лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Недостатньо розвинутою була і металургійна промисловість. Розвиток промисловості взагалі й будівництво залізниць зокрема підвищили попит на метал. В Україні починається розвиток залізорудної промисловості. Україна стає центром видобутку залізної руди. За 1870—1900 роки видобуток її тут зріс у 158 разів, у той час як на Уралі — тільки в 4 рази. Головною базою видобутку залізної руди стає Криворіжжя.
Поєднання донецького вугілля і криворізької руди сприяло розвитку металургії. На початок 1900 р. в Донбасі й Кривому Розі було 17 великих чавуноливарних заводів і близько 100 дрібних. На початок XX ст. Україна давала понад 52% усієї продукції чавуну в імперії.
Україна стала центром виробництва рейок: в 1900 р. тут було виготовлено 76% загального виробництва рейок Росії.
У металургійній промисловості України було багато іноземного капіталу, тому що власники підприємств одержували колосальні прибутки, нерідко 30 і навіть 40%.
Металургійна промисловість України не могла задовольнити потреб усіх галузей промисловості в металі, в основному вона задовольняла потреби залізничного будівництва. Це гальмувало розвиток такої важливої галузі, як важке машинобудування. Таке становище пояснювалося значною мірою тим, що в металургійній промисловості Росії була велика частка іноземного капіталу, якому було невигідно розвивати всі галузі промисловості.
Розвиток великої машинної індустрії — це показник рівня розвитку промисловості взагалі. В Росії ця галузь була найвідсталішою. Більшість складних машин і верстатів привозилася з-за кордону.
Найбільш розвиненою галуззю в промисловості було сільськогосподарське машинобудування, що було викликано розвитком капіталізму в сільському господарстві й зростаючим попитом на машини. Центром сільськогосподарського машинобудування ста­ли: Олександрівськ, Харків, Одеса, Бердянськ, Миколаїв, Київ, Херсон. Усі великі заводи належали іноземним капіталістам. У 1912 р. на Україні був зосереджений 21% всіх підприємств сільськогосподарського машинобудування імперії, але вартість їхньої продукції становила 53% загальної. Значне місце в машинобудуванні посідало транспортне машинобудування, зосереджене в Луганську, Харкові, Миколаєві тощо.
Розгорталося суднобудівництво й судноремонтна промисловість (Херсон, Миколаїв, Київ, Одеса.)
Малорозвинутими були: хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів тощо.
На першому місці за розвитком в Україні стояли галузі, по­в’язані з переробкою сільськогосподарської продукції: цукрова, спиртова, борошномельна, олійна, тютюнова. Найпоширенішим було цукроваріння, де промисловий переворот відбувся ще до реформи 1861 р. Цукрова промисловість України стала головним постачальником цукру для всієї Російської імперії. В 1885 р. Україна виробляла 87,8% усього цукру Росії.
У 1860-х роках почалася технічна перебудова цукроварень, заміна примусової праці кріпосних селян працею вільнонайманих робітників, будувалися великі підприємства, виникали товариства на паях. Великі капіталістичні підприємства остаточно витіснили дрібних. В 1887 р. було створено цукровий синдикат у Росії. Це було одне з перших монополістичних об’єднань у Росії. В 1893 р. він об’єднував 93,5% усіх цукрових заводів імперії. Синдикат скорочував виробництво і підвищував ціни на цукор на внутрішньому ринку, це давало йому можливість одержувати великі прибутки і збільшувати вивіз цукру за кордон для продажу за більш низькими цінами.
Упроваджувалась нова техніка, парові машини, йшла концентрація виробництва у винокурінні, борошномельному виробництві, олійному, тютюновому.
Промислове піднесення 60-х — початку 70-х років XIX ст. закінчилося економічною кризою 1873—1874 pp. Після незначного піднесення в 1875—1880 рр. криза знов охопила економіку України в 1881—1883 рр. З кінця 80-х років ХІХ ст. почалось нове промислове піднесення, яке тривало протягом усього останнього десятиріччя XIX ст.
В економіці Західної України переважало сільське господарство. Після реформ 1848 р. тут збереглася велика землевласність поміщиків, монастирів. На початку XX ст. їм належало в Східній Галичині 40,3% усієї площі краю, Буковині — 40,5%, у Закарпатті — 45%. Перебудова господарств, пристосування до нових капіталістичних умов для поміщиків відбувалася дуже важко. З кінця XIX ст. посилився процес руйнування поміщицьких господарств. Маєтки цілком або частинами продавалися, їх купували купці, заможні селяни, посесори тощо. Багато землі купувала єврейська буржуазія.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві оренда землі й відробітки починають поступатися найманій праці, удосконалювались знаряддя праці та машини.
Землеробство набувало торговельного капіталістичного характеру. Йде територіальна спеціалізація окремих районів. Виділяються райони зернового господарства — Галицьке Поділля; вирощування тютюну — Південне Поділля; посівів хмелю, льону, конопель, маку, картоплі. Промислового характеру набуває садівництво. Фрукти збували в містах і вивозили в промислові центри Австрії.
Розвивалося торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу, коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон.
