лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Територія України, з огляду на її географічне положення
та недосконалість охорони східних кордонів, є одним із основних транзитних шляхів нелегальної міграції з країн СНД,
Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу до Європи. Протягом 1991—2000 рр. лише Прикордонними війсь-
ками України були затримані понад 81 тис. нелегальних мігрантів.
З метою протидії поширенню нелегальної міграції Україна прийняла низку документів. Зокрема, в січні 2001 p. Указом Президента України затверджена Програма боротьби з незаконною міграцією на 2001—2004 рр., в липні 2001 р. набув чинності Закон України «Про імміграцію». Останнім часом, завдяки заходам зі зміцнення східних кордонів України, спільним акціям з російською стороною («Рубеж-2001»), вдалося посилити боротьбу з нелегальною міграцією. Протягом 2000—2001 pp. на північно-східному кордоні України прикордонники виставили близько 100 додаткових підрозділів.
Водночас протидію нелегальній міграції в Україні не можна вважати ефективною.
Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх країнах-канди­датах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів може значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну, що, в свою чергу, призведе до ускладнення внутрішньої ситуації в Україні. Реальною є небезпека перетворення України з транзитної держави на шляху нелегальних мігрантів на Захід на країну — накопичувач нелегалів. За даними Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, кількість мігрантів, як легальних, так і нелегальних, уже наближається до мільйона осіб. Посилиться небезпека (особ­ливо в контексті терактів у США) «імпорту» тероризму та наркобізнесу, зокрема з регіонів, охоплених військовими конфліктами. Підвищиться навантаження на український ринок праці, погіршиться соціально-економічна ситуація, збільшиться відплив коштів у тіньову економіку. Погіршиться криміногенна ситуація в країні. Лише в першій половині 2000 p. проти 2500 нелегалів були висунуті звинувачення у вчиненні правопорушень і злочинів.
Протидія нелегальній міграції в країни ЄС потребує не встановлення бар’єрів на західному кордоні України, а впорядкування власне всіх кордонів на схід від Європи та передусім східних і північних кордонів України, через які, як зазначалося вище, потрапляє до України основний транзитний потік нелегалів. Необхідним є поглиблення співпраці ЄС та України, вироблення ними спільних механізмів, інструментів, інституцій такої співпраці. Необхідним є також розширення технічної та іншої допомоги Україні для посилення матеріально-технічного забезпечення її східних і північних кордонів, фінансування депортації нелегальних мігрантів. Слід прискорити затвердження та реалізацію широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстиції і внутрішніх справ, а також активізувати співробітництво в рамках програми TACIS.
Впровадження віз сусідніми країнами — кандидатами
на вступ до ЄС може призвести (і в окремих випадках уже призводить) до скорочення масштабів обміну України з цими державами, зокрема у сферах туризму та бізнес-контактів (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Виїзд громадян України
до країн — кандидатів на вступ до ЄС

Країни

Перше півріччя 1999 p.

1999

Перше півріччя 2000 p.

