лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 11


Господарський розвиток України
наприкінці xix — початку
XX ст.

Розвиток ринкового господарства в Східній Україні у пореформений період. Стабілізація фі­нансово-кредитної системи. Столипінська аграрна реформа. Особливості економічного роз­витку західноукраїнських земель
Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Реформи 1860—1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Залишки феодальних відносин, що зберігалися в сільському господарстві, утруднювали розвиток ринкових відносин, які все-таки поступово завойовували позиції як у селянських, так і в поміщицьких
господарствах.
Високі викупні платежі, податковий тягар, який несли селяни (із загальної суми податків 94% складали ті, котрі стягувалися з селян), різко збільшили грошові потреби селян, що в свою чергу призводить до збільшення частини товарного продукту, який вироблявся в селянському господарстві, тобто до зростання товарності селянських господарств. У свою чергу цей процес прискорює інший — диференціацію останніх, поділ на заможні та злиденні селянські господарства. Серед зубожілих селян формується ринок робочої сили, який забезпечує не лише сільське господарство наймитами, але й промисловість вільнонайманими робітниками, що сприяє розширенню внутрішнього ринку. Не менш важливим наслідком диференціації, який впливає на місткість внутрішнього ринку, є також і формування верхньої верстви — так званих куркулів — господарство яких носить яскраво товарний характер, а самі вони стають стабільними споживачами сільськогосподарських машин, добрив, більш якісного насіння, елітної худоби тощо.
Помітні зміни відбуваються й у поміщицьких господарствах. Після відміни тимчасовозобов’язаного стану (1881 p.), значна частина поміщицьких господарств так і не змогла пристосуватися до нових умов, і вони змушені були закладати маєтки в кредитних установах або продавати їх. Цe становище ще погіршується у зв’язку зі світовою аграрною кризою 1870-х років, коли різко впали світові ціни на збіжжя через надходження на європейські ринки дешевого американського хліба. В цей період лише в Україні в руки селян через Селянський поземельний банк (створений у 1882 p. для скупки поміщицьких земель з метою наступного продажу їх селянам) перейшло близько 4 млн десятин землi. Якщо в 1877 р. дворянам належало 16 млн десятин, то в 1902 p. — лише 12,2 млн десятин.
Але відбуваються й інші зміни. В українських степах починають виникати так звані економії, які нараховували по декілька тисяч десятин землі й виробляли в основному продукцію на експорт. Господарства були засновані на сучасній технічній базі та найманій праці. Завдяки цьому рівень сільськогосподарського виробництва там значно зростає, збільшується врожайність зернових (в 1,7 раза), картоплі (в 2,5 раза), виробництво цукрового буряка (в 20 разів). Більш чітко визначаються спеціалізовані регіони — зернові, тваринницькі, технічних культур.
Проте аграрне питання продовжувало залишатися надзвичайно гострим, адже реформа 1861 p. не була доведена до логічного завершення. Різко зростає селянське малоземелля, що обумовлено, крім іншого, значним збільшенням кількості сільського населення. Селянське господарство було надзвичайно відсталим як у технічному, так і агротехнічному відношенні, що негативно впливало і на загальне економічне становище, й на соціальне напруження в суспільстві. Вкрай валке становище посилювалося в результаті декількох неврожайних років наприкінці 80-х — початку 90-х років.
Зростання товарності сільськогосподарського виробництва, все більше розшарування селянства об’єктивно впливало на формування та розширення всеросійського ринку, що в свою чергу вимагало створення відповідних транспортних зв’язків. Тому надзвичайно важливим стає питання прискореного будівництва залізниць.
На території України будівництво залізниць розпочинається відразу ж після відміни кріпацтва. Перші залізниці зв’язали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії — Київську, Подільську, Херсонську. Вже наприкінці 80-х років в Україні створено широку залізничну мережу, яка сполучала між собою найбільші міста України і промислові центри Донбасу, Україну і Росію, що об’єктивно сприяло розширенню ринку.
Залізничне будівництво викликало величезний попит на продукцію важкої індустрії: потреба в рейках, паливі потягла за собою небачене зростання важкої промисловості в Україні. В Донбасі на основі надзвичайно багатих родовищ криворізької заліз­ної руди та донецького кам’яного вугілля виросла потужна гірничо-металургійна база, яка швидко випередила старий гірничо-металургійний Урал. У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського виробництва вугілля. З’являються центри сільськогосподарського машинобудування (Харків, Одеса, Бердянськ), металургійного виробництва (Юзівка, Kaтеринослав). В останні три деся­тиріччя XIX ст. значно зростає кількість міського населення.
Значного розвитку в Україні в другій половині XIX ст. досягає харчова промисловість, у склад якої входили цукроварна, спиртова, тютюнова, борошномельна, олійна галузі. Найбільш поширеною була цукрова промисловість. Лише в 1866—1870 pp. в Україні було засновано 11 акціонерних товариств, у 1871—1875 pp. — ще 24. Криза 1882—1887 pp. Зумовлює створення цукрового синдикату (1887 p.), який користувався відкритою підтримкою уряду. В 1895 p. був прийнятий закон, за яким Міністерство фінансів разом з цукрозаводчиками визначили норму споживання цукру в країні (10,5 фунта цукру на рік), значно нижчу, ніж в розвинутих країнах світу (в Англії душове споживання становило 92 фунти на рік). Цукор, вироблений понад норму, вивозився за кордон і продавався за демпінговими цінами (всередині країни цукор-рафінад продавався по 6 крб. 15 коп. за пуд, а в Лондоні — по 2 крб. 38 коп.), що робило цукрову промисловість однією з найприбутковіших.
