лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінансовий аналіз

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 9. Аналіз кредитоспроможності
підприємства

9.1. Суть, значення і принципи кредитування

Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Перебуваючи у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, підприємствами та населенням. За допомогою кредиту прискорюється процес обороту капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва та прибутковості капіталу. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні й забезпечити прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.
Виникнення кредитних відносин має закономірний, об’єктивний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб’єкти господарювання економічно відокремлені один від одного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обігу здійснюють індивідуальний кругооборот, відокремлений, з одного боку, від індивідуальних кругооборотів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообороту виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а відносна самостійність індивідуальних кругооборотів призводить до різночасності цих потреб: в той час як одні виробничі ланки зазнають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимчасово вільні кошти.
У результаті цього процесу виникає об’єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошових коштах і їх відсутністю.
Перша суперечність виникає в результаті прагнення підприємства підвищувати ефективність своєї діяльності. Однак цієї мети не можна досягти, якщо не використовувати тимчасово вільні кошти, не знаходити їм сфер застосування. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту, який надається на умовах повернення й платності, завдяки чому кредитор має можливість отримати додатковий дохід у формі позикового відсотка та підвищити результативність своєї діяльності.
Суть суперечності між потребами в додаткових грошових коштах та їх відсутністю полягає в необхідності забезпечення безперервного процесу відтворення, розширення виробничого процесу. Природним джерелом покриття такої потреби виступають тимчасово вільні кошти інших підприємств, держави, населення, які можуть надаватися лише у формі кредиту або позики. Отже, виникнення кредитних відносин є об’єктивною необхідністю.
Поряд з необхідністю кредитних відносин внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується можливість надання кредиту. Останній виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користуватися нею та її повернення.
Метою кредитора є одержання прибутку (відсотків), а метою позичальника — задоволення потреби у додаткових грошових ресурсах. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, яка може бути представлена в грошовій або товарній формі.
До кредиторів відносять не тільки банки та спеціальні кредитні установи, які організовують та обслуговують рух позикового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл. Позикодавцем можуть виступати і самі підприємства, які здійснюють торговельні поставки своєму покупцеві з відстрочкою платежу.
Процес надання кредиту, який включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин, називають кредитуванням. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін. Одночасно суб’єкти кредитних відносин також володіють певними правами та відповідають за дотримання й використання договірних умов.
Вихідним елементом механізму кредитування, через який створюються конкретні умови функціонування кредиту, є принципи кредитування.
Основним принципом кредитування, який забезпечує своєчасне повернення позичкових коштів, є принцип строковості. Цей принцип передбачає економічно обґрунтоване встановлення як строків користування кредитів, так і строків його погашення.
Принцип строковості спрямований на зміцнення платіжної дисципліни. Кредитори здійснюють економічний вплив на позичальника, який порушує цю дисципліну, через застосування диференційованих відсоткових ставок за користування кредитом, а також використання інших економічних заходів впливу, передбачених кредитною угодою.
Внаслідок своє специфіки кредит не може бути використаний на здійснення будь-яких витрат, що виникли на різних ділянках господарства. Його можна спрямувати тільки на економічно доцільні витрати, що мають поворотну основу. Тому ще одним принципом кредитування є принцип цілеспрямованості. Цей принцип по суті потребує визначення меж використання кредиту.
Якщо названих два принципи забезпечують дію такого закону кредиту, як повернення коштів, то в основу принципу забезпеченості кредиту покладено закон збереження кредитних коштів. Останній передбачає повне та своєчасне погашення залучених коштів, для чого кредитори використовують різні форми забезпечення цього повернення.
Спочатку цей принцип передбачав наявність конкретного матеріального забезпечення по кожній кредитній операції. В подальшому в міру розвитку кредитних відносин, підвищення ролі кредиту в господарстві поняття забезпеченості стало більш широким. Кредит вважається забезпеченим, якщо він відповідає всій сукупності потреб в оборотних коштах, на які він виданий (під всі понаднормативні запаси будь-яких цінностей, хоча остання має певне значення і тепер), відповідає обсягу діяльності підприємства. Однак надані кредити передбачають не тільки матеріальне забезпечення. Головною умовою забезпечення повернення кредиту є фінансовий стан позичальника, його кредитоспроможність. Саме тому оцінці кредитоспроможності підприємства кредиторами приділяється особлива увага.

