лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Роль фінансової глобалізації у виникненні та поширення криз полягає, насамперед, у створенні передумов для їх переростання в кризи глобального характеру, що обумовлюється тенденцією лібералізації фінансової сфери в країнах, що розвиваються, за умов постійного зростання міжнародної мобільності капіталу. Фінансова лібералізація сприяє поступовому зникненню обмежень на міжнародний рух капіталу та на валютні операції, що, з одного боку, відкриває національні економіки для міжнародного капіталу, а з другого — дає можливості для його швидкого вилучення з неї.
Інший прояв фінансової глобалізації — поширення «кризової інфекції» через переоцінки інвесторами та кредиторами сукупної ризикованості своїх інвестиційних та кредитних портфелів унаслідок втрат у враженій кризою країні з подальшим вилученням найбільш ризикованих активів в інших економіках, зокрема в тих, котра тісно пов’язані з країною, яка вражена кризою. Це пов’язано як зі змінами фундаментальних економічних показників в інших країнах світу внаслідок впливу на них локальних кризових явищ, що є особливо суттєвим в межах окремих регіонів з високим ступенем економічної інтеграції, так і з ініційованими фінансовою кризою змінами ринкових очікувань на інших ринках в умовах інформаційної асиметричності та переоцінкою існуючої інформації про стан та тенденції їх розвитку.
Слід особливо зазначити, що дія механізмів поширення фінансових криз безпосередньо залежить від ступеня інтеграції національних фінансових ринків у глобальний ринок капіталу: чим більшим є її рівень, тим більш вразливою до зовнішніх кризових шоків є національна економіка. Навпаки, країни з належним контролем за рухом капіталу і обмеженим доступом до міжнародних фінансових ринків є невразливими до ефектів фінансової кризової інфекції.
Головними механізмами поширення фінансової кризової інфекції є такі.
По-перше, надмірні коливання кон’юнктури фінансових ринків, не пов’язані виключно зі змінами макроекономічних показників, можуть створюватися сукупними діями багатьох інвесторів, кожний з яких діє індивідуально раціонально, що поясню­ється існуванням проблем з ліквідністю та асиметричністю ринкової інформації. Поширенню фінансових криз сприяє також захист інституційних інвесторів від можливих збитків шляхом продажу не тих фінансових активів, ціни на які вже впали внаслідок безпосереднього впливу фінансової кризи, а тих, що ще мають достатньо високу ціну. У зв’язку з цим фінансові ринки інших країн починають відповідно колапсувати, особливо на сегментах з інтенсивними спекулятивними операціями, що підтримують невиправдано високі ціни на певні категорії фінансових активів. Загалом вплив інформаційної асиметричності на поширення фінансових криз полягає в очікуванні інвесторами переростання фінан­сової кризи в одній країні до фінансових криз в інших зі схожими економічними характеристиками.
По-друге, фінансову паніку серед інвесторів можуть викликати різкі зміни в ринкових очікуваннях, що самореалізуються на фінансових ринках в умовах множинної рівноваги. За умов існування очевидних негативних ринкових очікувань для кожного окремого інвестора є зрозумілим його слідування діям інших інвесторів. Паніку серед інвесторів викликає те, що обмежених валютних резервів країни може не вистачити на задоволення вимог кожного з них.
По-третє, зміна поведінки інвесторів після виникнення первинної (локальної) кризи може обумовлюватися змінами в міжнародній фінансовій системі або в правилах гри на міжнародних фінансових ринках. Типовим прикладом є очікування того, що після кризи в одній країні уряди інших країн запровадять аналогічні заходи з призупинення виплат іноземним приватним кредиторам, а міжнародні фінансові організації не здійснюватимуть заходів з рефінансування боргів.
По-четверте, серйозним приводом для сумнівів інвесторів є діяльність МВФ як кредитора останньої інстанції. Наприклад, в 1998 р. обсяги необхідного фінансування з боку МВФ виявились такими, що викликали сумніви щодо їх реального здійснення. Тобто криза ліквідності в одній країні може викликати аналогічні кризи в інших країнах унаслідок розуміння інвесторами проблематичності екстреного фінансування МВФ.
По-п’яте, своєрідним механізмом поширення кризової інфекції можна вважати спекулятивні атаки на національні валюти спочатку країн, безпосередньо вражених кризою, а потім і на валюти інших країн регіону.
