лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Інформатика інвестування

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

В усякому разі мені здається, що вибрані КС дають більше можливостей для дискусій, що і є основною метою книги. Та піде­мо далі, не використовуючи поки що пЦ4 і його похідних, а обмежуючись пЦ2, пЦ3 і пЦ5.
Нагадаю, що ми обговорюємо, у принципі, «парадоксальний» варіант можливого співвідношення цілей програми Уряду (спе-
ціально, щоб мати можливість отримати несподівані результати, бо ж, як на мене, головне завдання комп’ютера — стимулювати творчість). Так-от ми почали із припущення (2) підрозд. 3.2.2 комп’ютерною мовою, з перекладом (2) в цьому підрозділі, який у прийнятих скороченнях можна висловити так (порівняйте текст після (2)):
наслідком того, що якщо не конкурентоспроможність приведе до інтеграції, то буде бідність (не багатство).
Таке припущення економічно правдоподібне, і тому його інша форма (3), яку запропонував комп’ютер і яка, можливо, більш зручна для прийняття рішень, теж не викликає особливих емоцій:
або бідність, або ні конкурентоспроможності, ні інтеграції.   (4)
Ми вже обговорили деякі зв’язки цього положення з іншими, тут тільки звернімо увагу, що у принципі воно може бути істинним, якщо буде істинним хоч одне «або», а це, зокрема, означає, що крім абсолютно програшного варіанта, коли всі «або» — істинні, і ми взагалі залишимось і бідними, і не конкурентоспроможними, та ще й не інтегрованими (а кому ми такі потрібні?), є ще інші можливості:
1) бідні, але інтегровані і конкурентоспроможні;
2) багаті, але ні конкурентоспроможні, ні інтегровані.
Не забувайте, що ми користуємося скороченнями, так що багаті — це лише зниження рівня бідності… і т. ін. Так чи інакше принаймні якась надія є, хоч, скажімо, не дуже вже й радісна. Першу альтернативу можна трактувати як такий собі статус колонії (що вже обговорювався), а другий у принципі ми вже проходили... 70 років.
Читач (лівий):
— А хіба неможливо реалізувати незалежність від усіляких там МВФ й інших паразитів, та й усього капіталістичного світу в рамках іншої, більш досконалої моделі, з урахуванням нових партійних програм. Адже Україна така багата, що може бути і самодостатньою, звісно, під відповідним («мудрим» — мається на увазі) керівництвом? Та й взагалі за радянської влади ми були значно багатші, якраз згідно з повним текстом пЦ2.
— У принципі Ви знову праві, але тільки «у принципі», оскільки, щоб керувати такою складною ІС, як суспільство, треба бути не менш складним ніж воно само (це трохи «вільна» інтерпретація однієї із думок Дж. фон Неймана), а що такі «надлюди» можливі, якраз з огляду на минулий досвід є всі підстави сумніватися. Як правило, їхня «надлюдськість» проявлялась (точніше не могла не проявлятись) в інших, скажімо специфічних формах. А чому не могла не..? Тому що необхідно було спрощувати систему, щоб звести її до такої собі «площі Перікла», для взаємної адаптації за Дж. Ней­маном. Цікаво, що при цьому порушувався, зокрема, основний принцип матеріалізму, і «суб’єктивна» реальність ставала «об’єктив­ною». А в результаті насильницьки реалізовувався ПІБ на основі дедуктивного компонента, що, по суті, було в основному домислом.
Іра:
— Все життя — це спроба реалізувати свої домисли, так що ПМД непотрібний, оскільки… ось учора на фондовому ринку…
— Це дуже цікаво, особливо щодо ПМД. Дійсно, все життя — це спроба… але ж вона не завжди вдається і кінець кінцем домис­ли «заміщуються» іншими моделями (по ПМВ), йде взаємна адаптація на основі ЕПЦМ і ПІБ реалізується з максимально можливою відповідністю для всіх.
