лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

  • безкупонні, або дисконтні, облігації (корпоративні облігації, що передбачають формування доходу власника такої облігації у вигляді надання капіталодавцеві дисконту при первинному розміщенні такої облігації, дохід власника облігації накопичується протягом усього строку обігу облігації і реально формується по його завершенні в момент викупу емітентом такої облігації за номінальною вартістю).

Особливим видом корпоративних облігацій є конвертовані облігації, що надають право їх власникові обміняти належні йому облігації за встановленими умовами емісії таких облігацій на прості акції емітента. Залежно від умов, зафіксованих у проспекті емісії конвертованих облігацій, їх власник може реалізувати надане йому право у таких ситуаціях:

  • по завершенні строку обігу облігації у разі їх викупу емітентом (викуп за рахунок простих акцій емітента);
  • у межах строку обігу конвертованих облігацій за першою заявою власника таких облігацій;
  • по завершенні визначеного умовами емісії конвертованих облігацій періоду до моменту їх викупу емітентом після закінчення строку їх обігу.

При цьому фінансові умови обміну конвертованих облігацій на корпоративні права емітента включають такі позиції, як (1) пропорції обміну; (2) рівень доплат власника облігацій при їх обміні; (3) сума компенсацій, що виплачується емітентом на користь власника конвертованих облігацій, тощо.
Іншим варіантом гібридного фінансування потреби підприємства у капіталі є випуск та розміщення на ринку цінних паперів корпоративних облігацій із варантами (warrants). Основна відмінність конвертованих облігацій від облігацій із варантами полягає у можливості реалізації права облігаціонера на придбання корпоративних прав емітента окремо від облігації. Так, обмін конвертованої облігації на акції емітента повністю трансформує статус капіталодавця із кредитора на власника (співвласника), тоді як права за варантом реалізуються окремо від облігації, що дає змогу капіталодавцеві отримати статус власника (в частині придбаних корпоративних прав) без втрати статусу кредитора (в частині зобов’язань емітента за облігаціями). Крім того, умови випуску корпоративних облігацій із варантами допускають, як правило, вторинний обіг розміщення інструментів окремо один від одного без втрати прав, що надаються їх власникові.
Одним із варіантів покриття потреби підприємства в інвестиційному (довгостроковому) капіталі є лізингове фінансуваннялізинг (leasing). Лізинг як господарська операція полягає в отриманні суб’єктом господарювання (лізингоодержувачем) необоротних активів (як нерухомого, так і рухомого майна) у довгострокову оренду з можливістю, як правило, викупу об’єкта лізингу по завершенні строку дії договору. При отриманні необоротних активів за лізингом підприємство відображає на власному балансі як сам об’єкт лізингу в необоротних активах, так і зобов’язання щодо сплати лізингових платежів на користь лізингодавця (у складі довгострокових зобов’язань).
У світовій практиці розрізняють такі види лізингових операцій:

  • прямий, або двосторонній, лізинг. У результаті реалізації прямого лізингу суб’єкт господарювання отримує об’єкт лізингу безпосередньо від постачальника. Такий варіант лізингу реалізується переважно між суб’єктами господарювання, що мають тісні фінансово-економічні зв’язки;
  • зворотний лізинг (lease back) як варіант прямого лізингу. Здій­снюється шляхом продажу об’єкта необоротних активів суб’єкта господарювання іншій особі (як правило, спеціалізованій організації або фінансовій установі) з одночасним отриманням такого об’єкта в лізинг. Ця форма фінансування в довгостроковій перспективі неефективна, оскільки витрати на сплату лізингових платежів більші, ніж витрати, які несе підприємство як власник такого об’єкта, однак вона дає змогу ефективно вирішувати поточні (короткострокові) цілі переважно проблемним підприємствам;
  • непрямий, або багатосторонній, лізинг. У результаті реалізації непрямого лізингу спеціалізована лізингова компанія придбаває у постачальника (або кількох постачальників) на замовлення лізингоодержувача об’єкт лізингу, який передається замов­никові у довгострокове користування (зазвичай із можливістю подальшого викупу об’єкта лізингу замовником).

Вартість лізингового фінансування для суб’єкта господарювання порівняно з іншими джерелами капіталу досить висока, оскільки розмір лізингових платежів включає такі елементи, як витрати на амортизацію об’єкта лізингу (як правило, прискорену амортизацію), премію за ризики лізингодавця (останні доволі високі, зважаючи на строковість операції) та безпосередньо прибуток лізингодавця. Однак лізингове фінансування дає змогу ефективно вирішувати проблеми покриття потреби в інвестиційному капіталі у випадках, коли суб’єкт господарювання не може повністю або частково профінансувати таку потребу у капіталі за рахунок запозичень на ринку капіталу (довгострокових банківських кредитів або облігаційних позик).
Універсальним джерелом покриття потреби підприємства у капіталі (як короткострокового, так і довгострокового капіталу) є фінансові кредити, основу яких становить банківське кредитування суб’єктів господарювання. Фінансовий кредит являє собою позичковий капітал, що надається банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, чи резидентами i нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, у позичку юридичній або фізичній особі на певний строк для цільового використання та під процент.
Кредити, які надаються комерційними банками, за строками користування поділяються переважно на такі категорії:

  • короткострокові кредити — до одного року;
  • середньострокові кредити — до трьох років;
  • довгострокові кредити — понад три роки.