9.2. Аналіз кредитоспроможності позичальника

Аналіз кредитоспроможності позичальника здійснюють не тільки комерційні банки, які стикаються з необхідністю прийняття рішень про можливості та умови надання кредиту потенційному позичальнику, а й будь-які підприємства при встановленні умов розрахункових операцій із своїми покупцями, коли вивчається можливість реалізації продукції з відстрочкою платежу. Це обумовлено тим, що процес кредитування (незалежно від того, хто його здійснює) пов’язаний з впливом різноманітних чинників ризику, спроможних призвести до непогашення кредиту і відсотків по ньому. До чинників, що залежать від клієнта, належать характер кредитної угоди та кредитоспроможність.
Характер кредитної угоди диктується репутацією позичальника та його потребами в обсязі кредиту, його строках, засобах забезпечення повернення.
Кредитоспроможність це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю.
Платоспроможність характеризується своєчасністю погашення всіх видів боргів, в тому числі кредитів та позик, і тому є більш широким поняттям, ніж кредитоспроможність.
Між платоспроможністю і кредитоспроможністю є одна суттєва відмінність. Підприємство погашає свої боргові зобов’язання за рахунок вільних грошових коштів на рахунках. Погашення позикової заборгованості можливе також за рахунок джерел:

  • виручки від реалізації заставного майна;
  • коштів поручителів і гарантів;
  • коштів страхових товариств;
  • коштів депозитного вкладу.

Реалізуючи принцип забезпеченості повернення кредитів і позик, кредитор розраховує (навіть при низькій платоспроможності позичальника) на повне або хоча б часткове погашення позикової заборгованості за рахунок вторинних джерел.
Кредитоспроможність позичальника характеризується:

  • репутацією позичальника, яка відрізняється своєчасністю розрахунків за раніше отриманими кредитами, якістю наданих звітів, відповідальністю та компетенцією керівництва;
  • поточним фінансовим станом і спроможністю виробляти конкурентоспроможну продукцію;
  • можливістю в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел;
  • дохідністю підприємства, яка обумовлює його можливість сплачувати відсотки за кредит при здійсненні нормальної фінансової діяльності;
  • метою використання кредитних ресурсів;
  • сумою кредиту, яка оцінюється виходячи з проведення позичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності балансу, співвідношення між власними й залученими коштами;
  • погашенням кредиту, вивчення якого здійснюється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, надання гарантій, використання заставного права;
  • забезпеченістю кредиту з погляду визначення прав кредитора брати в заставу під видану позичку активи підприємства, включаючи цінні папери.

Процес оцінки комплекса умов, що визначають кредитоспроможність позичальника, схематично показано на рис. 9.1:


Рис. 9.1.
Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.
Досягнення мети реалізується через вирішення таких завдань:

  • вивчення фінансового стану клієнта;
  • попередження втрат кредитних ресурсів у результаті неефективної роботи позичальника;
  • стимулювання суб’єктів господарювання в підвищенні ефективності своєї фінансово-господарської діяльності.

Основними джерелами інформації для оцінки кредитоспроможності підприємства є баланс та інші форми бухгалтерської звітності на кілька звітних дат.
До комплекту бухгалтерської звітності підприємства входять:

  • Бухгалтерський баланс (ф. № 1);
  • Звіт про фінансові результати (ф. № 2);
  • Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);
  • Звіт про власний капітал (ф. № 4).

Аналіз кредитоспроможності підприємства за його балансом здійснює кредитний інспектор; він вивчає також іншу доступну інформацію про потенційного позичальника та робить попередній висновок про можливість надання йому кредиту.
Спроможність потенційного позичальника — юридичної особи своєчасно погашувати позику визначається на основі бухгалтерського балансу на кілька звітних дат. Це необхідно для того, щоб виявити можливі зміни фінансового стану підприємства в динаміці. Крім того, аналіз балансу дає змогу визначити, який обсяг коштів має в своєму розпорядженні підприємство та який за величиною кредит ці кошти забезпечують.
При дослідженні активу балансу рекомендують звернути увагу на такі моменти:

  • У разі застави основних засобів, виробничих запасів, готової продукції, інших запасів і витрат право власності заставника на вкладені цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.
  • Залишок коштів на поточному рахунку має відповідати даним банківської виписки на звітну дату.
  • При аналізі дебіторської заборгованості потрібно звернути увагу на строки її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення кредиту.

