лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Інвестиційне кредитування

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

ТЕМА 2. БАНКІВСЬКЕ ІНВЕСТИЦІЙНЕ КРЕДИТУВАННЯ

2.1. Методичні вказівки щодо вивчення теми

Вивчення теми доцільно розпочати з блоку питань, які дають змогу сформувати у студентів бачення щодо сутності змісту банківського інвестиційного кредитування. Зокрема, треба визначити поняття банківського інвестиційного кредиту та необхідність його існування. При цьому слід визначити специфіку банківського інвестиційного кредитування, зокрема зосередити увагу на тому, що основними завданнями, які постають перед банками при інвестиційному кредитуванні, є:

  • розробка і здійснення комплексу заходів з кредитування інвестиційних проектів;
  • співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;
  • розробка і здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором.

Далі необхідно зосередити увагу на особливостях основних принципів банківського інвестиційного кредитування, які відрізняють його від інших видів банківського кредиту [5, с. 16—19].
Крім основних принципів організації банківського інвестиційного кредитування, виділяють і особливі принципи, які визначають специфіку інвестиційного кредитування, а саме:

  • обґрунтування життєдіяльності об’єкта кредитування;
  • участь у реалізації інвестиційного проекту кваліфікованих та надійних партнерів;
  • облік та розподіл усіх ризиків проекту (мати на увазі, що кредитний ризик вище інвестиційного ризику);
  • урегулювання правових аспектів та розробка конкретних скоригованих дій реалізації інвестиційного кредитування [4,
    с. 54—55; 7, с. 9—10].

Дотримання цих принципів — необхідна умова успішної реалізації банківського інвестиційного кредитування.
Далі слід зупинитися на характеристиці таких основних видів банківського інвестиційного кредиту:

  • строкові кредити підприємцям, які призначені для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як покупка обладнання або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів. Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту [5, с. 19; 6, с. 202—203];
  • револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, яка дозволяє фірмі-боржнику позичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії [5, с. 19—21; 6, с. 203—204];
  • довгострокові проектні кредити, які є найбільш ризикованими кредитами, або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки [5, с. 21—23; 6, с. 202—203; 7, с. 10—12]. Проектні кредити можуть надаватися:
  • без права регресу на позичальника;
  • з частковим регресом на позичальника;
  • з повним регресом на позичальника;
  • на консорціальних засадах.

Регрес — це право кредитора пред’являти фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвес­тиційного проекту. Право регресу регламентує відносини між суб’єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.
Кредитування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Таким чином, така модель кредитування є надто дорогою і тому рідко зустрічається на практиці.
Кредитування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за вчасне введення об’єкта в експлуатацію з відповідною якістю за дотримання кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов’язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, це може пояснити його поширення. За певних умов таке фінансування здійс­нюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов’язки часткою активів.
Кредитування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію держави або за її підтримки. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід зазначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру потребу в активізації інвестиційної діяльності. Тому міжнародні фінансово-кредитні організації сьогодні віддають перевагу саме цьому виду кредитування.
Кредитування на консорціумних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових умовах. Звичайно на умовах консорціуму банк або декілька банків конвертують боргові зобов’язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.
Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит, за якого в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування [2].
На основі багатосторонніх банківських кредитів з’являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.
Новою формою кредитування капітальних вкладень, що запроваджується в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтингом. Вона поширена в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном.
Запровадження андеррайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий фінансовий ринок.
Сума ліміту андеррайтингу для одного підприємства не може перевищувати 10 % власного капіталу банку і повинна відповідати вимогам Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно з яким акціонерне товариство може випускати облігації на суму не більше 5 % від розміру свого статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
Андеррайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань за раніше отриманими позичками, та тільки для єдиного виду цінних паперів — іменних промислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких узгоджений з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов’язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена мож­ливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.
Наступним питанням для розгляду теми має бути визначення критеріїв, за якими банки вибирають об’єкти для інвестиційного кредитування [5, с. 26—28]. Об’єкти для інвестиційного кредитування мають відбиратися банками серед довгострокових кредитних проектів клієнтури на конкурсній основі.
Зокрема, установи банку приймають до розгляду заявки на кредитування будівництва нових підприємств лише за умови, якщо проект, що кредитується:

  • відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підтверджується висновком відповідних органів експертизи;
  • має позитивний висновок державної екологічної експертизи;
  • забезпечує:

а) ефективність використання вкладених коштів;
б) окупність капітальних вкладень у межах п’яти років;
в) дотримання нормативних строків будівництва;
г) сприяння рішенню економічних та соціальних проблем;
д) розширення експортних можливостей.
До кредитування витрат з технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих підприємств приймаються тільки високоефективні заходи, що забезпечують:

  • прискорення науково-технічного прогресу;
  • розвиток наукомістких галузей;
  • випуск нової високоефективної продукції;
  • суттєве підвищення якості продукції;
  • підвищення продуктивності праці і скорочення чисельності працюючих;
  • розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

Установи банку України приймають на розгляд також заявки на кредитування інноваційних (пов’язаних з підвищеним господарським та фінансовим ризиком) заходів підприємств, але лише за умови, якщо проект, що кредитується, спрямований на:

  • упровадження у виробництво новітніх високоефективних наукових розробок (у тому числі за повним циклом), які відповідають світовому рівню, вперше освоюються в серійному і масовому виробництві та орієнтовані на виробництво продукції на експорт, а також суттєво підвищують результативність праці і знижують матеріалоємність продукції;
  • придбання науково-технічної продукції, що призначена для інтенсифікації і технологічного оновлення виробництва;
  • реалізацію винаходів і високоефективних раціоналізатор-
    ських пропозицій;
  • прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, які сприяють виробництву товарів світового рівня.

