки як умови освоєння нової професії (виду діяльності)швидкого й з мінімальними витратами коштів.

У разі недотримання цих передумов ротація кадрів і їхня нова розстановка припускають відповідні витрати коштів і тривалу підготовчу роботу. Останнє пояснюється тим, що деякі підприємства під час формування контингенту працівників за умов фун­кціонування ринку праці в процесі замінювання вибулих віддають перевагу набору потенційно мобільних у професійному відношенні робітників чи тим, які мають фундаментальну професійну підготовку в системі професійно-технічної освіти як гарантію швидкого освоєння нових професій.

Ротація кадрів слугує засобом:

    • поліпшення організації праці;
    • раціонального використання робочої сили як альтернативи звільненню працівників у разі зниження потреби в них на попередніх робочих місцях;
    • цілеспрямованої політики, пов’язаної з плануванням ділової кар’єри;
    • задоволення потреби працівників у змістовнішій праці, кваліфікаційному зростанні, підвищенні заробітку та для інших цілей.
    • забезпечення завантаження працівника протягом визначеного періоду часу, оскільки на основному місці роботи загрожує простій;
    • оперативної зміни в розстановці працівників через невихід на роботу когось із них;
    • зниження стомлюваності (чергування операцій, робіт) як засіб підвищення змістовності праці;
    • підвищення кваліфікації в межах планування робочої кар’є­ри, формування управлінського персоналу;

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.