При вивченні пасиву балансу особливу увагу слід приділити дослідженню розділів, що відображують стан залучених коштів.

  • Проаналізувати кредитні угоди по тих позиках, заборгованість по яких відображена в балансі, і впевнитися, що вона не є простроченою.
  • Наявність простроченої заборгованості по кредитах інших банків є негативним чинником і свідчить про недоліки в роботі позичальника, які, можливо, планується компенсувати за допомогою нового кредиту.
  • Необхідно проконтролювати, щоб запропонована як забезпечення застава не була заставлена іншому банку.
  • Оцінюючи стан кредиторської заборгованості, слід впевнитися, що позичальник має змогу розраховуватися з кредиторами.

Однак аналіз балансу дає лише загальне уявлення про кредитоспроможність. Тому для розрахунку якісних показників кредитоспроможності використовують дані оперативного обліку, фінансового планування, відомості, що накопичуються в банках, у статистичних органах, дані анкет клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціальних бюро по оцінці кредитоспроможності суб’єктів господарювання.
Викладені вище умови оцінки кредитоспроможності підприємства визначають зміст способів її оцінки. До способів оцінки кредитоспроможності відносять:

  • фінансові коефіцієнти, які дають змогу оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства;
  • аналіз грошового потоку, за допомогою якого можна виявити тенденції та сезонну потребу підприємства в грошових ресурсах;
  • оцінку ділового ризику, яка уможливлює визначення рівня впливу на підприємство ризику, пов’язаного з діловим середовищем.

Оцінку кредитоспроможності позичальника виконують у два етапи. На першому етапі визначають показники, які характеризують фінансовий стан підприємства, а на другому здійснюють оцінку та узагальнення показників і визначають клас надійності позичальника.

9.2.1. Оцінка кредитоспроможності підприємства
на основі фінансових коефіцієнтів

У світовій та вітчизняній практиці використовують різні фінансові коефіцієнти для оцінки кредитоспроможності позичальника. Їх вибір визначається особливостями клієнтури банку, можливими причинами фінансових труднощів, та кредитною політикою кредитора.
Методика оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства поєднує як об’єктивні дані, що формуються на основі бухгалтерської звітності, так і чинники, що мають суб’єктивний характер. Останні визначаються на основі інформації, якою володіє банк, та пакета документів, які надає позичальник для одержання кредиту. Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника — юридичної особи перед наданням йому позики, а в подальшому — щокварталу для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.
Аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника згідно з Положенням Національного банку України передбачає дослідження таких показників:

  • обсягу реалізації продукції;
  • собівартості;
  • прибутків і збитків;
  • рентабельності;
  • платоспроможності;
  • фінансової стійкості;
  • складу та динаміки дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, комерційним банкам рекомендується враховувати такі суб’єктивні показники, як:

  • ефективність управління підприємством;
  • ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі;
  • наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника;
  • професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника Національного банку України пропонує комерційним банкам встановлювати самостійно на основі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумком порівнювального аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання. Позичальник повинен мати фінансові передумови для отримання позики та бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк визначає ступінь ризику, який готовий взяти на себе.
У світовій банківській практиці при вирішенні питання про надання кредиту діяльність клієнтів докладно аналізується за найважливішими напрямами, перші літери назв яких (англійською мовою) становлять абревіатуру CAMPARI:
C — character — характеристика клієнта, особисті якості;
A — ability — спроможність до повернення позики;
M — margin — маржа (дохідність);
P — purpose — мета, на яку витрачатимуться кошти;
A — amount — розмір позики;
I — insurance — страхування ризику непогашення позики.
Такий методологічний підхід використовують також комерційні банки України при оцінці кредитоспроможності позичальника.
З метою більш точного визначення кредитоспроможності позичальника, а відповідно рівня фінансового ризику банку використовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових коефіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п’яти груп:

  • Коефіцієнти ліквідності.
  • Коефіцієнти ефективності або оборотності.
  • Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового лівериджу).
  • Коефіцієнти прибутковості.
  • Коефіцієнти обслуговування боргу.

