лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Статистика ринку товарів і послуг

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 7
Методологія  статистичного аналізу галузевого ринку

  • Співвідношення понять ринку і галузі.
  • Парадигма «структура — поведінка — результат».
  • Оцінка структурних зрушень за формами власності.
  • Таблиця «Витрати — Випуск» для аналізу і прогнозу розвитку економіки.

7.1. Співвідношення понять ринку і галузі

Ринки поєднують товари, які є субститутами, замінниками один одного, з погляду їх покупців, тобто з боку попиту. Показником близькості заміщення товарів чи послуг є, як відомо, додатний коефіцієнт еластичності. Галузь поєднує товари, які є субститутами у виробництві, тобто з боку пропозиції, і поєднує, відповідно, виробників цих товарів. Ринок охоплює не тільки виробників (продавців) товарів-субститутів, а і їх покупців. Тому можна сказати, що ринок ширше поняття, ніж галузь, ринок «більший» за галузь. Для аналізу цін і випуску індивідуального товару  зручно досліджувати ринок саме цього окремого товару, а для вивчення можливостей входу чи умов виходу з цього ринку — вивчати галузь. Концепцію бар’єрів на вхід вперше розвинув американський економіст Д. Бейн.
Галузевий підхід досліджує умови придбання ринкової влади, форми її прояву, фактори її збереження та втрати, цінову та нецінову конкуренцію.
Уряди всіх країн намагаються вести справи в термінах галузей, підприємці в своїх міркуваннях виходять із умов галузі, статистика проводить збір інформації за видами діяльності згідно класифікації на основі КВЕД. Таким чином, галузевий підхід до аналізу ринків є відправним пунктом у статистиці ринків товарів та послуг на мікрорівні. Статистика концентрує увагу на таких напрямах:

  • перший охоплює вивчення розміру підприємства (велике, середнє чи мале), що зумовлює диференціацію статистичного спостереження на суцільне (для великих та середніх) та вибіркове (для малих);
  • другий напрям охоплює визначення основного виду діяльності підприємств для подальшого їх групування за КВЕД, галузями і секторами економіки;
  • третій напрям охоплює вивчення поведінки підприємств за такими основними показниками:
  • за динамікою оптових цін;
  • за показниками інноваційної та інвестиційної діяльності;
  • за показниками кредиторської та дебіторської заборгованості;
  • четвертий напрям охоплює оцінку ділової активності підприємств;
  • п’ятий напрям пов’язаний з визначенням ринкової влади — концентрації виробництва і капіталу — і дій виробників згідно із законодавчими актами Антимонопольного комітету для розробки заходів щодо регулювання ринку;
  • шостий напрям пов’язаний з оцінюванням конкурентоспроможності галузі на світових ринках, визначенням ступеня відкритості галузі. Ступінь відкритості галузі характеризується коефіцієнтом відкритості, який розраховується за формулою:


Наприклад, за даними міжгалузевого балансу України у цінах споживачів (таблиці «Витрати –– Випуск» з 2000 р.) у 1998 році коефіцієнт відкритості промисловості дорівнював 2,7, транспорту і зв’язку — 0,8, галузей сфери нематеріальних послуг — 0,2, тобто найвищим є коефіцієнт відкритості для промисловості, що сприяє інноваційній активності цієї галузі.
7.2. Парадигма  «структура — поведінка — результат»

Відома парадигма «структура — поведінка — результат» пов’язана з іменами американських економістів гарвардської школи Джо Бейна і Едварда Мейсона [22]. Згідно з цією парадигмою ринкова структура (кількість продавців на ринку, ступінь  диференціації продукту, структура витрат, ступінь вертикальної інтеграції з постачальниками і т. ін.) визначає поведінку агентів ринку (ціну, інновації і т. ін.), а їхня поведінка породжує ринковий результат (ефект, ефективність використання ресурсів, рівень прибутковості і т. ін.). Ця парадигма може бути застосована як на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь, регіон), так і на макрорівні (національна економіка).
У межах цієї парадигми діє класична гіпотеза про те, що за існуючої цінової політики, коли йдеться про монополію або жорстку олігополію, середня норма прибутку в галузях з високою концентрацією капіталу буде значно вищою, ніж у галузях з атомістичною (конкурентною) структурою або за умови менш жорсткої олігополії, тобто середня норма прибутку або рентабельність галузі зростає з підвищенням рівня концентрації.
Структура ринку: показники концентрації та прибутковість галузі. Аналіз структури галузевого ринку передбачає, як правило, статистичне вивчення однієї сторони ринку — сторони пропозиції, де підприємства виступають у ролі продавців. Для цього використовується розподіл підприємств галузі (регіону) за обсягами реалізації, на підставі чого визначається тип ринку і вивчається можливість входу на ринок.
Перешкоди, що заважають вступу конкурентів у галузь, можуть виникати з об’єктивних причин або створюватися штучно:

