лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Але в жодному згаданому напрямі в Україні за останнє десятиліття конструктивних зрушень не відбулося. А тому, на наш погляд, усе ж таки держава має стати головним рушієм трансфор­маційного процесу на основі посилення її створювально-регулю­вальної ролі (що обґрунтував ще в середині 90-х рр. академік НАН України І. І. Лукінов). Це потрібно, тому що за сучасних умов в Україні акцент на ринковий механізм і «свідомість» суб’єктів господарювання (за браком дійової конкуренції та за ефемерності державного регулювання) не дає змоги належно розв’язувати проблеми структурного характеру.
Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що слід якнайшвидше перестати бути заручниками старих технологій і передовсім тих, які насаджені минулою «ідеологією» пріоритетного розвитку важкої промисловості. Остання потворно гіпертрофована на Донеччині, Луганщині, Дніпропетровщині та в Запорізькій області. Настав час не тільки реструктуризувати більшість галузей цих регіонів, переозброїти й осучаснити їхній виробничий потенціал, а й гуманізувати більшість виробництв за рахунок новітніх технологій.
Стосовно Донбасу взагалі незрозуміло, чому всі зациклилися на одному лише вугіллі і майбутнє цього багатого мінеральними ресурсами регіону розглядають тільки через призму кам’янову­гільної промисловості? Адже одна тонна вугілля на світовому ринку коштує 20—30 дол. (а в Донбасі її собівартість 150—200 дол.), а, наприклад, тонна кухонної солі — 20—50 дол., каоліну — 100, плавикового шпату — 200 дол., яких у цьому регіоні величезні поклади (Урядовий кур’єр. — 1999. — 17 груд.). Фактично, у регіоні є всі умови для відродження економіки як на ґрунті новітніх технологій, так і більш раціонального освоєння природних ресурсів.
Отже, наші реалії переконують, що нова концепція розвитку народного господарства й удосконалення функціонування його галузевої та регіональної структури включає цілий комплекс напрямів і заходів здійснення структурної політики, серед яких можна виокремити такі:

  • переорієнтація народногосподарського комплексу з домінування ресурсо-, фондо- та енергомістких галузей на розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей промисловості. Так, нині питання енергозабезпеченості нашої економіки є одним з найскладніших. За підрахунками спеціалістів, у першій половині 90-х років майже 85—90 % загального обсягу спаду виробництва було пов’язано з проблемами енергозабезпеченості як промисловості, так і сільського господарства. Суттєвих зрушень у цьому напрямі не відбулось і на початку нового століття;
  • структуризація народногосподарського комплексу та його переорієнтація на пріоритетний розвиток середнього, точного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування , елек­тротехнічної та електронної промисловості. Вивести зі стану стагнації машинобудування, в якому було зайнято понад 40 % працюючих, — життєво важлива проблема. Це дасть змогу створити нові робочі місця, ліквідувати ті негативні соціальні процеси, що їх породжує масове безробіття;
  • кооперування, комбінування та інтегрування виробництв з метою найбільш плідного використання наявних потужностей підприємств, а особливо оновлення їхніх виробничих фондів. Ситуація у цій сфері наближається до критичної межі. Якщо 1995 року коефіцієнт оновлення основних фондів у цілому за народним господарством становив 5,9 %, то 2000 року — 2,4 %. А ступінь їх зношення в промисловості зріс за цей період з 43,6 % до 50,1 %. На вістрі НТП — створення виробничо-територіальних комплексів із замкнутим маловідходним і безвідходним виробництвом та розроблення нових композитних матеріалів із заданими властивостями ;
  • удосконалення загальногосподарських та регіональних пропорцій між економічними районами, регулювання рівнів їх економічного і соціального розвитку. Так, низка областей промислових регіонів (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська) перенасичені галузями важкої індустрії та підприємствами військово-промислового комплексу. У структурі промислового виробництва країни згадані області разом з м. Києвом дають близько 50 % національного доходу, у них зайнято майже 60 % основних виробничих фондів;
  • модернізація транспортної системи та оптимізація взаємодії залізничного, автомобільного, морського, повітряного і трубопровідного транспорту, а також формування розвинутого агропромислового комплексу і високоінтенсивного сільського господарства;
  • створення загальнонаціональної інформаційно-комп’ютерної системи для оперативного керування народногосподарським комплексом, а також для створення можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин;
  • максимальне використання переваг світового поділу праці та сприятливого географічного положення України. Тут важливо усунути диспропорції між частками внутрішнього і зовнішнього споживання у структурі ВВП, що склалися за попередні роки. Так, за даними Держкомстату України, частка внутрішнього ринку зменшилася з 74 % до ВВП 1993 року до 40 % — 2000 р. Зокрема, 2000 року на експорт продукції чорної металургії припадало 84 %, хімічної — 90 %, деревообробної — 75 %. А це ознаки надто високої залежності української економіки від зовнішньоекономічної кон’юнктури, що знижує її функціональну стійкість і надійність.