Показники кредитоспроможності, що входять до кожної з цих груп, можуть відрізнятися великою різноманітністю (табл. 9.1).
Таблиця 1

№ пор.

Показник

Нормативні рівні

1

Коефіцієнти ліквідності:

 

поточної ліквідності

2—1,25

швидкої ліквідності

 

2

Коефіцієнти ефективності (оборотності):

 

запасів

 

дебіторської заборгованості

 

основних засобів

 

активів

 

3

Коефіцієнти фінансового ліверіджу:

 

співвідношення боргових зобов’язань і активів

 

співвідношення боргових зобов’язань і власного капіталу

0,25—0,6

співвідношення боргових зобов’язань і акціонерного капіталу

0,66—2,0

співвідношення боргових зобов’язань і матеріального акціонерного капіталу (акціонерний капітал — нематеріальні активи)

 

співвідношення довгострокової заборгованості та фінансових (основних) активів

 

співвідношення власного капіталу і активів

 

співвідношення власних оборотних коштів і поточних активів

 

4

Коефіцієнти прибутковості:

 

норми прибутку

 

рентабельності

 

норми прибутку на акцію

 

5

Коефіцієнти обслуговування боргу:

 

покриття відсотка

 

покриття фінансових платежів

7,0—2,0

Коефіцієнти ліквідності. Як уже зазначалося (див. розд. 7), ліквідність підприємства характеризується показниками ліквідності балансу як співвідношення активів і платіжних зобов’язань.
При розрахунку коефіцієнтів ліквідності враховують групи активів з розділу ІІ балансу, оскільки саме оборотні активи використовуються підприємством для розрахунків за боргами при поточній діяльності. Необоротні активи залучаються для оцінки можливості розрахунків по боргах звичайно на стадії банкрутства підприємства або для оцінки банками вторинних джерел погашення кредиту, якщо заставою виступають певні види необоротних активів (будинки, споруди, обладнання тощо).
При розрахунку коефіцієнтів ліквідності зіставляються три види оборотних активів, згрупованих за ступенем ліквідності, з трьома видами поточних пасивів, розподілених за строком їх погашення. Якщо підприємство не надає в банк таких розшифровок, при розрахунку коефіцієнтів ліквідності поточні боргові зобов’язання беруть з балансу як підсумкову суму.
З усіх коефіцієнтів ліквідності особливе значення приділяється коефіцієнту покриття. Він є основою для визнання структури балансу незадовільною (при оцінці підприємства на ступінь його неспроможності). В комерційних банках коефіцієнт покриття використовують для оцінки межі кредитування позичальника. Надання позики банк може припинити при значенні коефіцієнта, яке дорівнює або менше за одиницю. Це означає, що поточні зобов’язання немає чим оплачувати.
Коефіцієнти ефективності використання активів доповнюють першу групу показників і дають змогу зробити більш обґрунтовані висновки про результативність діяльності підприємства та його кредитні можливості. Наприклад, якщо показники ліквідності зростають за рахунок збільшення величини дебіторської заборгованості або вартості запасів при одночасному уповільненні їх оборотності, клас кредитоспроможності позичальника не можна перевищувати.
Ефективність використання активів характеризується показниками оборотності. Найбільш поширеними з них є:

  • тривалість одного обороту активів;
  • коефіцієнт оборотності активів1.

Тривалість обороту активів багато в чому залежить від органічної будови функціонуючого капіталу в загальній сумі активів, тим триваліше буде оборотність, і навпаки, при збільшенні оборотних активів прискорюється загальна оборотність капіталу.
Враховуючи тривалий строк служби основних засобів, на практиці оборотність частіше визначають лише по оборотних активах. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень вивчають показники оборотності окремих видів оборотних коштів:

  • оборотність виробничих запасів;
  • оборотність дебіторської заборгованості;
  • оборотність готової продукції;
  • оборотність грошових коштів.

