ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Територія України, з огляду на її географічне положення
та недосконалість охорони східних кордонів, є одним із основних транзитних шляхів нелегальної міграції з країн СНД,
Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу до Європи. Протягом 1991—2000 рр. лише Прикордонними війсь-
ками України були затримані понад 81 тис. нелегальних мігрантів.
З метою протидії поширенню нелегальної міграції Україна прийняла низку документів. Зокрема, в січні 2001 p. Указом Президента України затверджена Програма боротьби з незаконною міграцією на 2001—2004 рр., в липні 2001 р. набув чинності Закон України «Про імміграцію». Останнім часом, завдяки заходам зі зміцнення східних кордонів України, спільним акціям з російською стороною («Рубеж-2001»), вдалося посилити боротьбу з нелегальною міграцією. Протягом 2000—2001 pp. на північно-східному кордоні України прикордонники виставили близько 100 додаткових підрозділів.
Водночас протидію нелегальній міграції в Україні не можна вважати ефективною.
Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх країнах-канди­датах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів може значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну, що, в свою чергу, призведе до ускладнення внутрішньої ситуації в Україні. Реальною є небезпека перетворення України з транзитної держави на шляху нелегальних мігрантів на Захід на країну — накопичувач нелегалів. За даними Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, кількість мігрантів, як легальних, так і нелегальних, уже наближається до мільйона осіб. Посилиться небезпека (особ­ливо в контексті терактів у США) «імпорту» тероризму та наркобізнесу, зокрема з регіонів, охоплених військовими конфліктами. Підвищиться навантаження на український ринок праці, погіршиться соціально-економічна ситуація, збільшиться відплив коштів у тіньову економіку. Погіршиться криміногенна ситуація в країні. Лише в першій половині 2000 p. проти 2500 нелегалів були висунуті звинувачення у вчиненні правопорушень і злочинів.
Протидія нелегальній міграції в країни ЄС потребує не встановлення бар’єрів на західному кордоні України, а впорядкування власне всіх кордонів на схід від Європи та передусім східних і північних кордонів України, через які, як зазначалося вище, потрапляє до України основний транзитний потік нелегалів. Необхідним є поглиблення співпраці ЄС та України, вироблення ними спільних механізмів, інструментів, інституцій такої співпраці. Необхідним є також розширення технічної та іншої допомоги Україні для посилення матеріально-технічного забезпечення її східних і північних кордонів, фінансування депортації нелегальних мігрантів. Слід прискорити затвердження та реалізацію широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстиції і внутрішніх справ, а також активізувати співробітництво в рамках програми TACIS.
Впровадження віз сусідніми країнами — кандидатами
на вступ до ЄС може призвести (і в окремих випадках уже призводить) до скорочення масштабів обміну України з цими державами, зокрема у сферах туризму та бізнес-контактів (табл. 4.9).

Виїзд громадян України
до країн — кандидатів на вступ до ЄС

Зазначимо, що скорочення вдвічі поїздок українських громадян до Словаччини, також зменшення в’їздного потоку із Словаччини до України (з 1104 тис. чол. у 1999 p. до 70,6 тис. чол. у 2000 p.) є наслідком введення взаємних візових режимів. Польща й Угорщина поки що утримуються від запровадження віз. Однак протягом найближчих років візовий режим буде впроваджено. Це може створити досить серйозну проблему, оскільки масштаби поїздок громадян України до цих прикордонних держав є значними: в 2000 р. Польщу відвідали понад 4,4 млн українських громадян. Таке припущення підтверджують і результати соціологічного опитування УЦЕПД. Запровадження віз країнами — кандидатами на вступ до ЄС змусить 14,1 % українських громадян утриматися від поїздки до цих країн.
У ситуації з Україною впровадження віз (нормальної міжнародної практики) поєднується з негативними факторами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що змушує їх зокрема до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; до того ж недостатньою правовою культурою, загальною неготовністю великої кількості громадян до належної поведінки за кордоном, поваги та дотримання норм і правил, прий­нятих у європейських країнах. Ці обставини, не в останню чергу, зумовлюють прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відмежуватися від України бар’єром віз і суворих процедур прикордонного контролю.
Необхідною передумовою мінімізації негативного впливу впровадження візового режиму та посилення правил контролю стосовно українських громадян є, перш за все, покращення внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні, що, однак, не виключає необхідності здійснення комплексу адаптаційних заходів до впровадження візового режиму стосовно України: розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформлення документів, встановлення оптимальної вартості віз тощо.
У культурно-гуманітарній сферіосновною загрозою приєднання до ЄС західних сусідів України є можливість появи нових усталених розподільчих ліній в Європі. Цілком реальною може бути ситуація, коли по лінії західних кордонів України в значній мірі може пролягти й розподіл між тими європейцями, хто в переважній більшості отримує інформацію і навчається на кирилиці, а також сповідує православ’я, і тими, хто відповідно використовує латиницю й належить до іншого віросповідання.
У галузі науки і освіти утворення нових розподільчих ліній в умовах зростання відкритості національної системи освіти, поширення інформації про вищі навчальні заклади європейських країн та посилення конкуренції з боку навчальних закладів та фірм країн — членів ЄС може призвести до прискорення відтоку за кордон наукового та інтелектуального потенціалу України.
З метою мінімізації негативних наслідків розширення ЄС Україна розраховує на:

• залучення України до європейських транснаціональних цивільних структур, сприяння розширенню зв’язків між навчальними закладами, громадськими та неурядовими організаціями, міжрегіонального діалогу та туризму, підтримку в Україні таких форм освіти та міжнародного спілкування, які б повністю базувалися на цінностях широкого загальноєвропейського цивільного суспільства;
• продовження співпраці з ЄС в рамках транс’європейських програм ТЕМПУС і TACIS і на двосторонній основі з країнами — членами ЄС та їх навчальними закладами;
• розвиток співпраці в напрямку підготовки та перепідготовки кадрів державних службовців центральних та місцевих органах виконавчої влади з європейської інтеграції.

Слід звернути увагу і на негативні наслідки для Європейського Союзу від скорочення торгівлі України з новими членами ЄС. Вони будуть зумовлені, зокрема, тим, що країни ЄС будуть заміщувати імпорт з України продукцією нових країн-членів у ряді випадків лише через те, що остання стане дешевшою завдяки скасуванню мита, поступаючись перед відповідною українською продукцією якістю (наприклад, в галузі металургії, харчової промисловості); крім того, через обмеження конкуренції на ринку ЄС внаслідок застосування кількісних обмежень імпорту. Нарешті, певний ефект гальмування економічного зростання в Україні у зв’язку з частковою втратою зовнішніх ринків збуту може призвести до зниження в Україні попиту на продукцію фірм країн — членів ЄС.
Очевидно, що знаходження оптимальних шляхів нейтралізації можливих негативних наслідків розширення ЄС на Схід потребує проведення переговорів України та Європейського Союзу з цього питання. Такі переговори мають розглядатися в контексті реалізації обома сторонами чинної Угоди про партнерство і співробітництво.
Показовою є громадська думка стосовно гуманітарних аспектів розширення ЄС, коли 22,6 % опитаних передбачають послаблення відповідних контактів.
У історико-цивілізаційному контексті неможливо науково обґрунтувати український європейський вибір і тим більше оцінити бажання чи небажання і провідних західноєвропейських країн бачити Україну у «спільному європейському домі» без об’єктив­ного визначення з одним принципово важливим питанням: вона повертається до Європи, відновлюючи свою європейську ідентичність, чи з’являється в ній?
З огляду на історичні реалії, у Європі, репрезентованій на сьогодні країнами — членами Євросоюзу, Україна з’явилася, насамперед, як не зовсім зрозумілий і багато в чому екзотичний продукт розпаду СРСР. Адже, попри політичне визнання України як держави суверенної, її визнають європейською країною лише у географічному контексті.
З поповненням ЄС центрально- і особливо східноєвропейськими країнами має суттєво послабитися синдром української «меншовартості», а за умов успішних внутрішніх реформ прийде розуміння самобутної цінності України для Європи, а отже, і для її інтеграційної конкурентоспроможності.
В умовах реального розширення Євросоюзу Україні потрібен, з одного боку, прагматизм та реалізм постановки цілей інтеграційної політики двох- і багатостороннього співробітництва, а з другого — розуміння того, що організаційні форми не є сталими, сформованими раз і назавжди структурами, а еволюціонізуючими в процесі осмислення ретроспектив та перспектив євроінтеграції.
На наш погляд, разом з тим у геоекономічному контексті саме зараз формуються унікальні умови осмислення нової якості європейської інтеграції, переходу від політики євроінтеграційних очікувань України до політики активних євроінтеграційних дій. Фактори і детермінанти такого переходу схематично зображено на рис. 4.3.