лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічний аналіз

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

14.15. Стратегічний аналіз
Ринкова економіка передбачає, що кожна людина, турбуючись про свій добробут, добробут своєї родини, щоденно, протягом усього життя робить економічний вибір, приймає економічні рішення і відповідає за їх наслідки, покладаючись на власні зусилля і здібності. Щоб добитися бажаних результатів, потрібно завчасно і ґрунтовно оцінити всі обставини.
На результати діяльності людини, підприємства, фірми, галузі впливає внутрішнє і зовнішнє середовище. Внутрішнє середовище є джерелом сили підприємства, зовнішнє — джерелом, яке живить підприємство ресурсами, що необхідні для підтримки його внутрішнього потенціалу на відповідному рівні. Завданням стратегічного аналізу є своєчасна і правильна оцінка балансу між підприємством і зовнішнім середовищем, відпрацювання висновків про те, як має діяти підприємство у довгостроковій перспективі, щоб в умовах конкуренції з іншими організаціями добиватись підтримки балансу в обміні з навколишнім середовищем, а відповідно забезпечувати стійке існування підприємства.
Стратегічний аналіз, використовуючи багатий арсенал способів і прийомів ведення економічного аналізу з комп’ютерними технологіями, обов’язково зважає на економічне оточення, правові і політичні умови (боротьба за владу впливає на оборот грошей, ресурсів), збір податків, соціальну політику (впливає на зовнішнє і внутрішнє оточення організації), технологічну політику та інші фактори.
При аналізі завжди враховуються такі обставини:
1. Зовнішнє (покупці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили) і внутрішнє середовище (взаємовідносини між менеджерами і робітниками, кадрові та організаційні питання, виробнича сфера) впливають одне на одного. Зміни в одному обов’яз­ково призводять до змін в іншому. Тому вивчення всіх факторів потрібно проводити не окремо, а разом, системно.
2. Рівень впливу окремих факторів і напрямок їхньої дії різний.
Стратегічний аналіз собівартості продукції проводиться з метою прогнозування напрямів дальшого розвитку підприємства, фірм, економічних районів, галузей і народного господарства в цілому. Він забезпечує вибір найоптимальніших майбутніх рішень. Особливістю стратегічного аналізу є те, що в ньому дуже мало рутинних процедур і дуже багато творчості. Теорія стратегічного аналізу формується на основі узагальнення практики успішного розв’язання завдань управління підприємством, виділення окремих управлінських схем і тверджень, які показують, з допомогою чого можна добитись успішного результату. Іншими словами, теорія стратегічного аналізу допоможе підприємствам, фірмам і бізнесменам добитись позитивних успіхів.
Економічні реформи в Україні переходять у якісно нову фазу — збільшення інвестицій у сферу матеріального виробництва. У вели­кого і середнього капіталу різко скоротилось поле для спекуляцій на ринку цінних паперів і тому об’єктивна природа капіталу направляє його в ефективні галузі суспільного виробництва. В цих умовах визначальною має бути управлінська функція бухгалтерського обліку у реальному виробництві та сфері послуг. Вона має забезпечувати безперервність «відстежування» змін у зовнішній і внутрішній діяльності підприємства, збільшенні оперативності у прийнятті коригуючих управлінських рішень, стійку роботу підприємства.
Міністерствами, відомствами, підприємствами і фірмами стра­тегічний аналіз собівартості продукції застосовується для з’ясу­вання основних довгострокових тенденцій і факторів розвитку. Він стає невід’ємним атрибутом системи управління на всіх її рівнях. Результати стратегічного аналізу використовуються для прогнозування майбутнього розвитку, складання планів, діагностики об’єктів управління, при вивченні причинно-наслідкового механізму формування динаміки соціально-економічних явищ та процесів, у моніторингу економічної кон’юнктури при прогнозуванні та прийнятті оптимальних управлінських рішень.
На основі даних стратегічного аналізу підприємства і фірми перед складанням бізнес-плану і поточних планів розвитку визначають рівень беззбитковості кожного виду продукції, результати на основі сум покриття, приймають рішення про збільшення чи зменшення обсягів реалізації всіх видів продукції, про ціни реалізовуваних товарів, інвестування засобів, доцільність кредитів, про зниження собівартості через удосконалення виробничої програми, керування збутом продукції, вибір техніки і технології виробництва, вибір альтернативи власного виробництва чи поставок зі сторони.