  • перешкодою може бути технологія, яка природним чином створює технологічні монополії й олігополії (наприклад, енергетика, залізничний транспорт, комунальне господарство та ін.);
  • природна перешкода, що обмежує проникнення у галузь (науково-технічна монополія);
  • монополія держави в низці областей (організація й регулювання пропозиції грошей, монополія на ринках товарів нееластичного попиту, забезпечення населення суспільними товарами і послугами та ін.);
  • штучна перешкода — корпорації — монополії, що ґрунтуються на концентрації виробництва і капіталу; монопольне володіння родовищами первісної сировини та іншими факторами виробництва.

Структурні співвідношення на ринку призводять до виникнення таких основних типів ринку продавця (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Типи структур ринку продавця

Характер продукту

Кількість продавців

Один

Кілька

Багато

Однорідні продукти

монополія

олігополія

конкуренція

Диференційовані продукти

багатопродуктова олігополія

олігополія з  диференціацією продукції

монополістична конкуренція

Однорідність на ринку існує тоді, коли продукти для покупців є хорошими замінниками. Усі типи структур ринку мають певний вплив на ринкову ціну і прибутковість галузі.
Попит на фактори виробництва, який формується виробниками, є похідним від попиту на товари і послуги. Існують такі чотири групи факторів виробництва: людські ресурси; природні ресурси; капітал; технологія. Вважається, що людський фактор виробництва та його якість є найважливішим, бо інші фактори — капітал, сировину, технологію — можна купити або позичити в розвинених країн. Виробництво є ефективним, якщо ресурси між виробниками однієї галузі або між галузями розподілені так, що неможливо через подальший їх перерозподіл поліпшити чиєсь  становище на ринку, не погіршивши становища іншого. У галузях з достатньо високим ступенем концентрації існує ринкова влада і ефективність використання ресурсів у таких галузях не є оптимальною. І, навпаки, конкурентні ринки здійснюють ефективніший розподіл ресурсів та оптимальне їх використання. Тому на  конкурентних ринках ведеться боротьба, передусім, за перерозподіл факторів виробництва — сировини, матеріалів, робочої сили, капіталу і т. ін. Ця боротьба може точитися у вигляді цінової та нецінової конкуренції (реклама, товарні знаки, додаткові послуги та ін.).
Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками в одній галузі виробництва за зниження витрат виробництва і, як наслідок, — зниження цін, поліпшення якості продукції, розширення ринків збуту тощо [4]. Внаслідок внутрішньогалузевої конкуренції різні індивідуальні вартості товарів  багатьох товаровиробників перетворюються на єдину ринкову вартість і ринкову ціну. Ринкова вартість визначається витратами суспільно необхідної праці на підприємствах, що виробляють основну масу продукції в цій галузі, оскільки на них встановлюється середній галузевий рівень продуктивності та інтенсивності праці.
Підприємства, на яких індивідуальна вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий прибуток, а ті, на яких вона вища, не можуть відшкодовувати всі витрати живої та уречевленої праці й поступово втрачають свої позиції на ринках збуту, банкрутують. Таким чином, внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню інновацій, підвищенню ефективності виробництва.
Антимонопольна політика передбачає розробку законодавчих заходів, які не дозволяють підприємствам використовувати свою ринкову владу для максимізації прибутку. Кінцева мета антимонопольної політики — залишити в економіці тільки зону природної монополії і виявити монополії, щодо яких держава повинна проводити жорстку антимонопольну політику.
В основу вивчення монополізації галузі покладено використання коефіцієнтів концентрації за показником ресурсів (факторів виробництва) або за результатом виробництва (продажу). Це може бути частка підприємства або групи підприємств у загальній величині фактору чи результату галузі, регіону. У більшості розвинених країн організовано статистичний моніторинг за зміною ринкових структур і процесами концентрації в промисловості (за галузями, підгалузями, основними групами і класами продукції), що дає змогу спостерігати за співвідношенням сил підприємств, які конкурують, на конкретних ринках товарів і послуг [21]. В Україні такий статистичний моніторинг Держкомстатом ще не впроваджено. Але для аналізу галузевого ринку використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці такі найбільш поширені коефіцієнти концентрації [18].
1. Коефіцієнт концентрації m підприємств (CR — Concentration Ratios) (за умови, що m < n, де n — кількість усіх підприємств у галузі) за формулою:
,
де  — питома вага і-го підприємства в обсязі виробництва (продажу) продукції галузі у вартісному виразі.
