лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Разом з тим позиція світової переваги, до якої американці звикли і яка після Другої світової війни ще більш зміцнилася, трансформувалася в позицію глобального лідера, дуже залежного від своїх партнерів. Протягом минулого десятиріччя економічне зростання в США на 1/4 було досягнуте за рахунок експорту, котрий підтримував 12 млн робочих місць. Зростаючий обсяг імпорту перешкоджав прискоренню інфляції в умовах збільшення зайнятості, підвищення продуктивності праці і збільшення заробітної плати. Існує тісний зв’язок американської економіки і по лінії прямих інвестицій. Так, на кінець 1999 р. вартість активів прямих інвестицій, що належать США, становила порядка 2600 млрд дол., а вартість американського майна, що належить іноземним власникам, становила 2800 млрд дол. Хоча в міжнародному виробництві американські ТНК є на переважаючих позиціях, проте економіка США у все більшій мірі відчуває на собі вплив іноземних ТНК. Найбільшими інвесторами в економіку США передусім є країни Європи (Німеччина, Франція, Нідерланди, Велика Британія) і Японія.
Виходячи з цього, з середини 1990-х рр. у США виразно спостерігається прагнення відновити своє економічне лідерство в світі, насамперед спираючись на розвиток високих технологій. США вже переступили поріг, що відрізняє постіндустріальне «інформаційне» суспільство від традиційного, «індустріального», інші розвинені країни також демонструють усталену внутрішню і міжнародну конкурентоспроможність, реалізуючи постіндустріальну стратегію розвитку.
Прорив у постіндустріальне майбутнє провідних країн супроводжується переважною консервацією індустріальних і подекуди доіндустріальних стандартів для більшості людства. Багаторічний нееквівалентний перерозподіл світових ресурсів розвитку, і особливо результатів міжнародного виробництва, призводять до того, що на іншому полюсі світової економіки опиняється більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється у першу чергу як якісно нові умови розвитку, на які вже практично неможливо впливати, але їх обов’язково треба враховувати.
Маючи окремі приклади процвітання традиційно малоефективних економік, що переважно забезпечувалось проривами у експорті, відсталі країни навіть і не шукали інших шляхів розвитку. Більше того, між ними розгорнулась конкуренція за інвестиції і філії ТНК, посилились відомі і з’явились нові інструменти їх заохочення. Сформувався певний ринок «національних пропозицій» умов транснаціональної діяльності. Найпривабливішим «товаром» на ньому стали не дешева робоча сила чи податкові пільги, не керована корпораціями протекціоністська політика, а масштаби концесій державної власності. Іноді на цьому ринку з’являються і «товари», екзотичні не з точки зору географії розміщення нових виробництв, а по готовності піти на все заради перспектив індустріалізації і економічного зростання. Майже у всіх кінцях світу можна спостерігати приклади впровадження елементів суперпромислових систем у примітивні деіндустріальні економіки, сучасного західного менеджменту — у соціальні відносини древніх культур.
Постіндустріальний розвиток супроводжується формуванням якісно нових тенденцій, як у внутрішньоекономічних системах, так і в міжнародних економічних відносинах.
По-перше, очевидним є різке зниження сировинної і частково енергетичної залежності внаслідок новітньої деіндустріалізації економіки.
У США частка працівників, які безпосередньо виконують виробничі операції, становить менше 10 %, у аграрному секторі працює 2,7 % сукупної робочої сили, а у видобувній промисловості — 1,4 %, (у Німеччині — до 1,1 %). У Бостоні, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Нью-Йорку зайнятість у сфері послуг досягла 90 % загальної чисельності робочої сили. Аналогічні пропорції характерні і для інших розвинених країн. Приріст ВВП в них на порядок випереджає приріст енергоспоживання.
Таким чином, підтверджується визначення постіндустріального суспільства як такого, де домінуючою галуззю є послуги, а провідним класом — технократи, консультанти, експерти .
По-друге, у міжнародній торгівлі вивільняються ринки масових споживчих товарів, що на перший погляд виглядає як «завоювання» цих ринків іншими країнами.