Ключовими в теорії стратегічного аналізу є такі категорії: операційний важіль, рівень беззбитковості, поріг рентабельності та запас фінансової стійкості підприємства.
Для прийняття стратегічних рішень необхідна своєчасна і повна інформація, бо підприємство, фірма може зазнати збитків і навіть збанкрутувати.
Стратегічний аналіз технологічних особливостей дає можливість передбачити резерви зниження собівартості, що їх відкриває розвиток науки і техніки для виробництва нової продукції і для модернізації технології виготовлення і збуту продукції.
Він сприяє вивільненню резервів планового зниження собівартості продукції. На стадії складання перспективних планів і проектів річних планів враховується залежність між витратами і обсягом продукції (табл. 14.3, рис. 14.1, 14.2), проводиться розраху­нок впливу техніко-економічних факторів на зміну собівартості з урахуванням змін умов і структури виробництва.
Перед складанням планових калькуляцій проводиться розрахунок кошторису витрат на виробництво продукції в цехах, калькулювання їхньої продукції і віднесення витрат на відповідні статті витрат основного виробництва.
Суть планування зниження собівартості під впливом техніко-економічних факторів полягає в тому, що спочатку вираховують передбачувані витрати на гривню товарної продукції або собівартість одиниці продукції базового року (передпланового періоду). У стратегічному плануванні за базу беруть витрати попереднього року, для наступних років — планові витрати кожного попереднього року.
Базові витрати на гривню товарної продукції множать на обсяг товарної продукції планового року і таким чином визначають її собівартість за збереження умов виробництва базового періоду в порівнянних цінах і умовній оплаті праці.
Економія від зниження витрат, що викликана дією техніко-економічних факторів, крім зміни обсягу виробництва, і поліпшення (погіршання) використання основних фондів, розраховується лише за змінними витратами. Відносна економія постійних витрат на гривню або одиницю продукції виявляється лише за рахунок впливу зміни обсягу продукції і поліпшення використання основних фондів. Сумарне зниження собівартості за змінними і постійними витратами віднімається із раніше підрахованих витрат, визначається собівартість товарної продукції в умо­вах планового року, а також у порівнянних із базовим періодом цінах і умовах праці.
Якщо в плановому році можлива зміна цін на сировину, матеріали, енергію, паливо, напівфабрикати і цін на товарну продукцію, то для аналізу їхнього впливу здійснюються спеціальні розрахунки.
Техніко-економічні фактори, які впливають на формування собівартості, діляться на 4 групи: технічний рівень виробництва, організація виробництва і праці, обсяг і структура продукції та інші.
До першої групи відносять такі основні фактори: механізація і автоматизація виробничих процесів, упровадження передової технології й автоматизованих систем управління; модернізація і поліпшення експлуатації техніки і технології; удосконалення конструкцій окремих деталей, вузлів і виробів; зміна характеристик виробів; упровадження нових більш ефективних видів сировини і матеріалів; поліпшення розкрою заготовок; зниження припусків на обробку; упровадження нових рецептур; поліпшення використання матеріалів у виробництві, використання відходів та інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва.
Перераховані заходи включаються у план упровадження досягнень науки і техніки у народне господарство. У планах зазначаються конкретні терміни здійснення кожного заходу і визначається економія від зниження норм витрат матеріальних ресурсів і оплати праці.
Резерв зниження собівартості продукції за рахунок здійснення заходів вираховується за формулою:
,
де Еп — економія в плановому році, тис. грн; З0 і З1 — змінні витрати на одиницю продукції, відповідно до і після проведення заходу, грн; К0 і К1 — кількість продукції, виготовленої з початку базового року відповідно до і після проведення заходів;  — середньорічні витрати на одиницю продукції в базовому році; Кп — кількість продукції, виготовленої в плановому році.
