лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна статистика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

.
Широко відомою на Заході є модель американського соціолога У. Уотсона, яка для країн з розвинутою ринковою економікою передбачає виділення шести класів [53]: вищий-вищий, нижчий-вищий, вищий-середній, нижчий-середній, вищий-нижчий та нижчий-нижчий. Так, до вищого-вищого класу належать представники впливових багатих династій, що мають найвищі рівні багатства, влади і престижу в даному суспільстві. Часто застосовують також «п’ятикласну» модель, відносячи при цьому до вищого-вищого класу також відомих політиків, фінансистів, бізнесменів, провідних менеджерів, відомих юристів.
Останнім часом у США значного поширення набула модель, що містить такі чотири класи [7]: вищий, середній, робітничий та нижчий, причому деякі з них можуть поділятися на два-три прошарки.
Із скількох «поверхів» не складалася б така вертикальна побудова, особливе місце в ній займає так званий «середній клас». Наявність численного середнього класу є одним з найважливіших факторів відсутності соціального напруження в суспільстві. Зрозуміло, що середні класи, якщо такі існують (наприклад, у Швеції, Афганістані чи Росії) суттєво відрізняються один від одного.
Кількість класів у моделі соціальної стратифікації та критерії віднесення окремої особи до того чи іншого з них повинні відповідати конкретним умовам, в яких перебуває певне суспільство. Спинімося детальніше на принципах соціальної стратифікації, що повинні відповідати особливостям переходу України до ринкової економіки.
Загальнопоширеною є думка, що на початку 90-х років в Україні сформувалися вищий клас (1—3 % всього населення) і нижчий (70 %), рівень доходів якого близький до межі бідності. Середнього класу в Україні як такого майже немає. Кількісне співвідношення між надто багатими й надто бідними виходить далеко за межі допустимої для суспільства соціальної нерівності, що зумовлює напруженість. При цьому еліта всіляко обмежує доступ не тільки до вищого класу, а навіть і до середнього [7, с. 137].
Ґрунтовною базою для вивчення соціальної стратифікації в Україні й пов’язаних з цим соціально-економічних процесів можуть бути праці провідних українських фахівців у галузі статистики, зокрема Е. Лібанової [24]. У своїх дослідженнях вона зазначає, що специфіка переходу України до ринкової економіки зумовила й особливості соціальної стратифікації. Суттю цієї особливості є значне соціальне розшарування, велика різниця в можливостях задоволення загальних людських потреб нижчими верствами порівняно з вищими і, як результат, певна соціальна напруженість. Як широкий загал, так і експерти вважають, що 10 % населення України концентрують 40 % доходів, причому 75% цих доходів мають кримінальне походження.
Розглянемо наведені в праці Е. Лібанової соціальні класи та їх характеристики.
Еліта поділяється на економіко-політичну та наукову. До економіко-політичної еліти відносять професійних політиків, керівників державного апарату, представників великого і середнього бізнесу. Їх частка серед зайнятого населення (за оцінками 1998 р.) становить близько 7 %. Основну частку економіко-політичної еліти складають особи, чия кар’єра починалася в умовах адміністративно-планової економіки. Як зазначає автор, переважна більшість представників «доперехідної» еліти продовжують активну діяльність, «зберегли свої позиції в суспільстві і, можливо, саме їх (в ряді випадків підсвідома) нездатність приймати економічні та політичні рішення, адекватні новій соціально-економічній ситуації, і є основною причиною непослідовних і нерішучих реформ» [24, с. 28].
До наукової еліти належать фахівці, які мають науковий ступінь доктора або кандидата наук. За даними 1998 р., в Україні частка наукової еліти складала 0,3 % всього зайнятого населення. Для сучасної України характерним є від’їзд висококваліфікованих спеціалістів і науковців за кордон. Зокрема, за роки незалежності нашу країну покинула приблизно п’ята частка докторів наук віком до 50 років.
Як підкреслює Е. Лібанова, існує вкрай негативна оцінка населенням діяльності економічної та політичної еліти. 21 % опитаних відчувають образу, 13 % — ворожість, 54 % — байдужість до правлячої еліти, 68 % — вважають, що влада не піклується про народ .
Середній клас. Як зазначають спеціалісти, проблема виділення середнього класу сучасного українського суспільства є досить складною [24]. Її основні причини такі:
По-перше, в процесі утворення соціальних класів найінтенсивніше формувалися «полярні» класи — елітні та маргінальні групи. Формування середнього класу відбувається в Україні значно повільніше і менш помітно.
По-друге, недостатньо розробленою є методологія виокремлення середнього класу.
По-третє, дані поточної статистики та результати вибіркових обстежень не містять повної інформації, необхідної для класифікації. Зокрема, значна кількість представників соціальних верств, що межують з полярними класами, або уникають участі в обстеженнях, або не відповідають чи дають неправдиві відповіді на окремі питання.