З іншого боку, сьогодні на нашому ринку, як і в 1990-ті рр., панують імпортні товари. Пропорція тут така: українські вироби становлять п’яту частину, решта — іноземні . Навіть нефахівцеві зрозуміло, що, входячи в ринкову економіку, ми її премудростей не навчались і не розуміємось на них і тепер.

У контексті викладеного можна висновувати: нагальна потреба в структурній перебудові робить Україну державою з високим потенційним попитом на інвестиції як внутрішньодержавні, так і зарубіжні.
Очевидно, що розв’язання проблеми інвестицій в Україні назріло давно, адже інвестиційний процес у державі в першій половині 90-х років поступово згасав. Не «розгорівся» він і в їх другій половині. При цьому абсолютна більшість комерційних банків довгострокові кредити майже не надавала. Так, 1996 року частка довгострокових кредитів у загальному «кредитному портфелі» більше ніж двохсот комерційних банків становила лише 11 %. З них понад половину всіх довгострокових кредитів надавав Промінвестбанк . В Україні діє багато «карликових», так званих кишенькових банків, які розпорошують фінансові ресурси і дбають тільки про власні корпоративні інтереси. Наприкінці 90-х рр. проти 1990 р. обсяги інвестицій у народне господарство України, за підрахунками академіка НАНУ М. Чумаченка, зменшились у чотири рази, а в Донбасі — уп’ятеро .
Зрозуміло, що в країну, де в розвиток виробництва практично не вкладає кошти вітчизняний інвестор, не піде й іноземний. Залучення таких інвестицій має проводитися з урахуванням мети й завдань державних програм структурної перебудови економіки, цільових програм галузевого та міжгалузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу тощо.
За оцінками експертів, загальний обсяг бажаних іноземних інвестицій в економіку України мав би становити понад 40 млрд американських доларів. Так, для розвитку лише базових галузей промисловості потрібні дуже великі обсяги іноземного інвестування, зокрема, для металургії — 7 млрд дол.; машинобудування — 5,1; транспорту — 3,7; хімії і нафтохімії — 3,3 млрд дол.
Проте обсяги іноземних інвестицій, які щороку надходять у нашу економіку, проти потреб дуже незначні. Так, за даними Держком­стату України, загальний обсяг прямих інвестицій, що надійшли в Україну протягом 1992—1995 рр., становив 750,1 млн дол.
Але останнім часом є деякі підстави казати про те, що сигнали до іноземних інвесторів уже доходять. Так, у першому півріччі 2002 р. іноземні інвестиції в економіку України, за даними РИА «Новости», зросли на 6,2 % (15,7 % відповідного періоду 2001 р.), або на 275,8 млн дол., і становили 4 млрд 754,2 млн дол. за час незалежності нашої країни. Зрушення — очевидні. Але питання про те, багато це чи мало для 48-мільйонної країни за дванадцять років її незалежності, не слід навіть і ставити. Ще на початку ринкової трансформації (яка вилилась у квазітрансформа­цію) експерти оцінювали, що Україні для стійкого розвитку щороку потрібно 4 млрд дол. іноземних інвестицій, тобто за відповідний період бажано було б їх мати близько 50 млрд доларів (див.: День. — 2002. — 21 серп. — С. 1). Але отримали ми їх за роки незалежності в десять разів менше.
Разом з цим постає питання, а чи є в країні щось варте інвестування і кредитування іноземцями? У даному аспекті можна навести такий приклад: більше ніж 70 інноваційних та інвестиційних проектів (на загальну суму понад 9 млрд грн) нині зареєстровано в рамках діяльності українських технопарків , чия діяльність помітно активізувалась після реалізації положень Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Нині важливе значення має встановлення пільгового режиму господарської та інвестиційної діяльності для окремих проектів, які реалізуються із залученням іноземних інвесторів. Розв’язання цілої низки цих питань передбачено Законом України «Про режим іноземного інвестування».
Для залучення внутрішніх і зовнішніх кредитних ресурсів та інвестицій для розвитку пріоритетних галузей і забезпечення реалізації державної політики у цій сфері 1995 року Указом Президента було створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію. Але проблема й досі залишається актуальною: чому немає стратегічного інвестування? А тому, що бракує відповідного правового поля (немає ані належних законів, ані перспективної та цілісної економічної політики взагалі). Протягом останніх років половина кредитних ресурсів держави спрямовувалася на поповнення бюджету, тобто «проїдалася», замість комерційного кредитування для дальшого розвитку виробництва і структурної перебудови народного господарства.
Тезу про створення конкурентного поля в банківській справі за рахунок штучного розпорошення фінансових ресурсів вигадали доморощені ідеологи квазіринку (не без допомоги західних радників), котрі ідею переходу до ринку перетворили на самоціль. Домогтися структурної перебудови економіки можна тільки концентрацією капіталу, про що свідчить і практика цивілізованих країн. Розробляючи структурну політику (як серцевину економічної політики взагалі), слід широко послуговуватися світовим досвідом господарювання, досягненнями НТП, науковим прогнозуванням. А структурна політика, орієнтована тільки на поточний момент, приречена на провал.
Отже, сутність викладеного дає підстави твердити, що як на стадії ринкових трансформацій, так і в процесі формування майбутньої моделі післякризової економіки визначальним елементом є активна структурна політика. Останніми роками уряд України спільно з відповідними науковими установами опрацював кілька проектів структурної перебудови. Але, як зазначив Президент України Л. Кучма, жоден з них не може претендувати на необхідну завершеність, стати програмою реальних перетворень. По-перше, це пов’язано зі складністю та багатоаспектністю даної проблеми. По-друге, структурні зрушення в економіці мають спиратись на міцну й розгалужену національну фінансово-еко­номічну базу та всебічно науково обґрунтовуватися.
У Програмі «Україна 2010» змінено концептуальні підходи до ідеології розроблення й реалізації структурної політики за умов обмежених фінансових можливостей держави. Зроблено спробу опрацювати функціональний підхід до структурної перебудови через призму узгодження виважених економіко-технологічних рішень і пошук потрібних для їхнього забезпечення внутрішніх інвестиційних ресурсів.
Так, Програма «Україна 2010» передбачає поетапне розв’язання даної проблеми. Зокрема, на першому етапі (1999—2000 роки) інвестиційною базою прогресивних структурних зрушень мали б стати: здійснення радикальної податкової реформи; зміцнення банківської системи та кредитної ставки (відсотка); впровадження прогресивної амортизаційної політики; створення сприятливих умов для малого і середнього бізнесу, у тому числі проведення масштабної грошової приватизації та ін .
Слід погодитись із загальною концептуальною політикою як для першого, так і для другого етапу (2001—2005 роки), де пріоритетними інноваційними донорами структурних трансформацій економіки України визначені галузі зі швидкою оборотністю капіталу. На третьому етапі (2006—2010 роки) передбачається суттєве зростання інвестиційного потенціалу. Це дасть можливість уносити відповідні корективи і в структурну політику — переставити, за словами Президента, основні акценти з галузей швидкої оборотності капіталу на високотехнологічні сфери.
Але, на наш погляд, лінійного (прямого) зв’язку між структур­ною та інноваційною політикою в цьому державному документі не проглядається. Тому можливість реалізації економічно логічних намірів структурних трансформацій (для нашої ситуації) викликає сумнів, оскільки економічні реалії сьогодення свідчать, що підґрунтя для їх реалізації досить хиткі.
І насамкінець ще раз наголосимо: головна мета структурної політики — це формування збалансованого соціально орієнтованого вітчизняного господарського комплексу на базі раціональної багатовекторної його структурної перебудови (галузевих, регіональних та інституціональних зрушень). Зміни ж, які вносились свого часу в цей процес, були половинчастими, некомплексними, слабо обміркованими. Тому вкрай важливо дуже серйозно переосмислити рівень і тенденції структурних зрушень в економіці через призму конструктивності структурної політики в Україні.