Розраховані показники оборотності окремих видів оборотних коштів необхідні для визначення впливу кожної статті поточних активів на зміну загальної тривалості обороту оборотних активів.
Коефіцієнт оборотності активів в основному використовують у факторному аналізі. Чим коротша тривалість одного періоду, тим більше оборотів здійснюють активи за період і тим ефективніше вони використовуються.
Економічний ефект прискорення оборотності виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, в збільшенні обсягів реалізації продукції та суми прибутку. Саме тому зростання коефіцієнта оборотності активів в динаміці розглядають як позитивну тенденцію.
Коефіцієнти фінансового лівериджу. Створення і функціонування будь-якого комерційного підприємства спрощено являє собою процес інвестування фінансових ресурсів на тривалій основі з метою отримання прибутку. Поточна діяльність суб’єкта господарювання, як правило, пов’язана з ризиком, зокрема виробничим і фінансовим.
Виробничий ризик — це ризик, що більшою мірою обумовлений галузевими особливостями бізнесу, тобто структурою активів, в які підприємство вирішило вкласти свій капітал.
Фінансовий ризик — ризик, обумовлений структурою джерел. В цьому разі мова йдеться не про те, куди вкладені грошові кошти, а про те, з яких джерел отримано кошти і яке співвідношення цих джерел.
Як відомо, розрізняють власні та залучені кошти. Причина залучення позикових коштів найчастіше пов’язана із браком власних коштів підприємства, необхідних йому для посилення свого економічного потенціалу. Виникнення такої ситуації є нормальним об’єктивним явищем, яке переживає будь-яке підприємство на певних етапах свого розвитку. Однак процедура залучення коштів є складною і потребує належного обґрунтування. Це пов’язано з тим, що більша частина джерел коштів платна, причому вартість джерел — це сума коштів, яку необхідно сплатити за можливість використання певного обсягу ресурсів, що виражена у відсотках до цього обсягу, залежить від загальної фінансової структури, тобто структури коштів. Оскільки всі джерела мають власну вартість, кожній компанії властива така характеристика, як середньозважена вартість капіталу (див. розд. 5), суттєва для визначення ринкової вартості підприємства та спроможності його до довгострокового стійкого генерування прибутку. За інших умов чим нижче значення середньозваженої вартості капіталу, тим кращий фінансовий стан суб’єкта господарювання з позиції довгострокової перспективи.
Залучення позикових коштів змінює структуру джерл, підвищує фінансову залежність підприємства та фінансовий ризик, приводить до зростання середньозваженої вартості капіталу. Саме цим пояснюється суттєвість такої характеристики, як фінансовий ліверидж.
В буквальному розумінні ліверидж означає дію невеликої сили (важеля), за допомогою якої можна переміщувати важкі предмети. Щодо економіки то він трактується як якийсь чинник, незначні зміни якого можуть призвести до суттєвих змін низки результативних показників.
Основним результативним показником є чистий прибуток підприємства, велчина якого залежить від багатьох чинників, тому можливе різне факторне розкладання його змін. Зокрема, його можна представити як різницю між виручкою та витратами двох основних типів — виробничого і фінансового характеру. Вони незалежні, але величиною і часткою кожного з цих типів витрат можна управляти. Таке подання факторної структури прибутку є важливим в умовах ринкової економіки і свободи в фінансуванні комерційного підприємства за допомогою кредитів банків, які відрізняються відсотковими ставками, що пропонуються.
Отже, з позиції фінансового управління діяльністю суб’єкта господарювання чистий прибуток залежить, по-перше, від того, наскільки раціонально використані надані підприємству фінансові ресурси, і, по-друге, від структури джерел коштів.
Перший момент знаходить відображення в обсязі та структурі основних і оборотних коштів та ефективності їх використання, другий — фінансовий ризик — в співвідношенні власних і залучених коштів як джерел довгострокового фінансування, доцільності та ефективності використання останніх.
Враховуючи, що використання залучених коштів пов’язане з певними витратами для підприємства, вплив його фінансової структури на величину прибутку характеризується категорією фінансового лівериджу.
Суть, значущість та ефект фінансового лівериджу виражається так:

  • велика частка залученого капіталу в загальній сумі джерел фінансування характеризується як високий рівень фінансового лівериджу і свідчить про високий рівень фінансового ризику;
  • суть фінансового ризику полягає в тому, що регулярні платежі (наприклад, відсотки) є обов’язковими, тому в разі недостатності коштів може виникнути необхідність ліквідації частини активів;
  • фінансовий лівердж свідчить про наявність і ступінь фінансової залежності підприємства від кредиторів та інвесторів;
  • залучення довгострокових кредитів і позик супроводжується зростанням фінансового лівериджу та фінансового ризику;
  • для підприємства з високим рівнем фінансового лівериджу навіть незначні зміни прибутку до сплати відсотків і податків можуть призвести до суттєвих змін чистого прибутку.

