лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Головна проблема розвитку українського товарного експорту — низький потенціал конкурентоспроможності на зовнішніх ринках продукції з високим рівнем доданої вартості, низькі технологічність і наукомісткість товарів. За Україною дедалі більше закріплюється місце постачальника напівфабрикатів, які виготовляються галузями з підвищеними рівнями трудомісткості (головним чином праці середньої кваліфікації), енерго-мате­ріаломісткості та з низьким рівнем екологічності. Така парадигма розвитку експортної структури суперечить національним структурним пріоритетам і перспективам розвитку структури світового господарства загалом. Більше того, в умовах обмеженості внутрішнього попиту експортне зростання стає каталізатором тенденцій до структурного спрощення економіки, її деіндустріалізації.
Проблема розвитку в Україні експорту послуг — в їхньому низькому рівні й фактично монокультурному характері, коли експлуатується транзитне становище країни і практично не здійснюється експорт послуг таких сфер як науково-технічна, інжинірингова, фінансова, управлінська, маркетингова, інформаційна, які відзначаються високим динамізмом розвитку в сучасній світовій економіці.
Імпортна структура є нераціональною через значні обсяги ввезення виробів, які виготовляються або, в принципі, могли б успішно виготовлятися національними виробниками, і малі обсяги — машин та обладнання для модернізації високотехнологічних виробництв.
Україна має істотні перекоси в географічній структурі своїх експортних та імпортних зв’язків: надто високий рівень односторонньої імпортної залежності за окремими статтями критичного імпорту, особливо щодо енергоносіїв з Росії; незначна присутність на ринках багатьох країн, що розвиваються, які могли б бути важливими споживачами продукції та послуг українських підприємств і фірм.
Наявність невідповідності між імпортними потребами країни та її експортним потенціалом постійно продукує проблему торговельного дисбалансу як загалом, так і з окремими стратегічно важливими партнерами. Це, в свою чергу, репродукує проблему зростаючої зовнішньої заборгованості.
Щодо обсягів і структури іноземного інвестування, то важливою є проблема забезпечення не тільки ефективних кількісних пропозицій (незначні інвестиції навряд чи здатні порушити безпечні для національного розвитку критерії іноземного впливу чи інвестиційний макробаланс у цілому), а й насамперед якісних. Саме на якість іноземних інвестицій (тобто їх орієнтацію на пріоритетні, з огляду на їхню ефективність, проекти), а також на якість і конкурентоспроможність товарів, вироблених завдяки реалізації цих проектів, слід звернути особливу увагу. Інакше Україна буде і надалі випускати нерен­табельні товари (наприклад, металургійної та хімічної промисловості), які йдуть на малоприбуткові ринки переважно через бартерні схеми. Це унеможливлює капіталовкладення, достатні для оновлення виробництв і виходу на більш прибуткові зарубіжні ринки.
Очевидною є непрозорість каналів іноземного інвестування, коли неясно, з ким із малих і середніх зарубіжних інвесторів слід мати справу, а з ким — краще не мати. Щодо солідних іноземних інвесторів, то навіть у небагатьох випадках приходу на ринок України транснаціональних корпорацій не завжди зрозуміла і належним чином оцінена їх реальна стратегія. За наявності (до останнього часу) численних державних і недержавних інститутів майже повністю відсутній моніторинг реальної ефективності іноземних інвестицій, особливо портфельних. Проблема нових зовнішніх запозичень — принципово важлива для перспектив економічного розвитку: з одного боку, вони необхідні у всезростаючих обсягах, а з другого — Україна сьогодні має обмежений доступ до міжнародного капіталу, який би вона могла залучити на вигідних умовах і використати на власний розсуд.
Не тільки абсолютно незначними, а і вкрай непродуктивними є наші інвестиції за кордоном.
Водночас свого вирішення у практичному плані вимагає проблема втечі капіталу з України, котра має два аспекти — кількісний та якісний. По-перше, капітали, вилучені із знекровленої економіки країни, вимірюються в офіційних джерелах дуже значними показниками (загалом близько 20 млрд дол). По-друге, під втечею капіталу слід розуміти не тільки його нелегальне вивезення з України, а й ширші за своєю природою процеси згортання підприємницької діяльності, зокрема іноземними структурами, котрі вивозять за межі держави як одержаний прибуток, так і кошти із статутних фондів. Така «репатріація» капіталів нерезидентами вкрай загрозлива, оскільки реально відбиває погіршення інвестиційного клімату й економічної кон’юнктури в цілому.
Принципово важливою є проблема зовнішньої заборгованості. Справа не лише в обсягах зовнішнього боргу, адже він не досяг критичних величин з огляду на економічну безпеку держави. Не меншу загрозу приховують у собі й такі обставини: по-перше, обмежені можливості та низький потенціал обслуговування зовнішнього боргу призводять до необхідності його постійної реструктуризації, що дуже нагадує славнозвісні «боргові піраміди»; по-друге, загальна тенденція нарощування обсягів обслуговування зовнішнього боргу супроводжується виникненням «піків», коли у короткий час необхідно мобілізувати на такі цілі значні ресурси; по-третє, формується нераціональна структура зовнішньо-го боргу з превалюванням короткострокових приватних кредитів. Це негативно впливає на суверенний кредитний рейтинг та національну конкурентоспроможність.
Цілеспрямовану інтернаціоналізацію української економіки ускладнюють зовнішні фактори впливу, а саме:

  • значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу, викликане загальною лібералізацією міжнародної торгівлі в умовах зростаючої глобалізації, прискореного розвитку конкурентоспроможності багатьох країн, що розвиваються;
  • істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкуренто­спроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості — первинними;
  • вживання багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів, у тому числі з використанням різного роду технічних, екологічних, санітарних та інших стандартів і вимог, ускладнення процедур сертифікації продукції та вимог до форм і методів збуту й технічного сервісу; розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань;
  • активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаю-
    чи ринки озброєнь та сучасної високотехнологічної продукції (наприклад, літакобудування, постачання обладнання для АЕС тощо);
  • обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торговельних режимів (через відсутність членства в СОТ), неможливість повного використання окремих міжнародних преференційних режимів, зокрема у рамках ЄС;
  • складність входження до міжнародних проектів високотехнологічного співробітництва через невідповідність національного законодавства міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;
  • висока конкурентність інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвести­ційних ринках.

За інтегральним індексом конкурентоспроможності (під час його визначення враховуються вплив національної політики держави на ключові параметри національної економіки та можливості цієї держави досягти кращої якості життя населення країни), який визначався експертами Всесвітнього економічного форуму (1999 р.), Україна із 59 країн посіла 58 місце (табл. 1.4). За окремими факторами конкурентоспроможності оцінки експертів були такими: робоча сила — 21 місце; уряд — 48, технології — 54; менеджмент — 55; відкритість — 58; фінанси та інфраструктура — 59. Сильними компонентами конкурентоспро­можності вважалися: освіта і наука, зарплата і продуктивність праці, компетенція суспільного сектору, залізничний транспорт, підтримка бізнесу банками. Однак за більшістю саме цих компонентів національна конкурентоспроможність України була оцінена як слабка.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.