лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

4.2. Пріоритети регіональної інтеграції Україна — Європейський Союз


Євроцентризм об’єктивно є найбільш привабливим інтеграційним процесом для України, а свої відносин з ЄС Україна будує, виходячи з наміру поновити свою європейську ідентичність. Позиція України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Постановою Верховної Ради України у липні 1993 р.
Двосторонні відносини на першому етапі обмежувались Угодою про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС (Люксембург, червень 1994 р.), яка була остаточно ратифікована після складної процедури правового затвердження парламентами країн — членів Європейського Союзу. Нормативні положення цієї Угоди становили основу для всебічного розвитку співробітництва, зокрема визначалися взаємні принципові та технічні домовленості та перспективи щодо торгівлі товарами між Україною та ЄС, покращення діяльності компаній та виробничого інвестування, системи розрахунків та руху капіталів тощо. Особливу увагу було приділено виробничій кооперації та науково-технічному співробітництву. Серед галузевих пріоритетів були зазначені агропромисловий комплекс, енергетика, ядерна енер­гетика, транспорт, космічна галузь, охорона навколишнього середовища.
Однак уже після першого саміту Україна — ЄС (5 вересня 1997 р.,) було заявлено про бажання України стати асоційованим партнером Євросоюзу, що викликало певну збентеженість у європейських столицях. На другому саміті у Відні (червень 1998 р.) була знайдена нова формула, що більше відповідала існуючим реаліям, а саме: йшлося про «унікальне і стратегічне партнерство». Україна висловила свою зацікавленість у розвитку довгострокової стратегії двосторонніх відносин з ЄС, підкреслюючи, що європейський вибір України є незмінним, а місце України як центральноєвропейської держави у сучасній Європі є чітко визначеним. Незаперечним пріоритетом України стає набуття асоційованого, а згодом і повного членства в ЄС. Для реалізації цього курсу приймається низка нормативних актів: Указ Президента України від 11 червня 1998 р. «Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу», а також Указ від 24 лютого 1998 р. «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС».
З грудня 1999 р. стосунки України з ЄС набувають принципово нового характеру у контексті Декларації Ради Європи стосовно Спільної стратегії ЄС щодо України. Визнається нова якість самого Європейського Союзу, що поступово перетворюється на повноцінний міжнародний союз з усіма його ознаками не лише економічного, а й політичного та військового планів. Саме воєнно-політичні мотиви змусили ЄС по-новому оцінити місце та роль України у системі європейської безпеки, привернули увагу європейців і до стану та перспектив розвитку української економіки.
Розширюються відносини України із Зоною Європейського Союзу (ЗЄС). ЗЄС виявляє зацікавленість у розвитку контактів з Україною і планує такі шляхи зближення з нею, які б не надто ангажували Європейський Союз, але відкривали перед Україною перспективу дедалі тіснішого співробітництва з ним. Якщо спочатку керівництво Європейського Союзу дотримувалось певного паритету у відносинах з Україною та Росією, то вже на засіданні Ради Міністрів ЗЄС у травні 1996 р. Україна була названа «важливим європейським партнером» Європейського Союзу, чого не було зроблено на адресу Росії. Рада Міністрів ЗЄС, що проходила в Парижі у травні 1997 р., схвалила документ Постійної ради про відносини в галузі можливого співробітництва з Україною. Аналогічного документа стосовно Росії немає.
Слід зазначити, що Україна активно розвиває контакти з ЗЄС. Ще в березні 1997 р. вона надіслала до Секретаріату ЄС список своїх частин і з’єднань, що могли б брати участь у його операціях. Українське керівництво прийняло також рішення надати для навчань ЗЄС полігон у Яворові (Львівська область). 27 серпня 1997 р. Україна надіслала на адресу Голови Ради ЗЄС листа, в якому офіційно заявила про свою готовність стати асоційованим партнером ЗЄС.
У квітні 1997 р. ЗЄС зробив пропозицію Росії та Україні підписати рамкову угоду про можливість використання в операціях ЗЄС на комерційних засадах важкої транспортної авіації кожної з країн. Україна підписала таку угоду ще восени 1997 р., а Росія улітку 1998 р. лише вийшла на переговори стосовно даного питання.
З метою реалізації положень Стратегії інтеграції України до ЄС Урядом України було розроблено Програму інтеграції України до ЄС (схвалена Указом ПУ від 14.09.00 № 1072), де охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення європейських критеріїв.
Механізм реалізації Програми передбачав щорічне розроблення і виконання Плану дій з реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС із відповідним систематичним моніторингом.
Декларація пріоритетної орієнтації України на інтеграцію в ЄС досить чітко була висловлена у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2001 роки».
Йшлося про комплекс перетворень, який би дав можливість нашій державі до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. — створити реальні передумови для вступу України в ЄС, зокрема:

  1. 2002—2003 рр. — набуття Україною членства в СОТ;
  2. 2003—2004 рр. — проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна УПС на європейську Угоду про асоціацію України та ЄС мала визначити новий формат відносин, який відповідав би довгостроковим інтересам України і наближав її до кінцевої мети — утворення передумов набуття повноправного членства в Євросоюзі;
  3. 2003—2004 рр. — проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;
  4. 2002—2007 рр. — приведення законодавства України
    у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних
    сферах;
  5. 2004—2007 рр. — виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, щоб Україна була краще інформованою щодо внутрішніх перетворень в Євросоюзі, брала неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримала полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;
  6. 2005—2007 рр. — проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перешкод у цій сфері;
  7. 2007—2011 рр. — повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;
  8. 2011 р. — створення реальних передумов для вступу України до ЄС.

У принципі Україна мала шанс інституціоналізованої євро­інтеграції, однак не реалізувала його, насамперед, з внутрішньо політичних причин (права людини, свобода слова, корупція і т. ін. І у відповідності до нової концепції «Ширша Європа — Сусідство: новий вимір відносин з нашими східними та південними сусідами» (2003 р.). «Сусіди» Євросоюзу не розглядаються у десятилітній перспективі як кандидати на асоційоване і повне членство в ЄС і розподіляються на три групи: а) Росія; б) Україна, Молдова, Білорусь; в) Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Палестина, Сирія, Туніс. Тобто більш ніж десятилітні політичні євроінтеграційні очікування України завершились статусом сусіда ЄС, що певним чином дискредитувало офіційну євроінтеграційну доктрину нашої країни.
Політичний і дослідницький інтерес геокон’юнктурно змістився в інтеграційне поле СНД з його новим угрупованням — Європейським Економічним Простором (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан). Стосовно ЄС українські вчені та аналітичні центри масовано перейшли до оцінок негативних і позитивних наслідків для України розширення Європейського Союзу.
Дійсно, з об’єктивних і суб’єктивних причин усім компонентам взаємодії «Україна — ЄС» притаманний високий рівень невизначеності, що ускладнює і робить багатоваріантними прог­нози конкретних параметрів впливу розширення Євросоюзу на Україну .
У стратегічному плані Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор подальшої загальноєвропейської інтеграції, коли з’являються нові, ширші можливості всебічного співробітництва. У тактичному плані цей процес матиме для України як позитивні, так і негативні наслідки практично у всіх сферах життєдіяльності — політичній, економічній, гуманітарній, соціальній.
У політичній сфері після розширення ЄС, коли Україна буде безпосередньо межувати з ним на кордонах близько 1400 км, виникне якісно нова геополітична ситуація, розвиток якої стосовно України характеризуватиметься:

  1. посиленням впливу ЄС на Україну для забезпечення миру і стабільності на своїх кордонах через сприяння: зміцненню демократичних інституцій, забезпеченню прав людини і свободи ЗМІ, посиленню боротьби з організованою злочинністю та корупцією; запобіганню внутрішнім конфліктам; вирішенню прикордонних проблем; активізації ролі України у сфері євробезпеки (миротвор­чість, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, охорона стратегічних транспортних коридорів тощо);
  2. можливістю сприяння просуванню українських інтересів в ЄС його новими країнами-членами, котрі отримають відповідні квоти у керівних організаціях ЄС і певні важелі впливу на процедури прийняття рішень;
  3. змогою використовувати напрацьовані новими країнами—членами ЄС інтеграційні механізми і процедури; важливе значення матиме консультаційна, методична, технічна допомога цих країн, їх посередництво у політичній, економічній і гуманітарній сферах; хоча, за аналогією з Австрією, коли вона як член ЄС втрачає «транзитивну» бізнесово-консультаційну роль у малих країнах Центральної Європи, після реального розширення ЄС у 2004 (2005) р., в такій ситуації можуть опинитись і Польща, Угорщина, Чехія, інші країни;
  4. ослаблення негативної дії на Україну «східного» фактора євроінтеграції України, оскільки вочевидь буде поглиблюватись співпраця ЄС з Росією. Росія взагалі може випередити Україну у цьому процесі, як із причин глобального характеру, так і з суб’єктивних причин (євроінтеграція України без «згоди» Росії останньою не розглядається навіть теоретично, а Євросоюз у взаємовідносинах з Україною завжди враховував російський фактор);
  5. зміцненням європейських орієнтацій населення України, яке на сьогодні дає стримано позитивну оцінку планам розширення ЄС.