Теоретично фінансовий ліверидж може дорівнювати нулю, якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів. Такий суб’єкт господарювання називають фінансово незалежним. У разі, якщо залучається позиковий капітал, компанію вважають фінансово залежною.
Відомо два основних показники фінансового лівериджу:

  • співвідношення залученого та власного капіталу;
  • відношення темпу зміни частого прибутку до темпу зміни валового прибутку.

Перший показник дуже наочний, легко розраховується і інтерпретується, другий використовують для кількісної оцінки наслідків при розвитку фінансово-господарської ситуації (обсяг виробництва, збут продукції, змушена або цільова зміна цінової політики тощо) в умовах обраної структури капіталу, тобто обраного рівня фінансового лівериджу.
Розглянемо залежність рівня чистого прибутку підприємства від співвідношення його власних і залучених джерел фінансування на умовному прикладі.
Приклад. Два підприємства А і В за І квартал поточного року мають однаковий обсяг реалізації продукції і рівень сукупних витрат. Розмір прибутку до сплати відсотків за кредит і податків у них також однаковий.


Показник

Підприємство А

Підприємство В

1. Виручка, г.о.

850 000

850 000

2. Сукупні витрати, г.о.

722 500

722 500

3. Прибуток до сплати відсотків і податків, г.о.

127 500

127 500

При цьому відомо, що підприємства А і В мають різну фінансову структуру: підприємство А активно використовує залучені джерел, підприємство В, навпаки, віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів. Структура пасиву балансу цих підприємств наведена в табл. 9.2:
Таблиця 9.2

 

Підприємство А

Підприємство В

1. Підсумок балансу, г.о.
У тому числі:

1 020 000

1020000

1.1. власний капітал, г.о.

395 500

785000

1.2. залучений капітал, г.о.

624 500

235000

2. Фінансовий леверидж

1,58

0,3

Середня ставка по обслуговуванню залученого капіталу у цих підприємств однакова і становить 8 % за квартал. Фінансові витрати підприємств за цей період (витрати по обслуговуванню боргу) відрізняються, тому обсяг оподатковування і чистого прибутку підприємств А і В за І квартал поточного року наведено табл. 9.3.
Таблиця 9.3
Формування чистого прибутку підприємств
з різним рівнем фінансового лівериджу грн


Показник

Підприємство А

Підприємство В

  • Прибуток до сплати відсотків за кредит і податків
  • Сума відсотків за користування кредитом
  • Оподатковуваний прибуток
  • Податок на прибуток (30 %)
  • Чистий прибуток

127 500

49 960
77 540
23 262
54 278

127 500

18 800
108 700
32 610
76 090

Отже, незважаючи на однакові обсяг реалізації та величину сукупних витрат у підприємства А з більш високим рівнем фінансового лівериджу величина чистого прибутку менша, ніж у підприємства В.
Очевидно, що якщо ринкова ситуація буде несприятливою і призведе до суттєвого зниження виручки, то підприємства з більш високим рівнем фінансового левериджу значно раніше втратять фінансову стійкість і стануть збитковими, ніж підприємства, які фінансують свою діяльність за рахунок власних джерел. Отже, високий рівень фінансового левериджу є відображенням високого ризику, властивого даному підприємству, і тому та ретельно досліджується і процесі визначення доцільності надання кредиту. Однак остаточний висновок про кредитоспроможність підприємства формулюється лише з урахуванням динаміки коефіцієнтів прибутковості.


Рекомендовані в різні періоди спеціалістами Світового банку

1 Алгоритм розрахунку показників, їх економічна інтерпретація розглянуто розд. 4.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.