Усі підприємства галузі ранжуються за показником обсягу виробництва чи продажу і, відповідно, часткою та поєднуються в подальшому аналізі у групи на основі взятої фіксованої кількості підприємств (як правило, від 1 до 10, частіше CR = 4 або CR = 8), тобто будується статистичний розподіл. Коефіцієнт CR підсумовує у відсотках найбільші частки підприємств у галузі, упорядковуючи підприємства так, щоб . Але коефіцієнт CR має певні недоліки: а) не враховує можливої зміни кількості підприємств у галузі під час вивчення концентрації в динаміці; б) розраховується за загальним обсягом виробництва (продажу) продукції підприємств, тоді як монополізм характеризується і виявляється виключно переважанням частки в обсязі виробництва чи продажу на ринку тільки конкретних товарів в натуральному виразі. Недоліки, притаманні коефіцієнту CR, можуть бути усунені використанням паралельно з ним коефіцієнта Херфіндаля—Хіршмана.
2. Коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана (KХХ) розраховується за формулою:
,
тобто коефіцієнт KХХ дорівнює сумі квадратів ринкових часток узятої фіксованої кількості підприємств у відсотках. Максимальне значення цього коефіцієнта може бути 10 000 % (100 % · 100 %).
Коефіцієнти концентрації широко застосовуються в антимонопольному законодавстві. Наприклад, за допомогою CR в Україні визначено поняття положення панівного підприємства на ринку. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 % [5]. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша за 35 %.
За станом на 01.01.99 до переліку підприємств, які посідають монопольне становище на державних ринках, включено 372 суб’єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках. У деяких країнах монопольним визначається положення групи підприємств, якщо на 2—3 підприємства припадає понад 50 % всього обсягу продажу або на 4—5 підприємств — понад 67 % [1]. Але останніми роками в закордонній практиці все ширше використовується коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана замість CR при антимонопольному регулюванні.
Монополія може визначатися як на ринку ресурсів, так і на ринку кінцевого продукту, а посилення монопольної влади може відбуватися в напрямі «вперед» вертикальною інтеграцією продавців кінцевого продукту та «назад» вертикальною інтеграцією продавців ресурсів. Такі злиття створюють прецеденти підвищення бар’єрів входу в галузь, тому в зарубіжній практиці було прийнято певні обмеження проти вертикального злиття підприємств. Зокрема, у США при застосуванні законодавства про злиття підприємств констатується, що Міністерство юстиції дозволяє будь-які злиття на ринках, для яких коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана становить менш як 1000. Що це означає? За такого рівня  концентрації мінімально можлива кількість підприємств на ринку становить 10. У цьому разі обсяги виробництва (продажу) розподіляються рівномірно і частка кожного підприємства має дорівнювати 10 %, тоді 10 · 10 %·10 % = 1000. І, навпаки, при значеннях коефіцієнта KХХ, які перевищують 1800, імовірна заборона на будь-яке злиття підприємств. У випадку, коли 1000 < KХХ  < 1800, потрібні додаткові дослідження ринку [19].
Коефіцієнт KХХ набуває мінімального значення, коли підприємства мають рівні частки, і максимального значення, коли одне підприємство захоплює увесь ринок. Як використовуються коефіцієнти концентрації? Одна з можливостей полягає в тому, що коефіцієнти концентрації пов’язані з прибутковістю галузі. Концентрація полегшує змову між підприємствами і збільшує прибутки для всієї галузі. Якщо статистичний розподіл підприємств характеризується рівними ринковими частками, тобто є симетричним, то ринкова ціна і галузеві прибутки не залежать від кількості підприємств у галузі, що характерно за умови конкуренції.
Якщо підприємства мають асиметричні ринкові частки, то галузеві прибутки залежать від коефіцієнта концентрації, що характерно за умови монополії або жорсткої олігополії. Слабка олігополія виникає в таких галузях, які виробляють холодильники, легкові автомобілі, трактори та ін.; жорстка олігополія характерна для небагатьох галузей, таких, які виробляють турбогенератори, дизельні двигуни, літаки, судна та ін. Якщо кількість підприємств у галузі залежить від витрат на вхід, то вищі витрати на вхід дають вищу концентрацію і можуть бути компенсовані внаслідок збільшення валового прибутку.
Асиметрія витрат породжує асиметрію випусків, збільшуючи коефіцієнт концентрації. Водночас асиметрія витрат дає змогу підприємствам із низькими витратами користуватися рентою, збільшуючи таким чином галузевий прибуток.
В економічній літературі статистичними методами доведено [18; 19], що відношення галузевого прибутку (П), який визначається різницею між обсягом реалізації (Р) та витратами (С), до обсягу реалізації галузі (Р) дорівнює коефіцієнту Херфіндаля—Хіршмана, поділеному на еластичність попиту від ціни (Е):
.
Це рівняння пов’язує середньогалузеву різницю «ціна — витрати» в цілому та міру концентрації ринку. Для максимізації прибутку за умови монополії або жорсткої олігополії монополіст встановлює різницю між ціною Р та витратами С на рівні, оберненому до цінової еластичності попиту Е:

За певних умов за допомогою коефіцієнта Херфіндаля—Хіршмана можна точно визначити міру зміни галузевої прибутковості. Так, прибуток галузі пов’язаний із цим коефіцієнтом так [18]:
.
Припустимо, що споживачі витрачають фіксований розмір доходу на товар, тобто еластичність їхнього попиту дорівнює 1 : Q = k/р, де k — додатна константа. Тоді маємо:

звідки коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана і дає точну міру зміни галузевого прибутку.
Вивчення поведінки суб’єктів галузевого ринку. Щоб конкурувати на ринку, підприємства можуть використовувати багато інструментів, але найважливішими є ціна, інновації, інвестиції. Найвища швидкість у переорієнтації підприємств на ринку характерна для ціни. Тому конкуренція виявляється насаперед через зміну ринкової ціни, яка разом зі зміною витрат визначає зміну прибутку підприємства і галузі в цілому.
На практиці спостереження за рівнем і зміною ринкових цін мало що говорить про конкурентність відповідної галузі, якщо не проводиться одночасно спостереження за рівнем і зміною цін у галузях з подібними (схожими) структурами витрат (або, наприклад, за регіонами). Найбільш інформативні змінні — це ринкові частки та норма прибутку підприємств галузі.
Розвиток галузі, регіону можна розглядати як перехід економічної системи із одного стану рівноваги в інший, і джерелом такого переходу є, за висловлюванням Й. Шумпетера, «виникнення нових речей», або інновацій [20].
Інновації — це нові або удосконалені продукти, які впроваджені на ринок, нові або удосконалені технологічні процеси, які використовуються в практичній діяльності, або нові підходи до виробництва послуг. Економічна теорія розрізняє п’ять типів інновацій: введення нового продукту; введення нового методу виробництва; створення нового ринку; освоєння нового джерела сировини чи напівфабрикатів; реорганізація структури управління. Забезпечуючи надлишковий прибуток підприємцю, який упровадив інновації, інновації порушують економічну рівновагу, яка потім відновлюється на новому, більш високому рівні розвитку під впливом конкуренції.
Перехід на систему національних рахунків, адаптація національної статистики науки та інновацій до міжнародних стандартів  визначили таку класифікацію секторів діяльності у статистичному спостереженні за інноваціями:

  • державний сектор;
  • підприємницький сектор;
  • сектор вищої освіти;
  • приватний безприбутковий (некомерційний) сектор.

Стандартизація даних дозволяє міжнародним організаціям регулярно проводити оцінювання сукупних наукових потенціалів країн і галузей, розробляти пропозиції з розвитку міжнародного співробітництва.
Чинні міжнародні норми збору статистичних даних про інновації розроблені стосовно тільки технологічних інновацій [6]. Інновація вважається здійсненою, якщо її впроваджено на ринок чи у виробничий процес. Відповідно розрізняються і два типи технологічних інновацій — продуктові та процесні.
Продуктові інновації охоплюють впровадження нових або вдосконалених продуктів. Процесна інновація — це освоєння нових або значно вдосконалених методів виробництва, зміни в обладнанні та устаткуванні чи організації виробництва або і те, і інше.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.