ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Як на політичному, так і на законодавчому рівнях необхідно актуалізувати проблему транснаціоналізації української економіки. Мається на увазі не тільки діяльність зарубіжних ТНК
на території України, хоча її стимулювання розглядається багатьма експертами як майже єдиний спосіб, що дозволить якщо не загальмувати, то призупинити процес деіндустріалізації української економіки і, відповідно, соціальної деградації держави. Принципово важливим є формування власних транснаціональних структур, прообразами яких мають стати (як це відбувається, наприклад, в Росії) міжнародні промислово-фінан­сові групи.
Таблиця 1.9
НАЙБІЛЬШІ КОМПАНІЇ УКРАЇНИ
ЗА ОБСЯГОМ РЕАЛІЗАЦІЇ у 2000 р.

Таблиця 1.10
ГАЛУЗЕВИЙ РОЗПОДІЛ ПЕРШИХ 100 КОМПАНІЙ
УКРАЇНИ ЗА ОБСЯГОМ РЕАЛІЗАЦІЇ у 2000 р.

Джерело: Рейтинг лучших компаний Украины «Топ 100» // Інвестиційна газета. — № 22 (с). — 30 трав. — 2001. — С. 6—11.
Виходячи з реальної композиції внутрішніх і зовнішніх факторів міжнародної галузевої спеціалізації української економіки, слід зважати і на ефективність варіантів її розвитку. Як реальний світовий досвід, так і теоретичні його узагальнення показують, що успіху досягали не тільки країни, орієнтовані на модернізацію та оновлення традиційних секторів та галузей спеціалізації, а й країни з активною політикою переспеціалізації на нові сектори та галузі. Процес міжсекторної (міжгалузевої) трансформації був, як правило, більш сприятливим для країн, початкова спеціалізація яких не концентрувалась на традиційних секторах (галузях). Для країн, які мають початкові порівняльні переваги у традиційних секторах (галузях), існує загроза втрати потенціалу їх оновлення у разі досягнення відчутних успіхів у нових секторах (галузях).
У більш прагматичному (тактичному) плані слід концентрувати зусилля на розробці прогнозів потреб у промисловій продукції для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливим є цілеспрямований пошук додаткових ніш для вітчизняних товарів і послуг, як традиційних, так і особливо тих, які відповідають постіндустріальним критеріям. Зазначимо, що на 2000 р. існує величезний розрив у залежності експорту від природних ресурсів між Україною та провідними розвиненими країнами (табл. 1.11).
Таблиця 1.11
СТРУКТУРА ЕКСПОРТУ КРАЇН ЗА КРИТЕРІЄМ ЙОГО
ЗАЛЕЖНОСТІ/НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ, 2000 р., %

Одночасно з підтримкою конкурентоспроможних підприємств слід звільнятися від підприємств неконкурентоспроможних, проводити відповідну антимонопольну політику, уникати штучної підтримки окремих груп виробників.
Загалом, беззаперечним є те, що більшість розвинених країн цілеспрямовано зосереджує свої науково-технологічні і виробничі ресурси виключно або переважно у нових наукомістких галузях. У результаті ці галузі стають дедалі більш висококонкурентними. Разом з тим для інших країн з’являються реальні можли­вості заповнити на міжнародних ринках ніші, що звільнилися, включаючи і національні ринки найбільш розвинених країн. Питання в тому, чи задовольняє нас така перспектива міжнародної спеціалізації?
У той час, коли національна еліта і населення загалом сприймають іншу мету — стати дійсно конкурентоспроможними з орієнтацією на науково-технологічні та інформаційно-інноваційні перспективи — чи достатнім для цього є внутрішні джерела і умови?
Серед позитивних зрушень в українській економіці, важливих з огляду на перспективи її конкурентоспроможності, слід вважати: формування ефективного, конкурентоспроможного недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців; зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переважно ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит; уведення національної грошової одиниці — гривні, становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку; диверсифікацію і лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.
Не завжди послідовна, зачасти суперечлива практика українського реформування все ж таки сприяла формуванню зорієнтованого на соціально-ринкову шкалу цінностей світогляду: підприємницька ініціатива, діловитість, активна життєва позиція; усвідомлення пріоритету індивідуального інтересу і прагнення його реалізації через свою ідентифікацію з ринковими рушійними силами; розуміння власної праці як безальтернативного шляху  як до особистого, так і до суспільного добробуту; внутрішня потреба солідарної участі в перебудові суспільно-економічних і політичних відносин; гордість за міжнародний престиж своєї держави. Набувають подальшого розвитку ментальні риси українсь­кого народу — працьовитість, розумна ощадливість, самодисципліна. Політика, бізнес, пересічні громадяни демонструють приклади міжнародної відкритості, готовність до співробітництва в економіці, екології, культурі.
Увійшовши в ХХІ століття, вкрай важливо реально оцінити потенціал національної конкурентоспроможності та спрогнозувати можливі геоекономічні трансформації, без чого унеможливлю­ється ефективна зовнішньоекономічна та інтеграційна політика.

1. Дайте визначення інтернаціоналізації та охарактеризуйте її кількісні прояви.
2. Охарактеризуйте рівні, види та шляхи інтернаціоналізації.
3. Дайте порівняльну якісну оцінку стадій інтернаціоналізації та її ключових детермінант.
4. Яке значення має еволюціонізуюча «тріада» у світовій еко­номіці?
5. Охарактеризуйте фактори і компоненти національної конкурентоспроможності.
6. У чому полягає сутність сучасних концепцій міжнародної конкурентоспроможності?
7. Які підходи використовують для оцінки конкурентоспроможності національних економік?
8. У чому проявляються особливості інтернаціоналізації української економіки?
9. Які експертно-аналітичні системи оцінки національної конкурентоспроможності та її складових ви знаєте?

1. У чому полягає проблема відкритості перехідних економік в сучасних умовах розвитку?
2. Яким, на вашу думку, є вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів на конкурентоспроможність української економіки та її експертно-аналітичні оцінки?