лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Міжнародні фінанси

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Частка розвинених країн як емітентів міжнародних облігаційних запозичень у другій половині 1990-х років постійно зростала: 1996—1997 рр. — 77—78 %, 1998—1999 рр. — 84—94 %. У 2000 р. цей показник для розвинених країн становив 94 %. Частка ж країн, що формуються, в емісії міжнародних облігацій у 1996—1997 рр. дорівнювала 16 %, у 1998 р. — 6 %, а в 1999 р. знизилась до 3 % (найнижчий рівень з 1990 р.). У 2000 р. даний показник залишився на рівні 3 % (табл. 6.17).
Таблиця 6.17
СТРУКТУРА ЕМІСІЇ МІЖНАРОДНИХ БОРГОВИХ ЦІННИХ
ПАПЕРІВ ЗА ЕМІТЕНТАМИ (нетто), у млрд дол.


Емітент

Роки

1996

1997

1998

1999

2000

1. Розвинені країни

411

449

570

1137

1066

У тому числі:
Європа (єврозона)

243

258

280

491

535

США

132

177

283

482

408

2. Офшорні центри

16

15

12

13

16

3. Інші країни

88

89

41

41

34

4. Міжнародні організації

22

21

55

24

22

Емісія разом:

537

574

678

1215

1138

Джерело: Bank for International Settlements — 68th — 70th Annual Report. — Basle, 1998—2000.
Загальний обсяг чистих (нетто) емісій міжнародних боргових цінних паперів у 2000 р. знизився на 6,3 %. Це пов’язано зі значними обсягами платежів на погашення існуючої заборгованості (майже 40 % від обсягу залучених ресурсів).
Емітентами облігацій можуть бути як приватні підприємства, так і органи державної влади. На кінець 1990-х років 56—59 % усієї світової заборгованості з цінних паперів припадало на державних емітентів і, відповідно, 41—44 % — на приватних. Проте в різних країнах у складі емітентів боргових цінних паперів є відмінності. Якщо для розвинених ринків пропорція «державний емітент/приватний емітент» приблизно однакова для всіх (США — 56/44; Франція — 59/41; Великобританія — 49/51) , то для ринків, що формуються, пропорції значно різняться. У деяких із них головним емітентом виступає приватний сектор (Аргентина, Корея), а в інших частка держави перевищує 80—90 % (Бразилія, Індія, Мексика, Туреччина, Угорщина).
У більшості випадків провідним емітентом облігацій є держава. До державних цінних паперів (publicsectorsecurities) зазвичай відносять папери, що випускаються урядом, урядовими установами та органами влади нижчою рівня (суб’єктами федерації, муніципалітетами тощо).
Обсяг нетто-емісій міжнародних облігацій урядовими агентствами у 2000 р. становив 196 млрд дол., причому 70 % припало на американські організації з урядовими гарантіями, що пов’язані з іпотекою. Фінансові установи (особливо німецькі банки) у 2000 р. знизили свою емісійну активність.
Що стосується валюти емісії міжнародних облігацій, то до 1998 р. приблизно 50—60 % припадало на долари США. Перехід до єдиної європейської валюти євро з січня 1999 р. призвів до підвищення частки позик в євро. Так, у 1999 р. обсяг емісії міжнародних облігацій у євро трохи перевищив обсяг їх емісії у доларах США. У 2000 р. долар знову перетворився на основну валюту емісії міжнародних облігацій. Але, враховуючи тенденції зміцнення євро відносно долара, можна очікувати подальшого підвищення ролі євро як валюти позики на міжнародних ринках.
Найбільшими емітентами в євро виступають європейські емітенти. Німецькі іпотечні банки — провідні емітенти облігацій в євро на міжнародних ринках. У 2000 р. також спостерігалася тенденція зростання обсягів запозичень у японських єнах.
Посилення нестабільності та невизначеності на фінансових ринках сприяло збільшенню у 2000 р. частки облігацій із плаваючою процентною ставкою порівняно з фіксованою.
На міжнародному ринку облігацій діють інвестиційні посеред­ники, що укладають угоди з розміщення міжнародних боргових цінних паперів. Переважна більшість посередницьких послуг концентрується в руках невеликої групи інвестиційних банків. Лідерами ринку послуг з обслуговування емісій боргових цінних паперів державного та приватного сектору залишаються американські андеррайтери (табл. 6.18). Наприкінці 1990-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила близько 80 %.
Таблиця 6.18
ПРОВІДНІ МЕНЕДЖЕРИ З РОЗМІЩЕННЯ
МІЖНАРОДНИХ ОБЛІГАЦІЙНИХ ЕМІСІЙ ДЕРЖАВНОГО
ТА ПРИВАТНОГО СЕКТОРІВ (станом на кінець 1998 р.)