— Хотілось би, але як влучно підмітив Данте: «Благими помислами встелено дорогу до пекла», хоч, звісно, зрештою ми дійсно все життя балансуємо на цій дорозі, як я почала розповідати…
Читач (лівий):
— Будь ласка, не відволікайте, мені все-таки цікаво, як автор вийде із того очевидного положення, що за радянської влади ми все ж були значно багатшими, ніж зараз.
— Щодо нашого «багатства» тоді досить було виїхати за кордон… але це вже загальновідомі істини, а от чому зараз такі бідні (звісно, напрошується відома приказка), яку б я закінчив так: «…що так довго (аж 70 років) терпіли». Так що давайте від політики повернемося до логіки.
— Добре, я розумію слабкість Ваших аргументів, давайте до логіки. Повертаючись до двох альтернатив, зазначимо, що друга може мати дві можливості:
2.1. Конкурентоспроможні, але не інтегровані;
2.2. Не конкурентоспроможні, але інтегровані.
Мені здається, що читачі, які мають хоч якесь уявлення про булеву алгебру, розуміють, що положення 2 може бути хибним, якщо навіть якийсь один із членів кон’юнкції буде істинним (0 = 1 · 0 = 0 · 1). Чи не так? А з 2.1 випливає, що можна бути конкурентоспроможним без МВФ й інтеграції до «Європейського союзу…», хоч у принципі бажано було б інтегруватись з Росією в новий Союз.
— Щоб проілюструвати, як виникають логічні помилки (що в житті можуть призвести до важких наслідків), припустимо, що Ви праві (якщо не лівий читач знайде помилку вже тут, він — уважний читач). Так-от питання до лівого читача, який запропонував останні пункти — як бути із суперечністю між 2.1 і 2.2, що не можуть бути одночасно сумісними?
— Ну добре, хоч я й бачу можливість зняти цю суперечність за допомогою діалектичної логіки (автор: «Цікаво, що я — теж, але інакше»), та, враховуючи Ваші порівняно скромні знання праць класиків марксизму (автор — «точно, про це мені казали у ВАК ще 25 років тому, але я все-таки знаю, що діалектика — то насамперед Гегель»), так-от, враховуючи …обмежимося формальною логікою і поки що не будемо говорити про можливу інтеграцію в Союз… Радянський, тобто розглянемо тільки 2.1.
— Добре, давайте розглянемо… звідки цей пункт з’явився.
— Ну як звідки? Із формули (3), яку перепишу для полегшення розмови з Вами у вигляді:
або не буде багатства, або
не буде ніконкурентоспроможності,ніінтеграції.      (5)
Пробачте, але це вже зовсім інша формула.
— Чого це інша, ну добре, я розумію, що замінивши бідність на не багатство, я, по-Вашому, знову привніс політику.
— Може, й так, але з логікою в цій частині все в порядку, і претензій у мене немає жодних, а ось щодо «другого» не буде…
— Не розумію, чому в першому випадку можна, а у другому — ні.
— Між іншим, це непогана ілюстрація, як, користуючись неформалізованою мовою, можна досить легко привнести домисли, якщо цього захотіти або не помітити. Повернімося до вихідної формули (3).
Так я її, по суті, і записав «людською» (за Вашою термінологією) мовою, точно як там записано, замінивши тільки за взаєм­ною згодою для скорочення деякі слова. Що знову тут якась політика, але, пробачте, вже не з мого боку.
— Та ні, заміни справді узгоджені, це ж просто скорочення, які ми в будь-який момент можемо замінити на вихідні тексти.
А щоб прояснити питання звернімося до формули (4) або перепишемо форму (3) в інших, більш наочних «людино-комп’ютер­них» (згадайте таблицю з підрозд. 3.2.1) позначеннях:
~ багатство U ~ конкурентоспроможність U~ інтеграція.
— Це саме, що й написав…
— Ні, Ви написали:
~ багатство U ~ (~ конкурентоспроможність U~ інтеграція),
а це, як розуміють усі читачі чи навіть їхні діти, що не вміють читати, щось зовсім інше. Водночас у звичайній мові така собі «дрібничка» може залишитись непоміченою, і ми довго можемо дискутувати стосовно можливостей, скажімо, «інтеграції» в умовах конкурентоспроможності чи за її відсутності. Адже в першому випадку істинною може бути вихідна логічна форма тільки за одночасної відсутності обох складових (якщо ми не захочемо бути бідними), а в «лівому» варіанті на додаток до 2.1 і 2.2 є ще один ну зовсім чудовий вихід:
2.3. і інтегровані, і конкурентоспроможні.
