лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Питання 3. Проблеми кваліфікації правопорушень, пов’я­заних із корупцією та організованою злочинністю
Відповідно до чинної правової бази, основні заходи боротьби з корупцією та організованою злочинністю повинні здійснюватися в межах Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року та Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року. Закон визнає за корупцію діяння, пов’язані з:
а) незаконним одержанням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) способом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Стаття 2 Закону «Про боротьбу з корупцією» визначає, що суб’єктами корупційних діянь можуть бути державні службовці, народні депутати всіх рівнів. За вчинення таких діянь зазначені особи несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність. А питання про кримінальну та цивільно-правову відповідальність за правопорушення, пов’язані з корупцією, вирішуються відповід­но до вимог чинного законодавства.
При цьому військовослужбовці та прирівняні до них державні службовці в разі вчинення означених діянь, несуть відповідальність у межах Закону про боротьбу з корупцією, тобто тільки адміністративну та дисциплінарну.
Якщо уважно проаналізувати положення вищезазначеного закону та відповідних статей Кримінального кодексу України Розділу 17 «Злочини у сфері службової діяльності», то важко, якщо не сказати неможливо, знайти розбіжності у визначенні, кваліфікації суб’єктивної і об’єктивної сторін злочинів і корупційних діянь. Але виділення даної категорії державних службовців в указі Президента України робить їх захищеними від впливу криміналь­ного закону. Якщо ще й враховувати, що притягнення цієї категорії винних осіб навіть до адміністративної відповідальності потребує спеціальної згоди відповідної Ради народних депутатів на пленарному засіданні, то зрозумілим стає відсутність фактів притягнення до юридичної відповідальності народних обранців.
Зауважимо, що народний депутат П. Лазаренко, перебуваючи у в’язниці США за порушення закону США про імміграцію та несплату податків із грошей, що він незаконно вивіз з України, продовжував залишатися народним депутатом України майже два роки, і навіть робив спробу в судовому порядку відстояти свій депутатський мандат.
За наслідками банкрутства банку «Україна» та ходу розслідування кримінальної справи Президент України Л. Кучма висловив здивування, що незважаючи на заходи Генеральної прокуратури, він бачить у Парламенті, Кабінеті Міністрів України і Національному банку України осіб, причетних до цієї афери. Але далі «здивування» справа не просунулась.
Отже, виокремлення зазначеної категорії державних службовців робить їх фактично недоступними для кримінального закону. А що може означати для депутата адміністративне чи дисциплінарне стягнення, коли за словами Л. Кучми для багатьох депутатів зарплата — це кишенькові гроші, а за лобіювання законопроектів вони отримують десятки й сотні тисяч доларів США?
Позитивні результати боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями з боку співробітників отримані в структурах МВС після проведення операції «Чисті руки». За станом на вересень 2002 року, за повідомленням міністра МВС Юрія Смірнова, дисциплінарні стягнення — від догани до звільнення — понесли близько 100 тис. співробітників, а 57 було притягнуто до кримінальної відповідальності. Тільки за наслідками кримінальної справи «Оборотні» різні види покарання було застосовано до
40 співробітників, у тому числі і 7 генералів органів МВС. Заслуговує на увагу оцінка осіб, яку надав міністр МВС Ю. Смірнов: «Зрадники були і будуть у кожному державному відомстві. Голов­не — їх своєчасно виявляти і притягати до кримінальної відповідальності».
Наслідком застосування різних видів юридичної відповідальності стало звільнення у 2002 році зі системи МВС України близько 7 тисяч співробітників як таких, що не відповідали вимогам.
Як відомо, у процесі навчання та виховання завжди використовують приклади, пов’язані з видатними особами. Щодо корупції можна розглянути ситуацію, що склалася у 2000—2002 рр. навколо першого в суверенній Україні генерала армії Є. Марчука, який обіймав пости прем’єр-міністра, голови СБУ та секретаря Ради національної безпеки України, й іншого генерала армії Л. Деркача, який був головою СБУ, головою Державної митної служби України. Крім названих однакових рис, спільним для них є і причетність до незаконної торгівлі зброєю.
Зокрема, газета «Київський телеграф», що виходить під егідою Л. Деркача, протягом 2001—2002 рр. неодноразово друкувала статті щодо причетності, організації Є. Марчуком у 1994—1995 рр. незаконної торгівлі зброєю (30 тис. АК, 10 тис. гранато­метів тощо), про факти затримання одного зі суден, що перево­зило зброю, італійськими органами влади, а також копію поста­нови прокурора та суду міста Туріна щодо порушення кримі­нальної справи стосовно Є. Марчука як організатора нелегальної торгівлі зброєю і под.
У відповідь, у газеті «День» та по телебаченню (квітень 2002 року) Є. Марчук заявив, що в нього є достатньо доказів щодо причетності Л. Деркача до незаконної торгівлі зброєю, достатніх для порушення кримінальної справи. Здавалось, результатом взаємних обвинувачень двох генералів армії має стати національний (а не італійський) судовий процес. Однак ні Президент України, який обирав зазначених осіб на державні посади та який курирує діяльність цих відомств, ні Генеральний прокурор, ні тим більше правоохоронні органи зовсім не відреагували на ситуацію. І це незважаючи на те, що Кримінально-процесуальний кодекс України вказує на відомості в засобах масової інформації як привід для порушення кримінальної справи.
