лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 1


Предмет та завдання
економічної історії

 

 

Предмет та завдання економічної історії. Критерії періодизації та різні підходи
Економічна історія — наука, яка вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Саме ці питання складають предмет економічної історії (або історії народного господарства) як науки, котра займає важливе місце в системі історико-економіч­них дисциплін. Економічна історія також тісно пов’язана з цілою низкою інших наукових дисциплін — демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії тощо, використовуючи матеріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою чергу, збагачуючи їх необхідними фактами історико-еконо­мічного характеру.
Історія світової економіки є обов’язковим предметом у підготовці економістів усіх спеціальностей. У сучасному світі інтерес до економічної історії постійно зростає — це характерно як для науковців, так і для широкого загалу і нашої країни, й інших країн. Така ситуація пояснюється тим, що економічна історія як наука та навчальна дисципліна виконує декілька дуже важливих завдань. Найважливішим з них є узагальнення та аналіз нагромадженого людством господарського досвіду — позитивного й негативного. Вивчення цього досвіду дозволяє вченим створювати короткотермінові та довготермінові прогнози економічного розвитку, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекомендації. Спеціалісти-практики, спираючись на рекомендації вчених, отримують можливість уникати помилок та приймати обґрунтовані рішення.
Найважливішою функцією економічної історії є також формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати
історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити сучасні аналогічні ситуації, розрахувати на основі наявного досвіду найкоротші шляхи їх розв’язання.
Економічна історія як наука виникла в XVІІІ ст. Відтоді швидко та неухильно розширяється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань.
Для вивчення економічної історії територій, регіонів, країн, світового економічного співтовариства, етапів його формування необхідно з’ясувати, що таке світове співтовариство, які його сучасні характеристики. Виходячи з принципів історизму, необхідно простежити, як створювалося світове економічне співтовариство, проаналізувати основні причини, що визначали цей процес. Доцільно розглянути питання про постійне поглиблення економічного співробітництва між країнами, зупинитися на питанні про міжнародні економічні союзи та організації — урядові та над­урядові.
Важливою проблемою є вивчення типів економік, які існували в історії людства та існують сьогодні. Це можна виділити як проблему багатоваріантності економічного розвитку. Для сучасного періоду при вивченні проблеми багатоваріантності господарських систем доцільно розглянути особливості економіки індустріальних країн з ринковою економікою, виділити специфічні риси неринкової економіки, проаналізувати економічний розвиток численної групи країн, що розвиваються. В цій останній групі необхідно спеціально виділити країни аграрно-сировинні, аграрно-індустріальні, «нові індустріальні», країни «нафтової еліти», країни, економіка яких орієнтована на переважний розвиток міжнародного туризму тощо.
При аналізі типу економічної системи слід звернути увагу на структуру народного господарства, співвідношення в ньому таких галузей, як промисловість, будівництво, зв’язок, транспорт, енергетика, сфера послуг, сільське господарство. Досить показовою є структура експорту та імпорту, ступінь відкритості країни, її залученість до світового господарства, рівень економічної інтеграції з іншими країнами. Необхідно розглянути характер відносин власності на засоби виробництва, оцінити співвідношення в народному господарстві приватного, кооперативного, державного секторів економіки. Дуже важливим також є аналіз державної політики відносно приватного підприємництва та приватної ініціативи. Істотною рисою економічної системи є також ступінь її сприйняття до науково-технічного прогресу (НТП), що знаходить вираз у специфіці розвитку науки, наукоємних та високоскладних виробництв. Це, безумовно, важливі, але далеко не вичерпні характеристики, що дають нам тип економічної системи.
Для економічної історії дуже важливою є проблема її періодизації. Вивчаючі періодизаціїю економічної історії, слід мати на увазі певну умовність та відносність кожного з варіантів періодизації, що цілком піддається поясненню: адже кожна періодизація — це спроба зробити класифікацію фактів, яка враховує лише певну їх частину; отже, сфера застосування тієї чи іншої періодизації завжди обмежена.
Власне, якщо говорити про періодизацію економічної історії, слід зазначити, що нині існує два основних підходи. Відомий американський вчений українського походження, спеціаліст з економічної історії І. Коропецький стверджує, що це так звані реалістичний підхід та конвенційний. Для першого притаманне визначення певних періодів на підставі економічних критеріїв, які у свою чергу повинні підтверджувати значні зміни, що означають перехід від однієї господарської системи до іншої. В той же час прихильники другого підходу стверджують, що тривалість дії цих змін не дає можливості з достатньою достовірністю ідентифікувати їх. Проте, і перші, і другі вважають, що розподіляти історію господарського буття людства на періоди є надзвичайно важливим, навіть якщо визначення їх за певними ознаками не є достатньо досконалим.
Напевно, подібна точка зору існувала і раніше, власне, від початку оформлення економічної історії як науки. Так, ще в першій половині XIX ст. з’являється періодизація Ф. Ліста, відомого німецького економіста кінця ХVIII — першої половини XIX ст., в основу якої покладено переважаючий тип господарської діяльності людства. Відповідно до цього він виділяв п’ять періодів:

  • мисливський;
  • скотарський (пастушачий);
  • землеробський;
  • землеробсько-мануфактурний;
  • землеробсько-мануфактурно-торговий.

Власне, найбільший внесок у розробку різних схем періодизації економічної історії зробили німецькі вчені XIX ст., які використовували різноманітні критерії. Так, Б. Гільдебрант в основу своєї періодизації поклав пануючий спосіб обміну і поділив історію на три етапи:

  • натуральне господарство;
  • грошове господарство;
  • кредитне господарство.

Дуже близько до нього був К. Бюхер, який ділив історію господарського буття людства на:

  • натуральне господарство;
  • муніципальне (міське) господарство;
  • грошове господарство.

Але запропоновані періодизації не пов’язують економічний розвиток з розвитком соціальних інституцій, що робить їх неповними та обмеженими. Спробу синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюції економічних процесів зробив К. Маркс у своїй теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини, і сама людина) та виробничих відносин (тобто, соціальні відносини та принципи розподілу матеріальних благ). На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу. Історія людства за К. Марк­сом ділиться на три етапи та п’ять суспільно-економічних фор­мацій:

  • докласове суспільство (первісно-общинний лад);
  • класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький лад, феодальний лад та капіталістичний лад);
  • безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом якого є соціалізм).

Враховуючи, що курс економічної історії став обов’язковим у багатьох університетах Російської імперії ще в другій половині XIX ст., великий внесок у розробку схем її періодизації внесли російські вчені. Так, професор Харківського університету В. Ф. Ле­витський пропонував періодизацію, близьку до К. Бюхера:

  • період замкнутого натурального господарства;
  • період міського господарства, який характеризується зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст;
  • період народного господарства або період грошового та капіталістичного господарства.

Дещо відмінною є періодизація П. Маслова:

  • ізольоване господарство;
  • громадське (общинне) господарство;
  • районне господарство;
  • національне господарство;
  • світове господарство.

Цілком інший принцип покладений у періодизацію Л. Мєчнікова, який ділив історію людства за шляхами, які забезпечували обмін (тобто торговельними шляхами):

  • річковий період;
  • середиземноморський період;
  • океанічний період.

У XX ст. виникає ряд інших теорій та схем періодизації. Досить популярною є схема періодизації англійського економіста У.У. Ростоу («теорія стадій економічного зростання»), яка базується на рівні технологічного розвитку суспільства, якому на кожному етапі відповідає «провідна ланка в економіці». Спочатку У. У. Ростоу виділив п’ять стадій економічного зростання:

  • традиційне суспільство (провідна ланка — сільське господарство);
  • стадія підготовки до зсуву (злету) (поступово промисловість починає випереджати сільське господарство); стадія зсуву (провідною ланкою стає промисловість);
  • індустріальна стадія (провідна ланка — виробництво засобів виробництва);
  • стадія масового споживання (провідна ланка — виробництво предметів тривалого користування).