Закінчувати розгляд теми доцільно визначенням ціни інвестиційного кредиту (відсоткової ставки), яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: строку користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позичками та ступеня ризику [4, с. 34—38]. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання або зниження.
Відсотки за інвестиційними позичками сплачуються за фактич­ну кількість днів користування позичкою і нараховуються на суму залишку заборгованості за позичкою (див. формулу 2.1).
С% = (Вк · Зк · Д) : (360 · 100 %),                   (2.1)
де С% — сума нарахованих відсотків; Вк — відсоток за кредит;
Зк — поточна заборгованість за кредитом; Д — кількість днів у поточному періоді.
На практиці існують два методи нарахування відсотків: простий та складний [3, с. 559—563]. Перший метод використовується у разі, коли за інвестиційний кредит відсотки нараховуються та сплачуються кредитору щомісячно, щоквартально або в інший строк, обумовлений кредитним договором. При цьому загальний обсяг платежів позичальника з урахуванням основної суми боргу становитиме:
S = P(1 + ni),                                   (2.2)
де S — сума виплат по кредиту з урахуванням початкового боргу; P — початковий борг; n — строк позички в роках, або відношення періоду користування позичкою в днях до кількості днів у році (360 або 365); i — річна ставка відсотка.
У разі, коли нараховані суми відсотка за кредит не виплачуються кредитору, а збільшують основну суму боргу, використовується складний відсоток. У разі застосування цього методу розмір нарахованих коштів включається в заборгованість і на них продовжує нараховуватися відсоток. Формулу для нарахування складних відсотків та визначення загальної суми заборгованості можна подати в такому вигляді:
а) за постійної ставки відсотка
S = P(1 + i)n;                                                 (2.3)
б) за змінної ставки відсотка
                  (2.4)
де S — сума боргу через k років; P — обсяг наданої позички;
nk — строк позички в роках; ik — річна ставка відсотка.
При нарахуванні складних відсотків кілька раз на рік розглянута вище формула матиме такий вигляд:
S = P(1 + i : m)n m,                                 (2.5)
де m — кількість періодів нарахування відсотків.
У розвинутих країнах використовують такі методи розрахунку відсоткових ставок [6, с. 229—235].
1. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс». При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом «вартість плюс» на основі таких компонентів:

  • вартість залучення відповідних ресурсів для банку;
  • банківські операційні витрати;
  • компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов’яза­нь позичальника;
  • бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.

Модель нарахування відсотків подано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс»
Кожен з наведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту. Наприклад, у банк надійшла заявка на одержання кредиту. Банк може залучити кош­ти на депозит під 10 % річних, операційні витрати з аналізу, видачі та контролю оцінюються в 2 %. Кредитне управління може рекомендувати додати 2 % для компенсації ризику за несвоєчасне погашення кредиту, крім того встановлюють на рівні 1 % бажану маржу прибутку. Таким чином, банк запропонує кредит позичальнику за ціною 15 % (10 % + 2 % + 2 % + 1 %).
2. Модель цінового лідерства. Одним з недоліків моделі «вартість плюс» є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без урахування фактора конкуренції з боку інших кредиторів. Тому у банківській практиці з’явилася нова модель — «цінового лідерства», в основі якої — базова, або довід­кова, ставка «прайм-рейт», що є найнижчою відсотковою ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможним клієнтам за короткостроковими кредитами. На світових фінансових ринках такими є ставки ЛІБОР (London Interbank Offered Rate — LIBOR), ЛІБІД (London Interbank Bid Rate — LIBID), ФІБОР (Frankfurt Interbank Offered Rate — FIBOR) та ряд інших. Ставку щорічно розраховують за формулою простої (незваженої) середньої ариф­метичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.
Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентоспроможному позичальнику нараховуватиметься за формулою, поданою на рис. 2.2.


Відсоткова ставка
за кредит

=

Базова ставка,
або прайм-рейт, включаючи
бажану
маржу банку

+

НАДБАВКА

Премія за ризик невиконання
зобов’язань, яка виплачується не першокласними банками

Премія за ризик, пов’язаний
зі строковістю,
яка виплачується за довгостроковими кредитами

Рис. 2.2. Модель цінового лідерства

Ця модель найбільш притаманна інвестиційним кредитам, бо включає премію за ризик, пов’язаний із строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо за таблицями (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Категорія ризику

Премія за ризик, %

  • Відсутність ризику
  • Мінімальний ризик
  • Стандартний ризик
  • Особливий ризик
  • Ризик вищий від стандартного
  • Сумнівний кредит

0,00
0,25
0,50
1,50
2,50
5,00

Наприклад: підприємець бере кредит строком на 3 роки на покупку обладнання. Ставка за такий кредит становитиме на рівні 14 % (10 % — базова ставка, або прайм-рейт, плюс 2 % за ризик непогашення позички та 2 % за ризик, пов’язаний зі строковістю кредиту).

2.2. План семінарського заняття
    • Принципи банківського інвестиційного кредитування.
    • Види банківського інвестиційного кредитування.
    • Вибір об’єктів для банківського інвестиційного кредитування.
    • Ціна банківського інвестиційного кредиту, її розрахунок та фактори, що її зумовлюють.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.