лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

По-шосте, важливий принцип економічної політики — це чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму, форм і методів її досягнення. Тому з погляду безпосередньої практики економічну політику можна розглядати і як наукову розробку на основі пізнаних економічних законів, програми соціально-економічного розвитку країни на відповідний період та її цілеспрямованої реалізації на макро- і мікрорівні.
До речі, у такому аспекті економічна політика являє органічну єдність двох складових — економічної стратегії та економічної тактики.
Економічна стратегія передбачає визначення довгострокових цілей розвитку економіки та пріоритетних напрямів їх досягнення. За своєю сутністю — це підсистема (в системі економічної політики) забезпечення адекватності господарського механізму цілям і напрямам стратегічного розвитку країни. Така стратегія — дуже важливий елемент усієї «технології» економічної політики. Вона розробляється переважно як соціально-економічна програма (платформа) суб’єктів політики: держави та її владних структур, політичних партій, рухів, лідерів тощо. Адже виходячи з формальної логіки, саме вони мають у концентрованій формі виражати інтереси суспільства і реалізовувати можливості економічного розвитку. Проте не слід забувати, що потреби різних груп, верств, класів (страт) населення диференційовані та розпорошені. Навіть за поверхового підходу виявляється розбіжність у потребах виборців і політичних партій, правлячої еліти. Ясна річ, що виборці заінтересовані в максимізації кількості голосів та в одержанні і збереженні офіційних посад, хоч і є аксіомою те, що економічна політика покликана виражати інтереси і підвищувати добробут населення. Ці суперечливі соціально-політичні завдання віддзеркалюються в моделюванні економічної політики.
Також не потребує доказів і те, що кожна з наявних соціально-економічних програм відбиває специфіку інтересів тих чи тих політичних суб’єктів, які ці програми розробляли. Зрозуміло, якщо це серйозна політична сила, а не політичні «напівфабрикати» і «фантоми», котрі масово виникають практично з «нізвідкіль», особливо в пострадянських країнах. У них немає навіть електорату, а їхні «партайгеносе» замість інтелекту мають лише гіпертрофовані амбіції.
Водночас світовий досвід переконує, що існують загальні засади, закономірності створення стратегічних програм, розробляти які доцільно починаючи з визначення та формулювання загальнонаціональної мети. Вона має бути, з одного боку, конструктивною і важливою саме для даного суспільства, а з другого — соціально прийнятною та привабливою для всіх груп і верств населення.
Як свідчить наша національна практика (до речі, і Росії теж), визначення загальнонаціональної мети — вельми складне завдання, бо вона має консолідувати всі соціальні верстви і групи населення та «надихати» їх на конструктивні соціальні дії, об’єднуючи їхні зусилля.
Відомо, що під час формування ринкових відносин економічна політика здійснюється на тлі активного соціального структурування різних груп населення, усередині яких формуються неоднакові і навіть діаметрально протилежні потреби та інтереси, а відповідно, і політичні пристрасті й настанови. Сьогодні для переважної більшості нашого народу і перш за все для так званої еліти домінуючою стала позиція, що перегукується з закликом Терентія Пузиря — глитая-мільйонера із класичної п’єси Івана Карпенка-Карого «Хазяїн»: «Хапай! Хапай! Хапай!…», — і чим ближче до влади, тим більше «заглитнеш». І зрозуміло, що саме тому новоявлені нувориші за всяку ціну прагнуть потрапити до влади, щоб мати змогу «прихватизувати» якомога більше та убезпечити себе від будь-якої відповідальності. Їхні прізвища вже кілька останніх «депутатських виборчих баталій» є притчею во язиціх. А що стосується пошуку національної ідеї, то для більшості з них ця проблема перебуває далеко за межами їхніх розумових здібностей.
Напевно тому так і не змогла згуртувати соціальні та політичні сили в Україні висунута (але не обґрунтована) ще на початку 1990-х рр. мета-ідея побудови демократичного та заможного соціально орієнтованого суспільства. Ця ідея так і залишилась політичним гаслом, не ставши «матеріальною силою».


