лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

3.1. Глобальні проблеми розвитку


У широкому розумінні економічний розвиток завжди пов’яза­ний з виникненням проблем — особистих, корпоративних, національних, міжнародних. Їх загострення, як правило, призводить до конфліктів, загальна типізація яких представлена на рис. 3.2.
У економічному розвитку міжнародні конфлікти, залежно від їхньої сутності, глибини, проявів, можливості врегулювання адекватними для конфліктуючих сторін засобами тощо, виконують як негативні функції: провокація безпорядків, ескалація нестабільності, породження насилля, посилення соціальних стресів, стимулювання прийняття неефективних рішень та ін., так і позитивні: запобігання стагнації; акцентація на проблемах, мотивація нестан­дартних дій, посилення згуртованості і внутрішньої солідарності; виявлення ступеня дисбалансу інтересів і цілей; оцінка потенціалу учасників, стимулювання інституалізованих рішень та ін.

Рис. 3.2. Типізація міжнародних конфліктів
Протікання більшості конфліктів має стадійний характер (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Стадії протікання міжнародних конфліктів
За умов усвідомлення та виявлення сутності конфліктів у процесі їх розвитку, особливо у кульмінаційні моменти (періоди), як правило, приходить взаємопорозуміння щодо реальних (очевидних) і можливих (неочевидних) негативних наслідків. На цій основі різними засобами та інструментами міжнародні конфлікти або врегульовуються (вирішуються), або розробляються і погоджуються правила врегулювання, що обумовлює їх певний спад.

Рис. 3.4. Методологічний підхід до аналізу
глобальних проблем розвитку
Серед сучасних проблем розвитку виокремились глобальні проблеми, які породжують глобальні конфлікти. Ключовими їхніми рисами є:

  • всеохоплюючий характер, що відображає, з одного боку, суперечності і конфлікти всього спектра взаємовідносин людини, природи, суспільства (рис. 3.4); а з другого — планетарно катастрофічні наслідки в разі їх невирішення;
  • динамізм у кількісному і якісному планах, обумовлений як їхньою акселеративною природою, так і «ланцюговим ефектом» у просторовому і функціональному планах;
  • складність у розумінні та ідентифікації, і особливо в підходах і засобах вирішення, оскільки потребується організована консолідація колосальних ресурсів, яка неможлива на сьогодні .

Першоджерела виникнення і очевидного загострення та сучасну пріоритетність глобальних проблем учені визначають по-різному, що обумовлено не в останню чергу їхньою науковою спеціалізацією. Так, економісти у центр дослідницького інтересу ставлять проблеми неспроможності економічного розвитку забезпечити потреби бурхливо зростаючого населення , що демографами трактується як проблема демографічна.
Вчені-технократи пов’язують виникнення загострення та невирішеність глобальних проблем не з економічною, а з технологічною неспроможністю людства у пошуку та практичному використанні нетрадиційних джерел енергії, сировини, продовольст­ва, ліків; освоєння ресурсів Світового океану і Космосу, інформатизації тощо. Універсальними у своїх дослідженнях і оцінках є екологи (екологічні проблеми чи не найпершими стали дійсно глобальними) та політологи (про що можна говорити за умов можливого «ядерного» конфлікту із очевидним потенціалом все руйнуючої нової світової війни?).
Серед окреслених та інших методологічних підходів найбільш плідною і науково обґрунтованою низкою відомих теорій видається не стільки «економічна неспроможність» вирішення глобальних проблем, скільки соціально-економічна нерівномірність розвитку, яка багато в чому ці проблеми породжує і загострює. Про це, зокрема, наочно свідчать узагальнення і висновки професора С. Сіденко: зосередження 86 % світового ВВП у країнах із 20 % населення при 1 % — у 20 % найбіднішого населення, що вочевидь є наслідком концентрації більше 80 % НДДКР і 90 % високотехнологічного виробництва у 10 найрозвиненіших країнах; зростаючий міжкраїновий розрив у рівнях добробуту (на 1/6 жителів планети, в основному Північної Америки, Західної Європи та Японії, припадає 80 % світового доходу при лише 6 % — на 57 % найбідніших) .
У контексті теоретичного пояснення виникнення, існуван-
ня і вирішення ключових сучасних глобальних проблем розвитку особливий інтерес викликають окремі парадигми сучасної глобалістики , у рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Відомий дослідник глобалізації професор О. Білорус виділяє шість основних шкіл .
Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968 р.). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!».
Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продоволь­ства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. У ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства, таких як панування і жорсткий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет усе більш численних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну Програму Нового Гуманізму, суть якої саме в «людській революції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль з планування і управління заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь-якого майбутнього.
І сьогодні ця глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення. Ми вважаємо її альтернативою ідеології та стратегії «нелюдської глобалізації», яку нав’язують світу деякі лідери силової глобалізації в інтересах елітарних країн.
Друга школа глобалістики представляє основну концеп-
цію «Сталого розвитку»
. Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який виробив низку проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготов-
ки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН ухвалила спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен був стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.


За оцінками експертів ООН, на подолання наявних глобальних проблем людство вже тепер має витрачати понад 1 трлн дол. США щорічно.

За оцінками експертів ООН, чисельність населення світу у 2025 р. зросте до 9,1 млрд осіб, у 2050 р. — до 11,2, а у 2075 р. — до 12,2 (2000 р. — 6,3; 1975 р. — 3,9; 1950 р. — 2,5).

Сіденко С. Соціально-економічний вимір сучасної глобалізації // Міжнародна економічна політика. — 2004. — № 1. — С. 85—88.

Глобалістика як новітня наука інтегрує творчі зусилля представників багатьох «традиційних» наук, тим самим нівелюючи та універсалізуючи й різні підходи щодо дослідження сутності глобальних проблем розвитку.

Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; За ред. О. Г. Білоруса. — К.: КНЕУ, 2001.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.