Менеджер з розміщення емісії

Розмір емісії,
млн дол.

Кількість
емісій

  • Deutsche Morgan Grenfell

10001,88

49

  • Morgan Stanley & Co Inc.

7004,43

21

  • Barclays Capital

6149,66

12

  • Dresdner Kleinwort Benson

5876,38

24

  • Goldman Sachs & Co

5841,24

8

  • JP Morgan

5676,78

19

  • Paribas

5438,07

16

  • ABN AMRO

5381,11

26

  • Warburg Dillon Read

5290,06

21

  • Salomon Smith Barney International

5276,85

12

  • Credit Suisse First Boston

4550,79

17

  • Commerzbank AG

4345,66

20

  • Bear Stearns & Co

3508,33

4

  • Merrill Lynch & Co

3146,23

12

  • Nomura Securities Co Ltd.

2593,10

11

  • DG Bank Deutsche Genossenschaftsbank

2301,58

15

  • HypoVereinsbankBayerische Hypound Ve­reinsbank AG

1777,43

11

  • ING Barings

1540,14

6

  • CDC Marches

1388,86

12

  • Lehman Brothers

1380,08

7

Джерело: Capital DATA Ltd., 1999.
У 2000 р. та на початку 2001 р. було зафіксовано скорочення обсягів запозичень емітентів із розвинених країн. Активність емітентів із країн з ринками, що формуються, залишилася на попередньому рівні. Більша частина емісій припала на країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика). Емітенти з країн Азії, Східної Європи та СНД проявили незначну активність і здебільшого здійснювали викуп та рефінансування боргу.

 

6.10. Міжнародна диверсифікація портфелів

Портфель цінних паперів — це сукупність цінних паперів, що належить одній фізичній або юридичній особі та виступає цілісним об’єктом управління.
Головна мета формування портфеля цінних паперів полягає у досягненні найбільш оптимальної комбінації ризику та доходу інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму та одночасно збільшити його дохід до максимуму.
Як уже зазначалося, основне завдання портфельного інвестування — поліпшення умов інвестування за рахунок надання сукупності цінних паперів (за умов їх вдалої комбінації) таких інвестиційних характеристик, котрих не має жоден окремо взятий цінний папір. Залежно від цілі інвестування та прийнятного рівня ризику, існують різні типи портфелів. Найважливішою ознакою класифікації типів портфелів цінних паперів є джерело отриманого доходу: зростання курсової вартості чи поточний дохід — процентні або дивідендні виплати (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Класифікація основних типів портфелів цінних паперів
Портфель зростання зорієнтований на зростання власної капітальної вартості разом із отриманням дивідендів. Він формується з цінних паперів, курсова вартість яких зростає.
Портфель агресивного зростання (aggressiveportfolio) націлений на максимальний приріст капіталу. Цей портфель є досить ризиковим, але високоприбутковим. Він складається виключно з тих цінних паперів, курсова вартість котрих, як очікується, зростатиме.
Портфель консервативного зростання має на меті збереження капіталу. Він є найменш ризиковим і складається з цінних паперів відомих компаній, котрі характеризуються невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад такого портфеля залишається незмінним протягом значного проміжку часу.
Портфель середнього зростання націлений на приріст капіталу за умов помірного ступеня ризику вкладень. Він являє собою поєднання інвестиційних якостей агресивного та консервативного портфелів. При цьому надійність визначають цінні папери консервативного зростання, а дохідність — цінні папери агресивного зростання.
Портфель доходу орієнтується на отримання високого рівня поточного доходу — процентних та дивідендних виплат. Він формується з цінних паперів, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та високим рівнем поточних виплат.
Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів та приносить середній дохід за умов мінімального рівня ризику.
Портфель прибуткових цінних паперів складається з цінних паперів, що приносять високий дохід за умов середнього рівня ризику.
Портфель зростання та доходу формується з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких поточних виплат.
Збалансований портфель містить у певній пропорції цінні папери, курсова вартість яких зростає, та високоприбуткові цінні папери. Тут передбачається збалансованість як доходів, так і ризиків.
Портфель подвійного призначення складається з цінних паперів, що приносять його власнику високий рівень доходу при зростанні вкладеного капіталу. Тут ідеться про два типи акцій, що випускаються інвестиційними фондами подвійного призначення: перший тип акцій приносить високий дохід, другий — приріст капіталу.
За інвестиційною якістю портфелів цінних паперів виділяють: портфель грошового ринку; портфель цінних паперів, звільнених від податку; портфель, що складається з цінних паперів державних структур; портфель, що складається з цінних паперів різних галузей промисловості; конвертований портфель (складається з конвертованих привілейованих акцій та облігацій, котрі можуть обмінюватися на встановлену кількість простих акцій за фіксованою ціною в певний момент часу).
Склад портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестора. Портфель вважається збалансованим у тому разі, коли інвестор отримує оптимальне поєднання таких факторів:

