лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 
Тема 13

Економіка України в роки Другої світової
війни та повоєнної відбудови (1939—1950 
рр.)

Приєднання західноукраїнських земель до УРСР та їх економічний розвиток. Початок Великої Вітчизняної війни та воєнна перебудова народного господарства. Роль України в економічній перемозі СРСР. Відбудова народногосподарського комплексу України та її напрямки
Наприкінці 30-х років зростає політичне напруження в Європі. Агресивна політика Німеччини посилюється, а поведінка Англії та Франції, які до 1938 р. мали всі можливості ліквідувати уряд Гітлера і припинити агресію, характеризувалася «вблаговоленням» Німеччини, підтримкою її агресивних зазіхань. Радянський Союз не зумів домовитися з Англією та Францією щодо створення протинацистського блоку, і в серпні 1939 р. йде на підписання певних угод з Німеччиною. Так, 19 серпня 1939 р. було підписано торговельні угоди, які передбачали значні кредити в розмірі 200 млн марок. А 23 серпня в Москві підписано радянсько-ні­мецький договір про ненапад. І якщо укладання подібного пакту з потенційним агресором можна було розглядати як законну спробу відвернення війни, то зовсім інакше слід було розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про розподіл територій та сфер впливу у Східній Європі. За цими домовленостями, які Радянський Союз категорично заперечував протягом піввіку, вони дали можливість йому в 1939—1940 рр. розширити свої території мало не до меж 1913 р.
Безпосереднім результатом пакту Молотова—Ріббентропа (та­ку назву отримав він в історії) був початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники — Англія і Франція. Так розпочалася Друга світова війна.
Завдяки домовленостям, зафіксованим у таємних протоколах до пакту Молотова—Ріббентропа, Червона Армія 17 вересня 1939 р. переходить кордон з Польщею і її частини вступають на землі Західної України, 22 вересня займають Львів. Так західно­українські землі були включені до складу УРСР, а в 1940 р. були приєднані й землі Буковини і Бессарабії. Одним з найсерйозніших випробувань для населення цих земель було запровадження радянських порядків на цих територіях. Слід зазначити, що спочатку процес радянизації відбувався за співчутливості й навіть за підтримки місцевого українського населення, що настраждалося від польської та румунської колонізації. Місцеві комуністи, комсо­мольці, прибічники радянської влади створювали робітничі загони, селянську міліцію, запроваджували «революційний порядок». Але подальші події підірвали в місцевого населення віру в справедливість дій радянської влади. Адже відразу ж на приєднаних територіях розпочалися перетворення, які провадились в СРСР в 1920—1930-х роках: націоналізація землі та підприємств, розкуркулення, колективізація. Все це супроводжувалося масовими репресіями та депортаціями. Лише за грудень 1939—березень 1940 рр. із Західної України та Західної Білорусії було депортовано понад 137 тис. осіб, яких виселяли в північно-східні області РРФСР, у Комі АРСР та Казахстан. З квітня 1940 р. прокотилася й друга хвиля депортацій: за межі краю виселяли заможних селян (куркулів). Загалом із Західної України за 1939—1940 рр. було вивезено, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення.
Проте слід зазначити, що в цей же період у регіоні відбуваються й значні позитивні зрушення. Так, значні кошти були асигновані союзним урядом на реконструкцію існуючих та будівництво нових підприємств, їх забезпечували верстатами, обладнан­ням, які постачалися зі східних районів. Велика увага приділялася підприємствам харчової та легкої місцевої промисловості. Вперше в історії регіону фактично було ліквідовано безробіття, від якого завжди страждала Західна Україна, адже завдяки будівництву та реконструкції фабрик та заводів створювалися нові робочі місця. Крім того, частину робочих рук приймали східні регіони України (лише з вересня 1939 по червень 1941 р. на під­приємства Донбасу виїхало близько 17 тис. робітників).
На селі створені радянською владою «селянські комітети» розпочали розподіл поміщицьких земель, реманенту, худоби, посівного матеріалу. Та отримавши землю (понад 1 млн га), селяни відчували певний страх перед колективізацією. І небезпідставно: адже вже в 1940 р. створюються перші колгоспи, а до середини 1941 р. було колективізовано до 13% селянських господарств. Значна частина тих, хто не бажав вступати у створені колгоспи, були депортовані. Велику роль у створенні колгоспів відігравали машинно-тракторні станції (МТС), яких у цей період налічувалось тут 182.
Проте вже на першому етапі радянізації далеко не всі були задоволені й новими порядками, і новими «хазяями життя». Чимдалі все більше людей почали відвертатися від «совітів». У краї була сила, яка чинила опір новій владі та її представникам, уважаючи їх окупаційним режимом. Мережа підпільних осередків ОУН (Організації українських націоналістів) поширювала листівки, гуртувала молодь, чинила подекуди збройні акції проти радянських органів, військових. НКВС обрушив на оунівців жорстокі репресії.