Це прямо випливає з елементарної логічної формули (один із так званих законів де Моргана) для яких завгодно моделей a i b, що можуть бути зважені на булевих «терезах»: ~(~a U ~b)=aUb. А чи не здається читачеві, що часом через такі ось елементарні помилки можуть точитися безплідні, тривалі, дорогі (для нас усіх) дискусії, буксувати економіка, розпадатися сім’ї.
Оксана:
— Ні, не здається, бо ж існує багато людей, а отже — колективний розум, що виправить ще й не такі елементарні помилки у процесі еволюції…
— …або допустить ще елементарніші, як про це свідчить істо­рія. Втім, Оксана права, що ми розглядали дійсно дуже елементарні булеві форми, усього з трьома поняттями, і навіть у цьому разі не все зразу було ясно, а людству (та й кожному із нас) доводиться мати справу з незрівнянно складнішими СІ, і все ж не завжди ми помиляємось. Правда, можна побажати, щоб помилок було менше, може, й еволюція якось була б не такою вже страшною.
Читач (справедливий):
— Не треба тільки перебільшувати значення формальних методів, адже, скажімо, в нашому випадку ми просто отримали попередні припущення в іншій формі, нехай і в більш наочній, чи зручній для аналізу, але ж її завжди можна змінити і дістати зовсім інші висновки.
— Абсолютно правильно, але тоді ми обговорюватимемо, ска­жімо, тільки одну вихідну форму (із двох імплікацій, як, наприклад, у нашому випадку), а не значно більше альтернативних форм, що можуть множитись без потреби або навпаки (для когось) навіть за однієї незначної логічної помилки в одному символі. Може, тоді не треба буде брати штурмом Бастилію чи трибуну, а Анні — кидатись під потяг…
Я навів цей досить тривалий діалог, аби читач-гуманітарій ще раз зрозумів, навіщо потрібна математика і формалізація, якщо ми хочемо порозумітись і синтезувати ПІБ на основі ПМД і ПМВ, а не «порушувати регламент». А до чого може призвести така, на перший погляд, незначна помилка, особливо в документах високого ступеня системності, яким, зокрема, є програма Уряду, можна тільки здогадуватись.

3.2.4. Коли лівий читач — правий

Читач (лівий, але, як з’ясувалось, де в чому і правий):
— Я уважно продивився нашу дискусію стосовно логічної моделі (2) із підрозд. 3.2.3 і мушу зауважити, що, незважаючи на те, що, хоч у деяких питаннях я й допустився формальної неточності, але Ви, авторе, теж (підозрюю, навмисне). Річ у тім, що модель (2), як я й говорив, може бути істинною не тільки в рамках тих двох «куцих» гіпотез, які Ви розглянули.
— Хоч мені й неприємно, але все-таки приємно: неприємно, коли хтось (а тим більше — лівий) фіксує мою неправоту (а це — так), а приємно, бо значить, все-таки читають… (така собі «діалектична» логіка). Єдине, що я хотів сказати у своє виправдання, так це те, що мені здалась достатньою та, по суті, ілюстрація необхідності логічного аналізу навіть всього лише кількох досить простих (хоч і важливих для нашого майбутнього — все ж за основу взято «Стратегічні цілі… Уряду») понять.
Щодо «простих», то я маю на увазі, звісно, не їхню семантику, а лише — звичність використання. Погодьтесь, що `багатство`, `інтеграція`, `конкурентоспроможність` (я використав ` замість «), тобто ті поняття, які поки ми з Вами і аналізували, досить звичні, і, між іншим, саме тому існує реальна загроза (яка може вже де в чому й стала дійсністю), наробити багато помилок, які, по суті, є логічними.