Звертаємо увагу на те, що останні дві категорії (середньострокові та довгострокові кредити) у фінансовій звітності суб’єктів господарювання відображаються у складі довгострокового капіталу.
Важливими детермінантами політики фінансування підприємства за рахунок позичкового капіталу є (1) управління кредитоспроможністю підприємства як позичальника та (2) використання інструментів забезпечення виконання зобов’язань підприємства (зокрема, кредитного забезпечення). Під кредитоспроможністю підприємства (credit rating або creditworthiness) розуміють його фінансову спроможність належним чином обслуговувати свої фінансові зобов’язання, зокрема здатність своєчасно погашати борг, в повному обсязі виплачувати проценти за кредитом.
Складовою системи управління кредитоспроможністю підприємства є аналіз кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства, а отже його інвестиційна привабливість як позичальника на фінансовому ринку, значною мірою залежить від наявності та якості забезпечення виконання зобов’язань перед третіми особами, а також його форми. Під забезпеченням зобов’язань слід розуміти джерело та (або) засіб забезпечення виконання зобов’язань боржника незалежно від подій, що мали місце на момент погашення забезпеченого зобов’язання перед кредитором.
Чинним законодавством України передбачена можливість використання серед інших механізмів зобов’язально-правових форм забезпечення, які мають більш превентивний характер, — неустойка та завдаток (аванс). Під кредитним забезпеченням (collateral) слід розуміти фінансово-правові механізми забезпечення виконання підприємством зобов’язань, передбачених умовами залучення позичкового капіталу. Відповідно до законодавства України підприємства можуть використовувати такі форми кредитного забезпечення:

  • застава;
  • іпотека;
  • перевідступлення права вимоги (цесія);
  • порука та гарантії третіх осіб, у тому числі держави;
  • страхування.

Однією з найбільш поширених видів забезпечення зобов’язань суб’єктів господарювання є застава (pledge), яка може набувати форми: застави рухомого та нерухомого майна або майнових прав, відчуження яких не заборонено законодавством. Як об’єкт застави можуть використовуватися цінні папери, що належать позичальникові на правах власності. Дозволяється використання одного й того самого активу як застави за двома або більше зобов’язаннями за умови згоди всіх заставодержателей, якщо інше не передбачено першим договором застави. Специфічною формою застави є іпотека (mortgage), що передбачає використання об’єктом застави одного з таких активів: (1) нерухомість — нерухоме майно; (2) земельні ділянки або права на їх використання; (3) цілісні майнові комплекси. Об’єкт іпотеки не може бути об’єктом застави за іншим зобов’язанням підприємства.
У разі використання застави як механізму забезпечення зобов’язань позичальника до об’єкта застави висувається зазвичай кілька критеріїв, відповідно до яких і визначається придатність майна для використання як об’єкта застави. До таких критеріїв можна віднести, зокрема, ліквідність об’єкта застави (можливість його швидкої реалізації на ринку без значних фінансових витрат), а також достатність його вартості для покриття основної суми боргу, процентів, нарахованих за її використання, та інших витрат, що можуть виникнути у разі неналежного виконання боржником своїх вимог. У випадку ліквідації боржника всі його зобов’язання, що були забезпечені заставою, розглядаються у позачерговому порядку і погашаються незалежно від інших зобов’язань, у тому числі забезпечених.
Як об’єкт застави, крім згаданих вище активів, можуть використовуватися права вимоги позичальника до третіх осіб шляхом перевідступлення права такої вимоги, або цесії (assignment of claims або cession).
Гарантія (guaranty) як форма кредитного забезпечення являє собою зобов’язання третьої сторони задовольнити вимоги кредитора на визначених у гарантії умовах. Таке зобов’язання третьої сторони оформляється у вигляді гарантійного листа, в якому і визначаються основні моменти виконання зобов’язань боржника гарантом (зокрема, можливе обмеження максимальної величини відповідальності гаранта за зобов’язаннями боржника). Найчастіше для забезпечення виконання боржником його зобов’язань використовуються банківські або державні гарантії.
Поряд із гарантією як кредитне забезпечення може використовуватися поручительство (порука) — додаткова до основного договору господарська угода, що визначає порядок забезпечення виконання основного зобов’язання. Договором поручительства може визначатися як незабезпечене зобов’язання щодо виконання умов основного договору, так і окремі форми забезпечення такого зобов’язання, зокрема застава (іпотека).
Відповідно до договору поручительства суб’єкт господарювання, що виступає в ролі поручителя, бере на себе солідарну з основним боржником відповідальність щодо виконання всього основного зобов’язання, яке визначене в основному договорі, або його частини. При цьому слід відмітити, що за умови виконання поручителем усього зобов’язання боржника або його частини поручитель отримує право регресу до такого боржника в частині фактично виконаного зобов’язання. Поручитель, будучи зобов’я­заною стороною за основним договором, може пред’явити до кредитора всі заперечення, які випливають з основного договору між кредитором і позичальником.
Специфічною формою кредитного забезпечення є страхування відповідальності позичальника щодо неповернення кредиту. Така форма кредитного забезпечення реалізується перекладенням ризику неповернення кредиту на страхову компанію зі сплатою останній відповідної винагороди. Кредитор зазвичай рекомендує позичальникові страхові компанії, що здійснюють такий вид страхування та є комерційно надійними з його погляду. Страхування відповідальності позичальника здійснюється шляхом укладання відповідного договору між страховою компанією та позичальником, який і передбачає передання кредитного ризику страховій компанії за відповідну винагороду (страхова премія, яку сплачує позичальник страховій компанії). У разі настання страхового випадку (неспроможність позичальника виконувати зобов’язання належним чином) страхова компанія відшкодовує кредитору (комерційному банку) основну суму боргу та нараховані проценти й отримує у частині фактично виконаного зобов’язання право регресної вимоги до боржника.
Поряд із кредитуванням важливим напрямом організації взаємовідносин суб’єкта господарювання і комерційних банків та інших фінансових установ є рефінансування боргових вимог такого підприємства до третіх осіб, що здійснюється у таких формах:

  • облік комерційних векселів;
  • факторинг;
  • форфетинг.

Проведення рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання дає змогу вирішити, зокрема, таку сукупність питань:

  • прискорення оборотності капіталу суб’єкта господарювання;
  • вивільнення грошових коштів, тимчасово заморожених у боргових вимогах (векселі одержані, дебіторська заборгованість вітчизняних та іноземних партнерів);
  • скорочення потреби підприємства у капіталі;
  • прискорення стягнення грошових коштів з боржника за рахунок використання послуг фінансових установ (передусім обслуговування комерційними банками експортерів за зовнішньоекономічними операціями);
  • часткове або повне перекладення ризику неплатежу за борговою вимогою на бенефіціара тощо.

Прийняття рішення щодо рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання залежить від зіставності ставки рефінансування та процентної ставки за короткостроковими банківськими кредитами, сукупності супутніх послуг, що надаються комерційним банком (іншою небанківською фінансовою інститу­цією) при проведенні такої операції.
Поряд із залученням зовнішнього фінансування шляхом емісії нових боргових зобов’язань, а також проведення рефінансування боргових вимог підприємство покриває частину потреби у капіталі за рахунок комерційних кредитів. Вони являють собою абсолютну величину фінансових ресурсів, залучених шляхом (1) отримання авансових платежів в оплату майбутньої продукції та (2) відстрочення оплати рахунків постачальників (формування кредиторської заборгованості).
Важливим напрямом фінансової діяльності суб’єкта господарювання у сфері комерційного кредитування як форми покриття частини потреби підприємства у капіталі є зіставлення та оцінювання обґрунтованості мобілізації та іммобілізації капіталу шляхом взаємного комерційного кредитування суб’єкта господарювання та його контрагентів (кредиторів та дебіторів), а також оцінки вартості залучення капіталу за комерційним кредитуванням. Слід звернути увагу менеджерів, що комерційне кредитування є одним із найдорожчих джерел фінансування. За таких умов постає об’єктивна необхідність тісної співпраці фінансистів підприємства та менеджерів інших служб у напрямі оптимізації розмірів і вартості залучення капіталу в межах комерційного кредитування.
Порівнюючи ефективність використання банківського і товарного кредитів, слід проаналізувати всі переваги й недоліки залучення останнього. До основних переваг товарного кредиту належать:

  • відносна швидкість і технічна зручність отримання;
  • кредитори здебільшого не вимагають додаткового кредитного забезпечення, окрім застереження щодо заборони застави майна під інші кредити;
  • вимоги до кредитоспроможності позичальника є нижчими, ніж у банківському кредитуванні (кредитори, як правило, не оцінюють кредитоспроможності позичальника);
  • порівняно легший процес узгодження пролонгації кредиту.

Слід враховувати також типові недоліки залучення товарних кредитів:

  • процентна ставка зазвичай перевищує вартість банківського кредиту;
  • небезпека високої залежності від постачальників;
  • застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення товарних кредитів, звужує кредитні рамки позичальника;
  • знижується контроль за ефективністю використання позичкового капіталу.

У вітчизняній практиці господарювання досить поширеним є покриття фінансового дефіциту шляхом порушення строків виконання платіжних зобов’язань, тобто використання як джерела поповнення обігових коштів прострочених товарних кредитів.


Детальніше див.: Страхування: Підручник / За ред. С. С. Осадця. — К.: КНЕУ, 2002.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.