Отже, приєднання західної частини українських земель до Великої України в рамках Радянського Союзу було здійснене в умовах протистояння двох тоталітарних систем і насильницькими методами.
Стосовно ж загального стану економіки УРСР у 1939—1941 рр., то можна з певністю сказати, що її роль в народногосподарському комплексі СРСР залишається надзвичайно важливою. Зростаюча мілітаризація економіки країни відбилася і на економічному потенціалі республіки. Збільшуються обсяги виробництва в галузях важкої індустрії, зростає її частка в загальному промисловому виробництві (в 1940 р. вона складала 62%). Україна залишається головною вугільною та металургійною базою СРСР: у 1940 р. тут видобувалося 50,5% вугілля, 67,6% залізної руди, вироблено 48,8% сталі, 64,7% чавуну від загальносоюзного виробництва.
Україна залишалася одним з основних районів СРСР з виробництва зернових та технічних культур, даючи третину союзного виробництва зерна, 60% цукрових буряків.
Проте загальні показники не дають повного уявлення про стан радянської економіки на першому етапі Другої світової війни. Адже навіть за офіційними даними, наведеними головою Держ­плану СРСР М. О. Вознесенським, ряд галузей важкої індустрії систематично не виконували план. Причини цього полягали не лише у завищених завданнях на п’ятирічку, але й у репресіях, що продовжувалися, серед директорів промислових підприємств, інженерно-технічних працівників. Керівники підприємств побоювалися запроваджувати у виробництво нові технічні та технологічні розробки, щоб їх не звинуватили у шкідництві; на підприємствах панувала «штурмівщина», коли в перші декади місяця не вистачало сировини та матеріалів для нормальної роботи.
Початок війни в Європі зробив надзвичайно актуальним питання щодо збройних сил: зростають асигнування на воєнні потреби, чисельність Червоної Армії збільшилася майже втричі. Поступово підвищувалася технічна оснащеність армії. До середини 1941 р. в західних воєнних округах було зосереджено більше половини всіх сил Червоної Армії, які були спроможні відбити будь-який напад (при належній організації та підготовці), але цього не відбулося.
Усі величезні зусилля народу, спрямовані на форсоване нарощування воєнно-промислового потенціалу, виявилися недостатніми через атмосферу фізичного та морального терору, що встановився в країні в 30-ті роки. Затягувалося виробництво нових зразків воєнної техніки. В результаті репресій було знищено більшу частину керівного складу армії. В керівництві збройних сил практично не залишилося людей, які б могли наполягати на застосуванні передових воєнних ідей, на технічному переозброєн­ні Червоної Армії. Результати цього стали трагічними для всієї країни.
22 червня 1941 р., не зважаючи на існуючий договір про ненапад, потужні сили німецько-фашистської армії та її союзників зав­дали нищівного удару по західних кордонах та прикордонних регіонах СРСР. Україна підпала під перші ж з них. Взагалі Україні відводилась надзвичайно важлива роль у планах гітлерівського командування. Воно розраховувало, захопивши промисловість України та її родючі землі, ефективно посилити свій воєнно-економічний потенціал, спрямований на реалізацію планів «блискавичної» війни проти Радянського Союзу. Крім того, Україна повинна була дати на сході життєвий простір для німецьких колоністів.
З перших днів війни Україна стала ареною найжорстокіших боїв. Сюди було кинуто групу армій «Південь», до складу якої входили румунські та угорські війська. За п’ять місяців війни ворогу вдалось просунутися на 900—1200 км у глиб України; неокупованими залишилися лише території на сході. До листопада 1941 р. ворогом були окуповані території, де до війни проживало 40% населення країни, вироблялось 68% чавуну, 58% сталі, 60% алюмінію, видобувалося 63% вугілля, отримували 84% цукру, находилося 38% великої рогатої худоби і 60% поголів’я свиней. Тут було 41% усіх залізничних колій СРСР. Отже, перші півроку війни стали найтяжчими для радянської економіки. Промислове виробництво скоротилося більше ніж удвічі, прокат чорних металів — утричі, кольорових — у 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз тощо. Різко скоротилося виробництво літаків, танків, боєприпасів, адже виробничі потужності перекидалися на схід. В цих умовах достатньо оперативно та енергійно виявила себе надцентралізована радянська, командно-адміністра­тивна система управління. Жорстка централізація, притаманна радянській економіці, відіграла вирішальну роль у забезпеченні економічної переваги в роки війни. Так, уже через тиждень
був прийнятий «мобілізаційний народногосподарський план на ІІІ квартал», а 16 серпня 1941 р. — «воєнно-господарський план» на ІV квартал 1941 р. та на 1942 р., які забезпечили ефективне переведення економіки на воєнні рейки та переміщення промисловості у східні райони СРСР, формування в цих районах оборонного виробництва.
