лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Міжнародне економічне право

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

5. Правове регулювання міжнародних
автомобільних перевезень

Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами використовується у тих випадках, коли це лише одна із можливостей переміщення вантажів і пасажирів або коли такий вид перевезення у даних умовах є більш рентабельним й ефективним порівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобів транспорту.
Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. Однією з перших багатосторонніх конвенцій була Конвенція про урегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах (Париж, 1926 р.). А в 1949 р. у Женеві була підписана нова багатостороння Конвенція про урегулювання авторуху між країнами.
З метою розвитку автомобільного транспорту, представлення інтересів автотранспортних об’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації і економіки автомобільних перевезень у 1947 р. була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту.
Для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонують при залізничних дорогах, у 1950 р. у Берні була створена Спілка автодорожніх служб залізниць.
Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів обумовило необхідність активного укладення угод між багатьма країнами. Практично всі країни уклали такі угоди з сусідніми країнами. У них містяться положення про регулярні і нерегулярні перевезення вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов’язані з ними послуги, визначаються перевізники тощо.
На регулювання відносин, які виникають у галузі використання автомобільного транспорту для міжнародних перевезень, спрямоване і національне законодавство. Наприклад, Міністерство транспорту України своїм наказом № 178 від 19 липня 1993 р. затвердило Інструкцію «Про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнарод­них перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом».
6. Правове регулювання
повітряних перевезень

Використання цивільного повітряного флоту для здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів потребує відповідного правового регулювання відносин, що складаються при цьому. Водночас виникає необхідність створення міжнародних організацій у цій галузі. Однією з перших таких організацій була Міжнародна авіатранспортна асоціація, створена у 1919 р. На початок 40-х років до неї вже входили найбільші авіакомпанії Європи, США. У 1945 р. було проведено реорганізацію цієї асоціації, прийнято її Статут. До складу асоціації ввійшли великі авіакомпанії Європи, США, Азії, Австралії.
Відповідно до положень Статуту асоціація покликана сприяти: розвитку безпечного, регулярного й економічного сполучення; посиленню ролі авіації у торговельних (комерційних) перевезеннях і вирішенню пов’язаних з ними проблем; пошуку засобів для досягнення співробітництва між автотранспортними підприємствами, які беруть участь в експлуатації міжнародних повітряних ліній; співробітництву з Міжнародною організацією цивільної авіації та іншими міжнародними організаціями.
З метою регулювання відносин між своїми членами асоціація розробила і прийняла ряд важливих документів: єдині умови перевезення (1927 р.), форми білетів, багажних квитанцій і накладних (1929 р.), умови перевезення пасажирів і багажу (1954 р.) та ін.
У 1944 р. була заснована міжурядова спеціалізована установа (організація) — Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка почала функціонувати у 1947 р. До її складу входить понад 160 країн світу. Ця організація вивчає проблеми міжнародних повітряних сполучень, розробляє рекомендації та стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях. Так, зокрема, вона прийняла (як додаток до Чиказької конвенції) Міжнародні стандарти і рекомендувала практичні заходи щодо забезпечення безпеки, регулярності та ефективності повітряної навігації і забезпечення повітряних перевезень. Ці стандарти і рекомендації визначають дії пілотів автотранспортних компаній, екіпажів літаків, операторів служби повітряного руху і наземних екіпажів, а також конструкцію і характеристику літака та його устаткування. Нею розроблені правила польотів — як візуальних, так і за приладами, а також аеронавігаційні карти, які використовуються в усьому світі.
Ці та інші документи створюють відповідну правову базу для міжнародних перевезень.
Країни — учасниці Міжнародної організації цивільної авіації відповідно до її Статуту повинні передавати їй копії всіх укладених ними угод, договорів, конвенцій з питань цивільної авіації. Вони мають враховувати рекомендації цієї організації.
З метою організації повітряних польотів цивільних літаків однієї держави над територією іншої укладаються спеціальні двосторонні й багатосторонні угоди (договори). У них підтверджується право на експлуатацію відповідної повітряної лінії, встанов­люється розклад і визначаються тарифи, закріплюються положення про забезпечення безпеки польотів, дії законодавства і різних правил, порядок ведення переговорів у разі виникнення спорів щодо тлумачення і застосування угоди тощо.

 

Розділ 15

Міжнародно-правове регулювання промислового, сільськогосподарського
і науково-технічного міжнародного
співробітництва

1. Міжнародно-правовий механізм
регулювання співробітництва
в галузі промисловості