Економія матеріальних витрат від підвищення технічного рівня виробництва вираховується за формулою:
,
де N0 і N1норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива на одиницю продукції до і після запровадження заходів; Ц0 і Ц1 — ціна одиниці матеріальних ресурсів відповідно до і після запровадження заходів; К1 — кількість продукції, виготовленої після запровадження заходів і до кінця року.
Скорочення витрат на основну, додаткову оплату праці і відрахування на соціальне страхування вираховують за формулою:
 ,
де Т0 і Т1 — трудомісткість одиниці продукції в нормогодинах відповідно до і після запровадження заходів, С0 і С1 — середня годинна тарифна ставка відповідно до і після запровадження заходів; Д — додаткова заробітна плата для кожної категорії робітників, у %; в — норма відрахування на соціальне страхування; К1 — обсяг продукції, виготовленої з моменту упровадження заходів і до кінця року.
Підприємства і фірми свої розрахунки зниження собівартості продукції за рахунок підвищення технічного рівня виробництва тісно пов’язують з розрахунками економічної ефективності використання у народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій.
Великий вплив на зниження собівартості має друга частина факторів: удосконалення управління виробництвом; спеціалізація і кооперація виробництва; поліпшення організації праці і використання робочого часу; поліпшення організації матеріально-тех­нічного постачання; зміна структури паливопостачання і поліпшення використання палива; ліквідація непродуктивних витрат; скорочення витрат від браку та інші фактори, пов’язані з удосконаленням організації виробництва.
Вплив спеціалізації на рівень економії визначають за формулою:
Ес = (С0 – Ц + Т)К1,
де Ес — економія за рахунок спеціалізації, тис. грн; С0 — повна собівартість одиниці продукції, грн; Ц — оптова ціна за одиницю продукції, грн; Т — транспортно-заготівельні витрати на одиницю продукції, грн; К1 — кількість продукції, одержаної за кооперацією у плановому періоді.
Сума економії від ліквідації браку, непродуктивних витрат дорівнює добутку цих величин втрат у базовому році на темп зростання обсягу виробництва товарної продукції у плановому періоді.
До третьої групи факторів, що впливають на зниження собівартості продукції, відносять: відносне скорочення умовно-по­стійних витрат (крім амортизації), викликане зростанням обсягу продукції; поліпшення використання основних виробничих фондів і пов’язане з цим відносне зменшення амортизації; зміна структури продукції (вимивання більш трудомісткого асортименту).
До четвертої групи факторів відносять: зміну нормативів погашення витрат на підготовку й освоєння виробництва; витрати майбутніх періодів; зміну нормативів відновлення зносу інструментів і пристосувань цільового призначення.
На підставі проведеного стратегічного аналізу складається зведений підрахунок можливого зниження собівартості, визначається планова собівартість всієї продукції, собівартість одиниці продукції і планові витрати на гривню товарної продукції (табл.14.21).
У бригадах, цехах та інших структурних підрозділах підприємств необхідно постійно аналізувати виробничі витрати, щоденно виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні видатки і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання. Для цього використовується оперативний аналіз виробничих витрат.

14.16. Оперативний аналіз
собівартості продукції

Зміна собівартості продукції на конкретних підприємствах, її динаміка залежать від комплексу факторів, які відображають зусилля колективів, спрямовані на підвищення ефективності вироб­ництва. Оцінка й аналіз собівартості продукції в підрозділах підприємства дають інформацію тільки про ефективність колишніх витрат. Ми одержуємо цю інформацію, але запобігти неефективним витратам уже не можемо.
Щоб уникнути небажаних втрат і витрат у цехах, бригадах, необхідно щоденно аналізувати виробничі витрати, оперативно (щогодинно, щохвилинно) виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні витрати і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання таким у майбутньому.
Для цього використовують так званий оперативний аналіз виробничих витрат, тобто систему щоденного вивчення відхилень від виробничого завдання для негайного усунення недоліків і причин, які заважають безперервному й ефективному функціонуванню господарського комплексу підприємства. Відповідність фактичних витрат нормативним — гарантія виконання плану із собівартості за місяць, квартал. Необхідність запровадження системи директ-костинг, поділ витрат на постійні та змінні, ведення обліку лише прямих витрат зумовлюють потребу ведення аналізу прямих витрат за відхиленнями. Для ведення оперативного аналізу використовуються персональні комп’ютери.