Розвиток капіталізму поглиблював соціальну диференціацію селян. У 1902 р. в Галичині заможні селяни становили 9,7% загальної кількості господарств і володіли 20,7% усіх земель. На Буковині 8% господарств мали 21,3% землі, на Закарпатті 9,93% господарств заможних селян утримували 23% усієї корисної землі. В Східній Галичині без- і малоземельні селяни становили 79,9%, а в Північній Буковині — 87,03%.
У господарствах заможних селян застосовувалась наймана праця як постійних, так і сезонних робітників.
Безперервне зростання податків вело до зубожіння селянства, втрати ними землі. Зубожіння прискорювалось і лихварством. Селяни одержували від лихварів гроші, худобу, хліб на надзвичайно тяжких умовах (іноді норма процента досягала 500 і більше). Лихварі за несплату боргів забирали землі.
Недостатній розвиток капіталізму в сільському господарстві, промисловості мали наслідком аграрне перенаселення, надлишок робочих рук. Неможливість знайти роботу на батьківщині змушувала селян емігрувати. З кінця XIX ст. еміграція набуває масового характеру. Переселялися до Канади, США, Аргентини, Бразилії. Перед першою світовою війною цей потік зменшився, частина емігрантів навіть повернулася назад.
На сезонну роботу емігрували до Німеччини, Румунії, Данії, Росії тощо.
Промисловість у Західній Україні розвивалась занадто повільно. Переважала дрібна промисловість. Австрійський уряд не сприяв розвиткові промисловості в західноукраїнських землях, не надавав ніяких пільг, допомоги та ін. Стримував розвиток промисловості й брак підприємців, котрі мали б великі капітали, втрата інтересу до промислової діяльності з боку поміщиків, також імпорт промислової продукції з більш розвинених провінцій імперії.
Саме через імпорт якісної продукції фабрично-заводської промисловості західних провінцій Австрії занепадають скляна, фаянсово-порцелянова, цукрова, шкіряна, текстильна, паперова, сірникова галузі промисловості в Західній Україні. В кращому стані були галузі, які не зазнавали конкуренції і навіть експортували частину своєї продукції (борошномельна, спирто-горілчана, тютюнова, лісопильна, соляна.)
В 50—60-х роках XIX ст. тут розпочинається промисловий переворот.
З кінця 70-х років XIX ст. швидко почала розвиватися нафтова промисловість Галичини. Під впливом збільшення попиту на нафтопродукти почалось переобладнання нафтодобувної й озокеритної промисловості. Ручне видобування нафти замінюється новою технікою, застосовується вдосконалений метод буріння глибоких свердловин, для видобутку нафти почали використовувати парові, а пізніше двигуни внутрішнього згоряння. Їхня потужність на території Дрогобицької і Станіславської гірничих округ зросла в 1913 р. майже до 50 тис. к.с. Зростав видобуток нафти. У 70-х роках він становив 20—30 тис. т на рік, у 1909 р. — 2053 тис. т. Понад 4/5 усього видобутку нафти на початку ХХ ст. припадало на Борислав.
Нафтова промисловість Прикарпаття знаходилась у руках іноземного капіталу: німецького, англійського, французького, американського, бельгійського. Місцевий галицький капітал мав тільки 12,25% з усього вкладеного в нафтову промисловість капіталу.
У 60-х — 70-х рр. західноукраїнські землі були з’єднані залізницями з Заходом і Росією. Звідси в західноукраїнскі землі почали вивозити промислову і сільськогосподарську сировину. Східна Галичина перетворилася на внутрішню колонію Австрії і стала ринком збуту та джерелом сировини для австрійської метрополії.
Іноземний капітал проникав у борошномельне виробництво, лісопильну промисловість.
У 70—80-ті роки в лісопильну промисловість, найбільш розвинену й технічно оснащену, почали вкладати капітали австрійські і німецькі капіталісти. Вони скуповували величезні масиви галицьких лісів, засновували парові тартаки, вивозили одержану продукцію на європейські ринки.
Важкої промисловості в Західній Україні майже не існувало. Деякого розвитку набула металообробна і машинобудівна промисловість. Інші галузі промисловості були розвинені дуже нерівномірно. Досить успішно розвивався видобуток солі, цегляне виробництво.
Хімічна промисловість була представлена нафтопереробними заводами. Виробництво фарб, мила, соди було незначним.
Дрібними підприємствами були представлені швейна, взуттєва, килимарська промисловості.
З кінця ХІХ ст. в Галичині існувало кілька паперових фабрик.
Проте, треба сказати, що з кінця XIX — на початку XX ст. тут відбувається концентрація виробництва, виникають монополії у нафтовій промисловості, деревообробній тощо. Картелі й синдикати не давали можливості розвиватися тим галузям, які були для них небажаними.
Економічна відсталість західноукраїнських земель позначилась на стані шляхів сполучення (їх було мало), на соціальній структурі населення. Великих міст було небагато. Західна Україна залишалась відсталою аграрною провінцією Австро-Угорщи­ни. На початку XX ст. в промисловості Галичини було зайнято 9%, в Закарпатті — 5% населення.
Галузева структура, хоча і зробила після реформи 1848 р. значні кроки вперед, залишалась однобокою і мала типовий колоніальний характер.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.