  • безпеки вкладень;
  • стабільної прибутковості;
  • зростання капіталу;
  • ліквідності (швидкості та легкості переведення того чи іншого активу у грошові кошти).

Головним принципом портфельного інвестування є диверсифікація вкладень. Принцип розподілу коштів портфеля розкривається у старовинній англійській приказці: «Do not put all eggs in one basket» — «Не клади усіх яєць в один кошик». Це означає, що інвестору не слід вкладати всі кошти в якісь одні цінні папери, яким би вигідним не здавалося це вкладення.
Проте не завжди збільшення кількості різних активів, що перебувають у портфелі, значно зменшує рівень портфельного ризику. Найефективнішим вважається наявність у портфелі не більше восьми різних активів (тобто видів цінних паперів). Подальше збільшення їх кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику.
Так, у загальному вигляді національний портфель цінних паперів США у 1997 р. виглядав так: акції — 28,5 %; урядові цінні папери — 29,7 %; облігації — 12,8 %; заставні — 22,6 %; цінні папери, що звільнені від податку на дохід — 6,4 %.
Щодо кількості конкретних цінних паперів усіх видів активів у потрфелі інвестора, то максимального скорочення ризику можна досягти з кількістю 40—70 різних цінних паперів. Так, стосовно корпоративних цінних паперів ідеться про диверсифікацію між паперами різних емітентів, для державних боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань) — між паперами різних серій випуску тощо. Можна проводити також галузеву та регіональну диверсифікацію.
Інвестори, що здійснюють інвестування у міжнародному масштабі, проводять до того ж і покраїнову диверсифікацію. Це дає їм можливість визначитись із процентним співвідношенням між цінними паперами різних країн (наприклад, 70 % — американські цінні папери, а 30 % — японські).
Проте надмірне збільшення кількості різних цінних паперів є недоцільним і може викликати ефект надмірної диверсифікації, негативні наслідки якого проявляються у:

  • відсутності якісного управління портфелем;
  • високих витратах на пошук цінних паперів (витрати на попередній аналіз тощо) та купівлю невеликих партій цінних паперів;
  • купівлі недостатньо якісних цінних паперів (низький рівень надійності, прибутковості та ліквідності цінних паперів) тощо.

 

6.11. Оцінювання інвестицій та управління ними

Для збереження інвестиційних якостей та рівня доходу, що відповідають інтересам власника, потрібно управляти ризиком сформованого портфеля. Залежно від методів та технічних можливостей, що використовуються при управлінні, розрізняють активну та пасивну модель управління портфелем.
Коригування структури портфеля проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:

  • загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;
  • фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;
  • інвестиційної якості цінних паперів.

Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу — відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.
Активна модель управління передбачає ретельне відстежування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфеля, а також швидку зміну його складових — фондових інструментів. При цьому сигналом до коригування сформованого портфеля є ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.
Алгоритм активного управління містить такі етапи:

  • відбір цінних паперів (ефективних — до придбання, низькоприбуткових — до реалізації);
  • розрахунок прибутковості та рівня ризику «нового» портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;
  • порівняння «нового» та «старого» портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;
  • формування «нового» портфеля.

Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфеля клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investment portfolio management treaty).
Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу — низький рівень накладних витрат.
Основним сигналом до зміни сформованого портфеля є падіння рівня прибутковості нижче мінімального. До способів пасивного управління, зокрема відносять:

  • метод індексного фонду (індексний фонд — це портфель, який відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);
  • метод стримування портфеля (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).

Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати такими складовими:

  • визначення мінімально необхідної прибутковості;
  • відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;
  • оптимізація портфеля;
  • падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня;
  • формування «нового» портфеля.

Пасивна модель управління передбачає передавання грошових коштів спеціалізованій установі, що займається портфельним інвестуванням з метою вкладення коштів від імені та за дорученням клієнта у різні цінні папери з метою одержання прибутку.
У зарубіжній практиці подібні операції мають назву «Private banking» (довірчі банківські операції).

У відсотках на кінець 2000 р.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.