лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Статистика ринку праці

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 2. Сегментаційний підхід
до вивчення ринку праці

Ринок праці передбачає три основні компоненти: попит, пропозицію та ціну (заробітну плату). Попит на робочу силу характеризує потребу підприємств у професійних та кваліфікованих ресурсах. Він визначається структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринку капіталу, товарів, послуг та багатьма іншими чинниками. Пропозиція — це контингент працездатного населення, який хоче працювати за наймом. На його рівень мають вплив демографічна ситуація, ефективність системи підготовки і перепідготовки робочої сили, система оплати праці тощо.
Цікаве співвідношення пропозиції та попиту на робочу силу на офіційному ринку праці (ринку праці служби зайнятості).
Для аналізу пропозиції робочої сили використовують коефіцієнт задоволення пропозиції робочої сили:

Зворотна величина — це коефіцієнт задоволення попиту на робочу силу. Цей показник може бути деталізований за фахом, рівнем освіти, відношенням до галузі та іншими ознаками.
Невідповідність попиту та пропозиції робочої сили за кількісними та якісними характеристиками — наслідок безробіття населення. Тому важливою характеристикою ринку праці і є рівень безробіття. Він розраховується, як відношення чисельності безробітних (Б) до чисельності працездатного населення у працездат­ному віці (ПН):

Але найчастіше в міжнародній практиці використовують показник, де знаменником є чисельність економічно активного населення (ЕА):

Рівень безробіття, що характеризує процес безробіття відносно всього економічно активного (або працездатного) населення, є загальним коефіцієнтом безробіття. Він може розкладатися на спеціальні рівні безробіття, що характеризують безробіття окремих груп (статевих, вікових, соціальних тощо). Наприклад, загальний рівень безробіття може розкладатися на спеціальний коефіцієнт безробіття чоловіків та жінок.

 ,
де  та  — спеціальні коефіцієнти безробіття жінок та чоловіків відповідно.
Загальний коефіцієнт безробіття може розраховуватися за допомогою спеціальних рівнів безробіття:

де  — спеціальний рівень безробіття;
 — частка безробітних відповідної ознаки в загальній чисельності безробітних.
Інтенсивність безробіття в окремій групі населення визначатиметься за допомогою часткових рівнів безробіття. Вони мають вигляд:

де  — частковий рівень безробіття за ознакою X;
 — чисельність безробітних за ознакою X;
 — чисельність економічно активного населення за ознакою X.
Наприклад, частковий рівень безробіття серед економічно активного населення у віці до 25 років розраховують таким чином:
.
Загальний рівень безробіття може розраховуватися за допомогою часткових рівнів безробіття:

де — питома вага групи за ознакою Х у загальній чисельності економічно активного населення.
На рівень безробіття мають вплив чинники структури економічно активного населення. Для порівняння загальних рівнів безробіття їх можна стандартизувати, що допоможе усунути розбіжності у складі економічно активного населення. Стандартизовані рівні безробіття розраховують у 2 етапи:
1. Розрахунок індексу фіксованого складу, який показує відмінність рівня безробіття населення, що вивчається, від рівня безробіття населення, взятого за стандарт в умовах усунення впливу структурного чинника.
2. Розрахунок стандартизованого рівня безробіття. Для цього рівень безробіття стандартного населення треба помножити на розрахований індекс.
Загальна формула розрахунку стандартизованого рівня безробіття:

де  — стандартизований рівень безробіття;
 — рівень безробіття у стандартному населенні;
Ік — індекс фіксованого складу.
Відомо три методи стандартизації: прямий, посередній та зворотний. Вони відрізняються розрахунком індексу фіксованого складу. Для вивчення найбільше значення мають прямий та посередній методи.
Прямий метод показує можливий рівень безробіття населення, що вивчається, якщо його структура була б такою, як у стандарті:

 — часткові рівні безробіття населення, що вивчається, та стандартне населення відповідно;
 — питома вага групи за ознакою Х у стандартному населенні. Перетворивши формулу, одержимо:

Метод використовується, коли є часткові рівні безробіття населення, що вивчається, та склад стандарту.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.