лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
10.1. Методичні вказівки до вивчення теми
Під час вивчення даної теми слід з’ясувати основні завдання фінансової служби підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також оволодіти інструментарієм досягнення цих завдань.
Зовнішньоекономічна діяльність це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарювання, побудована на взаємовідносинах між ними як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборо-том товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.
Зовнішньоекономічні операції в межах фінансової та інвестиційної діяльності розглядалися в попередніх розділах. У процесі вивчення цієї теми увага зосереджується на фінансовому забезпеченні відносин у рамках операційної діяльності, пов’язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.
До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать такі:

  • вибір найбільш прийнятної форми розрахунків та їх організація;
  • здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
  • оптимізація фінансових відносин із посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
  • фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;
  • визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, пов’язаної із зустрічною торгівлею між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
  • податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
  • оптимізація фінансових відносин із державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;
  • управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути пов’язана із зустрічною торгівлею між резидентами та нерезидентами: бартерні операції; кліринг; паралельні угоди; попередні та зворотні закупки; промислова кооперація.
Особливу увагу фінансові служби повинні приділяти оцінюванню та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати у такий спосіб:

  • транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);
  • ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);
  • платіжні ризики;
  • політичні ризики (заборона конвертації та переказування валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

Для нейтралізації вказаних ризиків фінансисти можуть використати різноманітні інструменти. До них насамперед відносять страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.
Рівень ризиків істотно знижується за умови правильно складеного зовнішньоекономічного контракту. Вітчизняним суб’єктам господарювання рекомендується дотримуватися нормативних вимог щодо складання зовнішньоекономічних договорів. При укладанні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Нині діють правила Інкотермс в редакції 1990 р. Цими правилами передбачено 13 умов поставки, які умовно розбиті на чотири групи (E, F, C, D).
У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати так:

  • група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передання продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);
  • група F: витрати і ризики переходять до покупця після передання товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати на перевезення);
  • група С: продавець несе витрати до пункту призначення, однак ризики переходять до покупця після передання товару перевізникові;
  • група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи в узгоджене місце призначення.

Узгодження умов поставки є важливим складовим елементом управління ризиками при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.
У процесі організації зовнішньоекономічної діяльності, складання фінансових планів фінансові служби підприємств повинні враховувати той факт, що на території України запроваджено обов’язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов’язані продавати на валютному ринку частину загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними нормативами. Обов’язковий роз-поділ виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами протягом, як правило, кількох наступних днів з моменту надходження коштів.
На середину 2004 р. діяв порядок, згідно з яким 50 % надходжень (за деяким винятком) в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів-юридичних осіб підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України.
Фінансист повинен володіти інструментарієм розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. При цьому слід дотримуватися певних правил та враховувати законодавчі обмеження.
Так, законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами i нерезидентами як засіб платежу використовується іноземна валюта (1-ї групи Класифікатора іноземних валют НБУ) і лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами без участі уповноваженого бан-
ку або у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків).
Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або типу «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти в зазначених розрахунках за участі таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ. 
У разі відсутності іноземної валюти на рахунках підприємств та необхідності фінансового забезпечення зовнішньоекономічних операцій підприємства можуть доручити банку придбати для них відповідний обсяг валюти. Необхідна умова придбання валюти підприємством — наявність стандартного пакета документів, зокрема заявки на купівлю валюти; контракту (чи кредитного договору); довідки з ДПІ; інших документів, визначених НБУ, ДПІ чи відповідним банком.
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких сум протягом п’яти робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення вказаних термінів перерахування коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом п’яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально переказується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну дозволяється за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, можливі за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.
Якщо розрахунки щодо імпортних операцій резидентів здійснюються у формі документарного акредитива, терміни щодо надходження товарів діють з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Порушення згаданих вище термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
У разі перевищення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями, а також у разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії.
Зазначимо, що порушенням валютного законодавства є невиконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, i тягне за собою штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Несвоєчасне подання, приховування або переказування встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник) відповідної податкової інспекції.
Зменшення рівня платіжних ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій досягається завдяки оптимізації умов зовнішньоекономічних контрактів, строків здійснення розрахунків, місця виконання платежу; способів забезпечення платежу для експортера, способів забезпечення поставки для імпортера.
У практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операцій:

  • передплата (авансовий платіж);
  • документарний акредитив;
  • документарне інкасо;
  • платіж за відкритим рахунком.

Розрахунки з використанням акредитива чи інкасо вважаються документарними (забезпеченими), решта акредитивів — бездокументарні (незабезпечені). В останньому випадку для здійснення платежу не потрібно пред’являти особливі документи.
При виборі способу розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером і експортером (покупцем і продавцем), зумовлений різним рівнем вигідності одного й того самого способу для різних сторін. Для забезпечення балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

  • авансовий платіж;
  • безвідзивний документарний акредитив;
  • документарне інкасо (з гарантією).

Для імпортера вигідними є такі форми розрахунків:

  • платіж після отримання товарів (робіт, послуг);
  • документарне інкасо;
  • документарний акредитив.
  • Якщо домовленості щодо авансових розрахунків досягти не вдалося, максимальне забезпечення платежів для експортера досягається у разі відкриття покупцем безвідзивного документарного акредитива.
  • З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків, що зумовлено дією таких чинників:
  • у разі здійснення розрахунків з допомогою акредитивної форми в імпортера виникають додаткові банківські витрати;
  • акредитив не дає відсоткової гарантії, що поставка товарів (послуг) буде здійснена повністю відповідно до договору;
  • імпортер мусить відволікати кошти з обороту на період резервування коштів для відкриття акредитива.
  • При укладанні договору (контракту) в інтересах покупця не слід допускати включення до нього умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Окрім цього, по можливості рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, у тому числі витрати на території імпортера.
  • Якщо на ринку товарів є продавець (експортер), який погоджується здійснювати поставку з відстроченням платежу чи на основі використання документарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме цьому постачальникові порівняно з тим, який вимагає відкриття акредитива.
  • За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми проти передання документів згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків, при використанні документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець спрямовує всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

Покупець не може одержати відповідних документів на товари, не сплативши суми, зазначеної в інкасовому дорученні, або не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Якщо розрахунки проводяться у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткострокового комерційного кредиту, то умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.
На відміну від експортера для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є більш прийнятними, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен домагатися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер отримує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати, оперативно реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфетингу.
Форфетинг — це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій. Він має багато спільного із «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до п’яти років, тобто форфетинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.