лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Однією з пріоритетних проблем економічної політики в кожній країні є врахування й узгодження інтересів зайнятих (працюючих) і незайнятих (безробітних). Працююча частина населення реалізовує свої економічні потреби й інтереси завдяки суспільній праці та одержанню доходів у різних формах (зарплата, прибуток та ін.). Непрацююча частина населення задовольняє свої потреби за рахунок працюючих. Незайняте населення складається з тимчасово непрацюючих осіб працездатного віку — безробітних. Раціональне використання трудових ресурсів функціонуючим капіталом об’єктивно призводить до утворення так званого природного безробіття. Ця частка працездатного незайнятого населення утворилась унаслідок нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки і є конкурентом зайнятої частки населення, що примушує останню працювати навіть за нижчу заробітну плату, бо пропонування робочої сили на ринку праці перевищує попит на неї. Отже, для узгодження інтересів зайнятих і безробітних треба забезпечити робочими місцями всіх, хто хоче працювати. Компромісним тимчасовим варіантом вирішення даної проблеми є допомога з безробіття, але переважно за рахунок працюючих,
а це погіршує добробут і зайнятих, і безробітних. Тут слід зауважити, що державна політика регулювання зайнятості тільки пом’якшує проблему безробіття, але не вирішує її. Крім того, підприємці навіть зацікавлені в існуванні певного рівня безробіття як фактора тиску на зайнятих і механізму конкуренції за робочі місця.
Важливе значення в кожній країні має політика захисту економічних інтересів різних верств непрацюючого населення, або соціальна політика. Вона має бути диференційованою (адресною) як політика соціального захисту економічних інтересів населення, котре не може працювати з різних причин (інваліди, діти, учні, студенти, пенсіонери тощо), адже кожна людина має право на нормальні умови, гідний рівень добробуту для життя і життєдіяльності. Така політика має дві форми реалізації: 1) способом соціального страхування для тих, хто працював свого часу; 2) способом державних трансфертних виплат тим, хто не працював і не працює. Проведення соціальної політики є одним із пріоритетних завдань держави і насамперед має враховувати економічні інтереси тих, хто не може працювати, але має певні економічні потреби для нормального існування, щоб не жити в бідності й злиднях. Державна соціальна політика має гарантувати цим людям належне задоволення економічних потреб, забезпечувати підвищення їхнього добробуту з розвитком суспільства.
Для реалізації економічної політики держава використовує систему методів, засобів та інструментів впливу на економічні інтереси. Загальновизнаним є поділ методів державного регулювання на правові, адміністративні, економічні, прямі й опосередковані.
Правове регулювання інтересів полягає в установленні державою правил «економічної гри» (поведінки для суб’єктів господарювання). Система законодавчих норм і правил визначає форми і права власності, умови укладання контрактів, договорів, а також функціонування фірм, форми трудових відносин і т. п.
Адміністративне регулювання включає засоби з регулювання, ліцензування, квотування та ін. За допомогою адміністративних засобів здійснюється державний контроль над цінами, доходами, валютним курсом, обліковою ставкою.
Економічні методи передбачають вплив на характер ринкових відносин і розширення ринкового поля через вплив на сукупні попит і пропонування, на міру концентрації капіталу, структуризації економіки й соціальних умов, на використання факторів економічного зростання. З цією метою використовується бюджетна і фіскальна політика, грошово-кредитна політика, програмування, прогнозування і планування. Вищою формою державного регулювання економічних відносин є програмування та індикативне планування.
Прямі методи регулювання базуються на владно-розпорядчих відносинах і зводяться до адміністративного впливу на функціонування і результативність суб’єктів господарювання. З-поміж таких методів переважають різні форми цільового безповоротного фінансування секторів економіки, регіонів, галузей, фірм у вигляді субвенцій, субсидій, дотації з бюджетних та позабюджетних фондів різного рівня, пільгових кредитів. Такі методи можуть мати як позитивні наслідки (пріоритетність розвитку), так і негативні (зниження конкурентоспроможності, ігнорування дії ринкових законів).
Прямий вплив на економіку держава може здійснювати способом інвестування певних галузей, розвиваючи державний сектор і підприємництво. Особливо великих капіталовкладень потребує ос­віта, охорона здоров’я, навколишнього середовища та інші галузі.
Опосередковані методи впливу: кредитно-грошові, податкові, бюджетні, індикативне планування та ін. Інструментами реалізації цих методів є ліцензування, реєстрація, антимонопольне законодавство, квотування, плани, комплексні програми, стандарти, нормативи, тарифи, державні інвестиції, облікова ставка, кредитні пільги, податкові ставки та пільги, державні замовлення, дотації, компенсації і т. д.
Урахування економічних інтересів, їх певне узгодження й оптимізація необхідні для ефективного використання економічного потенціалу країни. Рушійна сила економічного інтересу виявляється в зацікавленості або незацікавленості працівника в результатах виробництва, ефективності діяльності підприємства, фірми або установи і є основою дієвості мотивації, стимулу до діяльності, до праці.
Економічна політика держави як провідного суб’єкта суспільного виробництва має реалізовуватися в такий спосіб, щоб кожний працівник, суб’єкт суспільного виробництва був заінтересований у якнайпродуктивнішій праці. Держава (уряд) як представник усього народу повинна враховувати всю складність взаємодії економічних інтересів і за суб’єктами, і за значенням (більш важливі — менш важливі), і за тривалістю (довгострокові — короткострокові), і за наявністю суперечностей (узгоджувані — неузгоджувані, антагоністичні — неатагоністичні тощо), а також створювати умови для розв’язання суперечностей, реалізації інтересів, їх узгодження або оптимізації. Отже, наголосимо ще раз: головним завданням державної економічної політики є поєднання, узгодження інтересів особистості, колективу, провідних соціальних груп, держави (нації). Таке узгодження може бути або постійним, або тимчасовим і втілюватись у таких речах, як злагода, солідарність, компроміс (згода через взаємні поступки, поро­зуміння із супротивником), консенсус (згода, одностайність).