По-шосте, можливо найбільш очевидною з «кризотворчої» точки зору є діяльність так званих «глобальних гравців», насамперед, транснаціональних банків та інституційних інвесторів — резидентів розвинених країн. Їх інвестиційна поведінка орієнтує всіх інших інвесторів, а роль у створенні передумов фінансових криз є не тільки вирішальною, а й достатньо схематично визначеною: транснаціональні банки шляхом здійснення спекулятивних валютних операцій дестабілізують валютні курси, змушуючи уряди країн залучати зовнішні кредити (тут вони виступають уже як кредитори) або за допомогою високих процентних ставок залучати короткострокові іноземні інвестиції (тут вони є інвесторами); концентрація в їхніх руках значної частки національних високоліквідних активів або зовнішніх боргових зобов’язань уряду чи приватного сектору супроводжується подальшим масовим продажем активів з конвертацією коштів в іноземну валюту або припиненням боргового фінансування, що стимулює національну валютну або боргову кризу. Має місце лобіювання глобальними гравцями цілеспрямованої політики міжнародних фінансових організацій на лібералізацію руху капіталу в країнах, що розвиваються, а кон’юнктура світового фінансового ринку перебуває під їх фактичним контролем. Іншими словами, сучасний період світогосподарського розвитку загалом і фінансової глобалізації зокрема характеризується глобальним економічним прагматизмом на користь корпорацій і країн — світових лідерів.
Фінансова криза, як правило, починається в тій чи іншій країні, що розвивається, внаслідок дії внутрішніх та/або зовнішніх факторів, котрі обумовлюють реальний чи монетарний шок з подальшою підприємницькою чи спекулятивною ейфорією, занепокоєнням ринку, гонкою (рис. 3.8). Сучасні фінансові кризи не є первинно міжнародними і у разі успішної антикризової політики держави в ефективній взаємодії з міжнародними фінансовими інститутами на різних стадіях їх протікання можна заспокоїти ринок, досягти стабілізації, вирішити фінансові кризові проблеми, запобігти дефолту тощо.
Однак розвиток останньої фінансової кризи, яка повною мірою продемонструвала руйнівний потенціал і механізми передачі негативних впливів глобального характеру від групи азійських країн до східноєвропейських, зокрема Росії, показав, що навряд чи можна говорити про ефективну антикризову політику окремих держав та міжнародних фінансових організацій. Національні уряди і МВФ виявилися неспроможними запобігти та нейтралізувати їх ланцюговий розвиток, зокрема через відсутність дійових регулятивних засобів впливу на потоки приватного спекулятивного капіталу. В період, коли вже сповна виявились негативні симптоми фінансової глобалізації, кризова «інфекція» була придушена хіба що завдяки її «фрагментарності» та «вибірковості», а не активізованим національним імунітетом та міжнародними ліками.

Рис. 3.8. Модель розвитку фінансової кризи
та антикризове регулювання
У сучасних умовах кризи вже не можуть розвиватись автономно, вони взаємодіють, продукуючи синергічний ефект. І якщо на національному та міжнародному рівнях синергія має переважно функціональну спрямованість (економічна — політична кризи, соціальна — політична кризи, банківська — боргова — системна фінансова кризи тощо), то на рівні глобальному — вона отримує якісно нові виміри у складній системі «людина — природа — економіка — суспільство — цивілізація». Іншими словами, глобальна криза може мати політичну, економічні, екологічні чи інші передумови, але не може через свою природу бути функціонально чи географічно детермінованою. У новітній історії глобальних криз не було, оскільки не було і по-справжньому глобальних викликів, а людству вдавалося забезпечувати умови більш-менш безпечного розвитку.
На сьогодні світ залишається практично не готовим здійснювати системні антикризові заходи, адекватно реагувати і відповідати на сучасні глобальні виклики і «шоки», що підтверджує розвиток подій у світовій економіці і політиці після терактів 11 ве­ресня 2001 р. у США. Гіпотетично глобальна криза матиме лише дві альтернативи вирішення — якісне оновлення світу у всіх системних компонентах або світова дезінтеграція.
Важливо усвідомлювати, що носії глобалізації останніх десятиліть транснаціональні корпорації безпрецедентно розширили географію виробництва товарів і послуг, раніше монополізованих промисловим Заходом, пов’язуючи практично у світовому масштабі ресурси, технології, робочі місця. Беззаперечно, що через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями глобалізація сприяє підвищенню ефективності розвитку. При цьому йде формування єдиного фінансово-інформаційного простору, в якому у дедалі більшій мірі здійснюється не тільки комерційна, але і вся діяльність людства як така.
Одночасно глобалізація, маючи вкрай суперечливий характер, несе в собі загрози і виклики.
Ключовим геоекономічним викликом XXI століття є те, що формуються два полюси світової економіки. На одному полюсі концентруються країни — глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у величезних масштабах капіталу ключовими детермінантами їхнього успіху у третьому тисячолітті стають: інтелектуалізація зі здатністю до постійних інновацій, соціалізація з пріоритетом якомога повного самовиразу особистостей, екологізація виробництв і середовища життєдіяльності. Показово, що у глобальному впорядкуванні світу лідери США вбачають не просто економічні вигоди, але й національну місію.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.