У цехах та інших структурних підрозділах оперативний аналіз відхилень від норм здійснюють на підставі первинної документації оперативного й бухгалтерського обліку, які фіксують відхилення від норми, причини такого відхилення і персональну відповідальність за їх виникнення. Облік фактичного випуску продукції проводиться на підставі рапортів, які щоденно подаються бригадиром чи начальником цеху. Крім того, бригадир веде журнал обліку виробітку, в якому записується кількість продукції щозміни. У планово-економічному відділі облік ведеться наростаючим підсумком у розрізі бригад. На підставі первинної документації складають щоденні відомості (акти) розкрою, карти заміни матеріалів, додаткові вимоги на одержання матеріалів понад норму; для напівфабрикатів — маршрутні листки, де вказано кількість напівфабрикатів і деталей, переданих з операції на операцію або з дільниці на дільницю; акти про брак, додаткові вимоги; для комплектуючих — акти про брак, додаткові вимоги. Складають додаткові наряди для нарахування заробітної плати у зв’язку з відхиленнями від нормальних умов, доплатні листки, відомості на оплату наднормових робіт, акти про брак та ін.
Дійовий оперативний аналіз здійснюється за умови чекової форми розрахунків, коли до початку періоду робіт бухгалтерія видає начальнику цеху чекову книжку з визначеною собівартістю продукції. У чековій книжці записують планову виробничу собівартість із розбивкою за статтями витрат: матеріали (за видами); заробітна плата (основна й додаткова); паливо та енергоресурси; амортизаційні витрати; витрати на ремонт і оснащення; витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання; витрати на мало­цінні й швидкозношувані предмети; витрати на охорону праці та ін.
Обсягом випущеної продукції начальник цеху «погашає» вартість використаних ресурсів і послуг. Як правило, облік витрат ведеться щоденно, а розрахунки з бухгалтерією — щодекадно. У кінці місяця бухгалтерія і начальник цеху звіряють витрати. Якщо виникає необґрунтована перевитрата за окремими статтями, то з дозволу керівника підприємства вона перекривається за рахунок інших статей або лімітів наступного місяця. Якщо є економія, тобто зниження собівартості, цех одержує матеріальну винагороду, розмір якої визначається колективним договором. Облік економії і перевитрат ведеться наростаючим підсумком з початку року.
Нині зниження собівартості можливе лише на основі постійного вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, що здійснюються через організаційно-технічні заходи. Вплив таких заходів на собівартість виявляється через зміну норм вироб­ничих витрат на відповідних операціях і процесах. Для оперативного управління процесом зниження собівартості необхідна пла­номірна зміна виробничих норм, погоджена зі щорічним планом науково-технічних і організаційних заходів. Оперативний облік, аналіз і контроль зміни норм створюють систему стеження за виконанням і фактичною ефективністю заходів підприємства і його підрозділів з плану науково-технічного і організаційного розвитку виробництва. Для контролю за зміною норм використовують відповідну конструкторську й технологічну документацію, повідомлення про зміну трудових і матеріальних норм.
Для оперативного керування собівартістю в цеху на виробничих дільницях проводять групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами й винуватцями. Групування проводяться щоденно, щодекадно, щомісячно за елементами витрат та статтями калькуляції. Такий оперативний щоденний аналіз виробничих витрат на місцях їх виникнення дає можливість виявити відхилення від норм витрачання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, фонду заробітної плати на кожній операції завдяки оперативному спостереженню за комплексними витратами: на утримання й експлуатацію обладнання, цеховими витратами та іншими — у межах затверджених кошторисів, а для умовно-змінних витрат — з урахуванням виконання плану випуску продукції.
Велике значення для оперативного аналізу мають терміни спостережень і прийняття необхідних рішень. Що раніше надходить повідомлення про відхилення, то скоріше можна припинити перевитрату ресурсів. Необхідно, щоб виконавці знали про відхилення від норм негайно. Для цього користуються сигнальними документами, які або дають дозвіл на такі відхилення перед початком роботи, або повідомляють про них після закінчення операції. У цеху для оперативного аналізу витрат на основі сигнальних документів складають відомість відхилень від норм, де за­значають причини й винуватців відхилень.