Наслідки розширення ЄС для України у економічній сфері зумовлюються, по-перше, поточним станом та наявною перспективою взаємовідносин з країнами — членами Євросоюзу та країнами-кандидатами; по-друге, внутрішніми структурними трансформаціями в розширеному ЄС та новою його зовнішньоеконо­мічною стратегією у східному напрямі; по-третє, здатністю економіки України до справді ринкових інституційних і структурних перетворень.
Загалом, Європейський Союз (з урахуванням майбутньо-
го розширення) стане потужним ринком для 500 млн споживачів. Ураховуючи їхню високу платоспроможність, швидкі темпи економічного розвитку країн ЄС, культуру виробництва, споживання, розрахунків, цей ринок має для України значні перспективи. Теоретично можна буде використовувати переваги масштабів виробництва, підвищувати ефективність інвестиційного та інноваційного процесу тощо. Однак великий ринок дає не тільки нові шанси, але й породжує нові ризики.
Враховуючи, що структура експорту України характеризується невеликою часткою продукції машинобудування та високою питомою вагою товарів із низьким рівнем промислової переробки, можна зробити висновок про його несумісність структурним пріоритетам розвитку ринку ЄС. Після вступу до ЄС нових країн-членів ця структурна несумісність може закріпитися і навіть посилитися. Мінімізація такої загрози актуалізує курс на розвиток виробництва продукції, конкурентоспроможної не тільки з огляду на ціни, а й насамперед технології. Тобто це не проблема розширення ЄС, а додатковий стимул інно­ваційного розвитку. Разом з тим є низка важливих ринкових сегментів, де українські виробники конкурують з країнами-кандидатами (електричне обладнання, енергетичні машини й обладнання, одяг та аксесуари, меблі та особливо чорна металургія). За умови значного розширення експорту нових членів ЄС до інших країн ЄС можна очікувати загострення конкуренції цього експорту з відповідним експортом українських підприємств.
Як свідчать статистичні дані (табл. 4.4), найбільшими торговельними партнерами України серед країн-кандидатів є Туреччина (загальний обсяг торгівлі за 9 місяців 2001 р. становив 752,9 млн дол. США), Польща (669,1 млн дол. США), Угорщина (462,1 млн дол. США) і Словаччина (290,4 млн дол. США). Практично з усіма країнами-кандидатами, за винятком Словенії, Україна має позитивне сальдо торгівлі товарами. Серед імпортерів українських товарів перше місце посідає за той же період
Туреччина (665,2 млн дол. США), за нею йдуть — Польща (356,0 млн дол. США) і Угорщина (337,1 млн дол. США).

Таблиця 4.4

Торгівля товарами між Україною
та країнами-кандидатами,
млн дол. США

Країна

Експорт

Імпорт

9 міс. 1999

9 міс. 2000

9 міс. 2001

9 міс. 1999

9 міс. 2000

9 міс. 2001

Болгарія

208,6

309,4

209,9

43,7

42,8

47,7

Естонія

31,8

42,4

42,4

43,0

31,6

48,7

Кіпр

27,5

114,3

73,3

16,9

29,0

6,0

Латвія

37,2

101,1

217,7

29,8

33,9

23,3

Литва

52,1

55,5

88,3

61,4

104,1

83,5

Мальта

17,7

3,8

2,7

0,5

3,5

0,1

Польща

199,1

325,0

356,0

191,0

214,2

313,1

Румунія

46,6

117,8

184,7

32,7

41,1

21,1

Словаччина

143,4

162,8

188,9

96,0

89,8

101,5

Словенія

6,3

6,8

6,9

22,3

18,4

29,9

Туреччина

496,2

636,6

665,2

94,5

122,1

87,7

Угорщина

195,0

244,2

337,1

92,8

127,4

125,0

Чехія

102,6

138,1

146,1

84,8

114,7

143,0

Показово, що протягом останніх років країни-кандидати були другим за значенням (після країн СНД) експортним ринком для України, а ЄС займав третє місце. В цілому за обсягами товарних потоків торгівлі країни-кандидати посідають третє місце в зовнішній торгівлі України (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами

 

Експорт,
млн дол. США

Частка
в сукупному
експорті, %

Імпорт,
млн дол. США

Частка
в сукупному
імпорті, %

1999

2000

1999

2000

1999

2000

1999

2000

Усього

11 581,6

14 572,5

100

100

11846,1

13 956,0

100

100

Країни СНД

3252,2

4497,5

28,1

30,9

6743,2

8039,9

56,9

57,6

Решта країн світу

8329,4

10075,0

71,9

69,1

5102,9

5916,1

43,1

42,4

Країни ЄС

2118,6

2354,4

18,3

16,2

2398,9

2881,2

20,3

20,6

Країни-кандидати

2202,1

2637,3

19,1

18,1

1196,4

1317,9

10,1

9,4

Разом країни ЄС і країни-кандидати

4320,7

4991,7

37,4

34,3

3595,3

4199,1

30,4

30,0

Розширення ЄС і Україна. Аналітична доповідь УЦЕПД // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 11; БИКИ. — 2001. — № 53, 81, 91; Розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів України // Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 283—307.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.