— Щось Ви надто довго виправдовуєтесь, либонь, знову хочете увести вбік, де вже й не розбереш, де «праве», де «ліве».
— І знову він правий. Давайте по суті:
`інтеграція` and `конкурентоспроможність` and not `багатство`;
or `інтеграція` and not `конкурентоспроможність` and not `багатство`;
or not `інтеграція` and `конкурентоспроможність` and not `багатство`; (1)
or not (`інтеграція` or `конкурентоспроможність` or `багатство`);
or not (`інтеграція` or `конкурентоспроможність`) and `багатство`.
Володя:
— Я не зовсім зрозумів, що це…
— Це відповідь комп’ютера на справедливий закид читача, що розглянуто не всі можливі альтернативи (будемо говорити — «гіпотези»), що можуть привести до вихідної моделі (див. (2) підрозд. 3.2.3), тобто є достатніми умовами її істинності.
Це легко перевіряється, але спочатку деякі суто технічні зауваження. Я (хоч і патріот) не переводив логічні сполучники українською, вважаючи, що вони після попередніх обговорень і так зрозумілі. Крім того, хоч комп’ютер і мав видати результат у так званій «досконалій диз’юнктивно-нормальній формі» — ДДНФ (це «повна» диз’юнкція «елементарних» кон’юнкцій, імплікація кожної з яких залишає логічну форму (див. (2) підрозд. 3.2.3) — істинною), він зімпровізував. Так-от комп’ютер, може й не безпідставно, вирішив спростити запис, використовуючи «закони де Моргана» у двох останніх рядках. Не інакше, комп’ютер стежив за нашою дискусією і запримітив, що з цими «законами» ми вже познайомились. Я вирішив поважати його думку і нічого не змінювати (може, він теж правий?). Дійсно, неважко переконатись, що після «розкриття дужок» із урахуванням цих «законів», послання комп’ютера набирає вигляду, звичайного для ДДНФ.
Тут доречно тільки пояснити слово «досконала» і чим ДДНФ відрізняється від «просто» ДНФ. ДДНФ не має однакових диз’юнкцій, кожна з яких містить всі змінні (предметні рубрики), що утворюють відповідну кількість кон’юнкцій (із запереченням або без), ні в якій диз’юнкції нема змінної одночасно з її ж запереченням. Легко перевірити, що в (1) все саме так.
А тепер — по суті. Звісно, перевірку того, що гіпотези (не забули нашу термінологічну домовленість?) задовольняють «вихідну» форму (2), яка у принципі теж може трактуватись як «гіпотетична» модель, можна було б знову-таки покласти на комп’ютер, але оскільки статус цієї книги невизначений, вважатимемо її тут посібником і спробуємо «розрахуватись з істиною» самі.
Оскільки формули (2) і (3) з підрозд. 3.2.3 логічно еквівалентні, це зручніше зробити з використанням останньої формули, яку відповідно «перекладемо», врахувавши «скорочення» у вигляді слів, які ми ввели для пЦ, та «англійську» мову комп’ютера.
Маємо:
not `багатство` or not `конкурентоспроможність` and not `інтеграція`.
Повторюсь, але нагадаю читачеві, що це скорочене висловлення звичайної мови, форму якого я, враховуючи попередню дискусію, трошки зміню:
або не буде «зниження рівня бідності й примноження багатства народу» або (не буде «підвищення конкурентоспроможності національної економіки» і не буде «інтеграції України до Європейського союзу»). Для ясності я поставив (непотрібні) дужки, адже читач, звісно, не забув про послідовність логічних операцій (спочатку and (i)).
Чи задовольняє цю форму перша гіпотеза комп’ютера, яка від­повідно означає («перекладемо» для зразка): «інтеграція України до Європейського союзу» і «підвищення конкурентоспроможності національної економіки»,і (але) не «зниження рівня бідності й примноження багатства народу».
Володя:
— Як розуміти слово «задовольняє» в цьому контексті?
— Запитання слушне і важливе. У принципі — як звичайно, тобто чи буде істинною вихідна форма, якщо істинна прийнята гіпотеза.
