лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Організація виробництва

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Обслуговуючі цехи й господарства виробничого призначення забезпечують нормальну роботу основних і допоміжних цехів, здійснюючи функції транспортування, збереження, санітарно-технічної обробки та благоустрою.
До чинників, що впливають на виробничу структуру підприємства, належать: конструктивні й технологічні особливості продукції, обсяг її випуску, номенклатура продукції, рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами, рівень автоматизації та механізації виробничих процесів, ступінь охоплення життєвого циклу виробів.
Студентам треба акцентувати увагу на вимогах принципів просторової організації ідеального процесу, таких як: спеціалізація, пропорційність, прямоточність, що покладаються в основу побудови виробничої структури. Технологічна, предметна або змішана (предметно-технологічна) спеціалізація використовуються під час формування основних цехів та дільниць.
У разі технологічної спеціалізації виробничий підрозділ виконує тільки певну частину однорідних операцій на послідовно розташованому устаткуванні за широкої номенклатури оброблювальних предметів праці, що характерно для одиничного та дрібносерійного типів виробництв.
Предметна спеціалізація виробничої структури, притаманна масовому та великосерійному виробництву, передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів вузької номенклатури з використанням різноманітного спеціалізованого устаткування, розташованого за ходом технологічного процесу.
На машинобудівних підприємствах із масовим та серійним типами виробництва застосовується змішана структура, за якої заготівельні виробництва та цехи будуються за технологічним принципом, а оброблювальні та випускаючі об’єднуються в пред­метно-замкнені ланцюги (цехи або дільниці). Технологічні, пред­метні та змішані структури мають певні переваги й недоліки
[2, розд. 6; 8; 9; 11].
Студентам слід зосередити увагу на цеховій виробничій струк­турі, яка об’єднує технологічними й функціональними зв’язками основні виробничі дільниці, допоміжні та обслуговуючі підрозділи.
Цехи з предметною спеціалізацією включають дільниці як з предметною, так і з технологічною спеціалізацією, а цехи з технологічною спеціалізацією — технологічні дільниці, сформовані за групами устаткування й габаритами виробів.
Предметна спеціалізація передбачає формування цеху на базі кількох предметно-замкнених дільниць, кожна з яких спеціалізується на випуску відносно вузької номенклатури виробів, що мають подібні конструктивно-технологічні ознаки й реалізують закінчений цикл їх виготовлення за принципом прямоточності.
Для перевірки доцільності організації предметно-замкнених дільниць використовуються класифікатори деталей, що обробляються, за конструктивно-технологічними ознаками, які визначають тип і технологічний маршрут оброблення деталей.
Далі студентам слід розібратися з питаннями оптимізації виробничої структури, що здійснюється шляхом всебічного її аналізу за низкою показників:

  • розміри виробничих ланок;
  • ступінь централізації окремих виробництв;
  • співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами;
  • пропорційність виробничих ланок;
  • рівень спеціалізації окремих виробничих ланок;
  • ефективність просторового розташування, характер взаємозв’язків між підрозділами [2; 8; 9; 11; 14].

У сучасних умовах важливою проблемою є просторове розташування підприємства. Під час створення підприємства розробляється генеральний план, який являє собою графічне відображення його території з усіма будівлями, спорудами, комуні­каціями, транспортними шляхами та сполученнями, прив’язани­ми до певної території (місцевості). В основу розробки генерального плану покладаються просторові зв’язки елементів виробничої системи (виробництв, цехів та господарств), що забезпечують економію території та виробничих площ. При цьому враховується низка принципів [2, розд. 6; 7; 8; 11].
Показниками раціонального планування виробництва та підприємства в цілому є: розмір площі території; оптимізація поверховості; протяжність комунікацій; ступінь забудівлі; забезпечення санітарно-гігієнічних норм і виробничих умов; наявність резервних площ для розширення й реконструкції підприємства; функціо­нальність конструкції; естетична та архітектурна виразність форм корпусів та службових приміщень.
Загальною проблемою як для нових, так і для діючих підприємств є розміщення виробничих об’єктів. Критерії їх розміщення визначаються конкуренцією та економічною вигодою.
На вибір місця розташування виробничих підприємств впливають: близькість до споживачів, діловий клімат, загальні витрати, інфраструктура, потенціал трудових ресурсів, постачальники, місце розташування інших об’єктів підприємства, зони вільної торгівлі, політичний ризик, державні бар’єри, торговельні союзи, екологічні вимоги, країна-споживач, конкурентоспроможність.
Студентам треба зрозуміти, що ефективність виробництва значною мірою залежить від раціональності його структури. Серед напрямів проектування та вдосконалення виробничої структури вирізняються такі: оптимізація розмірів підприємства; поглиблення спеціалізації основного виробництва; розширення кооперації з технічного обслуговування виробництва.
Сучасні тенденції структурних перетворень ґрунтуються на системному підході, що має такі складові: створення досить автономних та самостійно взаємодіючих виробничих підрозділів; розвиток горизонтальних, а не вертикальних зв’язків; гнучке використання робочої сили; упровадження творчих ідей у виробництво; пристосування виробництва до замовлень ринку й організація виробництва дрібними партіями продукції; створення безперервно-потокових систем багатопредметного виробництва; відмова від страхових запасів [2, розд. 6].
Прогресивна організація виробництва базуються на формуванні комплексних автономних дільниць з предметною спеціалізацією.
3.6.2. План семінарського заняття

  • Виробнича структура та її чинники.
  • Структура основного виробництва.
  • Види виробничої структури.
  • Просторове розміщення підприємства.

Література [2, 8, 9, 11, 12, 14, 18].
3.6.3. Термінологічний словник
Виробнича структура підприємства — склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічна взаємодія, порядок і форми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вартістю устаткування, площею і територіальним розташуванням.
Виробнича структура цеху — склад основних виробничих дільниць, що входять до нього, допоміжних та обслуговуючих підрозділів, а також зв’язки між ними.
Організація виробничого процесу у просторі — розташування (планування) устаткування (робочих місць), дільниць і цехів, що залежить від виду продукції, кількості й технології її виготовлення.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.