Спроба виділення середнього класу на основі такої характеристики, як рівень доходу, не може дати об’єктивних результатів. Це пояснюється надзвичайною поширеністю незареєстрованої трудової діяльності, а отже, і наявністю незареєстрованих доходів та майна. Проте, за даними соціологічних досліджень, виявлено, що основну частину доходів домогосподарств, які за майновими ознаками можна віднести до середнього класу, становить заробітна плата. При цьому її значення прямо пропорційне добробуту і в двох верхніх шарах класу перевищує половину сукупних доходів.
Водночас частка соціальних трансфертів значно зростає в нижчих прошарках. Рівень доходів із земельних ділянок та інших доходів (доходи від акцій, здачі в оренду нерухомості тощо) підвищується прямо пропорційно рівню добробуту домогосподарств середнього класу.
Тому, як зазначає автор, найбільш обґрунтованим видається визначення середнього класу за професійними ознаками: професіонали, фахівці й технічні службовці, власники дрібних підприємств. У 1998 р. їх частка становила 32,7 % всіх зайнятих в економіці України. Характерною ознакою є той факт, що сучасний середній клас формується переважно не з власників та підприємців, а з високоосвічених професіоналів і фахівців.
«Голубі комірці» — це соціальний клас, до якого належать робітники сфери торгівлі та побутових послуг, оператори та складальники машин і устаткування, кваліфіковані працівники сільського господарства, кваліфіковані робітники з інструментами, представники найпростіших професій. За даними 1998 р.,
частка цього класу становила 60,3 % всіх працюючих.
Слід зазначити, що серед «голубих комірців» значну частку складають представники найпростіших професій, по суті малокваліфікована або некваліфікована робоча сила — 40,2 %. Адаптація цього прошарку суспільства до нових соціально-еконо­мічних умов є найскладнішою, його представники становлять основну (після маргіналів) частку «протестного електорату», який голосує за повернення минулої соціально-економічної системи.
Маргінали, маргінальність — нині ці слова є широко вживаними, і не лише спеціалістами і не тільки стосовно соціальних верств: маргінальна особа, маргінальна поведінка, маргінальні засоби масової інформації та ін. Тому зробимо деякі уточнення.
Маргінальність (лат. mаrgo — межа; merginalis — той, хто перебуває на межі) — поняття, яке вперше запропонував та використав американський соціолог Р. Парк при дослідженні міжетнічних конфліктів у 20-х роках ХХ ст. [41]. Досліджувалися со­ціально-психологічні наслідки адаптації провінційних мігрантів до урбанізованих умов життя. Поняття «особа на межі двох культур», «проміжна особа» відносилися до осіб, властивістю яких є стан невизначеності у зв’язках з оточуючими, постійна підозра їх у нещирості, побоювання бути відкинутими. В подальшому для визначення сукупності особливих рис свідомості та поведінки представників соціальних груп, які не здатні інтегрува­тися в існуюче суспільство, стали використовувати поняття «маргінальна особа», «маргінальна група».
У нинішній період та межа, про яку йдеться у визначенні, найчастіше розуміється як межа, котра відділяє маргіналів від суспільства. А оскільки соціальна стратифікація являє собою вертикальну побудову, то звідси виходить, що маргінали — це ті, хто є нижчими за всіх інших у суспільстві, а отже (можливо, в підтексті), це ті, що гірші за всіх інших. Саме таке тлумачення з боку тих, для кого це слівце стало модним, є, принаймні, некоректним, а можливо, і навмисне спрощеним. Що ж стосується неупередженого аналітика, то він, вивчаючи соціальні процеси, повинен розуміти, що його статистичні сукупності складаються з окремих осіб, реальних людей, з якими пов’язані об’єктивно визначені характеристики, а не чиїсь симпатії або зневага.
У широкому розумінні поняття «маргінальна особа» характеризує дуалізм, внутрішню суперечність людини. Маргінальність — це стан конфлікту з прийнятими в суспільстві нормами [21, 41]. Тому таких людей часто не розуміють, уникають, переслідують. Це, в свою чергу, часто призводить до відсутності самоідентифікації, самоконтролю та волевиявлення. Такі особи втрачають власне «я», підвладні випадковим емоційним сплескам, стають маріонетками в чужих руках. Однак маргінал не обов’язково повинен бути брудним, без грошей або житла.
Наведені психологічні аспекти такого явища, як маргіналізація суспільства, необхідно враховувати при розробці програми статистичного спостереження, зокрема статистичного інструментарію та організаційних питань. Адже зрозуміло, що найважче одержати інформацію як від «крайніх зверху», так і «крайніх знизу» — перші можуть інтерв’юєрів до себе не підпустити, до других інтерв’юєри не захочуть підходити самі. Крім того, відповідь респондента значно залежить від того, як сформульовано запитання, і організатори опитування можуть це використовувати у певних інтересах.
У сучасних дослідженнях до маргіналів відносять людей, які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільного життя, втратили або втрачають зв’язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психологічного стану [24].


Дані за 1998 р.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.