Іра:
— Не розумію взагалі про що мова, коли окремі кон’юнкції ДДНФ (як і форма взагалі) якраз і синтезувалися на підставі істинності вихідної форми, тобто, так би мовити, умова має виконуватися «за визначенням».
Оксана:
— А я спробувала перевірити, чи логічно еквівалентні ці вирази, сама відповідно спростивши їх, а потім ще й на комп’ютері разом із Вами…
— …і дістали, природно, негативний результат, оскільки йдеться не про еквівалентність, а про достатню умову істинності вихідної форми, якщо істинна гіпотеза. Отже, зв’яжемо ці форми через імплікацію, і комп’ютер буде задоволений разом із нами усіма.
Читаччистий» економіст) — до Оксани:
— Не розумію тебе, немовби КНЕУ закінчила, а про що ти зараз говориш, і не второпаю, я ще можу зрозуміти використання комп’ютерів для розрахунків, ну добре, для пожвавлення дискусії, але ж про економіку, а не про казна-що. Отож, краще повернімося до змістовної дискусії, яку я розумію без усякого там комп’ютера. Якщо ж і далі реалізуватиметься ця дискусія, але не про економіку, то ніякої дискусії (принаймні за моєю участю) взагалі не буде.
— Добре, пропоную… послухати, що думає комп’ютер про співвідношення деяких Стратегічних цілей Кабміну… що прямо стосується економіки:
Якщо реалізуватиметься «інтеграція України до Європейського союзу» і «підвищення конкурентоспроможності національної економіки» і (але) не «зниження рівня бідності й примноження багатства народу»,то або не буде «зниження рівня бідності і примноження багатства народу» або не буде «підвищення конкурентоспроможності національної економіки» і не буде «інтеграції України до Європейського союзу».
— Параноя якась, нічого не розумію: «Якщо буде… то не буде…».
— А Ви зверніть увагу на Ваше останнє речення з минулої репліки. Щоправда, воно дещо простіше від думки комп’ютера, але структура цих речень подібна. Може, комп’ютер хотів сказати, що все-таки визначальним для економіки, зокрема і для «інтеграції…» та «підвищення конкурентоспроможності», є не «зниження рівня бідності…». Не впевнений, тим більше, що думка, здається, складніша… Але читач подав дуже хорошу ідею: дійсно, відійти трішки від формальних записів і розглянути «змістовні».
Так, так, читачу, я зрозумів Ваше запитання щодо останнього слова. Я справді вважаю, що не формальних «змістовних» СІ не буває, бо всі вони мають свою форму.
Читач (меланхолік):
— ..........

3.2.5. Комп’ютер:
«Чи може людина мислити? »

— А спробуймо зробити так: нехай комп’ютер випише все, що він думає про співвідношення вихідної форми і гіпотез, які він сам сформував. А економісти (а може, і в Кабміні) над цим подумають або принаймні подумають, як думати. Пояснювати я нічого не буду, бо сам не впевнений, що розумію все до кінця. По-перше, якогось глибокого розуміння сучасної, та й взагалі економіки, чесно скажу, у мене немає, та й мені на це одного разу досить виразно вказали (див. Передмову), а по-друге — завдання книги не в тому, щоб її розуміти… а в тому… відкиньмо «не»  та «її». Так що «розраховуймося» з істиною.
Оксана:
— Це ж як розуміти — «розраховуватися з істиною», а точніше, комп’ютерними фантазіями навколо неї Ви самі не можете, чи просто Ви хочете довести, що вони не такі прості?
— Напевне і перше і друге, хоч це чимось нагадує історію, здається, про Франкенштейна. Єдине, на чому хотілось би ще раз наголосити:
Поки що ми маємо справу всього лише з трьома предметними рубриками (пЦ2, пЦ3, пЦ5), але вже зараз, аби проаналізувати всі можливі зв’язки між ними і їх різними «ланцюжками», які комп’ютер може сформувати навіть лише для цього ступеня системності моделей, для цього замало буде, можливо, навіть цілої книги. Подумайте самі, ДДНФ ((1), підрозд. 3.2.4), яку сформував комп’ютер, має множину диз’юнкцій з 5-ти кон’юнктивних членів. Розглядати як можливі гіпотези, при яких буде справедливою вихідна форма, можна які завгодно підмножини цієї множини (з використанням в антецеденті логічного сполучника «або»). Як неважко зрозуміти, загальна кількість можливих «імплікативних ланцюжків» буде дуже великою, а головне — вони будуть надто складні для «семантичного» аналізу.
