лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Мікроекономічна теорія виробництва і витрат

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Василь Леонтьєв народився 5.08.1906 р. у Санкт-Петербурзі. В 1925 р. закінчив Ленінградський університет. Навчався у Берліні (1925—1928). У 1931 р. емігрував до США. Викладав у Гарвардському університеті. У 50-ті роки В. Леонтьєв і співробітники служби економіч­них досліджень цього університету, зокрема такі відомі згодом учені, як Р. Солоу (Robert Solov), Х. Ченері (Hollis Chenery), А. Фергюсон (Allan Fergueson) та ін., використовували метод «витрати—випуск» за побудови міжгалузевих балансів економіки США. Виконані по цих балансах розрахунки давали змогу оцінювати прямі та непрямі наслідки змін у масштабах та структурі виробництва, у споживчому попиті, співвідношенні цін і доходів [19, 20, 31 та ін.]. Сфера застосування методу «витрати—випуск» поступово розширювалася і на теперішній час він є стандартним інструментом аналізу структури не тільки національної економіки, а й виробничо-економічних систем різного рівня, аж до операційних систем підприємств та окремих виробництв. У 1973 р. за розроблення методу «витрати—випуск» В. Леонтьеву присуджено Нобелівську премію з економіки.
У разі класифікації підприємств за номенклатурною ознакою заведено виділяти підприємства: однопродуктові, з домінуючим продуктом, багатопродуктові, диверсифіковані за продукцією, диверсифіковані за видами діяльності. У мікроекономіці традиційно предметом аналізу є однопродуктове підприємство. Це, безумовно, досить грубе спрощення барвистої палітри економічного життя сучасних підприємств, проте практика показує, що чітко сформульовані ринково-виробничі закономірності функціонування однопродуктового підприємства цілком прийнятні й в інших, складніших випадках, тобто для багатопродуктових і диверсифікованих підприємств.
Принципи і цілі діяльності підприємства та трансформування їх у критерії формування виробництва. Кожне підприємство у своїй діяльності керується низкою принципів, які заведено поділяти на системонезалежні та системозалежні (залежно від суспільно-економічної системи, у якій функціонує підприємство).
До системонезалежних принципів належать такі:

  • комбінування виробничих факторів. Кожне підприємство має купувати і певним чином комбінувати фактори виробництва. Так, сільськогосподарському підприємству потрібні земля, добрива, насіння, робочі машини, персонал та інші фактори; машинобудівному підприємству — земельна ділянка, виробничі будин­ки і споруди, сировина, менеджери, робітники тощо. Навіть ком­плексно-автоматизоване підприємство або ремісниче ручне виробництво не в змозі обмежитися використанням лише одного фактора виробництва;
  • економічність або економічна раціональність — спосіб вибору рішень, заснований на прагненні одержати найкращі економічні результати, використовуючи обмежені ресурси. Відповідно до цього принципу підприємство у своїй діяльності керується одним із двох екстремумів: за обмежених ресурсів одержати максимум випуску або ж заданий обсяг продукції виготовити з мінімальними витратами факторів виробництва. Якщо підприємство дотримується принципу економічності за комбінування виробничих факторів, то виробництво називають ефективним;
  • фінансова рівновага. Підприємство створюється, як правило, із сподіванням на довгострокове функціонування. Для забезпечення довгострокової ефективності воно має бути спроможним вчасно розраховуватися за зобов’язаннями і фінансувати свої програми, тобто фінансові засоби і витрати підприємства мають бути збалансовані в часі.

Комбінування виробничих факторів, економічність і дотримання фінансової рівноваги — принципи, якими керується кожне підприємство за будь-якого суспільно-економічного ладу держави.
Системозалежні принципи тісно пов’язані з державою і тією концепцією, яку вона обирає як оптимальний спосіб організації загальноекономічного процесу забезпечення населення благами. До системозалежних належать принципи дохідності та плановості роботи підприємства.

  • Принцип дохідності означає, що підприємство у своїй діяль­ності керується вимогою отримання максимального прибутку
    від вироблення і продажу продукції. Цей принцип є базовим для діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Кожний окремий господарюючий суб’єкт самостійно реалізує власні економічні інтереси, які потім погоджуються між усіма учасниками загальноекономічного процесу на ринку через взаємодію попиту і пропозиції.
  • Принцип плановості є визначальним у виробничій діяльності централізовано керованих економічних систем. У державах з такими системами виходять з того, що завдання визначення обсягів виробництва і видів продукції є настільки відповідальним, що передання його вирішення безпосереднім виконавцям (підприємствам) неприпустиме. Структура суспільних потреб визначається центральними плановими органами. Підприємство у своїй діяльності керується державним планом, встановленим «згори» директивними показниками, лімітами, нормами і нормативами, розробляючи на цій основі свої річні та п’ятирічні плани.