Для аналізу використання комплексних витрат їх фактичну витрату порівнюють з кошторисом, крім того, підраховують відхилення собівартості з урахуванням обсягу випуску продукції за рахунок умовно-змінних витрат.
Облік зміни норм ведуть з початку року наростаючим підсумком. Інформація про зміну норм надходить на всі рівні керування за кожний день, декаду, місяць, квартал, рік. Такий аналіз забезпечує надійний контроль за собівартістю продукції, розробкою та впровадженням у виробництво необхідних організаційно-техніч­них заходів, що сприятимуть зниженню собівартості.
14.17. Внутрігосподарський аналіз витрат
Нині багато підприємств у своєму складі має кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються й аналізуються за методикою, яку було розглянуто раніше. Крім загальної методики, в структур­них підрозділах ураховуються особливості системи показників собівартості продукції і вимоги внутрігосподарського госпрозрахунку.
У структурних підрозділах для визначення й оцінки собівартості продукції застосовують такі показники: витрати на одиницю продукції, на 1 нормо-годину, на 1 грн товарної продукції і загальну суму цехової собівартості. Динаміку зниження собівартості обраховують на підставі витрат на одиницю продукції і на 1 грн товарної продукції.
Госпрозрахункову собівартість кожного підрозділу визначають за його власними витратами без урахування витрат технологічно пов’язаних цехів і витрат на використані напівфабрикати. Для оцінки роботи кожного підрозділу беруть лише ті витрати, які формуються безпосередньо під контролем його трудового колективу і залежать від фактичних результатів роботи.
Госпрозрахункова відповідальність за витрати підрозділів на виробництво продукції визначається через:
1) деталізацію витрат на виробництво за місцем їх виникнення в розрізах тих статей, які входять до госпрозрахункової собівартості;
2) застосуванням фіксованої оцінки матеріальних об’єктів і послуг (однакової оцінки — у плані й у звіті);
3) установленням і затвердженням системи внутрізаводських взаємовідносин: порядком виявлення і подання претензій та санкцій між госпрозрахунковими підрозділами і відображенням їх у госпрозрахунковій собівартості.
Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворення проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат вартості деталей і частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств. Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення собівартості продукції.
Деталізація витрат на підприємстві залежить від типу підприємства, особливостей технологічного процесу і розподілу окремих стадій між підрозділами.
Продукція і послуги інших підрозділів, витрата матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, енергії не можуть і не повинні включатися в госпрозрахункові результати цехів, бригад за їхньою фактичною собівартістю. Фактична витрата матеріалів оцінюється за їхньою плановою собівартістю.
Витрату матеріалів підрозділами підприємств зменшують на вартість повторно використовуваних відходів за фактичними цінами їх можливого використання. Це сприяє уважному ставленню підрозділів до утилізації відходів.
Відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів, що утворились з вини інших підрозділів, за оцінки госпрозрахункової собівартості необхідно включати в госпрозрахункову собівартість підрозділів-винуватців, спірні питання щодо відхилень і витрат розв’язуються під час спеціального розгляду претензій на засіданні економічної комісії.
Аналіз витрат на заробітну плату проводиться за бригад­ними нарядами. Відхилення фактичної заробітної плати від пла­нової за винятком оплати простоїв з незалежних від бригади причин, цілком залежать від організації виробництва і праці в підрозділі, а тому повністю включаються в його госпрозрахун­кову собівартість.
Загальногосподарські витрати не залежать від діяльності підроз­ділів і в госпрозрахункову собівартість не включаються. Внутрігос­подарський аналіз проводиться за даними облікової та оперативної інформації, а тому його завжди розглядають як оперативний.
14.18. Порівняльний аналіз собівартості
Порівняльний аналіз має дуже велике значення для виявлення резервів зниження собівартості продукції. Він поділяється на внутрігосподарський (внутрізаводський) і міжгосподарський (між підприємствами). Головною вимогою внутрізаводського порівняльного аналізу собівартості є дотримання умови: порівнюванню підлягають показники технологічно ідентичних цехів і бригад або цехів і бригад, що виробляють однакові деталі. Виявлені відхилення свідчать про різну ефективність праці, різну якість роботи цих цехів, про можливості зниження собівартості за рахунок запозичення позитивного досвіду інших цехів.