Визначена ситуація ще раз стверджує правило, що закон пишеться для всіх, але застосовують його тільки до пересічних громадян.
Майже 4 роки вища державна влада і правоохоронна система України є безсильною щодо застосування законодавства до колишнього віце-прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко та її со-товаришів із керівництва корпорації «Єдині енергетичні системи України», які ошукали державу на мільярди гривень.
Небезпека правового безсилля, незастосування юридичної відповідальності, відвертого ігнорування законів «сильными мира сего» полягає в тому, що більшість свідомого населення держави перестає вірити в можливість справедливості, довіряти державі, наявній судовій та правоохоронній системі. Акти корупції стають масовими, входять у свідомість людей як нормальне явище. Небезпідставно якраз в Україні з’явилося відоме прислів’я «корупції у нас немає, бо те, що є звичайною практикою вирішення життєвої ситуації, не може вважатися злочином».
Сьогодні практично неможливо знайти некорумповану сферу економіки і суспільної діяльності: хабарі дають (і вимагають) для вступу у ВНЗ, складання іспитів, «безоплатного» лікування, для можливості ухилитися від служби в армії, від перевірки контрольно-ревізійними та правоохоронними органами тощо. Подібна ситуація характерна для всіх колишніх союзних радянських республік.
До речі, відомий політолог Георгій Сатаров, президент політичного фонду ІНДЕМ (Російська Федерація), за результатами двохрічного дослідження суспільного феномена, прийшов до таких показників: загальна сума хабара у сфері медичного обслуговування становить на рік майже 600 млн доларів; для вступу у ВНЗи — 449 млн доларів; автоінспекторам віддають 368 млн доларів; у суди — 274 млн доларів. У сфері значного біз­несу хабарі становлять близько 33,5 млрд доларів у той час, коли доходна частина державного бюджету РФ у 2000 році складала 40 млрд доларів.
Разом з тим, Г. Сатаров підкреслив, що показники бралися за мінімальним розміром, реально вони можуть бути в три рази більшими.
В Україні ситуація не краща, якщо враховувати, що за станом корумпованості влади й суспільства нашу державу світова спільнота не визнає як країну з ринковою економікою і включає її в трійку найбільш корумпованих у Європі. У період перехідної економіки в Україні ситуацію можна характеризувати таким способом: «Ми крадемо і всім даємо можливість робити це. Хто не встигне, той запізниться». Первинний процес накопичення капі­талу в Україні триває за своїми правилами. Корупція формує почуття правового нігілізму в населення. Закордонні експерти давно встановили взаємозалежність між корупцією та тіньовою економікою: чим більше вищі прошарки та рівні влади корумповано, тим масштабніше тіньова економіка. Нагадаємо, що, за словами Президента Л. Кучми, тіньова економіка в Україні становить 50—60 %.
Упливовим фактором існування цього негативного суспільного феномена є відсутність урегульованого, ефективного, дієвого законодавства. Зокрема, раніше наводились дані щодо ухилення від податків. Але як можна не порушувати закони, якщо ДПАУ змушена керуватися у своїй діяльності більше ніж тисячею нормативних актів, з яких одні суперечать іншим. Такий стан відверто сприяє свавіллю чиновників.
Украй негативною, щоб не сказати злочинною, є позиція законодавця щодо заміни кримінальної відповідальності на адміністративну чи дисциплінарну. Замість єдиного підходу до оцін­ки суспільно небезпечного діяння особи введена практика захисту «відомчого мундира». Наприклад, у Державній митній службі ще й досі не забули вказівки Л. Деркача на посаді голови ДМСУ: «Вкрав — звільнися за власним бажанням, а то, якщо виявимо, то покараємо». То хіба це можна вважати законною позицією міністра, хіба такими методами захищають інтереси держави, борються зі злочинцями? Невиконання посадовою особою покладених на неї службових обов’язків завжди кваліфікувалося кримінальним законом як перевищення службових повноважень. Ніякий закон не надавав право міністру звільняти особу від кримінальної відповідальності за скоєне. Але якщо керівник розглядає відомство, яким йому доручено керувати, як свою власність, тоді ситуація не підконтрольна закону. Тут панують особисті зв’язки.
Але запитайте будь-яку особу — від Президента України до пересічного підприємця, чи змогли б вони зробити свій капітал чесним способом, не порушуючи закони і не використовуючи свої службові повноваження чи своїх родичів?
На наш погляд, корупція — це термін більш суспільно-полі­тичного, ніж правового характеру. В іншому випадку теорія права повинна була б обґрунтувати всі складові цього виду правопорушень, чітко виділити ознаки розмежування від подібних, схожих злочинів у службовій сфері. Але ж цього ніхто не робить, хоч мова про корупцію влади ведеться у всіх державах ще з початку ХХ століття.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.