Читач (економіст) — буркоче:
— Загальновідомо, що один дурень може поставити стільки запитань, на які жоден розумний не відповість…
— Цілком можливо, що комп’ютер «насинтезує» багато дурниць, але ж не забувайте, що це наше дитя, а дітям ми ж багато чого прощаємо, розраховуючи на взаємність, коли вони виростуть. А погодьтесь, що і ми люди не без гріха (згадайте історію), може саме через нашу самовпевненість. Ну це так, ліричний відступ.
Та враховуючи побажання читача, щоб більше… про економіку і без «параної» (тобто надто складних логічних конструкцій), обмежимось тільки найпростішими «ланцюжками» із двох предметних рубрик, пробачте, Стратегічних цілей…, як це було зроблено із першою гіпотезою комп’ютера з (1), що в підрозд. 3.2.4. Так, якщо взяти другу гіпотезу, то дістанемо істинне висловлення:
Якщо буде «інтеграція України до Європейського союзу»,і (але) без «підвищення конкурентоспроможності національної економіки», і не буде «зниження рівня бідності й примноження багатства народу»,то або не буде «зниження рівня бідності й примноження багатства народу»,або ні підвищення конкурентоспроможності національної економіки», ні «інтеграції України до Європейського союзу».
Чим відрізняється це положення від попереднього? Тим, що на відміну від нього не припускається «підвищення конкурентоспроможності національної економіки».Але й така гіпотеза задовольняє вихідне положення. Що це означає? Може, те, що все-таки найбільш суттєвим є саме не «зниження рівня бідності й примноження багатства народу».
Іра:
— Я вже казала, що інакше не може й бути, бо всі гіпотези «за визначенням» мають бути сумісними з вихідним положенням Вважаю за найкраще переписати це явно, хай навіть у скороченій формі.
— Непогана ідея:
Якщо
`інтеграція` і `конкурентоспроможність`, і не `багатство`;
або `інтеграція` і не `конкурентоспроможність`, і не `багатство`;
або не `інтеграція` і `конкурентоспроможність` і не `багатство`;
або не `інтеграція` і не `конкурентоспроможність` і не `багатство`;
або не (`інтеграція` або `конкурентоспроможність`) і `багатство`.
то:
або не буде `багатства`, або ні `конкурентоспроможності`,
ні `інтеграції`. (1)
— Три маленькі технічні зауваження — у кінці кожної елемен­тарної кон’юнкції (читач уже звик, і тому розуміє, що це) поставлено «крапку з комою», крім останніх (перед `то` і в кінці консеквента, де поставлено крапки); використано одинарні лапки для виділення понять (для поступового наближення до мови «чужого» комп’ютера). Між іншим, такі лапки використовуються замість подвійних інколи й у звичайній мові; в останніх двох елементарних кон’юнкціях антецедента десь використані, а десь — ні закони де Моргана, щоб читач подумав, як зручніше (порівняйте (1), підрозд. 3.2.4).
Після цього читач може самостійно подумати в економічних категоріях над альтернативами, запропонованими комп’ютером. Може це все й «дурниці», але навіть якщо це так, то все ж «інформація до роздумів».
Володя:
— Я зрозумів, що гіпотези, які подано як елементарні кон’юнкції в антецеденті, є достатніми умовами для істинності імплікації. Але чи являють собою вони, так би мовити, «повний набір» (здається, саме такий термін використовувався раніше, коли йшлося про визначення моделей)?
— Запитання слушне, та подумаймо, яким чином можна на нього відповісти.
Іра:
— Тут і відповідати нічого, бо це випливає з алгоритму синтезу ДДНФ, як я вже багато разів вказувала, «за визначенням».