Міжгосподарський порівняльний аналіз вивчає показники собівартості окремих підприємств, що виробляють однорідну продукцію або однакові деталі. При цьому аналізі визначають відхилення в результатах діяльності, вплив на них відмінностей в науково-технічному рівні, у використанні техніки, технологічних засобів, організації праці, рівні використання виробничих ресурсів тощо.
Дуже важливу інформацію дає порівняння статей калькуляції на аналогічні вироби, вузли і деталі. Такі порівняння використовуються для оцінки досягнутого рівня собівартості й ефективності впровадження науково-технічних і організаційних заходів, для виявлення резервів зниження собівартості виробів, можливостей перерозподілу їх виробництва між дільницями. Порівняльний аналіз собівартості є дуже важливим для проведення ФВА (функціонально-вартісного аналізу). Вплив відмінностей у рівнях технічного розвитку, кооперування, організації виробництва та інших факторів за міжгосподарського аналізу можна виявити зіставленням (порівнянням) структури собівартості однакової продукції. Можна також порівнювати витрати на 1 грн товарної продукції на підприємствах, що виготовляють аналогічну продукцію. Порівнювати доцільно з підприємством, яке має високі показники щодо техніки, технології й організації виробництва, тобто з передовим за рівнем собівартості підприємством. Порівняння необхідно проводити за статтями калькуляції. Резерви зниження собівартості продукції найліпше виявляються під час порівнювання калькуляцій окремих виробів за статтями собівартості. Порівнюються не лише фактичні, а й нормативні калькуляції. Такі зіставлення наочно пояснюють відмінності в техніці, технології й організації виробництва, які впливають на собівартість виробів. Для ще більшого унаочнення дані порівняльного аналізу собівартості виробів доцільно нанести на графік.
Аналізуючи прямі витрати, крім виявлення відхилень за статтями собівартості, обов’язково необхідно проводити детальний техніко-економічний аналіз використання матеріалів, напівфабрикатів, покупних виробів для комплектації. Аналізують норми витрат, залежність їх від використовуваних матеріалів і способів обробітку, а також від утилізації і повторного використання відходів. Оцінюють доцільність застосування техно­логічних процесів, які потребують підвищених витрат палива й енергії. Виявляють вплив фактора цін на відхилення матеріальних витрат, причини великих коливань цін і транспортно-заготівельних витрат.
З’ясовують також вплив застосовуваних способів обробітку матеріалів на рівень заробітної плати основних робітників, вплив механізації й автоматизації трудових процесів на зміну фонду заробітної плати з тим, щоб установити непродуктивні виплати заробітної плати, рівень трудомісткості виробів і ок­ремих операцій.
Виявлені резерви зниження собівартості продукції ділять на чотири групи:
а) упущені можливості — непродуктивні витрати, безгосподарність, неритмічна робота, порушення технології та ін.;
б) прямі резерви зниження собівартості — відхилення собівартості за рахунок невиконання запланованих заходів, якими передбачалось доведення собівартості до рівня передового підприємства;
в) перспективні резерви — можливі резерви зниження собівартості до рівня передового підприємства (не передбачені планом).
г) стратегічні резерви за рахунок зміни технічного рівня виробництва, організації виробництва і праці, зміни видів продукції.
14.19. Функціонально-вартісний аналіз
Підвищення ефективності виробництва залежить від темпів прискорення НТП, який передбачає припинення випуску застарілих і освоєння нових, високоефективних видів продукції, механізацію й автоматизацію виробничих процесів, впровадження у виробництво передової техніки, прогресивної технології, яка забезпечуватиме скорочення витрат на одиницю нових, перспективних виробів.
Для виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, вибору оптимального співвідношення між споживчою якістю виробу й витратами на його виготовлення використовується функціонально-вартісний аналіз. Про це вже досить докладно було сказано в розділі 2. Але не завадить ще раз нагадати про головні особливості ФВА. Так, функціонально-вартісний аналіз одночасно та у взаємному зв’язку досліджує функції об’єкта і вартість цих функцій, тобто об’єктом ФВА є функції і їхня вартість.
Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об’єк­та. Вони поділяються на:
1) головну функцію, яка виражає призначення об’єкта;
2) основні функції, що забезпечують виконання головної функції;
3) допоміжні функції, що реалізують основні;
4) зайві або непотрібні функції;
5) шкідливі функції.
Для виявлення резервів зниження собівартості в конструкції виробів, у технології їх виготовлення спеціалісти виходять із можливостей усунення зайвих або додаткових функцій виробу, тобто з можливості зниження його трудо- та матеріаломісткості, енергоємності, а відповідно й собівартості продукції. Зайві функції виникають у результаті зміни призначення виробу, зміни якості матеріалів, з яких його виготовляють, появи інших виробів, що виконують такі самі функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу тощо.
Оцінити функції виробів може лише група різнобічних спеціалістів, до якої обов’язково входять економісти, конструктори і технологи. ФВА проводять послідовно за такими етапами: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний, запроваджувальний. Економісти беруть обов’язкову участь у двох етапах, серед яких дуже важливим є аналітичний. Аналітичний етап оцінки машини починають з «розбивки» її на вузли і деталі. Потім виділяють і класифікують функції, виконувані вузлом і деталлю, які описують послідовно на підставі побудови функціональних матричних і сітьових моделей. Функції ділять на головні й другорядні, основні й допоміжні та аналізують за ознаками: корисні — непридатні (шкідливі), відповідні — невідповідні техніко-економічним умовам використання і сучасному стану науки і техніки. Аналіз функцій проводять і за витратами на їх виробництво, виявляючи собівартість окремих функцій та визначаючи елементи й сукупності елементів, які потребують найбільших витрат. Аналізують витрати на матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби, паливо, енергію, заробітну плату основних робітників, на утримання й експлуатацію обладнання. Щодо функ­цій, які відносять до технологічної собівартості, складають калькуляції в обсязі розрахункових витрат. Одержану розрахункову собівартість порівнюють із фактичною і плановою та визначають резерви можливого зниження собівартості. За неможливості розподілу собівартості щодо функцій аналітичним способом, користуються способом експертних оцінок. Результати аналітичних розрахунків узагальнюють у функціонально-вартісній діаграмі, що відбиває функції виробів за їхньою значущістю в процесі виробництва і за рівнем собівартості відновлення функцій.

Питання для самоперевірки

  1. Значення аналізу собівартості продукції.
  2. Які завдання розв’язуються під час такого аналізу?
  3. Які джерела інформації використовуються для аналізу собівартості?
  4. За якими показниками характеризується собівартість продукції?
  5. Які види собівартості використовуються в економіці?
  6. Назвіть особливості собівартості одиниці окремих видів продукції?
  7. У чому полягають особливості аналізу витрат на 1 грн товарної продукції?
  8. Обґрунтуйте необхідність і методику зниження собівартості порівнянної і непорівнянної продукції.
  9. Навіщо і як виявляти вплив обсягу й структури продукції на зниження собівартості?
  10. У чому полягають особливості аналізу за елементами витрат?
  11. У чому полягають особливості аналізу за статтями калькуляції?
  12. Назвіть особливості аналізу за прямими й накладними витратами в собівартості продукції.
  13. Як підрахувати вплив факторів «норма» і «ціна» на відхилення матеріальних витрат у собівартості?
  14. У чому виявляються особливості аналізу умовно-по-
    стійних і умовно-змінних витрат?
  15. Що відносять до комплексних витрат, як їх аналізують?
  16. Як аналізується собівартість окремих виробів?
  17. Назвіть особливості аналізу собівартості продукції в структурних підрозділах.
  18. У чому полягають особливості стратегічного аналізу?
  19. Які особливості й відмінності має методика оперативного аналізу собівартості?
  20. Обґрунтуйте необхідність міжгосподарського (порівняльного) аналізу собівартості.
  21. Назвіть особливості функціонально-вартісного аналізу (ФВА).
  22. Як проводиться зведений підрахунок резервів зниження собівартості продукції?

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.