У найбільш експортно орієнтованій країні — США у 1990-ті рр. на перші місця фондового ринку серед галузей господарства вийшли компанії, що надають фінансові послуги (близько 15 %) і працюють у сфері медицини (більше 10 %), тоді як у 1960-ті роки вони були на останніх місцях. У той же час компанії, що здійснюють масове виробництво товарів народного споживання, займають останню позицію (менше 3 %).
Взагалі, розвинені країни намагаються експортувати продукцію з великою «доданою вартістю». За О. Тофлером, додана вартість переміщення природно-сировинних ресурсів становить 1 %, виготовлення кольорових телевізорів — 16 %, суперкомп’ютерів — 1700 %. Рентабельність інтелектуального продукту XXI століття перевищуватиме рентабельність вказаних суперкомп’ютерів у 10 000 разів. У 1990-ті роки експорт продукції високих технологій складав: у Німеччині — 25 % його загального обсягу, у Франції — 31 %, у Японії — 39 %, у Великій Британії — 40 %, у США — 44 %. Загалом сегмент високих технологій у світовій торгівлі постійно зростає — з 11 % у 1976 рр. до 22 % у 1996 р.
По-третє, пріоритетним новим стає самостійний, справді стра­тегічний і глобально конкурентоспроможний продукт — знання та інформація.
Постіндустріальна економіка має яскраво виражений інноваційний характер, коли нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги з’являються не епізодично чи спонтанно, а стають постійною і найважливішою складовою економічного прогресу. Все більше це економіка матеріалізованих знань.
Дійсно, спираючись на теоретичні обґрунтування Й. Шумпетера про «творчоруйнівну» роль науково-технологічного прогресу та на роботи таких економістів, як Г. Менш, Р. Солоу, Л. Суте, М. Пор­тер та ін., економічна наука поповнилась новим її розділом — теорією інноваційного розвитку. Практично втілення висновків цієї теорії обумовило появу нової моделі розвитку, в якій науково-технологічні переваги перетворюються на головний засіб формування ефективної структури експорту й інструмент захисту від конкуренції, що ґрунтується на традиційних факторах виробництва .
Інформація (доступ до сучасних знань і засобів зв’язку) поряд з землею, капіталом і трудом стає не просто самостійним фактором виробництва, а визначальним.
«Інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство», … «інформаційна безпека» та «інформаційні технології» — ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, який очікує людство після початку інформаційної епохи, або наводяться апокаліпсичні пророцтва» .
Найбільші прикладні можливості, перспективи і динаміку має Інтернет — всесвітня комп’ютерна мережа з різними способами взаємодії віддалених комп’ютерів і спільним використанням послуг інформаційних ресурсів у єдиному інформаційному просторі. На сьогодні це глобальна багатофункціональна інформаційна система .
З позицій практики сучасного міжнародного бізнесу особливості електронного ринку Інтернет полягають у тому, що він є, по-перше, відкритим, тобто доступним як для компаній будь-яких розмірів, так і для споживачів, а по-друге — глобальним, тобто доступ до нього можливий з будь-якої точки земної кулі. Відвертість ринку зумовлена також тим, що він характеризується досить низьким бар’єром для входу на нього фірм .
Постійно і динамічно зростає кількість станцій Інтернету.
Сукупний показник інтернет-торгівлі між підприємництвами, що у 1998 р. складав 43 млрд дол. , у 2003 р. зріс до 1,6 трлн дол. Стрімко зростають доходи від електронної комерції: 2000 р. — 18 млрд дол. США; 2001 р. — 336 млрд дол. США; 2002 р. 686 млрд дол. США; 2003 р. — 1,2 трлн дол. США.
Проникнення інформаційних технологій у повсякденний побут людей набуває глобального характеру: якщо у 1998 р. 100 млн населення планети користувалось Інтернетом, то у 2005 р. його кількість зросте до 1 млрд, про що, зокрема, свідчать результати дослідження за період з 1995 р. по 2000 р. та апроксимованих прогнозів на 2005 р., котрі опубліковані Computer Industry Almanac, які свідчать про перевагу кількості користувачів у 50 країнах світу (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Користувачі Інтернет