З перших днів війни було переорієнтовано на потреби оборони й господарство України. Швидкими темпами переводились на задоволення потреб фронту виробничі потужності та наявні ресурси; промислові підприємства почали масовий випуск оборонної продукції. З початком масової мобілізації різко загострилася потреба в робочих руках, на місце мобілізованих чоловіків ставали жінки, підлітки, пенсіонери. Так, за свідченням М. О. Возне­сенського, питома вага жінок у загальній кількості працюючих зросла з 38% в 1940 р. до 53% в 1942 р., підлітків до 18 років та людей похилого віку (старших 50 років) — з 15 до 27%.
У надзвичайно складній ситуації опинилося сільське господарство України. В дуже короткий термін території Західної та Правобережної України були окуповані німецькими військами, а отже, зібрати врожай та провести евакуацію тут просто не встигли. Але на Лівобережжі врожай почали збирати форсованими темпами. Там, де це було можливо, зерно збирали та відправляли на заготівельні пункти, а де такої можливості не було — його попросту спалювали; знищенню підлягала й худоба, і сільськогосподарський реманент.
Промислові об’єкти та обладнання, які не змогли евакуювати, також знищувалися, щоб не допустити використання ворогом потужного промислового потенціалу України. Це була логіка тотальної війни, спрямованої на повне знищення, за якою висаджено в повітря Дніпрогес та практично всі домни, більшість шахт Донбасу, мости через Дніпро та залізничні колії. Проте через надзвичайно швидкі темпи ворожого наступу до рук окупантів потрапило чимало запасів сировини, продовольства та пального.
Своєчасна та загалом успішна евакуація промислових підприємств з України продовжувалася з липня по жовтень 1941 р. Операція з переміщення та пуску цілих підприємств була надзвичайно складною (лише для перевезення металургійного комбінату «Запоріжсталь» з Дніпропетровська до Магнітогорська було використано 8 тис. вагонів). Введення до ладу заводів, багато з яких було перепрофільовано, у Поволжі, Сибіру, Казахстані та Середній Азії, на Уралі, який став арсеналом Червоної Армії, здійснювалося у надзвичайно важких умовах: евакуйовані робітники працювали по 13—14 годин на добу, змушені до того ж тулитися в легких бараках і навіть наметах та миритися з поганим постачанням. В цілому, задіявши чверть рухомого складу залізниць, керівництво країни зуміло за п’ять місяців (липень—грудень) перебазувати в інші райони 1530 великих підприємств, у тому числі — 550 підприємств з України.
У надзвичайно складних умовах суворої зими 1941/1942 року, досить часто під відкритим небом, евакуйовані підприємства починали давати воєнну продукцію. Так, через 15—20 днів дали першу продукцію київські заводи «Арсенал», «Транссигнал», верстатобудівний ім. М. Горького, Краматорський завод важкого машинобудування тощо. Більшість же евакуйованих підприємств почали давати продукцію навесні 1942 року, а в середині того ж року воєнна перебудова народного господарства завершилася. На сході країни нечуваними темпами було створено абсолютно нова і високоефективна воєнна економіка. В цілому, незважаючи на значну нерівність економічного потенціалу СРСР та Німеччини до початку війни, радянська економіка цього періоду виявилася більш ефективною: за роки війни в СРСР було випущено вдвічі більше воєнної техніки та зброї. Кожна тонна металу, цементу, вугілля, кожний кіловат електроенергії, кожна одиниця обладнання використовувалися в СРСР краще, ніж у Німеччині: в розрахунку на тисячу тонн виплавленої сталі радянська промисловість випускала в п’ять разів більше танків та зброї, ніж німецька.
Вагомим був внесок українських трудівників у перемогу. Підприємства, евакуйовані з України, виробляли значно більше продукції, ніж на старих місцях. Завод ім. Комінтерну в 1942 р. виробляв удвічі більше танків, ніж на початку війни; київський завод «Ленінська кузня» за перші три місяці роботи на новому місці збільшив випуск продукції більше ніж утричі. Значними були досягнення й Одеського та Київського верстатобудівних заводів.
Істотною була і частка українського селянства: наприклад, евакуйовані з Київщини у Заволзькі степи селяни почали вирощувати там цукрові буряки; і там, і в інших місцях селяни брали активну участь у забезпеченні фронту сільськогосподарською продукцією.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.