Оскільки на теперішній час здебільшого застосовуються змішані форми господарювання, що в різних державах різняться співвідношенням елементів ринкового і планового регулювання, підприємства у своїй діяльності керуються і тим і іншим принципом залежно від сектору народного господарства (наприклад, приватні підприємства сфери послуг), специфіки продукції, способів її реалізації (наприклад, продукція, виготовлена за держзамовленням) та інших ознак.
У мікроекономічній теорії головною метоюдіяльності підприємства вважається максимізація прибутку. Однак реально різні підприємства можуть ставити перед собою різні цілі залежно від інтересів економічних агентів: власників підприємства, менеджерів, власників акцій тощо. Так, для індивідуального власника невеликого підприємства за вибору між доходом і часом дозвілля метою може виступати максимізація корисності. Менеджери великих підприємств, що піклуються, насамперед, про зміцнення власного становища, можуть мати інші цілі, зокрема максимізацію продажу або максимізацію зростання підприємства, оскільки саме за цими показниками власники підприємства судять про ефективність діяльності менеджерів.
Широко відома японська модель, за якої головною метою фір­ми є максимізація доданої вартості. Додана вартість обчислюється як різниця між виторгом за визначений період і витратами на ресурси, придбані у зовнішніх постачальників. Вихідна філософія цієї моделі полягає у тому, що основна мета компанії — належна винагорода управлінців і рядових працівників. При цьому винагорода містить у собі не тільки збільшену заробітну плату, премії, привілеї, а й моральне задоволення від виготовлення високоякісної продукції. Тим самим управлінці та робітники стають партнерами, які розуміють, що їхні особисті інтереси нерозривно пов’язані з конкурентоспроможністю фірми на внутріш­ньому і світових ринках. Вони разом вишукують шляхи підвищення продуктивності праці та якості продукції, скорочення витрат і збільшення обсягів продажу, підвищення ефективності інвестицій. Японський підхід до гармонізації взаємозв’язків між працею та керуванням базується на культурних цінностях, притаманних цій країні.
На теперішній час світовою економічною думкою напрацьовано різні теорії оптимізації діяльності фірми, в яких як альтернативи максимізації прибутку висуваються й інші цілі — максимізація управлінської корисності, престиж фірми, завоювання та утримання певної частки ринку, освоєння нових ринків тощо. Американському вченому Г. Саймону «за новаторські дослідження процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій» у 1978 р. було присуджено премію пам’яті А. Б. Нобеля з економіки [29, с. 537]. Відповідно до теорії «задоволення» Саймона фірма прагне досягти певного рівня прибутку, достатнього для задоволення акціонерів і реінвестування, а надалі не прикладає зусиль, щоб його максимізувати. Віддаючи данину поваги таким розробкам, зауважимо, що мотив прибуткузавжди присутній у діяльності підприємства як головний або як один із зна­чущих критеріїв його поведінки, оскільки інакше воно не матиме змоги втриматися у своєму бізнесі в довгостроковому періоді й досягти інших цілей.
У мікроекономічній теорії головним мотивомдіяльності підприємства, його метоювважається максимізація економічного прибутку — різниці між сукупним виторгом і сукупними економічними витратами.
Діяльність підприємства як ринково-виробничої системи завжди пов’язана з різного роду обмеженнями. Ними можуть бути дефіцитні ресурси, бюджет, який виділяється на організацію виробництва того або іншого блага, обсяги випуску, обумовлені місткістю ринку й часткою підприємства на ньому, тощо. Обмеження можуть мати правовий, економічний, соціальний та інший характер.
З урахуванням сформульованих принципів, цільових настанов підприємства і наявних обмежень можна виділити такі критерії формування виробництва, орієнтованого на одержання прибутку:

  • максимум випуску (принцип максимізації): для заданого розміру витрат (бюджету) варто так скомбінувати ресурси, щоб максимізувати випуск;
  • мінімум витрат (принцип мінімізації): для заздалегідь заданого випуску варто так скомбінувати ресурси, щоб мінімізувати витрати;
  • максимум ефекту (принцип оптимальності): варто так скомбінувати ресурси і вибрати обсяг випуску, щоб максимізувати різ­ницю «виторг – витрати = прибуток = ефект».

Фактори виробництва (від лат. factor — той, що робить; той, що виробляє). В економіці факторами виробництва називають блага природного і штучного походження, використовувані для виробництва необхідних людям продуктів і послуг. Фактори виробництва, як і споживчі товари, численні й різноманітні, проте вже наприкінці XVIII—на початку XIX ст. економісти почали вирізняти такі три групи: земля, праця і капітал.
Під землею економісти розуміють природний фактор, що не є результатом людської діяльності. Це і власне земля з притаманною їй родючістю, і запаси мінеральної сировини, і ліс, і вода та інші природні багатства, тобто все те нерукотворне середовище, в якому живе людина.
Праця всі види людської діяльності, використовувані у виробництві.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.