Інтернаціоналізація і національна конкурентоспроможність

У контексті логіки і ключових проблем розвитку міжнародної економічної інтеграції та глобалізації важливо розуміти феномен інтернаціоналізації. Це масштабний, динамічний і певним чином структурований процес, що на мікрорівні виявляється в інтен­сифікації залучення фірм до міжнародних операцій (транснаціоналізація), а на макрорівні — у розширенні та поглибленні світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню міжнародної мобіль­ності факторів і результатів виробництва через механізми регіо­нальної інтеграції.
З огляду на національну економіку важливо вирізняти внутрішні прояви інтернаціоналізаційного процесу (імпорт товарів, послуг, капіталів, трудова імміграція) і зовнішні його прояви (експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція), а у світогосподар­ському контексті — екстернальні шляхи розвитку (у традиційній структурі факторних і товарних ринків) та інтернальні (у структурі внутрішньокорпоративних міжнародних ринків).
Якісно нові умови функціонування національних економік, сучасна тенденція «розмивання» економічного суверенітету держав у мікро- і макроінтегрованому світі породжують спокусу вже сьогодні трансформувати методологію дослідження міжнародних економічних відносин, виділивши нові базові поняття щодо об’єктності, суб’єктності та предмета аналізу. Зокрема це стосується розуміння держави як nation state, національної економіки в традиційному її сприйнятті тощо. З теоретичної точки зору така орієнтація в дослідженнях проблем, а надто перспектив розвитку світової економіки є, на наш погляд, цікавою і потенційно плідною. Проте з практичної точки зору актуалізуються, насамперед, проблеми пристосування національних економік до реальних структур сучасної світогосподарської системи. У цьому контексті актуальні питання економічної взаємодії і ефективного розвитку країн фокусуються і системно відображаються у проблематиці міжнародної конкурентоспроможності.

1.1. Інтернаціоналізація як структурований стадійний процес

У міжнародних економічних дослідженнях поняття інтернаціоналізації є ключовим, а розуміння її багатопланової природи — визначальним. На макрорівні інтернаціоналізація являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це характеризується випереджаль­ними темпами зростання міжнародної торгівлі та інвестицій порівняно зі зростанням загальносвітового валового внутрішнього продукту (ВВП) (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Динаміка обсягів світових прямих
іноземних інвестицій (ПІІ), експорту товарів та прямих послуг
і реального валового внутрішнього продукту
Зрозуміло, що це призводить до зростання експортної, імпортної та зовнішньоторговельної квот (на рівні національних економік) — табл. 1.1.

Таблиця 1.1

ПИТОМА ВАГА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ У ВВП, %

З погляду на національну економіку розрізняють внутрішню та зовнішню інтернаціоналізацію (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

ДУАЛІСТИЧНА СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

Принципово важливим є вихід за межі національних економік не лише результатів і факторів виробництва, а й безпосередньо самого виробничого процесу. Цей феномен якісно динамізує фактори міжнародної економічної діяльності, ставить у центр дослідницького інтересу аналіз поряд з макро- також мікрорівень взаємодії національних економік. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. Як правило, вирізняють три основні етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії; 3) транснаціональний.

Рис. 1.2. Графічна інтерпретація екстерналізації та інтерналізації