— Звісно, Іра права (знаю, до чого приводить інша відповідь). Але ж цікаво просто це перевірити, так би мовити, незалежно, а одночасно ще раз «поглянути» на цю проблему з іншого боку.
Іра:
— А чого тут марно плескати язиком — просто порівняти «одночасну» істинність всіх гіпотез і вихідного положення і переконатися, що при довільних значеннях істинності для всіх рубрик (булевих змінних) результат (тобто первісна форма) буде завжди істин­ною. Це можна зробити, замінивши «якщо... то» на «тоді… і тіль­ки тоді» між множиною усіх гіпотез (ДДНФ) і вихідною формою.
— У принципі правильно…
Оксана:
— Чого це «у принципі»? Ось, формально використовуючи булеву алгебру, де, скажімо, диз’юнкцію (U) можна подати як «суму», а кон’юнкцію як добуток булевих змінних, які набувають значень 1 (істина), або 0 (хибність), можна все обчислити. Подумаєш, множити 1 на 0… теж мені проблема. Та я це знала ще на першому курсі. Зараз, правда, я можу сказати, що ми просто, використовуючи відповідний морфізм, функтор, що має властивості біморфізму, переходимо від однієї категорії до іншої… більш зручної, де все і обчислимо.
— Ну що ж, спробуйте. Мені довелося доволі довго чекати на Оксану, хоч вона й права, що результат легше отримати навіть людині, формалізуючи ті чи інші СІ. Читач може й самостійно спробувати. Через деякий час Оксана прийшла і чесно зізналася, що в обчисленнях заплуталась.
— Нічого принципового, просто нудно...піду краще до Іри і обчислимо на комп’ютері… для практики.
На цей раз Оксана доволі швидко принесла результат:
— Ми застосували позначення (не сумніваюсь, — абсолютно зрозумілі, де А — консеквент, а B — антецедент вираз (1)), а потім запитали в комп’ютера, чи завжди істинний вираз B®А, тобто чи є він так званою тавтологією.
— Ну то й що він відповів?
Оксана (торжествуючи):
true.
— Ну добре, а тепер спробуйте зробити те саме, але не для всього виразу (1), а тільки для його частини, скажімо для такого виразу, де консеквент той самий, а антецедент «скорочено» до однієї елементарної кон’юнкції, тобто розгляньте разом із ком­п’ютером ту саму імплікацію, але зі скороченим антецедентом. Що Ви дістали?
true. Але ж…
— Правильно сумніваєтесь, бо Ви отримали відповідь на питання, яке ми вже розглядали. Ідеться про те, що гіпотези — хоч одна, хоч які завгодно їх підмножини — є «за визначенням» (і тут Іра, безумовно, права) достатніми умовами для істинності вихідного положення, тобто B®А істинне для кожного B із цієї підмножини. Між іншим, усього цих підмножин у нашому ви-
падку — 25 = 32. (Коли гіпотез n, їх буде 2n.) А тепер згадайте Ваші спроби порівняти тільки одну множину з вихідною формою і спробуйте засумніватися в необхідності комп’ютера. Та це так, до слова.
Пригадайте, що, власне, нас цікавило, що Ви хотіли «обчислити»?
— Одночасну істинність всіх гіпотез і вихідної СІ. Так ми це й зробили на початку, і все, так би мовити, зійшлося…
— Ні, не все, тільки достатня умова, а для логічно еквівалентних моделей має виконуватись і необхідна умова. Перевірте ще раз, заміною імплікації (®) на еквіваленцію (<=>). Що дістали?
— Для усіх альтернатив «true», а для довільної їх підмно­жини — «false». Зрозуміло.