Дивно, але більшість наших співгромадян практично не розуміє сучасної економічної і політичної ситуації в країні. Так, майже 1/4 респондентів згідно із соціологічним опитуванням, проведеним 2002 року, «повністю не схвалюють» або «скоріше не схвалюють» розвиток приватного підприємництва (бізнесу) в Україні, а близько 30 % ще не визначились щодо даного питання. Понад 2/3 опитаних не бажають працювати на приватного підприємця або не визначились щодо цього. Інтересуються політичною ситуацією 12 %, а особами—членами політичних партій та суспільно-політичних рухів — 2,9 % опитаних .

Обов’язковими ж засадами формування змісту стратегічної економічної програми є: акумулятивні (нагромаджувальні); інноваційні (що генерують новизну); мобілізаційні як з погляду ресурсів, так і ідей, а також принцип конкретності та ясності для переважної більшості громадян.
Економічна тактика — це розроблення й упровадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії. За своєю сутністю економічна тактика передбачає забезпечення господарським механізмом цілей і напрямів стратегічного розвитку економіки країни.
У розвинутих державах економічна тактика базується на фінансово-грошовому регулюванні, яке доповнюється ціновою, податковою, інвестиційною, структурною, науково-технічною, регіональною, антимонопольною та іншою політикою.
Необхідна умова такого регулювання — наявність досконалого ринкового середовища, яке має оперативно та без викривлень передавати керівні рішення та імпульси, які «генерує» держава. Головним же для державної стратегії в сучасному ринковому середовищі є подвійне завдання: по-перше, підтримка, а по-друге, модернізація дії ринкового механізму. У межах першого завдання (підтримки ринку) держава має забезпечити відповідну суспільну сферу, яка включає правову базу, політичну і соціальну стабільність, підтримку плюралізму, охорону власності тощо. Щодо другого завдання, то загальновизнано, що за своєю суттю ринкові закони є антигуманними, неефективними і несправедливими із соціального погляду, оскільки не забезпечують людині права на якісний рівень життя і праці.
Отже, потреба у державному втручанні у функціонування ринку обумовлена таким:
а) збоями в механізмі функціонування ринкової системи;
б) пошуком ефективніших економічних варіантів (крім ринкових) задоволення потреб у суспільних благах;
в) вирівнюванням зовнішніх ефектів, породжених неспроможністю ринку в певних ситуаціях розв’язувати завдання розвитку економіки та її складових (конкурентного ринкового середовища, монополізму, економічних циклів, макроекономічних криз тощо).
Цих та інших вад ринку і мусить позбавлятися держава за допомогою своєї економічної політики.
§ 3. Концепції економічної політики
Нагальну потребу в активній економічній політиці держави як важливому факторі успішного розвитку економіки обґрунтував ще Ф. Ліст , підтримав К. Родбертус, розвинув В. І. Ленін і в онов­леній формі сформулював Дж. М. Кейнс.
Зміст і форми економічної політики з часом ускладнюються, але життєво важливою умовою раціонального функціонування економіки вона залишиться і в майбутньому.
Багатоаспектність економічних реалій В. Ойкен класифікував так: сукупність економічних процесів; різні види економічних порядків; економічна політика. Він уважав останню функцією економічних порядків — сукупності умов, які включають як факто­ри об’єктивні (потреби, ресурси, техніко-технологічні умови), так і законодавчі, соціальні, в тому числі і вдачу, звичаї, духовно-психологічний настрій, та інші інститути (профспілки, підприємницькі спілки тощо).
Узагальнюючи історичну практику, В. Ойкен пропонував таку типологію економічних політик: політика свободи дій суб’єктів господарювання (laissez-faive); політика планово-централізова­ного (повністю чи частково) керування економікою; політика «середнього шляху»; політика конкурентного порядку; точкова політика. Перші два типи політики (свободи дій та планово-централізованого керування) досить широко розглянуто в літературі, тому ми їх не коментуємо.
Політика «середнього шляху», за Ойкеном, має передбачати ту чи ту міру державного втручання в ринкову економіку, знаходження компромісу між ринком і плановим господарством, зокрема політику «повної зайнятості», дії щодо втручання держави в розподільні відносини та кон’юнктурне регулювання.
За політики конкурентного порядку держава має створювати умови, які максимально сприяють розвитку конкуренції. Головне завдання такої політики — обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (монополізму).