Певним гальмом для розвитку ринкових відносин стала нерозвинутість кредитної системи. Лише наприкінці 60-х — на початку 70-х років XIX ст. розгортається так звана «засновницька лихоманка». Бурхливий розвиток промисловості та залізничного будівництва вимагав великих коштів, яких не могло бути в окремих підприємців, що сприяло розвитку акціонерного капіталу. Друга хвиля «засновницької лихоманки» припадає на 90-ті роки, коли економіка країни переживає найбільше економічне піднесення. На відміну від першого етапу, коли капітал спрямовувався в основному в залізничне будівництво, в 90-ті роки він, в основному, спрямовується в промисловість. З’являється й мережа приватних банків, хоча роль українських банків, підпорядкованих столичним, була незначною. Створення великих банків стимулює фінансування великої промисловості, сприяє концентрації промислового капіталу. Швидко зростають великі підприємства у металургійній, кам’яновугільній промисловості. Так, п’ять найбільших заводів Півдня давали в 1900 p. 49% металургійної промисловості регіону та понад 25% загальноросійського виробництва; 14% усіх вугільних шахт Донбасу на початку XX ст. давали 75% усього видобутку вугілля в Україні.
На початку XX ст. виникає низка монополій, найбільшою з яких був заснований в 1901 p. синдикат Продамет, що зосередив у своїх руках 2/3 виробництва заліза та сталі Південної України.
Поряд із збільшенням концентрації промислового капіталу та виникненням монополій іде зрощення банківського капіталу з про­мисловим, посилюється вплив держави на діяльність монополій.
Помітно змінюється внутрішній ринок країни. Із розвитком великої промисловості та залізниць змінюються форми торгівлі. Сезонні ярмарки зберігаються лише в менш розвинутих регіонах, у великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які спеціалізуються на якомусь певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо. Біржі стають центрами оптової торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами. Здійснюючи продаж товарів за зразками, вони прискорювали товарообіг на внутрішньому ринку. В Україні найбільшими товарними біржами були Київська та Одеська. В Харкові біржа спеціалізувалася на купівлі-продажу кам’яного вугілля та заліза, в Єлизаветграді та Миколаєві — хліба.
Зростають і обсяги зовнішньоторговельного обороту. Основним продуктом експорту залишається збіжжя, важливою його статтею стає цукор. Основними статтями імпорту були машини. Переважна частина імпорту йшла з країн Європи.
Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що передбачало проведення ряду реформ. Першим кроком стає реформування Державного банку Росії, головними функціями якого були дисконтні операції, надання позичок, купівля-продаж золота-срібла тощо. В Україні функціонувало три контори Державного банку — в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах, які здійснювали кредитування торгівлі, промисловості та сільського господарства.
У 1894 p. за участю міністра фінансів С. Ю. Вітте (до речі, він мав надзвичайно широкі повноваження: йому підпорядковувалися торгівля, промисловість, департамент залізниць та ін.) був розроблений та затверджений новий статут Державного банку, який значно розширював його функції. Перед банком було поставлене завдання сприяти через короткотермінові кредити віт­чизняній торгівлі, промисловості та сільському господарству, полегшити грошовий обіг, зміцнити грошову та кредитну систему. В 1897 p. банку надано право здійснювати грошову емісію.
Серед банків, які належали державі, варто назвати Селянський (заснований 1882 p.) та Дворянський (заснований 1885 p.). Державний селянський банк знаходився у віданні Міністерства фінансів і мав в Україні 9 філій.
У пореформений період створювалась і велика кількість приватних, найчастіше акціонерних, банків. Перший в Росії акціонерний Комерційний банк був заснований у Петербурзі в 1864 p. А в Україні в 1868 p. засновано Київський приватний комерційний банк та Харківський торговельний банк, у 1871 p. — Київський промисловий, в 1872 p. — Катеринославський комерційний та інші великі банки. Серед 39 комерційних банків, що функціонували в 1873 p. в імперії, в Україні діяло 10 акціонерних комерційних банків.
Важливою умовою функціонування економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, є підтримка нормального грошового обігy. Але до 1890-х років ця система була майже повністю розладнаною, паперові гроші були нестійкими, незабез­печеними, курс їх постійно знижувався, золоті та срібні гроші практично зникли з обігу. В країні існувала висока інфляція, яка була вигідна великим землевласникам, що вивозили хліб за кордон за золото. Водночас інфляція створювала великі труднощі для молодої буржуазії. Перед країною постала необхідність переходу до золотого стандарту, в якому були зацікавлені як вітчизняні, так й іноземні інвестори, адже він гарантував їм стабільність у підприємницькій діяльності.
Але для переходу до золотого стандарту був необхідний достатній золотий запас держави. На створення такого запасу і були спрямовані зусилля С. Ю. Вітте як міністра фінансів. З осені 1894 p. в Росії розпочалоля нагромадження золота в Держбанку, що досягалося не лише за допомогою активного зовнішньоторгового балансу, але й зовнішніх позичок. Крім того, було запроваджено високі непрямі податки (акцизи) на товари масового попиту: сірники, гас, тютюн, цукор, горілку, бавовняні тканини тощо, що дозволило практично ліквідувати дефіцит державного бюд­жету, а непрямі податки зросли протягом 1890-х років на 42,7%. Збільшився також поземельний податок та гербовий збір.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.