Іра:
— Між іншим, той самий результат ми могли б дістати, порівнявши істинність чи хибність відповідних логічних форм безпосередньо (такі можливості в комп’ютера теж є), більше того, я знаю…
Читач (економіст «чистий»):
— Знову їх кудись повело, Ви мені скажіть, що робити, наприклад, із тарифами на ввезення горілки або… Хоч я й знаю, що Ви відповісте, що це частина більш загальних (системних) питань, без вирішення яких ми будемо весь час жити за принципом: хвіст витягнемо — голова зав’язне і навпаки, і треба керуватися загальними принципами моделювання: ШБ, ЕПЦМ, що там ще. Може, Ви й праві, але ж такі нудні оці всі імплікації…
Оксана:
— Знаєш, а мені вже не так, от попрацювала на комп’ютері, і стало навіть цікаво, бо зрозуміла, що він не такий вже дурний або може ми не такі вже й розумні. Думаю, що треба взаємно адаптуватись, тим більш що, як писав В. Маяковський у своїй передсмертній записці, «…виходу немає… Ліля, кохай мене…». Звісно, Ліля тут ні до чого, але комп’ютер полюбити, напевне, варто.
— Повернімось усе ж до комп’ютера обличчям, звісно, не забуваючи застереження Д. Б. Кембела: «Леді — це не джентльмен». Ми переконались, що комп’ютер придумав нам іншу форму, логічно еквівалентну первісній, але тільки за сукупністю всіх можливих альтернативних гіпотез, тобто умов, достатніх для того, щоб вихідна форма була істинною. Навіщо це? Маючи умови істинності вихідної форми, ми можемо виконувати змістовний аналіз, синтез і адаптацію різних варіантів моделей із метою вибору оптимальних альтернатив, тобто ефективного розв’язування задачі Анни.
Володя:
— Я, щоправда, не зовсім розумію, як це ми можемо робити, адже для вибору треба мати якусь можливість порівнювати альтернативи, тобто «зважувати» їх різні композиції. Я прочитав дещо [31], пов’язане з попереднім розділом, і навіть зрозумів можливості «неевклідових» просторів, але це суто теоретично, а от як на практиці..? Адже ми поки що «зважуємо» на булевих терезах, де немає «розвинених» шкал.
— Запитання слушне, але не просте. Справді, на булевих терезах ми можемо лише визначити, чи є «товар» чи його немає, а наскільки нас обважили чи скільки там насправді заплачено «живими грішми» за електрику, нам в усякому разі невідомо (це я спеціально для економіста, щоб він не нудьгував). І, зверніть увагу, існує Комітет із захисту прав споживачів, чи Міністерство енергетики, але ж… обважують.
А зараз кажуть, що взагалі Другої світової війни могло б і не бути, якби Сталін у 30-ті роки правильно зважив свої рішення стосовно Тельмана або в 40-х — стосовно «миролюбності» Гітлера. Та й взагалі, якщо на кожному кроці не обважуємо себе самі, так обважують інші. Це я до того, що питання непросте, і саме його людство, підозрюю, тільки й розв’язує протягом усієї своєї історії.
Оксана:
— Хоч я і стала більш миролюбною після спілкування з ком­п’ютером, але все ж… пропоную не відволікатись і, якщо не можете відповісти Володі, то так прямо й скажіть.
— Повністю не можу, бо …див. вище, але дещо все-таки сказати можна. Чи не здається Вам, що маючи завдяки комп’ютеру множину гіпотез, логічно еквівалентних вихідній формі, тобто в деякому розумінні її дезагрегацію, ми можемо їх так або інакше ранжувати, а отже, якось зважувати. Найпростіший варіант, коли немає жодної інформації про значущість для вихідної форми тих або інших гіпотез — присвоїти їм однакові ваги (щоб не порушувати ПМД) із подальшим можливим уточненням (із використанням АСА-діаграми). Можливі й інші шляхи, про які поговоримо далі. Ясно одне — там, де можна перейти до більш сильних шкал — це треба робити, звісно, без порушення основних законів синтезу моделей: ПМД, ПМВ, ПІБ,…(це я для нагадування).
Володя:
— Хотілось би перед цим зрозуміти, які можливі форми моделі, що є необхідною умовою реалізації вихідної СІ, тобто чи
можна, так би мовити, дезагрегувати модель за необхідними умовами її істинності.
Іра:
— А що тут розуміти...обчислювати треба.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.