До змісту точкової, або пунктирної, економічної політики Ойкен включає систему політико-правових дій держави, орієнтованих на розв’язання окремих макроекономічних проблем та на захист конкретних сфер.
Узагалі цей учений оптимальним уважав конкурентний порядок і політику конкурентного ринку, функції якого (порядку) не мають виходити «за ази меж пристосування».
Цим поглядам протистоїть «активістська доктрина» економічної політики, про що ви вже мали змогу прочитати в поперед­ньому параграфі.
Багато фахівців визнають за базову теорію економічної політики концепцію, яку запропонував ще в 50-ті рр. ХХ ст. голландський економіст (перший лауреат Нобелівської премії з економіки (1969 р.) Ян Тінберген (1903—1994). Положення його праць «Теорія економічної політики» (1952) та «Економічна політика: принципи і побудови» (1956) стали концептуально-відправними для економістів 60—70 рр. минулого століття. Згідно з його концепцією складниками економічної політики є: по-перше, ключові цілі суспільного добробуту (система макроекономічних показників); по-друге, інструменти, якими володіє уряд [бюджетно-податкові (фіскальні), грошово-кредитні (монетарні), ті, що регулюють доходи, та зовнішні (маніпуляції з валютним курсом)]; по-третє, модель, котра органічно зв’язує цілі та інструментарій, а також дозволяє визначати оптимальний масштаб політичних дій. Проте останнє положення, на наш погляд, є досить сумнівним твердженням, оскільки суттєвим тут є й те, що використовувані інструменти мають кількісно збігатися з поставленими цілями.
У цілому концепцію економічної політики Тінбергена слід віднести до розряду нормативних. Він також розробив методику плану­вання і прогнозування для своєї країни, запропонував моделі, прий­нятні для економічного планування в країнах, що розвиваються.
Послідовники Я. Тінбергена внесли низку доповнень у його концепцію. Зокрема американський економіст Генрі Тейлор розробив оптимальну функцію добробуту та функцію мінімізації втрат, а також включив до моделі витрати, пов’язані з переходом від використання одних інструментів до інших.
Отже, економетрична модель Я. Тінбергена служила схемою економічної політики понад два десятиліття. Однак у середині 1970-х рр. фахівці все частіше стали звертати увагу на хиби цієї концепції, передовсім на проблеми невизначеності, котрі досить різноманітні. Наприклад, за умов невизначеності уряди не можуть передбачати напевно, який вплив справлять їхні заходи на цільові показники. Також до проблем невизначеності можна віднести часові лаги між виникненням тієї чи тієї небезпеки з прий-
няттям рішень та їх економічним ефектом. Іще в моделі економічної політики Тінбергена виведено коефіцієнти, які зв’язують економічні змінні та політичні дії, але часті зміни в економіці, а особливо в політиці, роблять ці коефіцієнти ненадійними.
У цьому контексті зупинімося на критиці концепції Тінбергена Робертом Лукасом , який звернув особливу увагу на проблему оцінки очікувань, котра, як звичайно, здійснюється приблизно,
з урахуванням минулого досвіду. Але така механічна екстраполяція, як слушно зауважив Лукас, є помилковою, адже реакцію в суспільному житті, у т. ч. й економіці, на політичні зміни неможливо передбачити, спираючись лише на минуле. Політика, що базується на середньостатистичних показниках минулого та недооцінює фактор мінливості очікувань, приречена на прорахунки та невдачі.
Отже, суть розвитку теорії економічної політики, за Лукасом, полягає в тому, що економічні показники, які беруть за вихідні, моделюючи відповідну політику, ненадійні, бо самі є наслідком політичних маніпуляцій.
Тепер розглянемо загальні позиції, які висунула неокласична теорія економічної політики. Їх можна систематизувати в такий спосіб .
По-перше, кінцеву мету такої політики можна визначити як мінімізацію витрат, але для цього потрібно зберігати послідовність перевірених політичних дій і не відступати від правил (принципів).
По-друге, важливо завойовувати і підтримувати довіру електорату до влади, оскільки відхилення від проголошеного курсу істотно її підривають. До речі, ця позиція надзвичайно актуальна і для сучасних українських реалій.
Тут буде цілком доречним навести результати соціологічних моніторингових досліджень, проведених Інститутом соціології НАН України. Відповіді респондентів «скоріше довіряю» і «пов­ністю довіряю» відповідним гілкам влади подано в табл. 1.
Таблиця 1
Соціальна ситуація щодо рівня довіри
владним структурам («скоріше довіряю»
та «повністю довіряю», %)