Користувачі Інтернет по регіонах

1995 р.

1998 р.

2000 р.

2005 р.

Усього в світі, тис.

44,324

181,789

369,49

765,776

Усього в світі на 1000 осіб

7,79

30,65

57,49

117,95

Північна Америка, тис.

30,771

93,650

150,85

231,451

Північна Америка на 1000 осіб

104,9

311,2

492,6

720,6

Західна Європа, тис.

8,713

42,006

87,743

213,670

Західна Європа на тисячу чоловік

22,1

105,8

220,5

529,9

Східна Європа, тис.

3,75

3,80

10,806

45,472

Східна Європа на 1000 осіб

1,28

13,01

37,2

157,7

Азія — Тихоокеанський регіон, тис.

3,547

33,656

72,066

189,651

Азія — Тихоокеанський регіон 1000 осіб

1,09

9,93

20,73

30,88

Близький Схід — Африка, тис.

0,36

3,030

8,160

29,481

Близький Схід — Африка 1000 осіб

0,55

3,03

7,88

26,07

Таким чином стимулюється осмислення глобалізаційних процесів у межах теорій «інформаційного суспільства», котрі трактують прогрес суспільства похідним від знань та інформації.
Лідером у становленні інформаційного суспільства як на початку 80-х рр. так і сьогодні є безперечно США: контроль 40 % світового ринку комунікацій, 75 % — обігу інформаційних пос­луг, 80 % — ринку програмних продуктів. Американськими є 50 % користувачів Інтернету на 90 % найбільш відвідуваних сайтах.
Взагалі глобальна інформатизація стає виразом сутності постіндустріального розвитку і ключовим технологічним викликом XXI століття універсального характеру, оскільки відповідь на нього необхідно шукати всім країнам у всіх сферах життєдіяльності.
Слід зазначити суттєву диференціацію у масштабах і темпах освоєння інтелектуальних технологій (ІТ) не тільки між роз-
виненими країнами і країнами, що розвиваються (мобільні телефони на 1000 осіб — у 17 разів, персональні комп’ютери — 22 рази, користувачі Інтернету — у 150 разів), але й у групі країн-лідерів (за кількістю комп’ютерів, що використовують Інтернет, США в 203 рази перевищують Японію і країни Західної Європи).
Разом з тим на сьогодні жодна країна не має необхідних коштів, щоб капіталізувати глобальний Інтернет. Центри Інтернету виникають не тільки у «інформаційних лідерів» світу, а й у країнах, де проводиться відповідна сприятлива інвестиційна політика, наприклад таких, як Сингапур та Гонг-Конг. Так, глобальна інформаційна конкуренція стимулювала більше 7 млрд дол. США інвестицій у підводний кабель Азійсько-Тихоокеанського регіону. Інші численні приклади свідчать про те, що акценти глобальної конкуренції дедалі більше зміщуються в бік інформаційно-комунікаційних факторів розвитку не тільки окремих країн, але й регіонів світу. Водночас сучасна інформатизація практично у всіх її проявах має апріорі інтернаціональний характер. Саме міжнародний обмін інформацією сприяє розвитку глобальної інформаційної інфраструктури — основи сучасних інтернет-послуг.
У теоретичному плані показовим є осмислення концепції «нової економіки», дійсно глобальної як за охопленням сфер життєдіяльності, так і за технологіями ведення бізнесу. Важливо, що відповідні дослідження ведуться не тільки вченими розвинених країн, в яких частка інформаційно-інноваційного сектору становить більше 50 %, але й українськими науковцями. Так, у монографії «Інноваційна стратегія українських реформ (2002 р.) , яка презентувалась як програмний нарис наступного десятиріччя розвитку України, проблематика формування неоекономіки, впровадження інноваційної моделі економічного зростання за умов інформглобалізації є домінуючою. Зокрема, досліджуючи теоретичні основи аналізу «нової економіки», автори акцентують увагу на тому, що «інформаційна парадигма соціально-економіч­ного розвитку ґрунтується на тому, що умовою, основою і метою розвитку людського суспільства є накопичення корисної інформації та удосконалення засобів її обробки і використання» . При цьому передбачається, що всі економічні феномени мають інформаційну природу, тобто субстанцією різноманітних економічних явищ є інформація.
Комплексно розглядаючи інформаційні фактори економічної діяльності, базуючись, зокрема, на інформаційній теорії вартості, автори не тільки шукають теоретичні аргументи безпрецедентного зростання значущості «нової економіки» в сучасній світогосподарській структурі, але й виділяють напрями її розвитку, що має безпосереднє практичне значення. Серед них: феномен «високотехнологічних компаній», які використовують Інтернет як основний економічний ресурс; глобальний кластер економіки, який виробляє програмне забезпечення або постачає технології для інших напрямів; набір електронних практик, які інструментально засновані на Інтернет і спрямовані на створення нових моделей господарювання.


Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

Піддубна Л. І. Технологічна конкурентоспроможність у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Автореферат дис. на здобуття наук. ст. канд. екон. наук. — Х., 2002. — С. 6.

Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. — К.: НІСД, 2002. — С. 612.

Винарик Л. С., Щедрин А. Н., Васильева Н. Ф. Информационная экономика: становление, развитие, проблемы / НАН Украины, Ин-т экономики промышленности. — Донецк, 2002.

Електронна комерція: Навч. посіб. / А. М. Береза, І. А. Козак, Ф. А. Левченко та ін. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 19.

Network Wizards, Internet Domain Survey, January 1999 (www.nw.com): Доповідь про світовий зв’язок. — ЮНЕСКО, 1997.

Винарик Л. С., Щедрин А. Н., Васильева Н. Ф. Информационная экономика: становление, развитие, проблемы / НАН Украины, Ин-т экономики промышленности. — Донецк, 2002. — С. 101.

Інноваційна стратегія українських реформ / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах, В. П. Семиноженко. — К.: Знання України, 2002.

Те саме. — С. 271—272.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.