На державному рівні узгодження інтересів починається на щаблі уряду, парламентської системи з використання механізму для узгодження інтересів різних політичних партій, національних груп.
Сама система представницької влади в країні визначає механізм узгодження інтересів під час розроблення як стратегічного напрямку економічного та соціального розвитку, так і інших головних напрямків і інструментів реалізації мети. На певному історичному етапі суспільство має відповідну класову, соціальну структуру, різноманітні суспільні організації, політичні партії, союзи, які віддзеркалюють економічні інтереси численних соціальних верств і груп населення. Неоднорідна політична структура суспільства, багатопартійність ускладнюють і механізм узгодження інтересів на рівні парламенту, членами якого є представники провідних політичних партій — носіїв інтересів різних соціальних верств населення країни.
Держава виконує свої узгоджувальні функції проведенням відповідної економічної та соціальної політики, в опрацюванні та реалізації якої беруть участь такі провідні державні органи влади, як парламент, уряд, голова держави та судові органи. Ці органи законодавчої, виконавчої та судової влади розробляють, пропонують, виконують і контролюють процес реалізації ухвалених законів. Отже, від взаємодії й узгодженості інтересів усіх гілок влади і залежить рівень виконання державної економічної політики.
Визначальна роль у структурі державних органів належить органам законодавчої влади. У переважній більшості країн одним із них є парламент як постійно діючий представницький орган. Члени парламенту повинні репрезентувати й захищати інтереси різноманітних соціальних верств і груп населення країни.
Безумовно, ефективність економічної політики полягає в принциповому обстоюванні інтересів суспільства в законодавчому органі, урахуванні потреб усіх представників суспільства і ступені їх узгодження й оптимізації на стадіях опрацювання, обговоренні та ухваленні в парламенті певних законів про господарську діяльність. Що складніша соціально-політична структура суспільства за економічними інтересами, що більше організацій, союзів, партій, які репрезентують ці інтереси в парламенті, то важчим буває процес розуміння, обговорення й ухвалення компромісного закону.
Узагалі кажучи, ефективність колегіального законодавчого органу влади залежить від політичної та виборчої системи, від взаємодії механізму «виборці — партії — парламентарі», від повноти представництва, від чесного виконання наказів виборців у парламенті. Основою цього механізму є партії як засіб опосередкування політичних, економічних намірів суспільних груп і верств. Вони є інструментом зв’язку між відповідними інтересами та їхньою практичною реалізацією через парламент та інші органи влади .
Механізм узгодження економічних інтересів включає стадію ініціювання певного закону суб’єктом, який має право законодавчої ініціативи (депутат, фракція, уряд, президент через більшість у парламенті), і стадію розроблення, формулювання закону, у чому беруть участь представники уряду, партій, незалежні депутати. Уже на цьому етапі відбувається перше узгодження інтересів різних політичних партій, організацій, груп населення, регіонів, що їх репрезентують депутати в парламенті. Після внесення законопроекту в парламент на обговорення починається другий, головний етап узгодження, оптимізації й урахування інтересів тих партій, організацій і депутатів, які не брали участі в розробленні цього законопроекту. Таких читань (обговорень) може бути два, три чи більше, у ході яких відбувається доповнення законопроекту, унесення поправок і оптимізація інтересів певних партій, груп, регіонів країни: відшукуються компроміси, узгоджуються суперечливі інтереси, альтернативні способи і методи.
Закон ухвалюється лише тоді, коли за нього проголосувала біль­шість парламенту, але він набуде чинності, коли буде підписаний президентом. Однак президент може накласти вето і повернути закон у парламент зі своїми зауваженнями. Крім того, вагомою причиною неухвалення законів є те, що члени парламенту, котрі не підтримують певний закон, репрезентують велику частину населення (іноді навіть переважну), яка протидіє відповідному закону і робитиме все, щоб його не виконувати, бо він не відповідає або суперечить їхнім інтересам. Голосування в парламенті під час ухвалення законів демонструє міру узгодженості насамперед економічних інтересів, і воно впливатиме на реалізацію та ефективність дії законів і відповідної економічної політики.
Отже, ефективність економічної політики залежатиме, по-перше, від ступеня узгодженості економічних інтересів провідних соціальних груп населення на вищому державному законодавчому рівні; по-друге, від виконавчої управлінської влади — уряду, який створює умови для реалізації державної політики, видає постанови, розробляє механізм реалізації відповідних законів; по-третє, від ефективності указів Президента — обраного голови держави; по-четверте, від контролю за ухваленими законами, указами, постановами, тобто від судової влади.
Тема 5. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Об’єктивні процеси, що відбуваються в українському суспільстві й у першу чергу в економіці, передбачають адекватне реагування економічної політики. Тут посилюється значення інституціональних факторів, ідеологічних відносин, моральних аспектів у формуванні стратегії і тактики соціально-економічного розвитку країни в перехідний період. Саме ці засадничі складники економічної політики і визначають змістовний бік даного розділу.


У розвинутих країнах світу в парламентах і уряді інтереси населення репрезентують дві або три партії. В Україні ж існує понад сто політичних партій, а у Верховній Раді засідає майже 20 партій, що помітно ускладнює процес формування державної економічної політики, ухвалення законів, які б віддзеркалювали інтереси всіх верств населення.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.