Тести

1. Яке з перелічених нижче співвідношень витрат у відсутності зовнішньої торгівлі є визначальним для налагодження взаємовигідних зовнішньоторговельних відносин?
а) співвідношення витрат на виробництво товару А в даній країні і за кордоном;
б) співвідношення витрат на виробництво товару А і товару Б в даній країні;
в) співвідношення витрат на виробництво товару А, виражених в одиницях товару Б, у даній країні і за кордоном;
г) усі попередні відповіді правильні.
2. У таблиці показані виробничі можливості України і Польщі стосовно встановлення зовнішньоторговельних відносин.

З наведених даних випливає, що:
а) Україні вигідно спеціалізуватися на виробництві одягу;
б) Україна має абсолютну перевагу тільки у виробництві харчових добавок;
в) Польща має порівняльну перевагу у виробництві одягу;
г) взаємовигідна торгівля між цими країнами по розглянутих продук­тах неможлива.
3. Визначте основні етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні на найближчі десять років:
а) етап перехідного періоду, етап структурної перебудови зовнішньоекономічної діяльності, етап стабілізації;
б) етап перехідного періоду, пріоритетний розвиток експорту, підвищення ефективності імпорту;
в) етап кризового розвитку, етап стабілізації, етап інтенсивного розвитку;
г) вдосконалення структури експорту, функціональна перебудова зовнішньоекономічних зв’язків.
4. Визначте головну мету 1-го етапу розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
а) створення передумов для стійкого і тривалого підйому в зовнішньоекономічній сфері;
б) припинення падіння зовнішньоторговельного обороту, насамперед експорту, забезпечення критичного імпорту, стабілізація зовнішньоторговельного і платіжного балансів;
в) нарощування обсягів зовнішньоекономічних операцій в пріоритет­них напрямах;
г) інтенсивна зміна структури зовнішньоекономічних зв’язків у товарному, географічному і функціональному аспектах.

5. Визначте головну мету 2-го етапу розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
а) нарощування обсягів зовнішньоекономічних операцій в пріоритетних напрямах;
б) створення передумов для стійкого і тривалого підйому в зовнішньоекономічній сфері;
в) інтенсивна зміна структури зовнішньоекономічних зв’язків, макроекономічний перерозподіл інвестицій за рахунок змін пріоритетів державного фінансування;
г) припинення падіння зовнішньоторговельного обороту, стабілізація зовнішньоторговельного і платіжного балансів.

6. Визначте головну мету етапу інтенсивного розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
а) створення передумов для стійкого і тривалого підйому в зовнішньоекономічній сфері;
б) припинення падіння зовнішньоторговельного обороту, стабілізація платіжного балансу;
в) інтенсивна зміна структури зовнішньоекономічних зв’язків;
г) швидке нарощування обсягів зовнішньоекономічних операцій у пріоритетних галузях, комплексна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

Завдання 1
У Росії за 1 люд./день роботи може бути вирощено 3 т буряка, 1 т картоплі, в Україні — 4 т буряка, 0,8 т картоплі. Припустимо, що російські й українські виробники стали повністю спеціалізуватися на товарі, у виробництві якого мають перевагу, торгуючи ним один з одним при збереженні колишнього рівня його споживання у своїй країні. Ціни як у Росії, так і в Україні пропорційні витратам на виробництво.
Співвідношення витрат (умов. од.):

Виграш від зовнішньої торгівлі:

Визначите вигоду, одержувану від міжнародного поділу праці і торгівлі. Якими можуть бути їхні можливі наслідки для обох країн?
Завдання 2
Припустимо, що попит та пропозиція на ринку тракторів у Росії характеризуються такими даними:

Попит та пропозиція на ринку тракторів в Україні характеризуються такими даними:

Припустимо, що між країнами існує вільна взаємна торгівля. Валютний курс: 1 грн = 5 рос. рублів.
1. Яка буде рівноважна світова ціна на телевізор?
2. Яка країна буде експортувати телевізори?
3. Який буде обсяг експорту?

Розділ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

· ТЕМА 4. Україна в міжнародній торгівлі
товарами: загальний режим
Аналітичний матеріал з навчальної тематики
Торгівля товарами в контексті світового досвіду
Участь в системі міжнародної торгівлі для України є засобом розвитку міжнародної спеціалізації, підвищення ефектив­ності наявних виробничих ресурсів, збільшення валових обсягів продукції.
В якості пріоритетів державної політики регулювання міжнародної торгівлі України можна навести такі завдання:

• вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних програмно-цільових підходів уряду, суб’єктів державного управління на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;
• комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцін­ки ролі та місця України в системі міжнародного поділу праці;
• правове та організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання міжнародної торгової діяльності;
• створення чіткої системи пріоритетів розвитку експортного потенціалу з обґрунтуванням напрямів національної спеціалізації при застосуванні відповідних організаційних та фіскальних методів;
• нормативно-правове, а також політико-структурне забезпечення пріоритетного розвитку експортного виробництва високотехнологічних товарів та виробів із високим ступенем переробки, зокрема засобами зменшення або скасування ПДВ на експорт;
• застосування економічно виправданої (на базі точкової підтримки) промислової, кредитної, податкової, організаційної політики сприяння експортному виробництву;
• приведення нормативно-правової бази зовнішньої торгівлі відповідно до критеріїв міжнародного торговельного права з урахуванням досвіду індустріально розвинутих країн, тих постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які випередили Україну на шляху реформ;
• забезпечення диференційованого підходу до оподаткування за рахунок приведення розміру податків відповідно до якості, конкурентоспроможності та глибини переробки продукції;
• надання державних гарантій експорту, сприяння створенню компаній по страхуванню і перестрахуванню ризиків у зовнішньоекономічній діяльності, а також кредитних та інвестиційних ризиків у цій сфері, підключення до ефективного страхування справи банківської системи;
• поступове скасування обов’язкового продажу валютної виручки;
• сприяння формуванню конкурентного середовища в експортно­му виробництві за рахунок протидії спробам монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів;
• забезпечення протекціоністської підтримки національних виробників за рахунок удосконалення засобів та інструментів регулювання імпорту, зокрема при більш активному використанні антидемпінгових процедур;
• запровадження гнучкого вибіркового підходу до встановлення розмірів ввізного мита з урахуванням наявності власного виробництва імпортоконкурентних товарів, рівня насиченості внутрішнього ринку відповідними товарами, їх технологічної значу­щості для вітчизняної економіки;
• лібералізація імпорту високотехнологічної та дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, яка потрібна для технічного пере­озброєння промисловості, розвитку міжнародно конкурентоспроможних виробництв;
• створення обґрунтованих з точки зору інтересів держави вільних (спеціальних) економічних зон різних типів (технопарків, технополісів, експортних виробничих зон, вільних портів, вільних митних зон) для поліпшення умов експортного та високотехнологічного виробництва, зовнішньої торгівлі та залучення іноземних капіталовкладень у розвиток експортоспроможних виробництв.

У цьому контексті важливо враховувати міжнародний досвід сприяння національним учасникам економічного життя вигідно торгувати та розвивати власне виробництво. Для етапу формування моделі регулювання торговельних відносин в Україні в умовах нав’язування нібито безальтернативної лібералізаційної моделі реформи цікавим та показовим постає рішення американського сенату, прийняте в липні 1987 р., яке зобов’язує Президен­та США вводити обмеження на імпорт товарів при виникненні загрози інтересам відповідних американських виробників з боку іноземних конкурентів. Показовим прикладом протекціоністської політики на регіональному міжнародному рівні є цілеспрямовані захист і дотації виробникам-експортерам, особливо в сільськогосподарській галузі, в країнах ЄС. Подібна практика вже не перший рік зазнає гострої критики конкурентів, прибічників принципів вільної торгівлі (передусім американських), але все ще не здобула хоч якогось задовільного ефекту.
Основними аргументами стимулювання зовнішньоекономічної діяльності господарських організацій — експортерів продукції і послуг є фінансова допомога — субсидії, кредити, дотації, а також цільові програми впливу на виробничу сферу, передусім науково-технічного характеру.
Найбільш природним для ринку і поширеним інструментом підтримки зовнішньоекономічної діяльності, стимулювання економіки і раціоналізації імпорту є численні пільги і вилучення в оподаткуванні, системі митних зборів. Узагалі, в подібних випадках ідеться про можливість звільнення від того чи іншого виду прямих або непрямих, центральних або місцевих податків, зниження відповідних ставок за виробничо-галузевою ознакою (наприклад, звільнення від сплати мита при імпорті високотехнологічного обладнання, що використовується на пріоритетних напрямах НДДКР), ознакою суб’єктно-економічної належності (створення сприятливого податкового, інвестиційного клімату для малого бізнесу) та ін. Важливим елементом державної фінансової підтримки зовнішньоекономічному підприємництву є договірні відносини з іншими країнами задля уникнення подвійного оподаткування і з метою створення режиму найбільшого сприяння у зовнішній торгівлі.
Необхідною складовою в системі підтримки національного експорту і забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг є державне страхування від ризику операцій, контрактів у міжнародній економічній діяльності. Таке страхування не обов’язково має бути всеохоплюючим (це підтверджує досвід багатьох індустріально розвинутих країн) і повністю покривати спектр міжнародної господарської діяльності. Цілком достатнім, як правило, може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються подібним чином до більшої активності.
Особлива роль в цьому плані належить державі в галузі страхування торговельних ризиків, які пов’язані з міжнародно-політич­ною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестійкістю.
У такому разі система державного страхування може охоплювати до 100 % «поля діяльності» по ризиках неекономічного характеру (війни, етнічні і збройні конфлікти, революції, насильна, примусова екс­пропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — по ризиках комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).
Продумана і ефективна система фінансово-страхової підтримки міжнародної економічної діяльності функціонує в Японії, причому для нас на нинішньому етапі найбільш цікавий досвід фінансування експорту. В цій країні діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інститутів. Так, при здійсненні короткострокових кредитів експорту основним донором виступає Банк Японії, який, виходячи з 2,5 %-ї ставки, фінансує численні комерційні банки. Останні, в свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій з «націнкою» всього лише в 0,25 %, якісно посилюючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «наростаючої хвилі» діє і при середньостроковому (6 місяців), а також довгостроковому кредитуванні експорту (до 15 років). У найбільш загальному вигляді можна виокремити два основних види кредитної підтримки — прямої, безпосередньо вітчизняним (тобто японським) постачальникам, і непрямої, спрямованої на збільшення платоспроможності інонаціональних споживачів продукції японських фірм і корпорацій. Таким чином, в Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами і урядом.