2000

Болгарія

28 458

68 206

25 110

74 106

Естонія

2780

6954

4458

9400

Кіпр

6350

16 213

6035

18 321

Латвія

2216

5360

3619

8814

Литва

1833

4347

2852

9077

Мальта

37

37

42

Польща

1 792 926

3 886 397

1 997 009

4 428 480

Румунія

44 254

111 919

55 926

120 449

Словаччина

405 831

806 486

354 447

475 835

Словенія

174

222

136

194

Угорщина

434 332

909 979

393 400

927 424

Чехія

59 955

123 554

55965

124 251

Туреччина

82 952

179 297

59 265

148 723

Зазначимо, що скорочення вдвічі поїздок українських громадян до Словаччини, також зменшення в’їздного потоку із Словаччини до України (з 1104 тис. чол. у 1999 p. до 70,6 тис. чол. у 2000 p.) є наслідком введення взаємних візових режимів. Польща й Угорщина поки що утримуються від запровадження віз. Однак протягом найближчих років візовий режим буде впроваджено. Це може створити досить серйозну проблему, оскільки масштаби поїздок громадян України до цих прикордонних держав є значними: в 2000 р. Польщу відвідали понад 4,4 млн українських громадян. Таке припущення підтверджують і результати соціологічного опитування УЦЕПД. Запровадження віз країнами — кандидатами на вступ до ЄС змусить 14,1 % українських громадян утриматися від поїздки до цих країн.
У ситуації з Україною впровадження віз (нормальної міжнародної практики) поєднується з негативними факторами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що змушує їх зокрема до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; до того ж недостатньою правовою культурою, загальною неготовністю великої кількості громадян до належної поведінки за кордоном, поваги та дотримання норм і правил, прий­нятих у європейських країнах. Ці обставини, не в останню чергу, зумовлюють прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відмежуватися від України бар’єром віз і суворих процедур прикордонного контролю.
Необхідною передумовою мінімізації негативного впливу впровадження візового режиму та посилення правил контролю стосовно українських громадян є, перш за все, покращення внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні, що, однак, не виключає необхідності здійснення комплексу адаптаційних заходів до впровадження візового режиму стосовно України: розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформлення документів, встановлення оптимальної вартості віз тощо.
У культурно-гуманітарній сферіосновною загрозою приєднання до ЄС західних сусідів України є можливість появи нових усталених розподільчих ліній в Європі. Цілком реальною може бути ситуація, коли по лінії західних кордонів України в значній мірі може пролягти й розподіл між тими європейцями, хто в переважній більшості отримує інформацію і навчається на кирилиці, а також сповідує православ’я, і тими, хто відповідно використовує латиницю й належить до іншого віросповідання.
У галузі науки і освіти утворення нових розподільчих ліній в умовах зростання відкритості національної системи освіти, поширення інформації про вищі навчальні заклади європейських країн та посилення конкуренції з боку навчальних закладів та фірм країн — членів ЄС може призвести до прискорення відтоку за кордон наукового та інтелектуального потенціалу України.
З метою мінімізації негативних наслідків розширення ЄС Україна розраховує на:

  • залучення України до європейських транснаціональних цивільних структур, сприяння розширенню зв’язків між навчальними закладами, громадськими та неурядовими організаціями, міжрегіонального діалогу та туризму, підтримку в Україні таких форм освіти та міжнародного спілкування, які б повністю базувалися на цінностях широкого загальноєвропейського цивільного суспільства;
  • продовження співпраці з ЄС в рамках транс’європейських програм ТЕМПУС і TACIS і на двосторонній основі з країнами — членами ЄС та їх навчальними закладами;
  • розвиток співпраці в напрямку підготовки та перепідготовки кадрів державних службовців центральних та місцевих органах виконавчої влади з європейської інтеграції.

Слід звернути увагу і на негативні наслідки для Європейського Союзу від скорочення торгівлі України з новими членами ЄС. Вони будуть зумовлені, зокрема, тим, що країни ЄС будуть заміщувати імпорт з України продукцією нових країн-членів у ряді випадків лише через те, що остання стане дешевшою завдяки скасуванню мита, поступаючись перед відповідною українською продукцією якістю (наприклад, в галузі металургії, харчової промисловості); крім того, через обмеження конкуренції на ринку ЄС внаслідок застосування кількісних обмежень імпорту. Нарешті, певний ефект гальмування економічного зростання в Україні у зв’язку з частковою втратою зовнішніх ринків збуту може призвести до зниження в Україні попиту на продукцію фірм країн — членів ЄС.
Очевидно, що знаходження оптимальних шляхів нейтралізації можливих негативних наслідків розширення ЄС на Схід потребує проведення переговорів України та Європейського Союзу з цього питання. Такі переговори мають розглядатися в контексті реалізації обома сторонами чинної Угоди про партнерство і співробітництво.
Показовою є громадська думка стосовно гуманітарних аспектів розширення ЄС, коли 22,6 % опитаних передбачають послаблення відповідних контактів.
У історико-цивілізаційному контексті неможливо науково обґрунтувати український європейський вибір і тим більше оцінити бажання чи небажання і провідних західноєвропейських країн бачити Україну у «спільному європейському домі» без об’єктив­ного визначення з одним принципово важливим питанням: вона повертається до Європи, відновлюючи свою європейську ідентичність, чи з’являється в ній?
З огляду на історичні реалії, у Європі, репрезентованій на сьогодні країнами — членами Євросоюзу, Україна з’явилася, насамперед, як не зовсім зрозумілий і багато в чому екзотичний продукт розпаду СРСР. Адже, попри політичне визнання України як держави суверенної, її визнають європейською країною лише у географічному контексті.
З поповненням ЄС центрально- і особливо східноєвропейськими країнами має суттєво послабитися синдром української «меншовартості», а за умов успішних внутрішніх реформ прийде розуміння самобутної цінності України для Європи, а отже, і для її інтеграційної конкурентоспроможності.
В умовах реального розширення Євросоюзу Україні потрібен, з одного боку, прагматизм та реалізм постановки цілей інтеграційної політики двох- і багатостороннього співробітництва, а з другого — розуміння того, що організаційні форми не є сталими, сформованими раз і назавжди структурами, а еволюціонізуючими в процесі осмислення ретроспектив та перспектив євроінтеграції.
На наш погляд, разом з тим у геоекономічному контексті саме зараз формуються унікальні умови осмислення нової якості європейської інтеграції, переходу від політики євроінтеграційних очікувань України до політики активних євроінтеграційних дій. Фактори і детермінанти такого переходу схематично зображено на рис. 4.3.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.