Подпись: Аналіз діяльності будь-якої галузі промисловості країн світу дає підстави зробити висновок про те, що на сьогодні немає країни, яка б більшою чи меншою мірою не була пов’язана в межах промислового співробітництва з іншими країнами. І це цілком зрозуміло. Адже за нинішніх умов міжнародного поділу праці практично неможливо здійснювати розвиток промислового виробництва, окремих великих підприємств та об’єднань без використання переваг міжнародного співробітництва. А це обумовлює необхідність розвитку міжнародних економічних відносини у галузі промисловості, що, у свою чергу, потребує і певного правового регулювання цих відносин. Як відомо, таке регулювання здійснюється переважно за допомогою міжнародно-правових актів, міжнародних договорів та інших засобів.
Одним із важливих міжнародно-правових актів, що регулює відносини у цій галузі, є Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі, який, як уже зазначалося, був прийнятий 1 серпня 1975 р. (Гельсінкі). У ньому, зокрема, відзначалося, що промислове співробітництво, яке ґрунтується на економічних інтересах, може створити стійкі зв’язки, зміцнюючи тим самим довгострокове економічне співробітництво в цілому, прискорюючи економічний розвиток усіх, хто бере участь у такому співробітництві. Отже, була підкреслена не лише важливість, а й економічна необхідність і доцільність міжнародного промислового співробітництва.
У Заключному акті наголошувалося, що держави-учасниці, визнаючи необхідність розвитку торгівлі і сприяння поширенню нових форм промислового співробітництва, будуть відносно доброзичливі до укладення у відповідних випадках спеціальних двосторонніх угод з різних питань, які становлять взаємний інтерес як у галузі торгівлі, так і промислового співробітництва.
Значну роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграє Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) — міжнародна, спеціалізована міжурядова організація. Вона створена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1965 р. для сприяння прискоренню індустріалізації країн, що визволилися від колоніалізму і стали на шлях самостійного розвитку. До складу ЮНІДО входять країни — члени ООН (біля 170 держав), її спеціалізовані установи.
Основними напрямами діяльності ЮНІДО є: участь в індустріалізації країн, що розвиваються, насамперед в індустріалізації країн Африки; сприяння впровадженню у країнах, що розви-
ваються, сучасних методів виробництва, програмування й управління, а також поширення технічної інформації, раціональне використання природних ресурсів, підготовка національних кадрів, залучення фінансових коштів для конкретних промислових проектів; здійснення багатосторонньої технічної допомоги країнам, що розвиваються, через надання матеріальних і фінансових ресурсів у вигляді промислового устаткування, інженерно-консуль­таційних послуг та технологій, а також організації міжнародних торгів на розташування замовлень у цих країнах; сприяння розвитку міжнародного промислового співробітництва через передання інформації про технології, виконання цілеспрямованих оперативних досліджень та довгострокових науково-дослідних програм із різних аспектів індустріалізації; надання технічної допомоги в будівництві промислових об’єктів шляхом використання експертів, консультантів; надання консультативної допомоги через проведення конференцій, нарад і зустрічей представників промисловості, профспілок, споживачів.
У рамках цієї Міжнародної організації реалізуються досить важливі програми. До них слід віднести такі: «Десятиріччя промислового розвитку Африки 1993—2002 рр.», Регіональна програма співробітництва з метою промислового розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну, Програма індустріалі­зації 47 найменш розвинутих країн та ін.
Вищим органом ЮНІДО є Генеральна конференція, яка скликається один раз у чотири роки. Керівний постійно діючий робочий
орган — Рада з промислового розвитку у складі представників 45 держав, яка обирається на три роки Генеральною конференцією. Засідання цієї Ради проводяться один раз на рік. Допоміжним органом Ради є Постійний комітет, який скликається два рази на рік.
Адміністрацію ЮНІДО очолює секретаріат на чолі з генеральним директором, який обирається за рекомендацією Ради Генеральною конференцією строком на чотири роки. Штаб-квартира секретаріату розташована у Відні (Австрія).
ЮНІДО докладає чимало зусиль для становлення і розвитку міжнародного економічного права. Одним із прикладів цього є прийняття у 1975 р. Лімської декларації і Плану дій, в яких закріп­лено право кожної держави вільно здійснювати свій суверенітет і постійний контроль над власними природними ресурсами й усією економічною діяльністю. Причому жодна держава, як зазначено у цих документах, не може зазнавати якого-небудь економічного, політичного або іншого тиску, який би перешкоджав здійсненню цього невід’ємного права. Як відомо, дане положення є основою змісту одного зі спеціальних принципів міжнародного економічного права.
У Лімській декларації висловлені вимоги до промислово розвинутих країн, з тим щоб вони враховували інтереси молодих держав у справі індустріалізації.
Важливого значення набула діяльність ЮНІДО, пов’язана з переданням передової промислової технології країнам, що розвиваються. У 1981 р. спеціально організовано Інформаційний банк з промислової технології, основним завданням якого є створення умов для ознайомлення молодих держав з останніми досягненнями науки і техніки.
Важливе місце у системі правового регулювання міжнародних відносин у галузі промисловості відіграють акти, які приймаються міжнародними економічними організаціями. Як уже зазначалося, до цих організацій належать Конференція з торгів­лі і розвитку, Комітет з промислового розвитку Економічної і соціальної ради ООН, регіональні комісії Економічної і соціальної ради ООН та ін. Ці міжнародні організації, крім розглянутих вище напрямів їхньої діяльності, чимало уваги приділяють і питанням організації міжнародного промислового спів­робітництва. Так, Комітет з промислового розвитку Економічної і соціальної ради ООН проводить консультації з питань прискорення промислового розвитку країн, розробляє робочі програми щодо індустріалізації та підготовки рекомендацій щодо їх подальшого розроблення, проводить дослідження і семінари з питань найефективнішого застосування промислових методів виробництва в країнах, що розвиваються, та виконує деякі інші функції.
Одним із інструментів регулювання міжнародних відносин у галузі промислового співробітництва є двосторонні договори та угоди.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.