Ми в захваті від західноєвропейської та американської сільськогосподарської техніки, але, наприклад, за підрахунками експертів, щорічна закупівля комбайнів «Джон Дір» еквівалентна 50 % врожаю зернових в Україні. Тому конче потрібне власне виробництво сільськогосподарської техніки.

Наприклад, сучасні промислові технології дозволяють отримувати й використовувати в машинобудуванні композитний матеріал кевлар, міцність якого в п’ять разів перевищує міцність сталі.

Урядовий кур’єр. — 1999. — 17 груд. — С. 5.

Урядовий кур’єр. — 1996. — 14 берез.

Урядовий кур’єр. — 1999. — 17 груд. — С. 5.

Урядовий кур’єр. — 1996. — 2 квіт.

Обсяги іноземних інвестицій, що в 90-ті рр. щороку надходили в економіку України, якщо порівняти з аналогічними обсягами країн Східної і Центральної Європи, у 3—7 разів були меншими. Наприклад, іноземні інвестиції в економіку десятимільйонної Угорщини (представники якої під час дискусії ще в 60-х роках казали автору, що ми, радянські, живемо для історії, а вони — для себе) за цей період становлять 15 млрд доларів.

На сьогодні (друге півріччя 2003 р.) в Україні працюють чотири технопарки: Напівпровідникові технології і матеріали, Оптоелектроніка і сенсорна техніка, Інститут електрозварювання ім. Є. Патона (обидва в м. Києві); Інститути монокристалів (м. Харків) та «Вуглемаш» (м. Донецьк).

На жаль, усі ці наміри не було реалізовано.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.