Рівень довіри

1994 р.

1998 р.

2002 р.

Президентові

16,1

9,7

13,1

Верховній Раді

9,7

7,3

7,4

Уряду

11,4

7,6

9,6

Рівень довіри місцевим органам влади 2002 року становив 14,3 %, політичним партіям — 7,3 %. Водночас «рівень недовіри» («зовсім не довіряю» та «скоріше не довіряю») для всіх опитаних мав тенденцію до збільшення і дорівнював у середньому 60—65 % . Хіба може йтися про якусь конструктивність такої політики?
По-третє, позитивна і нормативна сторони політики доповнюють одна одну: перша досліджує комплекс проблем і пропонує рекомендації, ураховуючи можливості, як звичайно, опосередкованої дії; друга — достатньо поширена і зосереджує увагу на фіскальних методах. Інакше кажучи, нормативна складова економічної теорії вивчає те, як владні структури повинні діяти, а по­зитивна — вносить у загальну теоретичну скарбничку результати своїх досліджень і напрацювань.
На закінчення є підстави твердити, що економічна політика завжди пронизує суспільне середовище. Вона повсякчас була, є й буде, а її навмисне заперечення — це теж політика. Головне в економічній політиці — її конструктивність і дієвість, а не суто декларативні наміри різних «заєдинщиків», «нашеукраїнців», «озимозаморожених». Їхня політика абсолютно не концентрується на економіці, а відтак такі політики — наша національна ганьба.


Див.: Украинское общество: от выборов до выборов (Социологический мониторинг 1994, 1998, 2002). — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2002. — С. 8, 9, 11, 12.

Зокрема Ф. Лістом було започатковано теорію продуктивних сил, головна ідея якої полягає в тому, що зростання суспільного багатства досягається не розрізненими діями окремих факторів, а в результаті узгодженої діяльності людей. Він також акцентував увагу на правових нормах у політиці держави та їхній ролі у формуванні напрямків су-
спільного розвитку.

Див.: Бункина М. К., Семенов А. М. Экономическая политика: Учеб. пособие. — М.: ЗАО «Бизнес школа “Интел-Синтез”», 1995. — С. 40; Албегова И. М. и др. Государственная экономическая политика: опыт перехода к рынку / Под общ. ред. проф. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и Сервис, 1998; Орешин В. П. Государственное регулирование национальной экономики… — М.: Инфра-М, 2000. — С. 35—36.

Американський економіст Р. Лукас, професор Чиказького університету, один з піонерів «теорії раціонального вибору». 1976 року випустив у світ працю «Еволюція економічної політики».

До прибічників неокласичного напряму належать Р. Лукас, Дж. Б’юкенен, К. Ерроу, В. Нордхаус, М. Фрідмен та ін.

Украинское общество: от выборов до выборов (Социологический мониторинг 1994, 1998, 2002). — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2002. — С. 24—25.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.