У 70-ті роки У.У. Ростоу додає ще одну стадію — «пошуку якості життя», на якій провідною ланкою стає сфера послуг.
Щоправда, усі ці теорії можна застосувати до економічної еволюції народів Західної Європи, на матеріалах якої вони й були сформульовані, а при аналізі господарського розвитку країн Африки, Азії, Австралії вони практично не спрацьовують.
Сучасний період історико-економічних досліджень характеризується широким звертанням до так званого цивілізаційного підходу, основу якого поклав відомий американський історик А. Дж. Тойнбі. Він стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнутих цивілізацій (спочатку їх було 21, потім 13). Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись іншій. Він вважав, що соціальні процеси, які відбуваються в окремих цивілізаціях — аналогічні, тобто дають можливість передбачити головні події сучасного світу. Рушійною силою розвитку цивілізацій є «творча меншість», носій «життєвого пориву», яка, відповідаючи на різні історичні виклики, тягне за собою «інертну більшість». Своєрідність цих «викликів» та «відповідей» визначає специфіку кожної цивілізації, ієрархію її соціальних цінностей та філософську концепцію «змісту життя». Але, ставши неспроможною вирішити чергову соціально-історичну проблему, творча еліта перетворюється в пануючу меншість, яка нав’язує свою владу силою, а не авторитетом; відчужена ж маса населення стає «внутрішнім пролетаріатом», який спільно з варварською периферією або зовнішнім пролетаріатом у кінцевому підсумку руйнує дану цивілізацію, якщо вона спершу не загине від воєнної поразки або природних катастроф.
Але й теорії історичного кругооберту та теорії цивілізації, підкреслюючи специфіку національних економік, обмежують можливості дослідження при співставленні господарського розвитку окремих країн та континентів у різні періоди їх історії. Таким чином, вибір варіанта періодизації, якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого завдання та відповідати специфіці країни або регіону, що вивчається.
Найважливішим об’єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення факторів може допомогти з’ясувати, чому господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших — повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії — економічної політики держави.
Найважливіша складова державної політики — проблема господарських реформ. При її вивченні слід виділити найбільш масштабні господарські реформи в різних країнах, звернути увагу на мету реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті результати. Обов’язковим елементом аналізу повинно бути вивчення історико-економічного фону, на якому проводяться господарські реформи, аналіз верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них.
У курсі економічної історії досить ґрунтовно вивчається історія найважливіших економічних процесів, таких, наприклад, як феодалізація та її особливості в країнах Європи та в Україні, процес покріпачення селян, промислові перевороти, еволюція товарно-грошових відносин, урбанізація та становлення міської економіки в Західній Європі та інших країнах тощо. Вивчається також еволюція економічних інститутів — грошей, кредиту, податків, цін та ін.
Предметом аналізу виступають також розвиток провідних галузей господарства, динаміка та стан основних категорій продуктивного населення, соціально-професійна структура суспільства.
Зрозуміло, що не всі питання, які складають предмет економічної історії, на сучасному етапі вивчені достатньо досконало. Існують проблеми, по яких написано багато тисяч монографій, десятки тисяч статей, їм присвячено спеціальні періодичні видання, за якими регулярно проводяться світові наукові конференції та симпозіуми. До таких проблем, зокрема, відноситься аграрна історія. Інші проблеми поки що привертають менший інтерес, — наприклад, господарські реформи; деякі ж проблеми і досі лишаються «білими плямами». Їх аналіз чекає свого дослідника. Проте, очевидним є те, що на темп розвитку історико-економіч­ної науки в цілому впливає загальний рівень історико-еконо­мічної освіти в суспільстві, рівень професійної підготовки економістів, а також потреби суспільства.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.